Закони Вавилонського царя Хаммурапі

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний університет імені  Тараса Шевченка 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Закони  Вавилонського царя Хаммурапі 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконавець:

Студентка 1-го курсу юридичного факультету 3 групи

Мацкевич  Віталіна Віталіївна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011 

Особливості виникнення і розвитку держави і права  Месопотамії 

Починаючи із сивої  давнини, у нижній течії рік Тигр і Євфрат на півдні Месопотамії проживав народ, що називався шумери. Чи були шумери корінними жителями цього  району, або, як про це говорять їх легенди, прийшли здалеку, невідомо.

Уже в ІV тисячолітті  до н.е. у шумерів починається перехід від первісного ладу до класового суспільства. У цей же час виділяється скотарство, ремесло відокремлюється від землеробства, починається обробка металів. У сім’ї та суспільстві стверджується панування чоловіка. Родова громада перероджується у територіальну (сільську).

Постійна потреба  у регулюванні розливу великих  річок, осушуванні затоплених і зрошуванні засушливих районів спричинило необхідність спорудження великої і складної іригаційної системи. Примітивна техніка вимагала використання праці великої кількості людей. Тому полонених, захоплених під час військових дій, перетворюють у рабів.

Отже, на руїнах родового ладу виникає класове суспільство, а разом з ним і держава.

Перші держави  на території Месопотамії виникають  на початку ІІІ тисячоліття до н.е. Господарськими, політичними і  культурними центрами держав були міста, які об’єднували навколо себе сільські поселення. Відомі такі міста-держави, як Еріду, Ур, Ніппур, Умма, Урук, Лагаш. За формою правління їх можна віднести до аристократичних республік. Між містами йшла конкуренція за панівне становище.

Глави міст-держав обиралися народними зборами громадян або радою старійшин, що свідчить про пережитки патріархально-родової демократії.

У фінансовому  відомстві Стародавнього Шумеру все суворо обліковувалось, фіксувалось, усі ділові документи після реєстрації зберігалися в архівах. Шумери раніше від інших народів запровадили десяткову і шістдесяткову систему обліку, застосовували дроби, розв’язували рівняння з двома неві-домими.

У Шумері були складені найдавніші закони і статути.

Населення Шумеру складалося з багатої общинної знаті, вільних рівноправних общинників, рабів  та інших залежних людей. У ІІІ тисячолітті до н.е. північну частину Месопотамії почали заселяти аккадці – вихідці із Стародавньої Сирії. Вони багато чого перейняли з культури шумерів.

У шумерських містах-державах проходила боротьба за владу над  храмовим господарством між жрецько-родовою та світською служивою знаттю. Найвідомішим прикладом такої боротьби є події в Лагаші в 2370 р. до н.е. Тоді в місті загострилися стосунки між знаттю, з одного боку, і общинниками, ремісниками – з іншого. Знать захоплювала землі храмів, общинників, здійснювала насилля й беззаконня, вводила нові податки. Народ під керівництвом Урукагіни повстав і переміг. Урукагіна обмежив владу чиновників, провів грошову реформу, повернув общинам і храмам раніше відібрану у них землю. Але правління Урукагіни було короткочасним. Через шість років режим Урукагіни був ліквідований правителем сусіднього міста-держави Ентеменою.

Процес становлення  держав у Стародавній Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього  Сходу, затягнувся на століття. Як і в Стародавньому Єгипті, правителі (енси і лугали) прагнули об’єднати країну. Така політика відповідала економічним інтересам, потребам створення єдиної іригаційної системи, тому відігравала прогресивну роль.

Наприкінці ХХІV ст. до н.е. Лугальзагеси, правитель  Умми, а пізніше й Уруку, зумів очолити щось на зразок конфедерації держав Месопотамії, але тільки як верховний жрець, а не монарх. Але це об’єднання виявилось коротким.

Саргон –  перший з аккадських правителів –  зумів об’єднати країну. Сепаратисти  з числа знаті втратили колишню могутність і вплив. Діяла єдина система водопостачання. Влада правителя обожнювалась, як і влада фараона у Стародавньому Єгипті.

