Лекции по “Економіка і організація інноваційної діяльності”

    • власні кошти підприємств;

    • кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів;

    • кредити комерційних банків;

    • спеціалізовані і добродійні фонди;

    • кошти інвестиційних компаній, інших  підприємств і організацій, зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.

    Як  правило, статутом підприємства передбачається відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Кошти фонду розвитку можуть використовуватися на відновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів, а також на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази підприємства. Якщо власних коштів підприємства недостатньо, а в потенціалі організації є солідний науково-технічний заділ, можна удатися до додаткової емісії цінних паперів (повторного випуску акцій). Природно, що цей шлях доступний лише підприємствам, що організовані у формі закритих або відкритих акціонерних товариств.  
 
 
 
 

    Лекція 9. Державне регулювання інноваційної діяльності.

    Сутність  та принципи регулювання  інноваційної діяльності. Методи державного регулювання. Система державного регулювання та державна інноваційна політика. 

    Згідно  із Законом України «Про інноваційну  діяльність», головною метою державної  інноваційної політики є створення  соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного  відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

    Основні принципи державної інноваційної політики:

    • орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

    • визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

    • формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

    • створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

    • забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери  в розвитку інноваційної діяльності;

    • ефективне використання ринкових механізмів .для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

    • здійснення заходів на підтримку  міжнародної науково-технологічної  кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

    • фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

    •  сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

    •  інформаційне забезпечення суб'єктів  інноваційної діяльності;

    • підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності. Важливим також є принцип забезпечення єдності стратегічного й поточного державного     регулювання, оперативності останнього. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Його мета – збереження економічного й соціального стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових, комплексних та інших програм. З метою додержання стратегічного курсу державою складається й контролюється перелік ресурсів, які мають стратегічно важливе значення.

    Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної й політичної ситуації, що зумовлює гнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне державне регулювання спирається на податкову політику, емісійну, кредитну, бюджетну, соціальну та інші види економічної політики.

    Засоби  регулювання інноваційної діяльності:

• закони і законодавчі акти;
• обсяги і джерела інвестування інновацій;
• асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів;
• норми і нормативи;
• ціноутворення;
• ставки податків і пільги з оподаткування;
• відсотки за кредит і державні гарантії;
• державні замовлення і закупівлі;
• мито і митні податки;
• ліцензії і квоти;
• підтримка інфраструктури утворень.

    Державою  визначені такі стратегічні пріоритети та напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки.

1. модернізація електростанцій, нові відновлювані джерела енергії, сучасні енергозберігаючі технології;
2. машинобудування та приладобудування, як основа відновлення всіх галузей;
3. мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації, нанотехнології;
4. хімічні технології, нові матеріали, розвиток біотехнологій;
5. високотехнологічний розвиток сільського господарства та обробної промисловості;
6. транспортні системи: будівництво та реконструкція;
7. охорона та оздоровлення людини та оточуючого середовища;
8. розвиток інноваційної культури суспільства.

    Державне  регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

• визначення та підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;
• формування та реалізація інноваційних програм на всіх рівнях;
• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання інноваційної діяльності;
• захист прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;
• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
• стимулювання комерційних банків та інших фінансових організацій для кредитування інноваційних проектів;
• встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;
• підтримки функціонування та розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

 
 

Лекція 10. Стимулювання інноваційної діяльності.  

Сутність  та принципи стимулювання. Форми та методи організації  системи стимулювання інноваційної активності підприємства. Формування інноваційної культури на підприємстві.

    Розвиток  малого інноваційного бізнесу надасть  змогу зберегти кваліфіковані науково-технічні кадри й прискорити доведення  науково-технічної розробки до промислового зразка і його впровадження. Проте малі інноваційні підприємства дуже нестійкі, у них надто короткий життєвий цикл, тому в усьому світі вони користуються державною підтримкою, включаючи цільове фінансування з бюджету, стимулювання приватного капіталу до фінансування їхньої діяльності, податкові й амортизаційні пільги.

