Колачини (покалачини, хлібини, честь, дякування, розхідний борщ, свашини) — обряд післявесільного циклу, що мав собі за мету зміцнення зв'язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду. Відбувалися вони, як правило, через місяць після весілля у батьків молодої, куди приходили на гостину молоді з найближчими родичами та батьки молодого. За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 колачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками. Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди, покликані урізноманітнити спілкування молодих з родичами та свояками: сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; пропій — пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство. Відбувався на другий день весілля, коли гості молодої гуртом, всім родом йшли до молодого, несли з собою перепитки, тобто подарунки, які потім дарували молодим. Коли дарували молодим, обов'язково пили чарку, тобто пропивали дарунок, звідси - „пропій". 

Висновки

     Таким чином, українське весілля — це оригінальна музично-словесна драма, яка має режисерів, персонажів, кожен з яких знав свої обов’язки, правила поведінки, словесний супровід. З давніх-давен одруження завжди було однією з важливих,  урочистих і хвилюючих подій у людському житті. Можна зробити висновки, що значення шлюбної обрядовості полягає не лише в єднанні двох родів, а й у більш глибокому соціально-культурному значенні.

       Наші пращури створили цілу  низку звичаїв, які допомагали  підготувати молодь до шлюбу.  Привчали її до кропіткої праці,  сімейного затишку, шанування  народних традицій та моральних  цінностей. 

       Українське весілля  являло собою взаємозв’язок молодості та досвіду,  матеріального і духовного, радості та суму. Всі обряди мали свій сенс, відповідали за благополуччя молодят, їх щасливе майбутнє, сімейний затишок тощо. Завдяки віковим традиціям, які були невід’ємною частиною життя наших пращурів, народ збагачувався духовно. Саме тому весілля супроводжувалося численними піснями, в яких відбивалась українська душа. Вони були сумними та веселими, але  дуже щирими, бо передавали справжні почуття.

       Післявесільні звичаї були направлені  на шанування рідні, зміцнення  родинних зв’язків, що свідчить  про великий авторитет досвідченого  старшого покоління, яке передавало  свою життєву мудрість молодим.  

       Отже, весільна обрядовість допомагала  створити умови для щасливого сімейного життя, дати двом закоханим серцям все для духовного збагачення, піднести значущу роль шлюбу в суспільстві. 
 

Список  використаних джерел

1. Українська  минувшина: Ілюстрований етнографічний  довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ 1993,  - 298с.: іл.
2. Авраменко О. М., Дмитренко Г. К. Українська література: Підручн. для 9 кл. загальноосвіт. навч.закл. — К.: Грамота, 2009. — 288 с.: іл.
3. Весілля: упорядк. М.Шубравської. -  К, 1970 , -  230с.
4. Гнатюк В.   Збірки сільської молодіжі на Україні // Матеріали до української етнології. Львів, 1912, Т. 18; - 321с.