Лекции по “Економіка і організація інноваційної діяльності”

    Венчурне  підприємство – підприємство, продукцією якого є пов’язані з ризиком  інновації різного типу: в галузі наукових досліджень, технології створення нових продуктів, організації виробництва, маркетингу. Венчурна фірма слугує початковим ступенем розвитку продукту, займаючись відбором і розробкою наукової або технічної ідеї, її апробуванням, створенням зразків і моделей для наступного їх передавання на стадію промислового виробництва. Дуже часто із закінченням роботи над даним продуктом фірма припиняє своє існування.

    Венчурні фірми не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки на них. Зате інвестор отримує права на всі запатентовані і незапатентовані інновації та засновницький прибуток від ризикованих підприємств у тому випадку, коли вони добиваються успіху. Більшість фірм венчурного капіталу існує у формі товариств з обмеженою відповідальністю, їхньою метою є отримання від різних фінансових інститутів, коштів для створення ризикованих підприємств. У них, як правило, мала кількість працівників. Такі фірми створюються безпосередньо підприємцями, менеджерами, бізнесменами. Вони можуть бути окремими відділеннями крупних компаній і фінансових груп.

    Передумовами  створення венчурних фірм повинні  бути наступні компоненти:                                                              

    -   інноваційні ідеї – нової технології, нового виробу;              

    - суспільні потреби і потреби підприємця, готового на основі ідеї організувати фірму;

    -  ризикового капіталу для фінансування  діяльності з дослідження даної  ідеї.

    Перевагами  венчурних фірм є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів за обраним напрямком досліджень; можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.

    Крім  венчурних фірм, сьогоднішній низький  рівень забезпеченості державної науки, з одного боку, та розвиток ринкових економічних відносин в країні – з іншого, викликають необхідність створення нових форм науково-виробничої діяльності, що побудовані на комерційній основі, тобто технічних парків, технополісів та інших.

    Технопарк, технополіс, фірми-інкубатори.

    Засобами  ефективного впровадження інновації  є наступні центри: технопарки, технополіси, фірми-інкубатори, науково промислові комплекси (консорціуми), кластери.

    Технопарк – це територіальне відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервіси та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови

    Мета  технопарків — комерціалізація  науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягненні у виробничу сферу – дозволяє в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою робо тою, достатньо високою заробітною платою.

    Створення технопарків вирішує наступні питання:

    - прискорюють процеси передачі  результатів фундаментальний та  прикладних наукових досліджень  у виробництво;

    -   забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

    - сприяють залученню промислових  та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

    З метою забезпечення ефективної роботи технопарків для них створюється  преференціальний (пільговий) режим, а  саме:

    -  нові фірми, що виникають у  складі технопарків, звільняються  від сплати реєстраційного внеску;

    -   звільняються від сплати податку  на прибуток в перші 2-3 роки, а у наступні 2-3 роки сплачують  його за ставками, зменшеними на 50%;

    - кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподатковуваного прибутку;       .   

    -  фірми, що є в складі технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.                           

    Технополіс  – структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.                                                                       

    Крім  технопарків і технополісів, на ринку діють так звані бізнес-інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проекту, за якими є можливість отримати прибуток.

    Фірма-інкубатор  – це організаційна структура, мета якої – створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї-інновації. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково-технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та дає їм певні гарантії, надає можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємствам легше виживати в межах інкубаторів, ніж поза ними.

    За  рубежем, де поширені інкубатори, вони бувають трьох типів: 1) безприбуткові  – ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади; 2) прибуткові – ті, що не надають пільг при здачі в оренду свого майна; 3) філії вищих навчальних закладів, які надають ефективну підтримку підприємствам, що збираються опанувати високотехнологічну продукцію.

