Дистанційне навчання як інформаційна система освіти

Міністерство  регіонального управління і розвитку

Академія  муніципального управління 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Творча  робота 

На  тему: 

«Дистанційне навчання як інформаційна система освіти» 

                                                                         Виконала:

                                                                                                          Студентка групи ДіД-41

                                                                                              Микуло А.М. 

                                                                          Перевірив:

                                                                                          Карпенко А.В.   
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011 

План 

1. Ціль, мета та завдання проекту;
2. Програмне рішення;
3. Перелік модулів інформаційної системи;
4. Визначення аудиторії( користувача) та прогноз впровадження;
5. Висновки та рекомендації щодо подальшого розвитку.
6. Список літератури.
 

1. Ціль мета і завдання проекту

      Поняття «інноваційний», «інтерактивний», «дистанційний» дуже легко увійшли в щоденний побут сучасного вчителя. Сьогодні без усвідомлення важливості цих понять і втілення їх у життя просто не можна розбудовувати освітній простір середньої школи. Сьогодні важко  знайти дитину, яка не має комп’ютер вдома і не знає важливих офісних програм Windows. Діти щодня користуються мережею Інтернет, знаходячи там або виконані завдання, тексти, аудіо, перекази художніх творів  або віртуальних друзів, з якими «зависають», забуваючи про щоденні  проблеми. Тому так важливо повернути те, що так люблять діти, в освітнє русло, щоб захоплення послужило для реалізації благородної мети.

      У 1991 році американськими вченими Нейлом Хоувом і Вільямом Штраусом була створена  так звана "теорія поколінь". Нейл Хоув був економістом і фахівцем в області демографії, а Вільям Штраус - істориком, письменником і драматургом. Вони одночасно і незалежно один від одного вирішили докладно вивчити таке поняття як "покоління". Їх увагу привернув відомий "конфлікт поколінь", не пов'язаний з віковими протиріччями. Якби не існувало такого конфлікту, люди, досягаючи певного віку, набували б вікових цінностей, характерних для цього періоду. Але діти, досягаючи віку своїх батьків, не стають точно такими ж, як вони. 

      Автори теорії проаналізували всю історію США і виявили цікаву закономірність: існують певні періоди, коли більшість людей володіють схожими цінностями. Основою теорії стали цінності представників різних поколінь. Формування цінностей відбувається до 12-14 років.

         
Нинішнє молоде покоління називають поколінням Y та   Z.Покоління Y називають поколінням Мережі і поколіннямМіленіум, бо його представники закінчують школу в новомутисячолітті. Формування їхніх цінностей пов'язано з розвитком цифрових технологій. Мобільні телефони й інтернет - їх звична дійсність. Покоління Z (роки народження - 2003-2023) - це наше не таке вже й далеке майбутнє.  Це дійсно інші покоління. У цих дітей не тільки не залишилося нічого радянського, їх не можна назвати і пострадянським поколінням.  Вони мислять інакше, ніж їхні однолітки десять років тому. Вони впевненіше дивляться в майбутнє і спокійніше ставляться до цього. Їх основні якості: впевненість у собі, оптимізм, ініціативність, орієнтація на суміщення кар'єри та сім'ї, аполітичність, конформізм, прагматизм і схильність до довгострокового планування. 

      Вони націлені на успіх, при цьому розуміють його не так, як їх попередники. На перше місце вони ставлять не матеріальну складову, а кар'єру і професійний успіх. Чи можна їх учити по-старому? Я думаю, ні. Щоб зрозуміти їх, треба вчитися і опановувати нові технології, які дадуть можливість говорити  їхньою мовою і бачити світ їхніми очима.

     Дистанційне навчання – нова організація освітнього процесу, що ґрунтується на використанні як кращих традиційних методів навчання , так і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, а також на принципах самостійного навчання, призначена для широких верств населення незалежно від матеріального забезпечення, місця проживання, стану здоров’я. Дистанційне навчання дає змогу впроваджувати інтерактивні технології викладення матеріалу, здобувати повноцінну освіту, підвищувати кваліфікацію співробітників у територіально розподілених місцях. Процес навчання може відбуватися будь-де і будь-коли, єдина умова – доступ до мережі Інтернет.

