Трансакційні витрати та їх роль у мікроекономічному аналізі

Витрати вимірювання зростають  з підвищенням вимог до точності. Велетенська економія витрат вимірювання  була досягнута людством в результаті винаходу стандартів мір і ваг. Крім того, метою економії цих витрат обумовлені такі форми ділової практики, як гарантійний ремонт, фірмові ярлики, придбання партій товарів за зразками і т. д. Сюди ж слід віднести витрати на оцінку якості продукції. витрати на стандартизацію. Оцінка якості послуг орієнтована не тільки на ступінь відповідності якісних характеристик ключового продукту вимогам, що пред'являються клієнтами та представниками інших груп інтересів. Ця оцінка включає практично всі трансакції, які мають місце у підприємства-постачальника в процесі господарських відносин - від попередніх переговорів до обслуговування поставленої продукції та видалення відходів. Якість слід розглядати як наскрізну функцію, яка охоплює не тільки "ціннісну ланцюжок" самого підприємства, але і всю "ціннісну систему", що простирається від субпостачальників до кінцевих споживачів. До цих витрат можна віднести витрати на одержання права випускати продукцію під відомою торговою маркою, так як це зобов’язує підприємстводотримуватись якісних норм, встановленихпідприємством– інтегратором.[22,C.18]

4. Витрати специфікації і захисту  прав власності. У цю категорію  входять витрати на утримання  судів, арбітражу, державних органів,  витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення порушених прав, а також втрати від поганої їх специфікації та ненадійною захисту. Витрати специфікації і захисту прав власності особливо великі. У суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, нерідко зустрічаються випадки порушення прав власності. До таких витрат можна віднести витрати на зміст судових і державних органів, які знаходяться на варті правопорядку. Знову ж таки, для України, як держави де відсутній надійний правовий захист, параметри цієї групи витрат будуть досить значними.

Ернардо де Сото називає ці витрати «ціною дотримання закону» яка складається з витрат доступу до закону (витрати на реєстрацію підприємства, отримання ліцензії, отримання юридичної адреси та інші витрати на виконання формальностей при створенні і реєстрації підприємства) та витрат продовження діяльності у межах закону (витрати на сплату податків, виконання трудового законодавства, судові витрати тощо). В зв’язку з корумпованістю окремих ланок відтворення у суспільстві, значним податковим тиском українські підприємства часто змушені переводити свою діяльність в тіньову економіку. Отже, підприємства здійснюватимуть свою діяльність у легальному середовищі лише тоді, коли порівняння трансакційних витрат в легальному та нелегальному бізнесі буде на користь першого.[14, C.289]

5. Витрати опортуністичної поведінки. Це самий прихований і, з точки зору економічної теорії, самий цікавий елемент трансакційних витрат. Термін "опортуністична поведінка" був введений О. Вільямсоном. Поведінку сторін після контракту дуже важко передбачити. Нечесні партнери можуть виконувати умови договору мінімально або навіть ухилятися від їх виконання. Таким чином, поведінка індивіда, що ухиляється від умов дотримання контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів, називається опортуністичною [7, С.23]. Під це визначення підпадають різні випадки брехні, обману, байдикування на роботі, нехтування взятими на себе зобов'язаннями.

Розрізняють дві основні форми  опортунізму, перша з яких характерна для відносин всередині організацій, а друга для ринкових угод. Перша має назву морального ризику. Моральний ризик виникає тоді, коли в договорі одна сторона покладається на іншу, а одержання дійсної інформації про її поведінку вимагає великих витрат або взагалі неможливо. Найпоширенішим різновидом опортуністичної поведінки такого роду є так зване ухилення, коли агент працює з меншою віддачею, ніж від нього вимагається за договором.

Ухилення (shirking) являє собою роботу з меншою віддачею і відповідальністю, чим слід за умовами договору. Коли відсутня можливість ефективного контролю за агентом, він може почати діяти виходячи з власних інтересів, що не обов'язково збігаються з інтересами найнявшої його фірми. Проблема стає особливо гострою, коли люди працюють разом ("командою") та особистий внесок кожного визначити дуже важко. У таких випадках доводиться використовувати сурогатні виміри й, скажімо, судити про продуктивність багатьох працівників не за результатом, а за витратами (на кшталт тривалості праці), але й ці показники часто виявляються неточними. [12, C.400]

Якщо особистий внесок кожного  агента в загальний результат  вимірюється з великими помилками, то його винагорода буде слабко пов'язано  з дійсною ефективністю його праці. Звідси негативні стимули, що підштовхують до ухилення від праці. Скорочення витрат опортуністичного поведінки - головна функція значної частини управлінського апарату різних організацій.

