Лекции по "Информационным системам в экобиотехнологии"

Наявність відлагодженої автоматизованої  інформаційної системи значно спрощує  процес управління підприємством. АІС  дає змогу своєчасно зібрати, відсортувати, опрацювати потрібну інформацію і прийняти правильне рішення. Інколи несвоєчасно прийняте рішення внаслідок нестачі або несвоєчасного надходження інформації може призвести до загибелі підприємства. Тому, створенню і підтримці ефективного функціонування інформаційної системи підприємства слід приділяти велику увагу.

Отже, автоматизована інформаційна система  підприємства вирішує такі завдання:

1) фінанси: облік і амортизація основних засобів, розрахунки з кредиторами і дебіторами, планування і здійснення платежів, формування актів звірок та іншої звітності, облік передоплати, формування прогнозу надходжень, обробка банківської виписки, формування управлінської, бухгалтерської та податкової звітності;

2) управління персоналом: підбір і наймання персоналу, підтримка організаційних структур, штатного розкладу, облік вакансій, ведення персональних даних про співробітників, ведення і розрахунок табеля, підтримка бюджету і розрахунок заробітної плати, адміністрування заходів щодо проведення навчання;

3) постачання і логістика: формування і затвердження заявок на придбання товарно-матеріальних цінностей і послуг, ведення контрактів з постачальниками та їх аналіз, формування кредиторських рахунків-фактур щодо товарно-матеріальних цінностей, реєстрація надходжень в цехи і на центральні склади, планування і облік руху товарно-матеріальних цінностей і складених залишків, проведення загальної та часткової інвентаризації запасів;

4) збут: ведення контрактів з покупцями, ведення замовлень на продаж і планування відвантажень, формування пакету відвантажувальних документів і відвантаження товарно-матеріальних цінностей, автоматичне формування дебіторських рахунків-фактур щодо відвантаженої продукції;

5) планування: формування прогнозу продажу і загальних графіків попиту, планування виробництва і випуск виробничих завдань з урахуванням доступних виробничих потужностей, автоматичне формування заявок на придбання. Використовуються різні методи планування: потреба для виробництва, страховий запас, міні-макснепланування.

6) основне і допоміжне виробництво: ведення виробничих специфікацій, технологічних карт, замовлень на технологічні зміни; наскрізний облік замовлень, планування виробництва і закупівель; випуск виробничих завдань, оцінка виробничої діяльності підприємства у режимі реального часу, реєстрація всіх параметрів якості і результатів випробувань, облік незавершеного виробництва; відстежування виконання кожної виробничої операції, контроль норм і облік фактичного використання виробничих ресурсів, персоналу, а також витрачання матеріалів на виробництво; розрахунок собівартості виготовленої продукції;

7) управління активами підприємства: ведення ієрархій активів для устаткування основних цехів; ведення специфікацій і технічних карт на регламентні і циклічні роботи, планування регламентних робіт; облік усіх видів обслуговування, зокрема поточного і капітального ремонту, реконструкції і модернізації; контроль витрачання матеріалів і запчастин; облік ресурсів (обладнання, персонал, інструмент); калькуляція собівартості замовлень на роботи; формування звітності.

3. Інформаційні системи екологічного управління

Екологічне управління, як і будь-яке  інше, є інформаційним процесом. Сама сутність управління проявляється у формуванні, перетворенні і переміщенні  інформації.

Склад інформаційних систем може бути представлений у вигляді двох груп: загальних і спеціальних. Якщо завдання спеціальних систем інформаційного забезпечення визначаються безпосередньо сферою життєдіяльності суспільства, яку вони обслуговують, то загальні інформаційні системи притаманні всім системам управління, оскільки їхнім призначенням є забезпечення загального функціонування системи управління. Загальні інформаційні системи забезпечують також інформацією сам процес вироблення, прийняття і доведення управлінського рішення до об'єкта управління. Крім того, ці системи каналами зворотного зв'язку інформують суб'єкт управління про стан, поведінку та дії об'єкта управління, тобто виконують контрольні функції і забезпечують вироблення оперативного коригувального впливу.

У наш час дедалі ширшого застосування набуває поняття "інформаційні ресурси", тобто сукупність інформації, що використовується в усіх сферах людської діяльності: виробництві, науці та техніці, управлінні суспільством. Сьогодні це поняття за значущістю в суспільній діяльності наближується до інших ресурсів: матеріальних, енергетичних, інтелектуальних, людських тощо.

