Договір страхування

   Страхова  оцінка — це визначення вартості майна  з метою його страхування. Так, страхова оцінка будівель, устаткування та іншого майна сільськогосподарських підприємств визначається за балансовою (інвентарною) вартістю за вирахуванням амортизації. У межах страхової оцінки встановлюється сума, на яку застраховане майно (страхова сума).

   Страхова  сума —грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування  зобов'язаний провести виплату відшкодування  при настанні страхового випадку. За договором особистого страхування страхова сума визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від сум, які виплачуються одержувачеві за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків. При страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не обумовлено договором страхування чи умовами обов'язкового страхування.

   Страхове  відшкодування (або забезпечення) —  це грошова сума, яку виплачує страховик за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати страхову оцінку і розмір збитків, яких зазнав страхувальник. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума за договором майнового страхування є нижчою від страхової оцінки, страхове відшкодування зменшується у відповідній пропорції, якщо умовами страхування не передбачено інше.

   За  згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстраху-вання) з визначеням прав та обов'язків кожного із страховиків. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки (ст. 1005 ЦК України). Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування [1].

   Страховик має право перестрахувати частину  ризику в іншої страхової організації. Перестрахування — це страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (ст. 1006 ЦК України) [1].

   Для забезпечення повноти страхового фонду, проведення профілактичних заходів та виконання обов'язків перед страхувальниками страховики намагаються застрахувати якомога ширше коло об'єктів. Максимальна їх кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим полем.

   Навантаження  страхової премії — частина страхового платежу, що її використовує страховик на покриття видатків з ведення справи.

   Франшиза  — визначена договором або умовами страхування частина збитків, яку страховик не відшкодовує страхувальникові і яка припадає на страхувальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).

   4. Зобов'язання з добровільного страхування. 

   Відповідно  до установчих документів та одержаної ліцензії страховики можуть здійснювати такі види страхування: 1) особисте — страхування життя; від нещасних випадків; медичне страхування; 2) майнове — страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту; страхування вантажів; інших видів майна; фінансових ризиків; 3) відповідальності; 4) перестрахування; 5) інші види страхування, визначені в ліцензії.

   Однією  з тенденцій удосконалення страхового законодавства є пріоритетний розвиток різних видів добровільного страхування. Підставами виникнення зобов'язань з добровільного страхування виступають договори майнового чи особистого страхування або перестрахування. Приблизний перелік видів добровільного страхування дається у ст. 6 Закону України "Про страхування". До них належать такі види страхування:

   —  страхування життя;

   —  страхування від нещасних випадків;

   —  страхування здоров'я на випадок  хвороби;

   —  страхування інвестицій;

   —  страхування засобів залізничного, водного, повітряного транспорту;

   —  страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та інші [2].

   Види  добровільного страхування, на які  видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими органом, уповноваженим здійснювати нагляд за страховою діяльністю.

   За  загальними правилами, договір страхування  є реальним, бо до внесення першого  страхового платежу він не набирає  чинності, якщо інше не передбачено  умовами страхування. Він укладається  у письмовій формі шляхом видачі страхувальникові страхового свідоцтва (сертифіката), а в морському страхуванні — поліса.

   Поняття договору страхування визначено  в ст. 998 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про страхування". Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

   Для укладення договору страхування  страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення договору засвідчується видачею страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Договір страхування має містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові громадянина або назву юридичної особи — страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; вказівку на страховий ризик; розмір страхового платежу і строки його сплати; строк дії договору та порядок його зміни чи припинення; інші умови за згодою сторін або визначені актами цивільного законодавства; підписи сторін (ст. 16 Закону України "Про страхування").

   Договір страхування — двосторонній, адже права та обов'язки мають обидві сторони договору — страхувальник і страховик. Зокрема, страховик за договором страхування зобов'язаний:

   1)  ознайомити страхувальника з  умовами і правилами страхування;

   2)  протягом двох робочих днів, як  тільки стало відомо про настання  страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальникові;

   3)  при настанні страхового випадку  виплатити страхову суму або  страхове відшкодування у передбачений  договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами страхування або угодою сторін;

   4)  відшкодувати витрати, що їх  зазнав страхувальник при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

   5)  за заявою страхувальника у  разі проведення страховиком  заходів щодо зменшення страхового  ризику або збільшення вартості  майна переукласти з ним договір страхування;

   6)  тримати в таємниці відомості  про страхувальника і його  майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами  України.

   Умовами договору страхування можуть бути передбачені  також інші обов'язки страховика, які є водночас правами страхувальника у двосторонньому зобов'язанні (ст. 1007 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про страхування").

   Обов'язкам  страхувальника відповідають права  страховика у договорі страхування. Страхувальник за цим договором зобов'язаний:

   1)  своєчасно вносити страхові платежі;

   2)  при укладенні договору страхування  надати страховикові інформацію  про всі відомі йому обставини,  що мають істотне значення  для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

   3)  вживати заходів щодо запобігання  та зменшення збитків, завданих  внаслідок настання страхового випадку;

   4)  повідомити страховика про настання  страхового випадку у строк,  передбачений умовами страхування. У договорі можуть також передбачатися й інші обов'язки страхувальника (ст. 1008 ЦК України, ст. 21 Закону України "Про страхування").

   Якщо  обов'язок страхувальника своєчасно  вносити страхові платежі є безумовним, то обов'язок страховика виплатити страхову суму або страхове відшкодування виникає за умови настання страхового випадку. Проте виплата цих сум є виконанням страховиком свого обов'язку за договором, а не формою цивільно-правової відповідальності перед страхувальником.

   Тому  невірно тлумачити страхову відповідальність як обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування1. Майнова відповідальність страховика може настати за несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкодування, інші порушення договору або умов страхування, визначених законом чи правилами страхування (п. З ст. 20 Закону України "Про страхування"). За несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкодування чи за інші порушення договору настає майнова відповідальність у вигляді неустойки (штрафу або пені).

   Відповідно  до ст. 1009 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про страхування" виплату страхових сум і страхового відшкодування страховик проводить на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складає страховик або уповноважена ним особа. У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхової події, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

   Підприємства, установи та організації повинні  надсилати страховикові відповіді на запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, які є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України. Наявність у страховиків сплаченого статутного фонду, створення страхових резервів, а також системи перестрахування — це умови забезпечення платоспроможності страховиків. Вони повинні додержуватися нормативних співвідношень між сумою власного статутного фонду зі страховим резервом та обсягом прийнятих на себе страхових зобов'язань.

   Відповідно  до ст. 1012 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за майновим страхуванням, у межах цієї суми переходить право вимоги, які страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

   У ст. 1010 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про страхування" визначено загальні для усіх видів страхування підстави для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування). Такими підставами є:

   1)  навмисні дії страхувальника  або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку (крім дій, пов'язаних з виконанням цими особами громадянського обов'язку щодо захисту майна, здоров'я, життя, честі і гідності). Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

   2)  вчинення страхувальником-громадянином  або іншою особою, на користь  якої укладено договір, умисного  злочину, що призвів до страхового  випадку;

   3)   подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або факт настання страхового випадку;