Інтернет

     Однією  з початкових цілей “Інтернету”  була можливість спільного використання інформації. Наприклад, викладач коледжу може знайти в “Інтернеті” іншого педагога, який погодиться поділитися з ним уже розробленим курсом лекцій. Через кілька хвилин файли можуть бути передані, хоча цих людей розділяла відстань у 3000 кілометрів.

     А що робити, коли невідомо, де можна знайти потрібну інформацію в «Інтернеті»? Подібно до того як ми знаходимо номер телефону в довіднику, користувач може знайти місце розташування інформації в “Інтернеті”, спершу отримавши доступ до так званих пошукових ділянок. Користувач вводить слово або фразу, а пошукова ділянка відповідає списком місць на “Інтернеті”, де можна знайти інформацію. Як правило, такий пошук безкоштовний і на нього йде всього кілька секунд.

     Частина “Інтернету”, яка називається World Wide Web, дозволяє авторам по-новому використовувати стару систему приміток. Коли автор звичайної журнальної статті чи книжки вводить символ примітки, ми дивимось униз сторінки і знаходимо посилання на іншу сторінку або книжку. Автори комп’ютерних документів “Інтернету”, по суті, роблять те саме, використовуючи технічний прийом, за допомогою якого в документі підкреслюється чи виділяється слово, фраза або символ.

     Виділене  слово чи символ говорить читачеві, що в “Інтернеті” є додатковий ресурс, часто це інший документ. Цей документ з “Інтернету” можна викликати, і він відразу відкриється на екрані. Документ може бути в іншому комп’ютері чи навіть в іншій країні. Дейвід Піл, автор книжки “Під’єднуйтесь до “Інтернету!” (“Ассеss the Іntеrnеt!”), зауважує, що за допомогою цього прийому “ви підключаєтесь до справжніх документів, а не просто посилань на них”.  [13]

     Web також дає можливість зберігати  і відтворювати фотографії, графічні  зображення, мультиплікаційні стрічки,  відеофільми та звукові записи.

     Дуже  популярною стає розроблена відносно недавно технологія RealAudio, що дозволяє передавати звук по “Інтернету” у режимі реального часу. Підключивши до комп’ютера динаміки, можна без радіоприймача слухати радіостанції. Також можна знайти в “Інтернеті” пісні своїх улюблених виконавців і прослухати їх, чи скопіювати ці аудіо записи на свій комп’ютер.

     Навіть  з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена безліч різноманітної інформації. Мережа “Інтернет” схожа на величезну світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну  відмінність: для пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не існує. Але проте пошук в “Інтернеті” можливий, і це, мабуть, є однієї з найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів, і особливо “AltaVista”, відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов’язково буде знайдена.

     Пошукові  сервери - це окремі спеціальні комп’ютери, що автоматично переглядають усі  ресурси “Інтернету” і індексують їхній зміст.

     - індексування - це процес класифікації  визначених ресурсів за допомогою  виділених об’єктів - індексів. Наприклад, відношення поштової адреси до того чи іншого відділення пошти може бути визначене за допомогою шестизначного числа - поштового індексу. [5]

     При індексуванні ресурсів “Інтернету”  пошукові сервери переглядають усю  мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі.

     Коли  на сервер надходить запит у вигляді  набору ключових слів, то він просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи  як результат посилання на документи  в мережі, в яких містяться дані слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того чи іншого слова і повертається користувачу.

     З боку усе виглядає дуже просто, але  це зовсім не так. Одна з основних проблем  тут - швидкодія комп’ютерів, що роблять  автоматичний пошук по мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія самого www-сервера.