     Також дистанційне навчання визначають як "технологію отримання знань за допомогою телекомунікаційних засобів, коли взаємодія того, кого навчають і викладача проходить на відстані" 

      Цілі: 

      Першу й провідну передумову якісного дистанційного навчання, знаходимо безпосередньо, вже у самому визначенні ДН. Адже відповідно до офіційних документів дистанційне навчання відбувається за умови опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчання, тобто слухачі дистанційних аудиторій навчаються самостійно під керівництвом викладача. Тож першорядною умовою налагодження дистанційного навчального процесу є здатність студентів самостійно планувати свій графік навчання, систематично займатися та опановувати визначені за освітнім стандартом навчально-педагогічні програми. Безсумнівно, це можливо лише за умови високої вмотивованості, їх зусиль, наявності у них навичок планування роботи та розподілу власного часу. На сьогодні під такі умови підпадають в основному ті, хто вже розпочав свою трудову діяльність, або ті, хто глибоко та чітко усвідомили, що знання, які вони мають можливість отримати, їм справді необхідні. На жаль, до цієї категорії навряд чи можна віднести студентів перших курсів, адже після закінчення школи вони якщо і мають навички самостійної роботи, то ще зовсім нестійкі та недосконалі. Інакше кажучи, без виконання такої передумови дистанційне навчання перетвориться на дискредитацію освіти, тобто на освіту заради отримання документа, який практично в житті мало що важить. Інша істотна передумова, що стосується цілей освіти та провідних завдань педагогіки – це виховання людини, тобто той значущий бік освітнього процесу, без якого він малоефективний. Не секрет, що на сучасному етапі питання виховання актуалізуються лише у школі. І навіть, на жаль, також далеко не завжди і не повсюдно. Коли людина виходить за межі шкільних стін, то виховний процес начебто припиняється. Виховну роботу у ВНЗ можна, скажімо, побачити не інакше як через мікроскоп. Щодо дистанційного навчання – то тут і він не допоможе. І як не згадати в такому разі академіка Б.С. Гершунського, який закінчив Київський політехнічний інститут і пропрацював понад 20 років у Київському технікумі радіоелектроніки, а потім на весь голос заявив про себе як знаковий науковець у царині педагогічної науки Росії. Ще 1986 року він, зокрема, зауважував таке: “При використанні комп’ютерів у якості засобів навчання, не можна не помічати їх серйозної недосконалості з точки зору реалізації перш за все виховних функцій освіти”. До цих негативних наслідків належать, у першу чергу, чимала індивідуалізація навчання та (за умови використання у навчанні домашніх персональних комп’ютерів) ще й неабияка елітарність. Між іншим, питання елітарності освіти часто-густо артикулюють дослідники на заході, зокрема, на шпальтах журналу UNESCO “Вища освіта у Європі”. До інших недоліків належить надмірна орієнтація на алгоритмізацію мислення навіть для тих випадків, коли необхідна аналітико-синтезуюча розумова діяльність; передача комп’ютеру оціночних функцій для вибору оптимальних варіантів рішень і, як наслідок, повна відмова від виконання так званих рутинних операцій. Таке ставлення формує маловмотивовану впевненість у необмежених можливостях комп’ютера та відповідних споживацьких настроях, що межують із відмовою від самостійних зусиль для досягнення певних цілей (формування споживацького покоління). І окрім вже наведених малоприємних наслідків інтенсивного проникнення комп’ютерів у наше життя існує ще й такий загальнорозповсюджений на сьогоднішній день – це надмірне (з великими витратами часу) захоплення діалоговим спілкуванням із комп’ютером у процесі відеоігор (за рахунок інших видів діяльності, у тому числі гігієнічно необхідного, дозованого відпочинку, занять фізичною культурою та спортом, ознайомлення з культурними набутками тощо). Взагалі, використання комп’ютера – це для педагогічної науки проблема неабиякої значущості у площині ВНЗ, а саме: реалізації установок навчально-виховної діяльності. Якщо ж поміркувати та помріяти про прийдешнє дистанційного навчання, то якісь можливості “тонкого дотику до особистості”, говорячи словами найпопулярнішого радянського педагога А.С.Макаренка, у системі дистанційного навчання мабуть можна й відшукати. Так, з нашого погляду, для здобуття освіти застосовувати дистанційну форму навчання можна лише після закінчення середньої загальної школи. Бажано робити це не на перших курсах ВНЗ, коли молодь ще не навчено критично мислити, самостійно планувати заняття, позбавлено належної мотивації до навчання. Отже, вірогідність якісного ДН можлива, коли студенти мають вже навички самостійної роботи і відбувається вона під наглядом педагога, а ще, коли частина навчального плану виконується студентами самостійно, а решта – під наглядом педагога, тобто за умови можливості компенсування негативних наслідків від, так би мовити, безмежного самостійного навчання.

