Порівняння ефективності інвестиційних систем різних країн

     Ще  одним кроком на шляху створення однакового правового режиму для всіх суб'єктів підприємницької діяльності в Україні стало прийняття у 1997 році Верховною Радою України змін до закону “Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого були ліквідовані податкові пільги для іноземних інвесторів. Дії законодавчої влади України викликали незадоволення іноземних інвесторів, які звернулися до Конституційного Суду України із скаргами на порушення наданого їм права на звільнення від оподаткування протягом 5 років. При цьому вони посилались на набравший чинності з 1 січня 1995 року закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", якій закріплював податкові пільги для тих іноземних інвесторів, які зареєстрували свою кваліфіковану інвестицію до 1 січня 1995 року. Відповідні положення цього закону, які стосувались надання пільг, і були відмінені в результаті прийняття Верховною Радою зазначених змін до нього.

     Прийняття закону "Про режим іноземного інвестування" та змін до закону "Про  оподаткування прибутку підприємств" ознаменували зміщення акцентів у правовій політиці України до діяльності іноземних інвесторів. Відтепер надання перш за все податкових пільг відповідно до національного законодавства стало можливим тільки для окремих категорій інвесторів, окремих суб'єктів підприємницької діяльності, або на окремих територіях в межах України.

     Виразом такої політики стали прийняття  Верховною Радою у 1997 році закону "Про стимулювання виробництва  автомобілів в Україні", а в 1998 указу Президента України "Про  стимулювання виробництва кольорових телевізорів".

     Відповідно  до закону "Про стимулювання виробництва  автомобілів в Україні" будь-який інвестор, який вкладає в виробництво  автомобілів в Україні суму, еквівалентну 150 мли. дол. США, отримує протягом 10 років такі види пільг:

• об'єкт оподаткування зменшується на суму, яка реінвестується підприємством в розвиток виробництва автомобілів;
• підприємство звільняється від сплати земельного податку;
• операції підприємства, пов'язанні з ввезенням на митну територію України товарів, необхідних для його діяльності, які не виробляються підприємствами розташованими в Україні, звільняються від оподаткування;
• операції підприємства з продажу автомобілів власного виробництва звільняються від ПДВ;
• підприємство звільняється від сплати податків на дивіденди, які реінвестуються у власне виробництво;
• підприємство звільняється від зборів до інноваційного фонду України;
• не справляється мито за імпортовані товари, які використовуються для цілей виробництва та на будівництво.

     Першим  практичним результатом (хоча і не досить вдалим) реалізації цієї правової політики по заохоченню іноземних інвестицій, а також окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які приймають участь у проектах з залученням іноземних інвестицій до пріоритетних галузей економіки стало підписання угоди між ВАТ "АвтоЗаЗ" та корейською компанією "Деу" про створення СП з виробництва та складання автомобілів. Корейська сторона зобов'язалась інвестувати у виробництво автомобілів в Україні в рамках СП "Автозаз-Деу" 150 млн. дол. США, а також залучити через кредити або реінвестиції 1.3 млрд. дол. США для їх вкладення в українську економіку.

     З іншого боку, надання великих пільг  під окремі інвестиційні проекти, або  окремим суб'єктам підприємницької  діяльності може негативно позначитися  на діяльності тих інвесторів, які не можуть, або не бажають робити великі інвестиції в країну. Про це свідчить, зокрема, реакція деяких іноземних інвесторів, а також виробників автомобілів за кордоном України, які вважають, що українські автомобілі вироблені, або зібрані СП "АвтоЗаЗ-Деу" можуть витіснила їх з частин ринків як в середині України, так і за її межами. Комісія ЄС, яка є виконавчим органом Європейського Союзу, вважає, що положення законів "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" та Указу Президента України "Про стимулювання виробництва кольорових телевізорів" порушують вимоги Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

