Виникнення РУП та її діяльність

Той факт, що саме повітовий  Ніжин, а не губернський центр  Чернігів став осередком українського революційно-визвольного руху і  місцем знаходження Вільної Громади (Комітету) РУП пояснюється, перш за все, наявністю в ньому Історико-філологічного  інституту імені князя О.Безбородька  та низки середніх навчальних закладів, переважно українським складом  населення і близькістю до Києва, де перебував ЦК партії. На літо 1905 р. вона, за визнанням одного з перших офіційних істориків КП(б)У М.Равіча-Черкаського, була найбагатша «культурними силами»  порівняно з місцевими осередками РСДРП і Бунду, очолювалася А.Гуком і П.Дятловим на об'єднувала партійні організації у Глухові, Конотопі, Прилуках, Кролевці, Борзні.

Маючи у своєму розпорядженні  друкарню і три гектографи, Ніжинський комітет значної уваги надавав  видавничій роботі: тільки з червня по вересень 1905 р. ним було надруковано 9880 примірників летючок («З приводу пораження Рожественського» — 700 прим., «До запасних» — 235 прим., «З приводу Державної Думи» — 4200 прим., революційні пісні — 150 прим. Та інші). Ніжинська середньошкільна організація, у свою чергу, випустила 75 відозв «До учнів середніх шкіл м. Ніжина» (російською мовою) із закликом до участі у політичному страйкові. Активісти комітету поширили також 2500 рупівських відозв із Києва, однак агітаційної літератури, попит на яку із розгортанням революції невпинно зростав, усе ж бракувало.

Центральним гаслом української  соціал-демократії з початком революції  в Росії стала саме ідея Народної Ради (чи Установчих Зборів), що поступово  набула в агітаційно-пропагандиських  матеріалах РУП і УСДРП чіткішого  та пристосованого до умов і особливостей України вигляду. Для успішної боротьби за скликання Ради редакційна стаття «Селянина» закликала сільських робітників приєднатися до руху міського пролетаріату, а економічні вимоги страйкуючих доповнити політичними — «зміною державного царського ладу і зміною його новим, де б робітники мали однакові права з другими». Крім страйку ЗК РУП радив селянам активно застосовувати тактику громадської непокори — не сплачувати жодних податків, не виконувати розпоряджень влади, відмовлятися від «державних, земських чи обчеських обов'язків». Серед питань, що мала вирішити Народна Рада, крім узгоджених на січневій конференції, називалася також конфіскація удільних і монастирських земель, зниження орендної плати, скасування викупних платежів і податків, розпуск постійного війська і озброєння народу, свобода слова, друку, зібрань, союзів і совісті, мовне і юридичне рівноправ'я, розпуск жандармерії, недоторканість особи і демократизація судочинства. Отже, здійснення програмових вимог РУП з досить віддаленої перспективи переноситься у практичну пощину. У грудні 1904 року частина рупівців на чолі з М.Міленівським (Басок) створила окрему Українську соціал-демократичну спілку «Спілку», яка виступала за об'єднання з РСДРП на правах «автономії» в її рядах і, головне, політично блокувалась з меншовиками. С.Єфремов вважав, що «Спілка» зовсім втратила початковий національний характер і навіть перейшла на ворожі українському руху позиції. Друга, значна більшість партійців, перетворила РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП) на другому з'їзді, який відбувся в грудні 1905 р. Спочатку його засідання відбувалися у маєтку Юркевича у Сквирському повіті на Київщині, але під загрозою арешту роботу з'їзду довелося перенести до Києва у помешкання рупівця С.Тимошенка. Відкрив роботу з'їзду Б.Матюшенко, головував на ньому В.Винниченко, від галицької української соціал-демократії був присутній В.Старосольський.

На початку роботи Другий з'їзд РУП, "вважаючи теперішню  назву невідповідною соціал-демократичній  програмі і тактиці партії, ухвалив: назву «Революційна Українська Партія»  змінити на назву « Українська Соціал-Демократична Робітнича Партія». Оскільки РУП не заявила про свій саморозпуск і створення натомість нової політичної організації, а обмежилася зміною назви, вирішено було Другий з'їзд РУП вважати Другим з'їздом УСДРП. На з'їзді було також прийнято рішення про об'єднання УСДРП з РСДРП на федеративних началах, з визначенням її єдиним представником українського пролетаріату в партії. Але, як відомо, IV (Об'єднавчий) з'їзд РСДРП у 1906 р. відхилив цю вимогу і УСДРП продовжувала самостійну діяльність.