Друга форма опортуністичного поведінки  – здирство (holding-up). Можливості для нього з'являються тоді, коли кілька виробничих факторів тривалий час працюють у тісній кооперації і настільки притираються один до одного, що кожен стає незамінним, унікальним для решти членів групи. Це означає, що якщо якийсь чинник вирішить покинути групу, то інші учасники кооперації не зможуть знайти йому еквівалентної заміни на ринку і понесуть непоправні втрати. Тому у власників унікальних (по відношенню до цієї групи учасників) ресурсів виникає можливість для шантажу у формі загрози виходу з групи. Навіть коли це залишається тільки можливістю, воно завжди виявляється пов'язаним з реальними втратами (Сама радикальна форма захисту від здирництва - перетворення взаємозалежних (інтерспецифічних) ресурсів у майно спільної власності, інтеграція власності у вигляді єдиного для всіх членів команди пучка правочинів).

Сьогодні в Україні існує  таке поняття, як «одноденні фірми», які  існують на папері протягом декількох  днів і зникають відразу після  отримання значної суми передплати від фірми-партнера згідно з укладеним  контрактом. Виявити таку фірму дуже важко, а в більшості випадків навіть неможливо. А згодом захистити  свої права у суді практично неможливо  через відсутність інформації про  фірму, її реальних господарів, а вся інформація у паперах фіктивна.

Наведена класифікація є не єдиною, наприклад існує ще класифікація К. Менара. Він виокремлював витрати вичленення (аналогічні витратам морального ризику), інформаційні витрати, витрати масштабу, витрати поведінки та витрати "політизації" (витрати, які супроводжують прийняття рішень всередині організацій) [24]

За частотою виникнення розрізняються  дві великі категорії трансакційних витрат - одноразові й регулярні. До останніх поряд з прямими витратами обміну відносяться всі витрати, які в процесі обмінних відносин утворюються у формі витрат з реалізації та контролю торгової угоди.[34]

О.  Вільямсон  класифікує  трансакційні  витрати за  етапами укладання угод  на  ті, що  виникають до  моменту укладання угоди (ex ante) та ті, що виникають після цієї події (ex post). До перших включають витрати на  пошук інформації,  витрати проведення  переговорів та укладання угод,  витрати вимірювання якості;  до  других – витрати специфікації  та  захисту прав  власності,  витрати опортуністичної поведінки. [7, C.20-21].

В умовах інформатизації суспільства  виникає сутнісна  відмінність  трансакційних  витрат  і трансакційних  втрат,  обумовлена  наявністю або відсутністю попередньої інформації  про майбутні витрати і,  відповідно,  можливістю  оцінити їх доцільність і змогу до них підготуватися. [30, C.212]

Розділ 2. Значення трансакційних витрат у мікроекономічних процесах

2.1. Вплив трансакційних витрат на економічну ефективність

Нові умови господарювання висунули перед суб’єктами ринку  нові жорсткі вимоги щодо здійснення виробничо-господарської діяльності, що змушує підприємства не тільки удосконалювати облік витрат, а й аналізувати  ефективність використання всіх видів  ресурсів.

Під час аналізу ефективності виробничо-господарської діяльності необхідно виділити витрати, що входять у виробничу собівартість, та витрати, що не входять у виробничу собівартість (управлінські витрати). Варто зазначити, що значну частку витрат, що не входять у виробничу собівартість (адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат), становлять трансакційні витрати – в середньому за період 2005–2007 рр. – 35% від загальної суми витрат. [35]

Ефективності діяльності тієї чи іншої інституції можна досягти  за рахунок зменшення трансакційних витрат. На розмір трансакційних витрат впливає те, що серед учасників ринкових відносин існує часткова асиметрія наявної інформації. Це відіграє важливу роль в процесі промислового використання  технологічних інновацій (як однієї з основних складових інвестиційних проектів), коли виробники інновацій не завжди володіють даними про наявний попит і об’єкти цього попиту, а менеджери підприємств не обізнані з новітніми науково-технічними досягненнями наукових організацій. В контексті нашого дослідження це виявлятиметься через необізнаність держави у наявності екологічних ризиків, які виникатимуть в процесі реалізації проектів та загроз для економічної безпеки, спричинених ними в довгостроковому періоді.[21, C.55]