     “Інтернет”  не має організаційної структури. Користувачі  його послугами підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних  чи державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступінчаста схема виходу користувачів в “Інтернет” через численних посередників (“провайдерів”). Компаній і посередників, що забезпечують вихід у мережу “Інтернет”, багато тисяч. Їм належать лінії зв’язку, але частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко окремі канали електрозв’язку в робочі години потерпають від сильних перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації. Послуги “Інтернету” забезпечуються інформацією; закладеною в так званих головних комп’ютерах, число яких, по різним оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну інформацію в системі “Інтернету”. До початку 1996 р. приблизно 170 тис. комерційних компаній дали свою інформацію в мережі. Джерелом найрізноманітнішої інформації можуть бути десятки мільйонів власників персональних комп’ютерів, через які в мережі “Інтернет” можлива передача будь-якого повідомлення (типу електронної пошти й ін.). [6]

     Обсяги  виконуваної “Інтернетом” роботи мають поки сугубо оцінний характер і визначаються за непрямими показників: числом підключених до його мережі комп’ютерів, кількості користувачів нею, чи обсягу обороту комерційних компаній, що беруть участь у його діяльності. Стати абонентом “Інтернету” так само легко, як і відмовитися від його послуг. Тому чисельність користувачів послугами “Інтернету” в 1998 р. за різними оцінками коливалася від 230 до 250 млн. [6].

     З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає “Інтернет II”.

     Система “Інтернет” в цілому є платною. Усі абоненти - колективи чи окремі особи - вносять свою частку в оплату витрат. Однак не обов’язково, що кінцевому  користувачеві пришлють квитанцію на оплату міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим комерційним підприємством (оператором) зв’язку з “Інтернетом”, які в багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні внески. Як правило, підприємство зв’язку дає місцевий телефонний номер, щоб уникнути зайвих витрат. Типовий щомісячний внесок за доступ до системи складає приблизно 20 - 30 доларів США. Як видно, можливості “Інтернету” величезні. [8].

     Отже, “Інтернет” – це проста, але в  той же час досить складна комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує  спеціальна складна багатоступінчаста  схема входу через численних посередників (“провайдерів”).

     Інтернет  привабливий щей тим, що керування  мережними ресурсами тут абсолютно  децентралізовано - на своєму сервері  чи сайті кожен може представляти будь-яку інформацію в будь-якому  порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами.

     Основна функція мережі - надання різного  виду послуг для своїх користувачів. В основному, вона передає або  надає інформацію різного виду - аудіо-, відео-, текстову тощо. 

      1.2. Проблеми і перспективи розвитку системи Інтернет

     Починаючи з 1987 року користувачі персональних комп’ютерів зіштовхуються з  різними комп’ютерними вірусами. Однак здавалося, що світу мереж, велика частина з яких базувалася на ОС UNIX, ніщо не загрожує. Тому події листопада 1988 року сколихнули не тільки тих, хто мав справу з комп’ютерами і мережами, але і широку громадськість. 2 листопада 1988 року випускник Корнельского університету Роберт Таппан Моріс запустив свою програму, що вийшла з під контролю автора і почала швидко переміщуватися по мережі. У короткий термін вірус заповнив багато вузлів “Інтернету”, завантажуючи операційні системи своїми копіями, викликаючи відмовлення в обслуговуванні і т.п. [6]

     У мережному комп’ютерному світі  ім’я Роберта Моріса було відомим. Ще в 1985 році в AT&T Bell Labs ним був опублікований технічний звіт, присвячений слабостям реалізації TCP/IP у версії 4.2 BSD UNIX. Але цей звіт написаний... Робертом Морісом-старшим - батьком автора вірусу. Моріс-старший у цей час обіймав посаду наукового керівника Національного Центру Комп’ютерної Безпеки (NCSC - National Computer Security Center) - експерта по комп’ютерній безпеці. Моріс-старший багато років проробив у лабораторії AT&T Bell, де в 60-х роках брав участь у розробці програм Core Wars. До цьому необхідно додати, що літо 1988 року Моріс-молодший провів у цій же лабораторії, де був зайнятий переписуванням програм системи безпеки для комп’ютерів, що працюють під керуванням ОС UNIX. [6].

     До  речі, інцидент із програмою-вірусом  практично ніяк не позначився на кар’єрі Моріса-старшого. На початку 1989 року він був обраний у спеціальну консультативну раду при Національному інституті стандартів і міністерстві торгівлі. У завдання цієї ради входить вироблення висновків і рекомендацій з питань безпеки обчислювальних систем урядових органів США, а також рішення питань, що виникають при розробці і впровадженні стандартів захисту інформації.