       Слід відмітити, що для інтенсифікації  залучення капіталу до виробництва  у законодавстві розвинутих країн  є чимало спеціальних механізмів регулювання грошових потоків. Особливої жорсткості таке регулювання набуває в періоди криз, коли стає необхідною політика активного виходу з кризової ситуації. Так, у Франції, ФРН та Голландії в такій ситуації центральні банки зобов'язували комерційні банки направляти З0—35 % капіталів у пріоритетні сфери економіки (продовольство, житло, електроенергетика, експортні виробництва). У США комерційні банки, що направляли кошти на довгострокове інвестування, автоматично отримували пільги від Федеральної резервної системи у вигляді зменшення облікової ставки. В Японії половина інвестиційних ресурсів комерційних банків примусово направлялася на фінансування довгострокових проектів. Там же застосовувалося заморожування депозитів з наступним інвестиційним орієнтованим використанням. В інші роки, коли ситуація поліпшувалася, уряд Японії робив те ж саме, але у більш м'яких формах. Банки зобов'язувалися зберігати значну частину коштів у Центральному інвестиційному банку, де їх активно використовували як інвестиції

     У Франції та Італії, а також у  країнах Азіатсько-тихоокеанського  регіону було використано досвід Федеральної резервної системи  США у цільовому визначенні кредитних  ставок, що забезпечувало диференціювання  процентних ставок залежно від значущості проекту. Загальна спрямованість таких заходів — створення для інвестицій вигідніших, порівняно з короткостроковими фінансовими вкладеннями, умов, а також створення для використання коштів у реальному секторі вигідніших, порівняно з вкладеними у спекулятивний оборот, умов. Багато робилося й для тог, щоб заощадження населення трансформувалися у довгострокові вкладення. Стимули для комерційних банків - зниження резервних вимог і зменшення податку з прибутку - діяли в тому самому напрямі.  
 

Висновок 

     Підсумовуючи  все вищесказане, відмітимо, що інвестиційне забезпечення суб’єктів господарювання має здійснюватись на трьох рівнях – державному, регіональному і  на рівні підприємства. Основною метою  інвестиційної політики повинно  стати досягнення максимальної узгодженості дій на всіх цих рівнях.

     На  загальнодержавному рівні встановлюються визначальні параметри інвестиційного клімату (стабільність законодавчого  поля, правовий захист інвесторів, критеріально-мотиваційні  заходи тощо), чітко окреслюються пріоритетні шляхи його розвитку, межі компетенції органів влади і відповідних державних і регіональних інституцій. Крім цього держава має здійснювати безпосереднє регулювання сфери інвестування через податкову, фінансово-кредитну системи, а також за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Таким чином, можна стверджувати про вирішальну роль держави у формуванні інвестиційного клімату.

     Поряд з цим, регулюванням інвестиційної  сфери на макрорівні, не може охопити  всіх його аспектів, врахувати особливості розвитку кожної території. Тому важливим рівнем такого регулювання є регіональний рівень.

     Саме  тут повинен безпосереднє формуватися  інвестиційно-привабливий імідж  території, мають передбачатися  заходи стимулювання тих чи інших  галузей, або конкретних підприємств з метою розв’язання існуючих проблем.

     На  третьому рівні – рівні підприємств  – мають розроблятися конкретні  інвестиційні проекти і здійснюватися  їх реалізація.

     Важливим  напрямом збільшення інвестицій є створення  умов для стимулювання повернення в Україну вітчизняного капіталу, що перебуває у зарубіжних банках, та запобігання подальшого витоку капіталу з країни. Цьому сприяло б прийняття законодавчого акту про амністію коштів, які були вивезені за кордон і мають некримінальне походження.

     Одним з напрямів збільшення обсягів інвестицій є залучення венчурного капіталу. Основними джерелами цього капіталу є:

• інституціональні інвестори;
• приватні інвестори;
• великі компанії.

     Реалізаторами програм розміщення венчурних фінансових ресурсів мають виступати фонди ризикового капіталу.

     Досвід  переконує, що у пошуку потенційних  інвесторів (особливо іноземних) регіонам потрібна допомога з боку держави. Адже досвід спілкування з іноземними інвесторами через посольства, різні  формальні і неформальні організації свідчить, що досягти тут високого результату без системної роботи неможливо.  
 

Використана література 

1.  В.Г. Федоренко «Інвестиційний менеджмент» Київ – 2001 рік.

2.  В.Г. Федоренко «Інвестознавство» Київ – 2003 рік.

3.  Вінник О.М. «Інвестиційне право»

4. Гойко А.Д. «Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації», Київ, 1999

5.  Данілов О.Д. та ін. «Інвестування: Навчальний посібник», Київ, 2001