В.Дорошенко відзначав: «Цей з'їзд має велике значіння в житті  української соціал-демократії. Передовсім це був дійсно з'їзд представників  робочих мас, вибраних по організаціях, а не так як давніше зборище самих верховодів, або в найкращому разі „мужів довір'я“. А по-друге — він закінчив існування РУП…».

«Серед політичних вимог  стоїть постулат автономії України згідно з проектом ЦК».

Через 20 років у статті, присвяченій двадцятип'ятирічному ювілею РУП, В.Садовський окремо зауважив, що при виробленні проекту програми РУП у 1905 р. «партія в силу тактичних  причин за тодішніх обставин уважала  гасло самостійності неможливим для висування», хоча більшість її активних діячів залишалася на попередніх позиціях незалежності України, що переконливо  довели події Першої світової війни (створення колишніми рупівцями  Союзу Визволення України) і Української  демократичної революції 1917 — 1918 рр. Перша в Російській імперії революція 1905—1907 рр. застала український рух в цілому та українські партії зокрема, в стані організаційного оформлення та ідеологічних пошуків. РУП-УСДРП перебувала у стані трансформації, тому в революційних подіях ця партія не змогла відіграти провідної ролі. Часто члени РУП працювали у складі інтернаціональних за складом російських партіях або діяли індивідуально. Так Харківське охоронне відділення оцінюючи ефективність міської організації УСДРП під час революції писало: «Діяльність цієї партії в районі, що спостерігається, — зазначалось у звіті за період з 1 квітня до 1 жовтня 1906 р., — нічим не відзначена. Не припиняючи існування, але володіючи дуже обмеженими засобами, ця партія ледве була в змозі підтримувати зв'язок з Київською і Чернігівською губерніями й виділити від себе кількох агітаторів, роль котрих зводилась до організації спілок серед селян». Напевне охоронне відділення не могло відстежити всієї діяльності партії в революції, але вцілому дало вірну оцінку потенційним можливостям РУП-УСДРП на той час.

 

Організаційні видавництва і найвиразніші постаті

Головною ділянкою діяльності РУП була пропагандивно-видавнича: газети і журнали, брошури й листівки. Органами РУП були: видаваний у 1902 — 03 у Чернівцях місячник «Гасло» (17 чч.), присвячений здебільшого  справам сільського пролетаріату, друкований у Чернівцях і згодом у Львові часопис «Селянин» (1903 — 05) та газета «Праця» (1904-05). Якийсь час (друга пол. 1903) органом міського пролетаріату РУП був колишній орган УСП  «Добра Новина». Заходами і під фірмою РУП були видані програмово-пропагандивні  брошури: «Самостійна Україна», «Дядько  Дмитро», «Чи є тепер панщина», «Власна земля», «Страйк і бойкот», «Народна справа»; історична серія  «Козаччина», автором якої був Д. Антонович та ін.; книжечки «Про херсонські та інші заробітки» М. Меленевського, «Великий хліборобський страйк у Галичині 1902 p.»; низка перекладів з чужих  мов (ст. А. Бебеля, К. Лібкнехта, К. Кавтського); «Бібліотечка Селянина» (з писаннями  В. Винниченка, О. Скорописа-Йолтуховського тощо). Крім. Чернівців і Львова, деякі  видання РУП друкувалися в  підпільних друкарнях на Центральних  і Східних українських землях.

Крім вищезгаданих засновників  і провідних діячів, членами РУП  були: В. Дорошенко, А. Жук, А. Неделко-Жук, М. Ткаченко, А. й М. Лівицькі, Б. Матюшенко  й М. Матюшенко-Гоженко, В. Чехівський, Н. Грінченко, К. Безкровний, К. Голіцинська (псевдонім Лоза), П. Канівець (псевдонім Кавун), Я. Міхура (псевдонім Ф. Кучерявий), Л. Юркевич, І. Ротар, Л. Крат, В. Мазуренко, Н. Романович-Ткаченко, М. Вороний, М. Троцький, М. Шаповал та ін. Чл. РУП згодом брали провідну участь в діяльності української політичної партії, зокрема УСДРП, Союзу Визволення України 1914 — 17, урядів УНР, як також у літературі й науці.

В історії розвитку української  політичної думки РУП відіграла  видатну роль, об'єднавши українських  молодих діячів поч. 20 ст. й вишколивши їх до політичної боротьби й активності у різних політичних таборах і  пізніше в українському незалежному  русі. Організаційною і пропагандицькою  діяльністю РУП спричинила піднесення свідомості українського селянства  і сільського пролетаріату у 1900-му p., і їх боротьбу за покращення умов праці  та суспільних прав. Пориваючи з  українофільством і його культурницькими  настановами, РУП надала українському рухові політичного спрямування  і пов`язала його з соціальним рухом ін. народів. РУД підтримувала зв`язки з українськими політичними партіями й організаціями Галиччини і Буковини.