Виникло поняття "інформаційне середовище", яке містить усі чинники, що впливають  на інформаційні процеси: апаратні засоби, програмне забезпечення, бази даних, комунікаційні мережі, організаційні структури, нові форми і методи контролю та управління, документо-потоки, процедури, регламенти, юридичні норми та ін. Нові інформаційні технології змінюють традиційні схеми передавання інформації, сприяючи більшій децентралізації та адаптації різних систем управління на регіональному й місцевому рівнях і розширюючи масштаби участі громадськості в процесі прийняття рішень.

Але, сучасна інформатизація суспільства  ще не пронизана процесом екологізації, і її головною метою ще не є парадигма  збалансованого розвитку людства, гарантування екологічної безпеки людства.

Загалом, розвиток інформаційних систем екологічного управління є прерогативою держави, корпорацій і одним із напрямів національної політики інформатизації. Серед найбільш важливих питань є проблема забезпечення необхідною інформацією посадових осіб, які приймають управлінські рішення.

Таким чином, на сьогодення для всіх країн одним із першочергових питань є забезпечення інтеграції екологічних аспектів в інформаційну сферу. Відповідно залучення сучасних інформаційних технологій для забезпечення ефективного функціонування систем екологічного управління в Україні.

Для того, щоб контролювати стан навколишнього природного середовища, його взаємозв'язки, потоки речовин, енергії та інформації, функціонування живих організмів, екосистем, людині необхідно мати інформаційні можливості, співвимірні з інформаційним потенціалом природи.

Важливим питанням, що потребує розв'язання, в екологічних інформаційних  системах є структура баз даних.

Вибір інформаційної структури  бази екологічних даних визначає:

1) точність і повноту відображення  природних об'єктів;

2) по-друге, призначення, вид і оптимальність екологічного управління;

3) по-третє, організаційну структуру  та алгоритм функціонування такого  важливого механізму управління, як система моніторингу довкілля.

Навколишнє природне середовище слід розглядати як природно-антропогенний  комплекс, що складається з геосфери, біотосфери та соціосфери, які, у свою чергу, мають окремі складові. Так, геосфера складається з літосфери, геоморфосфери, гідросфери, геофізсфери, атмосфери та педосфери (пов'язана з неорганічною складовою); біотосфера — з фітосфери, зоосфери та педосфери (пов'язана з органічною складовою); соціосфера — з техносфери та демосфери.

Одна із специфік екологічних інформаційних систем полягає в тому, що ці системи мають забезпечувати гармонізація взаємовідносин суспільства і природи.

В Україні формування інформаційних  систем екологічного управління, як і  інших складових національної інформаційної  інфраструктури, має відбуватися  відповідно до певних міжнародних вимог.

Зазначимо, що інформаційні системи, які застосовуються в усіх сферах суспільної діяльності, нині перебувають на третьому етапі свого розвитку. Системи першого покоління, які за кордоном дістали назву "Системи електронної обробки даних" (Data processing systems), а в Україні — "Автоматизовані системи управління", базувалися на застосуванні "заданного підходу". Тобто для вирішення кожної проблеми в системі окремо формувалися дані і створювалася відповідна алгоритмічна модель. Системи з такою структурою мали інформаційну та алгоритмічну надмірність, були надто прикладними та зорієнтованими на автоматизацію "паперових" технологій.

Системи другого покоління відомі під назвою "Управлінські інформаційні системи" (Management information systems). Структура  таких систем зорієнтована на операційну обробку даних, для якої характерний структурований потік інформації, інтеграція завдань з обробки даних. Ці системи мають таку позитивну особливість, як колективний доступ до даних, тобто створення єдиної бази даних із централізованим управлінням. Інша назва таких систем — "Системи управління базами даних" (СУБД). Основним недоліком систем із такою структурою є наявність надмірної бази даних, проблеми опису самих даних. Сьогодні відбувається інтенсивний розвиток і велике поширення інформаційних систем, побудованих на засадах СУБД.