    Одна  з найважливіших функцій держави  у розвинених країнах – створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора. Задля реалізації цієї функції вживають таких заходів:

    • включають витрати на дослідницькі роботи приватного сектора в собівартість продукції;

    • списують значну частину наукового  устаткування за нормами прискореної  амортизації;

    •  застосовують систему адресних податкових пільг;

    • залучають малий і середній бізнес до інноваційної діяльності у сфері  нових технологій;

    •  надають пільгове кредитування для  науково-технічних розробок;

    • безоплатно передають чи надають  на пільгових умовах державне майно або землю для створення інноваційних підприємств, а також наукової інфраструктури в регіонах.

    Досвід  розвинених країн показує, що необхідною умовою прогресу науки і техніки є розвиток і максимальне розкриття творчого потенціалу науковців. Активізація людського фактора і прискорення науково-технічного прогресу – це взаємозалежні проблеми збалансованості та динамічного розвитку факторів виробництва. Науково-технічний потенціал – це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливостей і ресурсів, якими оперує суспільство для вирішення науково-технічних проблем. Основою складової науково-технічного потенціалу є наукові кадри.

    Науковій  праці, як жодній іншій, притаманні риси колективної й індивідуальної праці одночасно. Це – праця творча, пов'язана з постійним пошуком, з необхідністю виконання неповторюваних дій, вона вимагає максимального прояву індивідуальних здібностей і якостей дослідника. Вільна і свідома робота, переконаність у необхідності творчого пошуку, захопленість вирішенням свого завдання є основою підвищення результативності праці. Проте розбіжності в рівні кваліфікації, стажі роботи за спеціальністю та безпосередньо за даним науковим напрямом, психолого-фізіологічні особливості не можуть не впливати на продуктивність праці науковців. На все це необхідно зважати в процесі мотивації.

    Основою для мотивованої трудової діяльності є покликання до того чи іншого роду занять, тобто наявність відповідних здібностей.

    Загалом можна виділити сім груп, із властивим  кожній з них домінуючим внутрішнім спонуканням до праці:

    • інтерес до роботи й бажання творчої  самореалізації за відсутності інтересу до заробітку;

    • орієнтація на цікаву роботу, сполучена  з інтересом до високого заробітку;

    • інтерес до високого заробітку, сполучений з усвідомленням корисності власної праці для суспільства;

    • орієнтація на високий заробіток, сполучений з інтересами просування по роботі;

    • ставлення до роботи як до вимушеної, неприємної необхідності;

    •  мотивація змішаного типу.

    Оцінка  й стимулювання праці дослідників  і розробників мають сприяти:

    • удосконаленню й підвищенню ефективності організаційної діяльності в керуванні створенням і освоєнням науково-технічної продукції, поліпшенню загальних результатів діяльності підприємства;

    • скороченню термінів та підвищенню ефективності розробки й впровадження проектів, які мають науково-практичне значення, відзначаються конкурентоздатністю, комерційною цінністю, можливістю реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринку;

    • здійсненню диференційованої оцінки результатів  творчої праці, включаючи патентну й ліцензійну діяльність;

    • організацію цілеспрямованої оцінки і стимулювання об'єктів досліджень і розробок у взаємозв'язку з творчою  науково-технічною й економічною діяльністю осіб, що займаються розробкою, створенням і впровадженням нових виробів у виробництво;

    • спонуканню дослідників і розробників  підвищувати професійний рівень знань, розвивати уміння й удосконалювати досвід самостійного пошуку нових дослідницьких, конструкторсько-технологічних, економічних, екологічних і маркетингових рішень;

    • більш об'єктивному й повному  дотриманню принципу розподілу матеріальних і моральних стимулів до праці;

    • скороченню розриву між потенційними й реальними, творчими можливостями дослідників і розробників проектів. 
 

Лекція 11. Моніторинг інновацій.

Сутність  моніторингу інновацій. Форми здійснення моніторингу. Визначення ефективності моніторингу  інноваційних процесів.