      Мета  створення системи інтерактивного телебачення. Актуальність теми дистанційного навчання полягає в тому, що результати суспільного прогресу, раніше зосереджені в сфері технологій сьогодні концентруються вінформаційній сфері. Настала ера інформатики. Етап її розвитку в даний момент можна характеризувати як телекомунікаційний. Ця область спілкування, інформації та знань. Виходячи з того, що професійні знання старіють дуже швидко, необхідно їх постійне вдосконалення. Дистанційну форму навчання дає сьогодні можливість створення систем масового безперервного самонавчання, загального обміну інформацією, незалежно від тимчасових і просторових поясів. Крім того, системи дистанційної освіти дають рівні можливості всім людям незалежно від соціального стану (школярам, ​​студентам, цивільним і військовим, безробітнимитощо) в будь-яких районах країни і за кордоном реалізувати права людини на освіту і отримання інформації. Саме ця система може найбільш адекватно і гнучко реагувати на потреби суспільства і забезпечити реалізацію конституційного права на освіту кожного громадянина країни. Виходячи з названих вище факторів можна зробити висновок, що дистанційне навчання увійде в 21 століття як найефективніша система підготовки та безперервної підтримки високого кваліфікаційного рівня фахівців. 

      Характерною тенденцією дистанційної освіти є об'єднання  організаційних структур університетів. Так, в останні роки став розвиватися  новий тип організаційної структури дистанційного університетської освіти – консорціум університетів. Дистанційні освітні послуги надає спеціальна організація, яка об'єднує і координує діяльність кількох університетів. Консорціум університетів пропонує набір курсів, розроблених в різних університетах – від курсів для абітурієнтів до курсів на отримання вчених ступенів.

      В основі нової системи освіти лежить принцип відкритості, який стосовно вищої освіти означає:

      ·        відкритий вступ у вищий навчальний заклад, тобто відмова від будь-яких умов і вимог для зарахування, крім досягнення необхідного віку (18 років);

      ·        відкрите планування навчання, тобто свобода складання індивідуальної програми навчання шляхом вибору із системи курсів;

      ·        свобода у виборі часу і темпів навчання, тобто прийом студентів до ВНЗ протягом всього року і відсутність фіксованих термінів навчання;

      ·        свобода у виборі місця навчання: студенти фізично відсутні в навчальних аудиторіях основну частину навчального часу і можуть самостійно вибирати, де навчатися.

      Проведення  принципу відкритості призвело до значних  організаційних нововведень, які стали  практично здійсненні саме завдяки  впровадженню нових технологій зберігання, переробки і передачі інформації. Так, наприклад, в 90-х роках з'явилася  нова модель дистанційної освіти на базі технологій проведення телеконференцій. Ця модель називається теленавчання або телеосвіта. У цьому випадку проведення телеконференцій, які можуть бути і в реальному часі, є головною формою взаємодії між вчителем і учнями, що навчаються, розширюючи цю взаємодію, раніше здійснювану, головним чином, поштою. При цьому телеконференції можуть проводиться як між викладачем та учнями, так і між самими учнями. Це можуть бути аудіо-, аудіографічні, відео-і комп'ютерні телеконференції .

      Модель телеосвіти з'явилася недавно, але вона веде до радикальних змін в організації сучасної освіти. Це яскраво виявляється в тому, що на базі цієї моделі стала розвиватися нова організаційна форма сучасної освіти – віртуальні університети. Ця форма навчання розглядається нами як нова модель освіти, яка щойно намітилася. У цій моделі повністю реалізуються ті потенційні можливості перебудови системи освіти, які мають технології телеконференцій, використовувані в навчальних цілях. Ці технології дозволяють групам учнів і окремим учням зустрічатися з викладачами і між собою, перебуваючи на будь-якій відстані один від одного. Такі сучасні засоби комунікації доповнюються комп'ютерними навчальними програмами, які заміщають друковані тексти, аудіо-і відеоплівки. Поява такої моделі дистанційної освіти веде до того, що освіта здійснюється не тільки на відстані, але й незалежно від будь-якої установи. Така модель ще не реалізована повністю. Вона стикається з істотними труднощами, зокрема, проблемою отримання суспільного визнання і права видавати дипломи і сертифікати, присвоювати відповідні ступені (проблема акредитації віртуального університету). Подолання цих труднощів і повний розвиток моделі віртуального університету означатиме глибокі зміни в організаційній структурі сучасної освіти.