Структура інформаційних систем третього покоління, які тільки-но починають застосовуватись у третьому тисячолітті, зорієнтована на спільний аналіз даних та алгоритмічні моделі вироблення рішень. Ці системи дістали назву "Системи прийняття рішень" (Decisign Support Systems). Вони мають не тільки загальне інформаційне забезпечення — базу даних, а й загальне алгоритмічне забезпечення — базу моделей. До систем такого типу належать системи оперативної аналітичної обробки даних (OLAP — On Lino Analytical Processing), експертні системи, інтелектуальні системи, системи баз знань.

Саме інформаційні системи третього покоління за своїми можливостями і  потужністю відповідають класу завдань, що стоять перед системами екологічного управління. Впровадження таких систем має на меті надати нову якість управлінню, підвищити його оперативність, ефективність і за своїм характером більше відповідає особливостям екологічного управління.

В Україні вирішення проблеми такого впровадження поки що має суто теоретичний  характер. Більш практичне значення на сьогодні для систем екологічного управління має модернізація і розвиток спеціалізованих інформаційних систем екологічного спрямування, до яких належать державні природні кадастри, системи екологічного моніторингу, екологічного картографування, еколого-господарські баланси територій, геоінформаційні системи, екологічна паспортизація.

Закон України "Про охорону навколишнього  природного середовища" визначає створення  і забезпечення роботи національної екологічної інформаційної системи  як одну з головних функцій органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Згідно із законом ця функція належить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міністерство екології та природних ресурсів України) і його органів на місцях. До структури Міністерства екології та природних ресурсів України ввійшли Державний комітет з питань гідрометеорології, Державний комітет з питань геології та використання надр, Головне управління картографії, геодезії та кадастру, Державна адміністрація ядерного регулювання та Державна комісія у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин. Тепер Мінекоресурсів об'єднує в цілісній структурі екологічні інформаційні системи і бази даних (наприклад, Державний інформаційний геологічний фонд України, Державний картографо-геодезичний фонд України) різних екологічних відомств і створює єдину інтегральну основу для системного інформаційного забезпечення.

Цілі і завдання інформаційного забезпечення визначені в Земельному, Водному, Лісовому кодексах та в Кодексі України про надра; у законах України "Про питну воду та питне водопостачання", "Про меліорацію земель", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про відходи" та ін. Однак нормативні, методологічні, науково-технічні і організаційні засади створення та функціонування інформаційних систем у сфері екологічного управління в екологічному законодавстві поки не розвинуті.

В Україні найбільшого розвитку в даний час набули моніторингові і кадастрові інформаційні системи.

Моніторингові екологічні інформаційні системи найбільш ґрунтовно представлені в таких законодавчих актах: Положення про державну систему моніторингу довкілля, Положення про моніторинг земель, Порядок здійснення державного моніторингу вод, Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря.

В Основних напрямах державної екологічної  політики України розвитку цих інформаційних  систем приділяється особлива увага як пріоритетному джерелу первинної інформації про стан національних природних ресурсів. У цьому ж документі поставлено завдання загальнодержавної ваги — створення Єдиної державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них. Його розв'язання можливе за умов формування відповідної інтегрованої інформаційної системи, взаємопов'язаної з іншими моніторинговими системами та інформаційним забезпеченням загальнодержавної системи управління.

Кадастрові екологічні інформаційні системи представлені в таких законодавчих актах: Порядок ведення державного земельного кадастру, Порядок ведення державного водного кадастру, Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру, Порядок ведення державного кадастру тваринного світу, Порядок створення і ведення державного кадастру природних територій курортів, Порядок створення і ведення державного кадастру природних лікувальних ресурсів, Положення про Державну службу геодезії, картографії та кадастру. Щоб створити умови для збалансованого розвитку України та її регіонів, ведуться регіональні кадастри природних ресурсів, правова основа яких закріплена Положенням про регіональні кадастри природних ресурсів.

В умовах економічного реформування в державі значно зростає роль державних кадастрів як інформаційної бази для ефективного управління відновленням природних ресурсів, ведення відповідної статистики, регулювання відповідних суспільних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави, обґрунтування розмірів плати за природокористування. Для цього в Україні впроваджуються державні програми, що передбачають комплекс заходів, спрямованих на автоматизацію інформаційно-технологічних процесів, пов'язаних з оперативним веденням і використанням даних державних кадастрів природних ресурсів. Такими прикладами є Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, автоматизована система ведення кадастру природних лікувальних ресурсів, яка базується на використанні ГІС- технологій (геоінформаційних систем-технологій).