Дослідження діяльності партій нашої країни має як наукове, так  і практичне значення. Особливо це актуально сьогодні в час становлення політичної системи в Україні.

На початку ХХ ст. в  Надніпрянській Україні утворилися і діяли українські політичні  партії, які за соціально-політичною спрямованістю, стратегією і тактикою умовно можна поділити на три основні  групи:

1.ліворадикальні партії: Революційна українська партія (РУП), Українська соціал-демократична  партія (УСДРП);

2.ліберально-демократичні: Українська демократична партія (УДП), Українська радикальна партія (УРП), Українська демократично-радикальна  партія (УДРП);

3.національно-радикальні: Українська  соціалістична партія (УСП), Українська  народна партія (УНП).

Якщо ж в основу типології  українських партій покласти вирішення  національного питання, то можна  виділити дві групи:

1.партії, що виступали  за автономію України (РУП,  УСДРП, УДП, УРП, УДРП) і

2.партії, що відстоювали  державну самостійність України  (РУП на початковому етапі свого утворення, УСП та УНП).

Але, незважаючи на відповідну диференціацію в соціально-політичному, національному і тактичному аспектах, вся історія виникнення і діяльності українських партій дуже тісно перепліталася, певною мірою розмежовуючи і розколюючи їх. Закономірно, що це відповідним чином відбилося на розвитку національного руху і здобутках у національній справі. Політичні партії в Східній Україні виникли і змогли поширити свої ідеї національних домагань завдяки наявності відповідних соціально-економічних, ідейних і організаційних передумов. Їх формування стало закономірним результатом діалектичного-поступового розвитку українського національного відродження, починаючи з кінця XVIII ст. і завершуючи початком ХХ ст.

З виникненням українських  партій національні змагання українців  у складі Російської імперії набули якісно нових рис, оскільки відбулося  поєднання політичних і культурних засад українського руху. Таким чином, розпочався політичний етап національного  відродження. У цей час завершилось  формування структурно-укомплектованої  системи української ідеології. Всі її компоненти від автономії  до сепарації заповнили політичний спектр і були готові до перенесення  в площину політичних баталій.

Переважна більшість українських  політичних партій, що діяли на початку  ХХ ст., сформувалась на основі двох базових  організацій: Революційної української  партії та Всеукраїнської безпартійної загальної організації. Так, на основі РУП сформувались НУП (1902 р.), УСДРП (1905 р.), а на базі Всеукраїнської безпартійної загальної організації — УДП, УРП, УДРП. Закономірно, що і конкретний вектор політичної орієнтації партій та їх програмних вимог, включаючи національні, вимальовувався поступово в міру їхніх організаційно-політичного  відокремлення і дозрівання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Як би там не було, але  в історії розвитку української  політичної думки РУП відіграла  видатну роль, об'єднавши українських  молодих діячів початку ХХ ст. й  вишколивши їх до політичної боротьби й активності у різних політичних таборах і пізніше в українському незалежницькому русі. Своєю організаційною і пропагандивною діяльністю РУП  спричинилася до піднесення свідомості українського селянства і сільського пролетаріату у 1900-их pp. і їх змагань  за покращення умов праці та суспільних прав. Пориваючи з українофільством і його тільки культурницькими настановами, РУП надала українському рухові політичного  спрямування і зв'язала його з  політичними, зокрема соціалістичним рухом інших народів. РУП співпрацювала  з неукраїнськими соціалістичними  партіями в Україні: єврейським «Бундом», РСДРП, Польскою Партією Соц. (ППС), рос. соціал-революціонерами. Тісні зв'язки РУП підтримувала з українськими політичними партіями й організаціями  Галичини і Буковини. РУП розворушила  старе українське громадянство, внісши в українське життя масу животворного оптимізму й енергії. Не буде перебільшенням, коли скажемо, що саме під впливом  діяльності РУП, за її прикладом, почалося гуртування й інших українських  партій в Росії.

Список  літератури

• http://histua.com
• http://www.refine.org.ua
• http://ua.coolreferat.com
• Дорошенко В. РУП і УСДРП. Календар Вперед. Л. 1920
• Вєтров Р. І. Політичні партії України на початку ХХ століття (1900—1925 рр.) // 1997