Договір страхування

   Законодавства зарубіжних країн також визнають договір страхування різновидом договору приєднання, але захищають  споживачів від тих умов страхового договору, які невигідні покупцю. Так, Директива № 93/13 права Європейського Союзу, законодавство якого є взірцем для тих країн, які прагнуть стати його членами, встановлює, що «несправедливі» умови договору, укладеного між постачальником послуг і споживачем, не можуть бути примусово виконані стосовно споживача (наприклад, через суд), при умові, що такі «несправедливі умови» не були належним чином погоджені сторонами в ході індивідуальних переговорів. Умови договору не визнаються погодженими належним чином, якщо покупець страхового товару отримав уже сформований текст договору і не мав можливості змінити його зміст[11]. Віднесення договору-страхування до договору приєднання дає підстави визнавати даний договір публічним (ст. 633 ЦК України).

   Зміст договору як спільного вольового юридичного акта сторін становлять умови, на яких укладена їх відповідна угода. Законодавством визначені умови, які повинні міститися в договорі страхування (ст. 16 Закону «Про страхування»), а також передбачається, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування — це локальний нормативний акт страховика, який містить умови конкретного виду страхування і підлягає реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Закон «Про страхування» встановлює окремі вимоги до правил страхування (ст. 17).

   На  сьогодні існує два підходи до визначення в законодавстві договору страхування. При цьому прибічники обох підходів зазначають, що з теоретичної точки зору є правильним на початку статей нормативного акта, в яких йдеться про договір страхування, дати загальне визначення договору страхування. Однак виходячи з того, що визначення договору має значення лише за умови відповідності його двом вимогам: по-перше, визначення повинно охоплювати всі різновиди даного договору, а по-друге, визначення повинно дати можливість відрізнити цей договір від всіх інших договорів, тобто воно не повинно страждати надмірною абстрагованістю. Окремі вчені вважають, що не можливо дати загальне визначення договору страхування, яке б з одного боку охоплювало все різноманіття договорів страхування, а з іншого — не було надмірно абстрагованим. Необхідно давати окремі визначення договору особистого страхування і договору страхування майна та відповідальності. Цієї позиції, зокрема, дотримувалися автори Цивільного Уло-ження Російської імперії. Як зазначав з цього приводу О.Йоффе, «радянські юристи не ставлять під сумнів єдність інституту страхування, але обґрунтовують його по-різному» [13]. Дискутуючи з В.Райхером, з одного боку, а також із К.Граве і ЛЛунцем, з іншого, — єдність договору страхування він вбачав в тому, що «всі види страхування слугують єдиній меті: відшкодуванню майнових втрат, що раптово виникають, шляхом іх розподілу між якомога більшим колом суб'єктів. Економічні потреби створення правового інституту не завжди отримують у ньому безпосередній відбиток. Але в кінцевому рахунку тільки їм він зобов'язаний і єдністю свого змісту»[12, 731].

   Цей підхід до визначення договору страхування отримав своє вираження у положенні ЦК УРСР, а саме в ст. 371, в якій наводилося визначення договору особистого страхування та договору майнового страхування через призму обов'язків сторін (страховика і страхувальника).

   Прибічники  іншого підходу дають єдине визначення договору страхування шляхом введення узагальнюючих категорій — єдиних для всіх видів договору страхування. Саме таким шляхом пішли укладачі ЦК України. Такий підхід законодавця  не можна визнати абсолютно вдалим, оскільки при цьому не враховуються особливості окремих видів страхування, від яких залежать умови договору. З огляду на це, на мою думку, в проекті Закону України «Про договір страхування», розробка якого передбачена Програмою розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки, бажано було б виділити різновиди загального договору страхування.

   Досліджуючи правову природу договору страхування, варто зазначити, що в системі  цивільно-правових договорів він  належить до договорів про надання  послуг. Головна особливість цієї групи договорів в тому, що надання послуги невіддільне від діяльності особи -послугонадавача ( у нашому випадку надання страхової послуги невіддільно пов'язане із діяльністю страховика), а корисний ефект такої діяльності полягає в самому процесі надання послуги.

    3. Страхове зобов'язання. Основні страхові поняття. 

   Учасниками  страхового зобов'язання, які пов'язані  між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з  другого — страхувальник. Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності.

   Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика має не перевищувати 49 відсотків.

   Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і пов'язана з ними фінансова діяльність. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

   В Україні серед страхових об'єднань одне з перших місць займає Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Вона здійснює на території України: а) усі види державного обов'язкового страхування майна підприємств, організацій і громадян, добровільного особистого й майнового страхування, а також інші види державного обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства України; б) проведення запобіжної та інвестиційної діяльності, перестраху-вальних операцій, у тому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співробітництва із страховими організаціями інших країн, ведення спільної страхової діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне відмовитися від монополії держави на страхову справу. Отже, на страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою державні, акціонерні, взаємні, кооперативні товариства та асоціації, що мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного капіталу.

   Страховики  можуть утворювати спілки, асоціації  та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних

   програм, якщо їх утворення не суперечить чинному  законодавству України. Проте ці об'єднання не мають права безпосередньо займатися страховою діяльністю.

   Об'єднання  страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Державна реєстрація об'єднань страховиків проводиться в порядку, передбаченому для реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у 10-денний строк з дня реєстрації повідомляє про це державному органові у справах нагляду за страховою діяльністю.

   Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, повинні утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

   Договори  морського страхування із страхувальниками-резидентами  і договори обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро координує діяльність страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3 і 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

   Для випадків авіаційного страхування  передбачається створення Авіаційного  страхового бюро (частини 2 і 3 ст. 103 Повітряного  кодексу України).

   З метою страхового захисту своїх  майнових інтересів громадяни та юридичні особи можуть створювати товариства взаємного страхування.

   Страховики  здійснюють страхову діяльність через  страхових посередників — страхових  агентів та брокерів.

   Страхові  агенти — громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

   Страхові  брокери — громадяни або юридичні особи, що зареєстровані у встановленому  порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

   Перестрахові  брокери - юридичні особи, що здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

   Страхувальниками  визнаються дієздатні громадяни  або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України та які страхують свій майновий інтерес і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового страхування, крім громадян, виступають кооперативи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

   Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є застрахована особа, в житті  якої може трапитися подія, що породжує обов'язок страхової організації  виплатити їй (чи в разі її смерті іншій особі) страхову суму.

   Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична особа. У договорах страхування дітей, страхування до шлюбу та деяких інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи піклувальники, а застрахованою особою — дитина, вік якої на день подачі страхувальником заяви про страхування не може перевищувати певної кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (виго-донабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку (ст. 1004 ЦК України). Це договори на користь третьої особи [1].

   Так, у договорі страхування життя  зазначається особа, якій має бути виплачена страхова сума в разі смерті страхувальника в період дії договору. Проте якщо ця особа померла раніше або в один день зі страхувальником, страхова сума виплачується спадкоємцям страхувальника.

   Страхові  правовідносини виникають та існують  за наявності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовірних збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата працездатності тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у власника майна, а й в іншої особи, зокрема орендаря, заінтересованого у збереженні майна та відповідального за його цілість і схоронність.

   Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться  страхування.

   Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри  страхових внесків з конкретного  виду страхування. Наприклад, страхові внески за договором страхування життя зростають у міру зростання віку страхувальника на день подачі ним заяви про страхування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті.

   Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі (вигодонабува-чеві). У момент виникнення страхового зобов'язання сторонам не відомо, настане чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неминучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при страхуванні життя) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, що договір страхування є угодою, укладеною з від-кладальною умовою. У договорі страхування виникнення обов'язку страховика залежно від настання певної страхової події є неодмінною істотною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкладальна умова в інших угодах є випадковим елементом.

   До  страхових подій належать: травма, одержана страхувальником внаслідок  нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими  продуктами, загибель тварини від  транспортної події, закінчення строку за договором страхування життя тощо.

   Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

   Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя — також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна за зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін (частини 2 і 3 ст. 10 Закону України "Про страхування") [2].

   Страхові  внески страхувальник може сплачувати страховикові одноразово (наприклад, у  випадку страхування дітей) чи періодичними платежами. За договорами особистого або майнового страхування внески можуть сплачуватись громадянами: а) безготівковим шляхом — через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в ощадному банку; б) готівкою — сплатою грошей страховому агентові чи поштовим переказом. Розміри страхових платежів з окремих видів страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших обставин.