     Вірус Моріса інфікував 6200 комп’ютерів. Підраховані  втрати, хоча формально вірус не наносив якого-небудь збитку даним в інфікованих хостах, були розділені на прямі і непрямі. До прямих утрат були віднесені:

• зупинка, тестування і перезавантаження 42700 машин;
• ідентифікація вірусу, видалення, чистка пам’яті і відновлення працездатності 6200 машин;
• аналіз коду вірусу, дизасемблірування і документування;
• виправлення UNIX систем і тестування.

     Прямі втрати були оцінені більш ніж  у 32 млн. доларів. До непрямих втрат  були віднесені:

• утрати машинного часу в результаті відсутності доступу до мережі;
• утрати доступу користувачів до мережі.

     Непрямі втрати були оцінені більш ніж  у 66 млн. доларів. Загальні витрати були оціені на суму в 98 253 260 доларів. [6].

     У результаті цього інциденту світ одержав представлення про комп’ютерну  небезпеку, а “Інтернет” - постійний  головний біль. Після аналізу результатів атаки була утворена CERT (Computer Emergency Response Team), що стала відслідковувати випадки атак і виробляти рекомендації з захисту комп’ютерів і мереж.

     Також існує ряд невирішених проблем  у функціонуванні такої складної системи, як “Інтернет”. Одна з них - технічна, котра визначає майбутній розвиток “Інтернету”. При великому її добовому чи сезонному перевантаженні знижується якість інформації у споживача. Це виявляється в сильному падінні швидкості передачі інформації на лініях зв’язку. У результаті цілий ряд видів інформації (графічної, відеосюжети) узагалі не може пройти по каналах. Передача ж великих масивів текстової інформації розтягується на тривалий час. Це обумовлює відповідно і більш високу плату споживача за послуги “Інтернету”.Проблеми неякісного прийому і передачі інформації створюють лінії магістрального, місцевого зв’язку, що мають різну пропускну здатність. Місцеві телефонні лінії, до яких підключають персональний комп’ютер, пропускають до 33 Кбт/с. Самі звичайні швидкості на “Інтернету” 64 - 128 Кбт/с. Поганий технічний стан місцевих ліній, комутаторів ще більше знижує їхню пропускну здатність. Навіть застосування могутніх модемів не завжди компенсує недоліки ліній. Сучасні електронні технологій дозволяють, пропускати через модеми і комп’ютери інформацію зі швидкістю в десятки Мбт/с. Тільки такі швидкості можуть забезпечити самий високоякісний прийом інформації будь-якого виду. Ними можуть стати лінії кабельного телебачення, нові, більш дешеві види волокно-оптичного кабелю. [17].

      Також досить актуальною є проблема з порносайтами. Порнографія залишається однією з послуг “Інтернету”, за яку люди згодні платити гроші, не дивлячись  на те, що існує також досить багато безкоштовних сайтів такого спрямування. І хоча на головній сторінці цих сайтів (проте далеко не усіх) пишеться, що користувач даної web-сторінки повинен досягти 18 років, доступ туди вільний для будь-кого.

     Тепер розглянемо основні тенденції розвитку системи “Інтернет” на найближчий час. Як і в будь-якому футурологічному прогнозі, не можна бути абсолютно впевненим у тому, що розвиток піде саме по описаному шляху, а не по якомусь іншому. Прикладів несправджених прогнозів дуже багато, навіть якщо їхні автори є розроблювачами і творцями нових технологій.

     За  розрахунками Робочої групи по глобальних мережах (LSN Working Group] середня швидкість каналів “Інтернет” у 1997 р. склала 1,45 Мбт/с. При цьому в розрахунок бралися тільки основні, високошвидкісні канали. [14].

     У дійсності ж більшість підключень кінцевих користувачів і якась частина з’єднань між окремими підмережами “Інтернет” відбувається по телефонних каналах. Тобто навіть при наявності високошвидкісного підключення існує ймовірність того, що десь під час подорожі по “Інтернету” дані будуть проходити по телефонній лінії, для якої верхнє обмеження швидкості передачі даних складає близько 60 Кбт/с.