У Месопотамії  жило два народи – шумери й аккадці. Це позначилося на розвитку політичних подій. Імперія Саргона також  існувала недовгий час. Зсередини її послаблювали повстання пригноблених мас. Країна була завойована племенами кутіїв, хоч і ненадовго.

Близько 2000 р. до н.е. Месопотамія була захоплена кочівниками – амореями.  

Утворення Вавилонської держави  

Коли близько 2000 р. до н. е. Месопотамія була захоплена кочівниками - амореями одним з їх опорних пунктів став Вавилон («Ворота Божі»), що був великим поселенням уже в останні століття існування Шумеру. Вигідне географічне положення забезпечило звеличення Вавилону, яке почалося приблизно у 1895 році до н.е. Він стає столицею невеликого царства. Перші п’ять вавилонських царів значно розширили свої володіння. Шостий цар Вавилону Хаммурапі створює могутню централізовану державу, перемігши в 1763 р до н.е. царя Ларси Рим-Сіна І . Багато істориків схиляються до думки, що Хаммурапі отримав трон не законним шляхом і тому, щоб здаватися жителем не завойовником, а миротворцем він почав спорудження потрібного тоді каналу, назвавши його «Хаммурапі – благословення народу». Територія держави включала не тільки Шумер, але й увесь район від Перської затоки до Сирії.

Царювання Хаммурапі  було ознаменоване успішними війнами, будівництвом, встановленням для всієї країни єдиного культу (бога Мардука), введенням спільного зводу законів.

Імперія Хаммурапі протрималась близько двох століть. У 1595 р. до н.е. багате місто було захоплене і пограбоване хеттами, а у 1518 р. до н.е. – захоплене гірським племенем каситів.

Панування каситів  ознаменоване політичним і культурним занепадом Вавилону, який продовжувався до 7 ст. до н.е., коли виникла могутня Ново-Вавилонська держава. Їй довелося вести вперту боротьбу проти Єгипту та Ассирії. У 605 р. до н.е. вавилонська армія під командуванням Навуходоносора ІІ (605 – 562 рр. до н.е.) вщент розбила об’єднані єгипетсько-ассирійські війська. Проте у 538 р. до н.е. Вавилонська держава стала об’єктом нападу перських військ царя Кіра, і Ново-Вавилонське царство припинило своє існування. Вавилонія була ліквідована і приєднана до могутньої Перської держави. 

Загальна  характеристика законів царя Хаммураппі 

Було б не зовсім вірним вважати Хаммурапі першим чи найбільшим законодавцем Вавилонського царства. Закони держави Ешнунни (держава захоплена Хаммурапі в 1763 р. до н. є.) уже на поч. XX ст. до н. є. містили тарифи цін та оплати найманої праці, статті сімейного, шлюбного та карного права. Так, за подружню зраду з боку дружини, зґвалтування заміжньої жінки та викрадення дитини вільної людини встановлювалася смертна кара. Як випливає з цих законів, раби носили спеціальні тавра і не могли вийти за межі міста без дозволу свого володаря. До другої половини XX ст. до н. є. віднесено закони царя Ліпіт-Іштара, в котрих, зокрема, регулюється статус рабів. Були встановлені покарання за втечу раба від господаря та за пе-реховування раба-утікача. Обумовлювалося: якщо рабиня вступала у шлюб з вільним, її діти від такого шлюбу ставали вільними, і т. д. і т. п. Тобто, закони Хаммурапі з'явилися не на пустому місці, їх поява була лише одним з виявів фіксації місцевих правових норм, доповнених законодавчою практикою правителя

Хаммурапі склав  свої закони вже на 3 році царювання  – вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35 році царювання, коли йому вдалося перемогти всіх своїх  ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді і, очевидно, складено вступ і закінчення до законів.

Цей базальтовій  стовп знайдено в кінці 1901 року французькою  археологічною експедицією в  м. Сузи. Елламський правитель наказав  у центрі стовпа очистити місце, очевидно, для свого власного запису, але самого запису він не зробив. На сьогодні цілком невідомі 21 стаття. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті.

Закони Хаммурапі  являють собою надзвичайно цікавий  законодавчий пам'ятник. Це дуже важливе джерело в історії держави і права стародавньої Месопотамії. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві уві сні, розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених

У законах Хаммурапі  регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального  права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального  та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна.

Перші 5 статей присвячені судочинству. Вони скеровані проти  пануючої системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-ти кратному розмірі суми позову і позбавлення посади за зміну вже винесених судових рішень. Ст. 14.)

Розділ другий присвячений врегулюванню проблем  власності, володіння, які встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна та ін.

Розділ третій присвячений шлюбу сім'ї, успадкуванню. В ньому розглядаються питання  про форми та умови укладення  шлюбу, про умови допустимості багатожонства, розлучення, про майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків  і дітей.

Четвертий розділ – це норми, які передбачають злочини  проти особи та відповідальність за них, тобто присвяченні захисту  особи, її життя, честі, здоров'я.

Останній розділ присвячений праці, умовам праці  її оплати, знаряддям праці. Таким  чином система Хаммурапі виглядає так:

1. Суд (5 статей);

2. Власність  (121 стаття);

3. Шлюб і сім'я  (69 статей);

4. Захист особи  (19 статей);

5. Праця і знаряддя праці (68 статей).

Можна назвати  такі причини появи законів Хаммурапі:

1. На той час  Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх міст, держав, народів. У зв'язку з цим виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, які б регулювали правові питання і правові відносини.

2. Прагнення рабовласників, знаті, заможних людей, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити своє майно від зазіхань інших.

3. Прагнення  самого царя згладити гострі  соціальні протиріччя, які виникали  в суспільстві.

Показово, що норми  права кодексу Хаммурапі були практично вільні від релігійного впливу. Вчені вважають це свідченням того, що релігійна система Межиріччя не була тотальною, тобто не монополізувала сферу духовного життя. На відміну від іншої найдавнішої правової системи світу, давньоєгипетської, норми правової поведінки у Вавилонській державі залишалися відносно вільними від авторитету релігії і втручання жерців. Ці закони як за своїм змістом, так і за рівнем розвитку тогочасної юридичної думки були великим кроком уперед порівняно з давнішими шумерськими та аккадськими правовими пам'ятками. Зокрема, був прийнятий, хоча й не завжди послідовно відстоювався, принцип провини та злої волі. Так, було встановлено різні покарання за зумисне і неумисне убивства. 

Суспільний  лад 

Законник Хаммурапі  дає можливість уявити суспільну структуру, класовий характер стародавньовавилонської держави, правове становище населення. Суспільство складалося з двох основних класів: рабовласників і рабів. Невільниками були полонені, але було й боргове рабство, яке обмежувалося трьома роками.

До панівного стану (авілум) належали цар, його найближче оточення, верхівка знаті, жерці, воєначальники, там-кари та інші чиновники, старости, члени ради старійшин в общинах, начальники кварталів у містах.

Вільне населення  ділилося на два розряди - авілум (мужі) та мушкенум (покірні). Вважається, що мушкенум - це колишні вільні общинники, змушені стати орендаторами державних або храмових земель. У питаннях приватної власності чи приватного володіння рабами авілум і мушкенум абсолютно рівноправні. Але в питаннях про образу, завдання шкоди чи тілесного ушкодження покарання для мушкенум суворіші. Те ж стосується випадків, коли обидві категорії виступають в якості потерпілих. За крадіжку худоби у авілум штраф втричі вищий. Якщо хтось украв майно мушкенум, то збиток було необхідно компенсувати в десятикратному розмірі, тоді як за крадіжку царського чи храмового майна передбачалося заміщення у тридцятикратному розмірі. Якщо авілум завдасть тілесного ушкодження мушкенуму, він може відплатитися штрафом, а мушкенум - компенсувати тілесне ушкодження, завдане ним авілуму, сріблом не може. У випадку, коли тілесні ушкодження завдаються між рівними, відповідальність настає за принципом таліону - «око за око, зуб за зуб».