    Учасниками  інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від форм власності, а саме:                                                                              

    - науково-дослідні та проектно-конструкторські  організації, які працюють за  профілем інноваційної структури;

    - навчальні заклади, які працюють  за профілем інноваційної структури  або спеціалізуються на підготовці  та підвищенні кваліфікації фахівців  з базових спеціальностей інноваційної  структури;                                                                            

    - виробничі підприємства, які впроваджують  результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та винаходів; і

    -   інноваційні фонди, комерційні  банки, страхові фірми;          

    - суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності;                                                      

    -  іноземні юридичні особи, міжнародні  організації, а також іноземні  громадяни (якщо інше не передбачено  законодавством України).                                                                               Інноваційні структури створюються з метою інтенсифікації.

    Такий підхід до організації інноваційної діяльності в умовам підприємництва сприяв би значному розвитку економіки  в Україні, виходу держави з економічно-соціального  занепаду, підвищенню ефективності використання всіх виробничих і природних ресурсів, збереженню навколишнього середовища, зростанню рентабельності виробництва продукції. 
 

    Лекція 8 . Фінансування інноваційних процесів.

    Цілі  і завдання системи  фінансування. Принципи організації та основні завдання. Джерела і форми фінансування інноваційних процесів. Особливості процесу фінансування інновацій. Бюджетне фінансування інноваційної діяльності. 

    Будь-який господарюючий суб'єкт, у тому числі  й інноваційне підприємство, пов'язаний грошовими відносинами з іншими господарюючими суб'єктами і банками щодо оплати науково-технічної продукції, робіт, постачань спецобладнання, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків із засновниками, трудовим колективом і державними органами управління.

    Функції системи фінансування:

    - розподільча. Забезпечує кожного суб’єкта господарчої діяльности необхідними фінансовими ресурсами.

    - контрольна. Сигналізує відносно пропорцій розподілу коштів, з метою визначення ефективності їх використання конкретним суб’єктом.

    Принципами  системи фінансування інновацій мають виступати:

    1. Чітка цільова орієнтація системи  – її відповідність завданням швидкого й ефективного впровадження сучасних науково-технічних досягнень.

    2. Логічність, обґрунтованість і юридична  правомірність.

    3. Багатоваріантність джерел фінансування.

    4. Широта і комплексність системи фінансування, можливість охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок і напрямків їхнього практичного використання.

    5. Адаптивність і гнучкість, що передбачає постійне налагодження усієї системи фінансування, так і її окремих елементів за умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

    6. Підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів. Система фінансування має вирішувати наступні завдання:

    1. Створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок

    2. Збереження і розвиток стратегічного  науково-технічного потенціалу в  пріоритетних напрямках розвитку.

    3. Створення необхідних матеріальних  умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за рубіж.

    Головними джерелами для фінансування інноваційної діяльності є:

    • бюджетні асигнування;

    • кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, що утворюються підприємствами, регіональними органами управління;

    • власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

    • фінансові ресурси різноманітних  типів комерційних структур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових товариств).

    •  конверсійні кредити для науково-технічних  і виробничих підприємств оборонного комплексу;

    • іноземні інвестиції промислових і  комерційних фірм і компаній;

    • кошти національних і зарубіжних наукових фондів;

    • приватні накопичення фізичних осіб.

    В Україні для фінансової підтримки  інноваційної діяльності існує Українська державна інноваційна компанія, яка надає кошти на безповоротній основі і має своїм головним завданням сприяння розвитку фундаментальних наукових досліджень і підвищення наукової кваліфікації вчених. Основними завданнями фондів є:

    • сприяння проведенню державної політики формування ринкових відносин у науково-технічній сфері шляхом підтримки створення і розвитку інфраструктури малого інноваційного підприємництва;

    • участь у реалізації загальнодержавних, регіональних і галузевих програм і проектів;

    • сприяння створенню нових робочих  місць для ефективного використання наявного в країні науково-технічного потенціалу;

    •  підтримка впровадження нових технологій і ноу-хау з використанням патентів і ліцензій;

    • залучення суб'єктів малого підприємництва до реалізації державних науково-технічних  програм і замовлень;

    • підбір і реалізація інноваційних проектів, спрямованих на структурну перебудову економіки України;

    • сприяння будівництву і реконструкції наукомістких виробництв.

    Найважливішими  джерелами недержавної системи  фінансування інноваційних проектів у  даний час виступають: