Виникнення РУП та її діяльність

Зміст

Вступ 3

Становлення РУП 4

Організаційні видавництва і найвиразніші постаті 20

Висновок 23

Список літератури 24

Вступ

Україна на початку ХХ ст. була складовою частиною двох імперій – Російської, до якої входили землі на схід від річки Збруч, та Австро-Угорської, до якої ввійшли Галичина, Буковина та Закарпаття. У Росії проживало понад 20 млн. українців, у Галичині – 3 млн., на Закарпатті – 0,5 млн., а в Буковині – 300 тисяч.

На початку ХХ ст. на східноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Як і в Галичині, вона була пов’язана з приходом нового покоління українських діячів, яких вже не задовольняло культурництво старих громадівців. Відсутність власної політичної програми на тлі успіхів українського руху в Галичині та політичної активності загальноросійських політичних партій вражала їхні амбіції. В результаті в середовищі організаційно невиразного «українофільського» руху виникають спочатку групи з чіткими політичними вимогами, а на межі століть – партії.

Хоча точно визначеної програми дій РУП не мала, її чле­ни, а це переважно молодь, вважали, що майбутнє України слід шукати в селі, яке зберегло свій національний характер і через це надавало значні революційні можливості для боротьби з владою. І члени РУП, за прикладом революціонерів попередніх років, пішли в село й понесли з собою брошури, газети і відозви.

У діяльності створеної наприкінці 1899 року Революційна українська партія (РУП) брали учать Дмитро Антонович, Лев Мацієвич, Юрій Колард, а також  сини старих українофілів Михайло Русов, Дмитро Познанський та ін. Проте  ні програми організації, ні статуту  рупівці так і не склали. У практичній діяльності вони обстоювали соціальні  інтереси селянства. Осередки РУПу («вільні  громади») існували у Києві, Полтаві, Чернігові, Львові та інших містах. Головним напрямком діяльності РУП  була пропаганда серед робітників і  селян.

Це мало величезне значення для розвитку українського революційного  руху. Такий характер діяльності першої української партії на Наддніпрянщині відрізняв її від усіх попередніх політичних груп, які переважно займались  культурницькою роботою в замкнутих  колах інтелігенції та студентства.

Становлення РУП

Революційна Українська Партія (РУП) була першою політичною партією на українських землях, що входили до складу Російської імперії. Час її утворення припадає на кінець XIX початок ХХ століття. Що до точної дати її утворення до цього часу ведеться дискусія одні історики називають 1899 рік інші січень 1900 року. На основі РУП відбувалось організаційне та ідеологічне формування різних політичних сил. Найбільше сьогодні на спадщину РУП претендують вітчизняні соціал — демократи та націоналісти, кожен із них приводить аргументи на свою користь. Радянською історичною наукою РУП, — кваліфікувалася як « дрібнобуржуазна націоналістична партія», що вносила розкол у загальноросійську революційну боротьбу з самодержавством і гальмувало її. М.Яворський, як історик-марксист, вважав, що «РУП виросла не на пролетарській основі і не з пролетарською програмою. Це була по суті дрібнобуржуазна партія до того ж націоналістична». Д. Фрід також кваліфікував її як «дрібнобуржуазну, націоналістичну». В. Михайлов відзначав, що «склад РУП не був чисто соціалістичним».

РУП виникла на хвилі протесту активної частини української молоді, з одного боку, проти принципу «неполітичного культурництва», проголошеного громадівцями старшого покоління в добу реакції 80-х рр. XIX ст., а з іншого — проти  захоплення українців російським визвольним рухом, який в останній третині століття поглинув масу українських сил, але  водночас нітрохи не сприяв справі визволення власне українського народу. Як відзначав історик Петро Мірчук першим завданням нової української  політичної партії було: «відтягнути  українську революційну молодь від  їхнього перебування в різних російських революційних партіях та організаціях і заставлення їх віддавати  свої сили й свою працю українській  справі. На першому етапі організації  РУП треба було примкнути очі  на те, що дані українські революціонери  за своїми переконаннями українські націоналісти, чи соціалісти-демократи, соціалісти-революціонери, чи ще інших  поглядів: усіх їх треба було насамперед вирвати з пазурів російських організацій і зв'язати з українством. А тоді вже мусіла прийти черга  на оформлення політично-ідеологічних позицій нової української партії».

Основою для утворення  Революційної Української Партії (РУП) на межі століть був студентський рух, а провідну роль у становленні  та розбудові революційної партії, котра очолила б національно-визвольний рух в Україні, відіграли Харківська студентська і Полтавська семінарська громади. Це пояснюється тим, що на цих українських землях аж до 60-80-х рр. XVIII ст. зберігалась політична автономія і звідси розпочалось українське національне відродження. Також цей регіон відзначався найвищою зосередженістю українського населення в Російській імперії. Порівняно з Києвом, Правобережжям і так званою Новоросією півднем України тут значно меншою була конкуренція з боку російських, польських і жидівських партій та соціалістичних організацій, що свого часу відзначав один із засновників РУП Д.Антонович (Антонович 1918). За соціальним походженням більшість провідників та ідеологів РУП належали до різних груп дворянства, значна частка (до 20 %) дітей священників серед активістів РУП, особливо на Полтавщині й Поділлі. 29 січня 1900 р. в Харкові на так званій «раді чотирьох» на якій були Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич і М. Русов — було вирішено опублікувати програмну брошуру РУП і відразу ж після неї видати «агітаційну брошуру для масового поширення». Більшість сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників починає історію РУП саме з дня засідання «ради чотирьох» але виступаючи з рефератом «Про український рух» на вечорі пам'яті Т.Шевченка 26 лютого (старого стилю) 1900 р. в Харкові, Д. Антонович заявив, що перша українська політична партія в Російській імперії — РУП — нелегально заснована саме минулого року. Очевидно, це твердження Д.Антоновича не позбавлене суб'єктивізму і певного перебільшення.

Це повідомлення прихильно  зустріли присутні (біля 100 чол., в тому числі представники російської, польської  та грузинської студентських громад, а також прибулі з Полтави  колишній тарасівець І. Липа та члени  семінарської громади С. Петлюра, А. Кучеренко і П. Понятенко), а харківський  адвокат М. Міхновський, широко знаний в українських колах міста  своїми самостійницькими поглядами, зауважив, що оголошуючи про створення нової  партії треба б подати і її програму. Д. Антонович послався на короткочасність існування РУП та її нелегальне становище і, мабуть, тоді ж запропонував М. Міхновському написати програмну брошуру для партії. Останній погодився і вже наприкінці березня передав рукопис для друку керівникам РУП, програма видана накладом 1 тис. примірників, але без зазначення автора.

Ось як про виступ Миколи Міхновського на «Шевченківському святі» 26 лютого 1900 року у своїх спогадах написав Юрій Коллард " Під кінець свята Микола Міхновський з великим  піднесенням виголосив свою другу  промову на тему «Самостійна Україна». Головні засади були: «Без національного  визволення українського народу неможливе  й його соціальне визволення з  темряви, визиску й рабства. А  праця культурна в сучасний момент є паліатив.

На підставі Переяславської умови з 1654 року між царем Олексієм і Богданом Хмельницьким Україна  з'єдналася з Московщиною, як рівний з рівним. Московські царі тієї умови  не додержали й Україна також  юридично стала вільною від тієї умови. Ми хочемо: „Єдиної, нероздільної, самостійної України від гір  Карпатських аж по Кубань річку“. Блискавкою ударила по нас та промова. Всі  були наче перелякані несподіванкою  й на дві-три секунди в кімнаті  настала мертва тиша, але скоро  роздалися гучні оплески. Всі були в якомусь екстазі.

Першою книжкою РУП  вийшла „Самостійна Україна“, яку  написав М.Міхновський в дусі своїх промов на Шевченківських святах у Полтаві й Харкові».

Деякий час «Самостійна  Україна» визнавалася програмою  РУП. Але вже у 1900 р. стали очевидні і недоліки цього документа, який був позбавлений соціально-економічних  вимог і гасел. У брошурі М.Міхновського нічого не говорилося про внутрішній лад, устрій самостійної України, що викликало незадоволення тієї частини  партійців, які першочергову увагу  приділяли соціально-економічним проблемам.

Володимир Головченко пише «Власне кажучи „Самостійна Україна“ з її історико-правовою аргументацією  вимоги державної незалежності не могла стати справжньою програмою РУП, оскільки в ній повністю оминалися соціально-економічні проблеми, що на той час надто загострилися в Україні, й не містилося жодного натяку на соціалізм». Це засвідчує, що на початку свого становлення РУП ще не мала чіткої ідеологічної спрямованості а її керівники потрапляли то під один то під другий вплив. З часом один із перших істориків української соціал — демократії В.Дорошенко намагався пояснити чому «Самостійна Україна» стала програмою РУП так, «Не задовольняла вона й декого з основників РУП, але що не було кращого уґрунтування завдань партії, а треба було з чимось виступати, якось зазначити свою позицію, то Д.Антонович і провів… промову Міхновського, як партійне кредо». Але як згадував Ю. Коллард сам Д.Антонович довгий час не міг визначитися з своїми ідейними переконаннями: « Що торкається Дм.Антоновича, то до 1902 року він не виявляв нахилу до марксизму, навпаки завжди стояв на ґрунті національнім, про що якнайліпше свідчить брошура „Самостійна Україна“, яка була видана за його ініціативою, інакше ця книжечка світу не побачила б. Пам'ятаю дуже добре також одну розмову з Д.Антоновичем. Колись ми разом верталися з однієї збірки нашої „Студентської Громади“. Це було в кінці 1901 року. На тій збірці з неймовірною упертістю Ів. Кирієнко „розводив ахінеї“ про новітні соціалістичні теорії, про інтернаціоналізм пролетарського руху і т. ін. З його розмови ми відчули, що він „кудись гне“, але чомусь недомовляє. По дорозі я запитав Антоновича, що „від нас хоче отой Кирієнко?“ Та сказав, що від його промов відгонить якоюсь провокацією. Д. Антонович відповів мені, що: „Бачете, він стоїть на принципі наукового матеріалізму й хоче нам його накинути“. Це було сказано таким тоном, з якого було ясно, що Д.Антонович цілком не поділяє того принципу. Та й на зборах він виступав як гарячий опонент і противник думок Кирієнка. Рік же 1902, перебування Д.Антоновича в Києві, цілком змінив його напрямок і приїхав він до нас у Харків в кінці 1902 року вже як сторонник ідеї марксизму». С.Щупак зазначав: «В РУП ввійшли різні групи з різними політичними тенденціями: там були і марксисти, і народники, і звичайні націоналісти, навіть самостійники». Новоутворена партія повстала не тільки проти неполітичного українофільства, а також проти примиренства з російськими революційними групами в Україні. «Молодими провідниками нової партії, — писав В.Дорошенко, — керували в великій мірі настрої, вони ще не мали виробленої програми, ні вирізних поглядів на найближчі завдання політичної роботи. Відчували, що надходять революційні події, і тому мусіли виявити свою активність, щоб не зостатися на боці від великого історичного руху». Отже, РУП від самих початків свого існування об'єднувала українців різних ідейно-політичних поглядів, з'єднаних ворожістю до московського режиму та бажанням революційної боротьби з існуючим ладом. РУП почала своє існування не з точно визначених засад чи програми, а із загальників, вбачаючи першочергову свою мету в об'єднанні різних поколінь і класів у боротьбі як за національні права, так і соціальну революцію.

На початковому етапі  існування РУП протягом 1900—1901 рр., внаслідок організаційної недовершеності партії, відсутності найменшого досвіду  політичної роботи серед різних верств населення, жорстокого жандармсько-поліцейського  режиму Російської імперії, її агітаційно-пропагандистська діяльність мала спорадичний і випадковий характер. У Лубнах діяв гурток, що був  створений з ініціативи М.Порша  і до якого входили революційно  настроєні учні середніх шкіл та молоді службовці, Після утворення в 1900 році в Харкові РУП лубенський гурток став місцевим осередком цієї партії під назвою «Вільна громада РУП на Полтавщині». Під впливом членів Полтавського осередку РУП — земських статистиків С.Андрієвського, В.Кошового та А.Кучеревського, що перебували в Лубнах у відрядженні навесні 1901 року осередок РУП розпочав агітацію в навколишніх селах. Влітку 1901 р. О.Коваленко, що перебував на практиці в Гуляй-Полі, поширював серед місцевих селян і сільських службовців «Самостійну Україну». Наприкінці літа він переїхав до Севастополя, де на будівництві панцерника проходив практику Л.Мацієвич, і разом з ним організував нелегальний пропагандистський гурток. Необхідну літературу вони отримували з Харкова. «Пізніше, -згадував О.Коваленко, — деякі з того гуртка вже від себе позакладали подібні гуртки між службовиками порту та в інших урядових установах, а також між матросами військової залоги».

Під ідейним впливом харківського осередку РУП перебувала з 1901 р. і  люботинська організація залізничних  службовців, одним із провідних діячів котрої був П.Сташенко — брат І.Сташенка, українську революційну літературу люботинцям постачав Ю.Коллард. Того ж року Д.Антоновичем був заснований осередок РУП у середовищі Київської української студентської громади. Під впливом отриманої від нього літератури сформувався гурток РУП у острозькій гімназії на Волині, ініціатором його створення був В.Садовський. Видання РУП поширювалися і у Волинській семінарії в Кременці. Але жодних відомостей про існування селянських і робітничих осередків РУП протягом 1900—1901 рр. не залишилося. Очевидно, новозаснована партія ще не була готовою до цього ні в ідейно-теоретичному, ні в організаційно-практичному відношеннях.

На початку літа 1901 р. у  Полтаві в помешканні Русових  відбувся третій український студентський з'їзд і організаційна конференція  РУП, на якій були присутні Д.Антонович, В.Дорошенко, А.Жук, В.Козиненко, М.Кохановський, А.Лівицький, В.Мазуренко, О.Міхновський, Ю.Коллард, В.Павленко, С.Петлюра і М.Русов.

Ю.Коллард згадував пізніше, що суто студентські справи на той  час уже не цікавили молодь, і  після короткого обміну думками  про їх стан делегати студентського  з'їзду перейшли до питань програми і тактики РУП. Учасники конференції вирішили видавати періодичний партійний орган для обговорення на його сторінках принципових програмних положень, та продовжити випуск популярних агітаційно-пропагандистських брошур для селянства. Конференція ухвалила пропозицію Д.Антоновича та М.Русова налагодити партійне видавництво у Львові або Чернівцях за сприянням УСДП Галичини і Буковини. Однак у справі партійного будівництва внаслідок браку достатнього досвіду жодних конкретних рішень не було вироблено. «Стало на тому, — згадував А.Жук, — що партія веде пропаганду серед академічної молоді й уживає її для революційної агітації серед селянства». У майбутньому для політичної роботи з селянами передбачалося створити спеціальний періодичний орган.

На прикінці лютого 1902 р. Київське охоронне відділення ще в край низько оцінювало ефективність політичної діяльності осередків РУП: «Українська Революційна Партія займається інтелігентами… Правильної організації не має, робота носить характер кустарництва». Однак тут же зауважувалось, що партія становить загрозу по селах «як така, що може спричинитися до погромів поміщиків». Першими рупівськими агітаторами в селах Полтавщини були півсотні семінаристів, звільнених від навчання на початку березня 1902 р. за вимогу включити до навчальних програм українознавчі дисципліни.

Первісний склад ядра РУП  відзначався надзвичайно змішаним характером з переважанням прибічників  двох течій — соціал-демократичної  і націоналістичної. Їх поєднувало прагнення здобуття українському народові визволення від усіх форм гноблення  і експлуатації шляхом політичної боротьби. З появою РУП, за образним визначенням  І.Лисняка-Рудницького на українську політичну арену вийшов «тип революційного  юнака з „Комуністичним Маніфестом“  в одній кишені й „Кобзарем“ у другій». Зрозуміло, що подібна еклектичність світоглядних засад керівників РУП неминуче мала спричинитися до численних внутрішньопартійних конфліктів і криз. Все більший ухил Д.Антоновича, М.Русова в сторону соціал-демократичної ідеології, що визначилася протягом 1902 р., викликала невдоволення національно-спрямованої частини РУП, представленої О.Коваленком, Ю.Коллардом і Л.Мацієвичем. Вони відстоювали рівнозначність національних і соціальних чинників в українському визвольному русі, виступали за збереження гасла «Самостійної України» і спромоглися схилити на свій бік значну частину Харківської української студентської громади. Щоб позбавити своїх опонентів ширшої підтримки Д.Антонович з осені 1902 р. припинив скликати засідання студентської громади, а наприкінці того ж року нелегально провів у Києві Перший з'їзд РУП. За свідченням В.Дорошенка, в ньому взяли участь прихильники соціал — демократизації партії Є.Голіцинський (від Київської вільної громади), М.Порш (від Лубенської), М.Кохановський (від Полтавської), В.Козиненко (від Редакційного комітету), сам Д.Антонович представляв Харківську вільну громаду РУП.

З'їзд тривав два дні  й розглянув виключно організаційні  питання. Він схвалив діяльність Редакційного комітету РУП і доручив  йому й надалі «переводити свої видавничі  справи в такомуж напрямі». По-друге, було вирішено налагодити видавництво  практичного органу РУП — часопису «Селянин», а редколегії «Гасла»  доручено організувати комітет для  видання часопису. Також, з'їзд ухвалив  «створити за кордоном партійний  комітет для переведення технічних  справ партії» та обрав ЦК РУП, докладно визначивши його завдання і обов'язки. До першого ЦК РУП увійшли Д.Антонович, Є.Голіцинський і В.Козиненко, після від'їзду на початку 1903 р. за кордон Є.Голіценського до ЦК було кооптовано В.Виниченка. До складу закордонного Комітету РУП у Львові протягом 1903 р. належали Євген і Катерина Голіценські, В.Винниченко, П.Канівець і М.Ткаченко.