Договір страхування

   4)  отримання страхувальником відповідного  відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні їх;

   5)  несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

   6)  невжиття можливих заходів щодо  запобігання або зменшення збитків,  завданих при настанні страхового випадку.

   Законодавчими актами або умовами договору страхування  можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум. Рішення про відмову у виплаті цих сум приймає страховик і повідомляє страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Це рішення страхувальник може оскаржити у судовому порядку.

   У період дії договору страхування  може статися зміна осіб у страховому зобов'язанні. Зокрема, у разі смерті страхувальника-громадянина його права та обов'язки переходять до спадкоємців. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права та обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки з охорони прав і законних інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина суд визнав недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права та обов'язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності. Внаслідок реорганізації юридичної особи, яка є страхувальником, її права та обов'язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника за згодою страховика (статті 1013—1015 ЦК України, статті 22—24 Закону України "Про страхування").

   Зобов'язання зі страхування припиняється з таких  підстав:

   —  за згодою сторін;

   —  закінчення строку, на який був укладений  договір;

   —  виконання страховиком зобов'язань  перед страхувальником у повному обсязі;

   —  несплата страхувальником страхових  платежів у встановлені договором  строки;

   — ліквідація страхувальника — юридичної  особи або смерті страхувальника-громадянина, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

   —  ліквідація страховика або страхувальника — юридичної особи в порядку, встановленому законодавством України;

   —  прийняття судового рішення про  визнання договору страхування недійсним;

   —  наявність інших випадків, передбачених законодавством України. Зобов'язання зі страхування може бути достроково припинене на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити страхове зобов'язання будь-яка сторона повинна повідомити іншу не пізніше як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

   У разі дострокового припинення зобов'язання на вимогу страхувальника страховик  повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням витрат, яких він зазнав (викупна сума). Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. У разі дострокового припинення страхування на вимогу страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат, яких він зазнав (ст. 1016 ЦК України, ст. 28 Закону України "Про страхування").

   Договір страхування може бути визнаний у  судовому порядку недійсним (крім загальних  підстав недійсності правочинів) у разі:

   а)  якщо він укладений після настання страхового випадку;

   б)  якщо об'єктом договору страхування  є майно, яке підлягає конфіскації  на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

   5. Зобов'язання з  обов'язкового страхування. 

   У випадках, передбачених законом або  іншими нормативно-правовими актами, проводиться страхування без укладення договору (обов'язкове страхування).

   Обов'язковість  страхування полягає в тому, що воно виникає на підставі закону незалежно від волі його учасників. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, у яких встановлюються: види майна, що підлягає обов'язковому страхуванню; події, з приводу яких проводиться страхування; обсяг (норма) страхового забезпечення; визначаються права та обов'язки сторін страхових правовідносин; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів; передбачаються санкції за прострочення платежів тощо (Шиминова М. Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. — М., 1989. - С. 57.).

   Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання з обов'язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо. Майно вважається застрахованим незалежно від волі страхувальника і від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнення зобов'язання з обов'язкового страхування пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

   За  зобов'язанням з обов'язкового страхування  майна страхова організація у  разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхувальник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК УРСР).

   Перелік видів обов'язкового страхування  дається у ст. 7 Закону України "Про  страхування". Зокрема, в обов'язковому порядку здійснюються такі види майнового страхування:

   —  страхування врожаю сільськогосподарських  культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

   —  страхування майнових ризиків за угодами про розподіл продукції;

   —  страхування об'єктів космічної  діяльності тощо.

   Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного і  комунального майна" [3]. Зокрема, в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.

   У ст. 7 Закону України "Про страхування" передбачено випадки проведення обов'язкового особистого страхування (спеціалістів ветеринарної медицини, спортсменів вищих категорій, медичне страхування, від нещасних випадків на транспорті тощо).

   Зокрема, обов'язкове особисте страхування пасажирів  та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно стосується пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги — на час керування транспортним засобом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.

   Страхувальниками  у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які  володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажирів відбувається за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страхування є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

   До  недавнього часу обов'язкове особисте страхування проводилось і щодо певних категорій осіб (насамперед працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосувалося військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо.

   Відповідно  до п. 10 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про страхування" (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) має бути прийнятий закон, яким передбачається заміна обов'язкового державного страхування певних категорій осіб на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого.

   Висновки. 

   Отже, дослідивши правову природу договору страхування, варто зазначити:

1. договір страхування є самостійним цивільно-правовим договором, який поєднує, як загальні ознаки, властиві будь-якому цивільно-правовому договору про надання послуг, так і особливі (публічність; договір на користь третьої особи; договір приєднання). Основним доказом факту укладення договору страхування є страховий поліс. Останній не може визнаватися цінним папером.
2. договір страхування в системі цивільно-правових договорів належить до договорів про надання послуг. Головна особливість цієї групи договорів в тому, що надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача (у нашому випадку надання страхової послуги невіддільно пов'язане із діяльністю страховика), а корисний ефект такої діяльності полягає в самому процесі надання послуги.
3. договір страхування є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію.
4. даний договір є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку страховика кореспондує відповідне право страхувальника і навпаки.
5. договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
6. враховуючи специфіку правовідносин страхування назріла необхідність прийняти закон України «Про договір страхування», в якому виділити різновиди загального договору страхування.

    Нормативно-правові  акти та використана література: 

1. Цивільний кодекс України.
2. Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. — К., 1971. — С. 131.
3. Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.
4. Закону України "Про оренду державного і комунального майна"
5. Блащук Т.В. Цивільно-правове регулювання особистого страхування. Автореф. дис. на зд. наук, ступеня к.ю.н.: 12.00.03. — К., 2003. — С. 5.
6. Більш дет. див.: Белоусов Е. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 2. — С. 23—25.
7. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. — М., 1997. - С. 318.
8. Гpаве К.А., Лунц Л.А. Вказана праця. — M., 1960. — С. 56.
9. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. — 2-е изд. — М., 2000. — С. 172; Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. — М, 1960. — С. 48-49; Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. — М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. — С. 38—39.
10. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. — 2-е изд. - М., 2000. - С. 164.
11. Йоффе О.С. Обязательственное право. — М., 1975. — С. 731.
12. Регулирование договора страхования в рамках права Европейского Союза // Страховое право. — 1996. — № 2. — С. 46.
13. Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. -С. 413.
14. Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листоп. — № 205.
15. Цивільне право України. Підручник. Під ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 712.
16. Шиминова М. Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. — М., 1989. - С. 57.
17. Шиминова М.Я. Основы страхового права России. — M., 1993. — С. 69.