Зв’язок ТВ з економічною ефективністю у випадку зовнішніх ТВ виявляється  дуже просто, тому що вони безпосередньо  враховуються при формуванні прибутку. Внаслідок існування ТВ в галузі виникають так звані безповоротні втрати суспільного добробуту і втрати від рентоорієнтованої поведінки. Це однозначно свідчить про зниження економічної ефективності внаслідок існування надмірних ТВ. Наслідки наявності ТВ навіть в умовах досконалої конкуренції схожі до наслідків існування монополії. Це порушує питання про можливість розгляду цих різноманітних явищ за допомогою однієї моделі. Для цього може бути використана концепція “досконалого ринку” засновника досліджень інформаційних витрат Дж.Стіглера. Досконалий ринок передбачає максимальну трансакційну ефективність, яку можна оцінити за відношенням реального обсягу реалізації товарів на ринку до потенційно можливого обсягу. [2, C. 10-11]

За Е. де Сото, трансакційні витрати розподіляються на дві складові: ціну підпорядкування закону і ціну позалегальності. Класифікація Е. де Сото є найбільш прийнятною для визначення впливу трансакційних витрат на ефективність діяльності окремого підприємства і пояснення вибору інституційного середовища (легального чи позалегального) існування. Дослідники (за винятком С. Архієреєва) зазначають виключно негативний характер трансакційних витрат і не обчислюють величину цих витрат, притаманних конкретному підприємству, та ступінь їх впливу на ефективність його функціонування.

 Оцінити вплив "трансакційного тягаря" на ефективність діяльності підприємств можна за допомогою ціни підпорядкування закону, яка складається з витрат доступу до закону та витрат продовження діяльності у межах закону. До перших належать витрати на реєстрацію підприємства (юридичної особи), на отримання ліцензії, на відкриття рахунку в банку, на отримання юридичної адреси та виконання інших формальностей. Другі витрати пов'язані з необхідністю сплати податків, виконання вимог закону у сфері трудових відносин (тривалість робочого дня, мінімальна зарплата, соціальні гарантії), сплати судових витрат при розв'язанні конфліктів у межах легальної судової системи. Загальновідомо, що багато підприємств і фірм, не витримуючи податкового й часто мінливого законодавчого тиску, йдуть у нелегальну економіку. Причиною цього є високі трансакційні витрати, пов'язані з діяльністю у межах законодавства.

Але здійснення угоди в позалегальному секторі також пов'язане з витратами — "ціною позалегальності" - витрат, пов'язаних з ухилянням від правових санкцій, з трансфертом доходів, з ухилянням від податків і нарахувань на зарплату, з відсутністю законодавчо зафіксованих прав власності, неможливістю використання контрактної системи, з виключно двостороннім характером позалегальної угоди а також витрат доступу до позалегальних процедур розв'язання конфліктів.

Рішення щодо вибору економічним суб'єктом інституційного середовища для свого бізнесу — легального чи позалегального — визначається співвідношенням ціни підпорядкування закону з ціною позалегальності.

Як показали дослідження Світового  Банку, у 2007 р. середні витрати доступу  до закону для українського підприємця становили 97,3 дол. (у тому числі 33 дол. — це неофіційно сплачені кошти), а  частина витрат продовження діяльності у межах закону, оцінена як фінансові втрати через інспекційні заходи, дорівнювала в середньому 1177,8 дол. Якщо ж згадати, що платежі до бюджету сягають 40 % доходу (а це також витрати, пов'язані із продовженням діяльності у межах закону), то стає зрозумілим, що, по-перше, ціна підпорядкування закону є доволі високою і, по-друге, левова частка "трансакційного тягаря" припадає на податкову складову. Суттєвою складовою ціни підпорядкування закону в умовах України є дотримання вимог податкового законодавства. Так, сума податків та зборів від суми доходу становить від 21 до 35 %. Саме цим пояснюється низький рівень застосування норм закону для забезпечення повсякденного функціонування підприємств. Майже всі автори розглядають вплив одного або декількох податків на ефективність діяльності підприємства чи його прибутковість. Але більшість законослухняних підприємств сплачують не 1 чи 2 податки, а понад 10 податків та зборів. Тобто доцільним є дослідження сукупного впливу податкового тиску на підприємства, оскільки саме в цьому випадку можна дослідити синергетичний ефект від сумісного впливу податків.[5, C. 204-205]

В умовах збільшення трансакційних витрат зростає значущість ефекту масштабу виробництва. Тобто посилюється інтенсивність бажання підприємця розширювати обсяги виробництва та реалізації інформаційного продукту, від яких залежить динаміка норми прибутку. Така психологічна настанова стає передумовою загрози посилення амплітуди економічних циклічних коливань, створюючи пастку для розвитку інформаційної економіки. Перенагромадження морально застарілого основного капіталу та утворення структурних диспропорцій в економіці спричиняє ситуацію, коли виробництво більше працює на сміттєзвалище, ніж на споживача.