Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Ноября 2011 в 23:08, доклад
Саме тому традиційна весільна обрядовість залишається актуальною темою для дослідження. По-перше, це невід’ємна частина людського життя, по-друге, у традиціях народу відбилась його мудрість ,досвід та знання багатьох поколінь. По – третє, зараз відроджуються не тільки українські давні традиції, особливо весілля, а й пошук історичних відомостей про звичаї наших пращурів. Таким чином, тема шлюбної обрядовості дозволяє не тільки пізнати ритуали весілля, а й дослідити вірування, життя та побут українців через призму культурних традицій.
Функцію розпорядника весілля виконував староста . Він починав сватання, ділив коровай, виголошував прощі, в деяких регіонах одягав намітку нареченій, виконував і деякі обряди, що мали правове значення. Не даремно старосту вважали за представника громади. У парі зі старостою виступала його дружина — старостіна (сваха, свашка), яка брала участь в обміні подарунками, хлібом, в обрядах покривання молодої.
До почту молодих входили приданки, закосяни, свашки , які виконували одномоментні функції; світилка стежила, щоб не згасли свічки при виконанні обряду посаду; брат продавав сестру-наречену; солов'ї (хлопці, родичі молодої) продавали її придане.
На весіллі були й ті, хто "спеціалізувався" на виконанні окремих обрядів: вінкоплетниці, коровайниці, візники (возниці, кодаші), гудаки (веселики, музики), кошельник (при обдаровуванні); весільні атрибути несли хорунжий і прапор. Усі мали обрядові відзнаки: найповажніші перев'язувалися рушниками, інші чіпляли букети на піджаки і квітки на капелюхи.
Весілля має такі етапи:
Запросини. Запросини передбачали збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Їх проводили у неділю зранку. У супроводі бояр та дружок матері молодого й молодої виряджали своїх дітей на запросини.. Молода у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас. Цей звичай не був повсюди однаковим: у південних районах найчастіше запрошував молодий, у Карпатах — спеціальні посередники (звачі), на Поділлі молоді ходили на запросини разом. Як правило, запрошували близьких і далеких родичів, сусідів та знайомих, а у невеликих селах — усіх мешканців. Не годилося запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, що відбилося в іронічному прислів'ї: «Просили по дорозі, щоб не були на порозі». Тобто хлопець і дівчина запрошували на весілля кожен своїх родичів і друзів: наречений зі старшим боярином,наречена зі старшою дружкою. Для цього брали спеціально випечені хліби — шишки, або маленькі калачики, які дарували господарям. При цьому наречені промовляли: «Просили батько, просили мати, і я прошу: приходьте до нас на весілля».
Виття гільця. Обов’язковим на весіллі є один із найдавніших обрядів — завивання (виття) гільця (вільця, древка), невід’ємного атрибута весілля. Це невелике зрубане деревце — ялина, сосна, вишня, яке приносили бояри, а дружки прикрашали його стрічками, калиною, барвінком, рутою та кольоровим папером. Воно символізувало започаткування нової родини. Гільце встановлювали на весільному столі. Цей обряд супроводжувався ритуальними піснями, у яких дружків закликали до бору по деревце (пісня «До бору, дружечки, до бору»).
Завивання гільця відбувалося в дівич-вечір, у п’ятницю, перед весіллям.
Дівич-вечір — це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Тоді плели вінок для нареченої та для короваю з калини, барвінку, інших вічнозелених рослин. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої як символ наречених. Одягання вінків супроводжувалося ритуалами.
Обряд розплітання коси молодої відбувався вночі з п’ятниці на суботу після дівич-вечора або в суботу рано. Дівчину садили на вивернутий кожух — символ майбутнього добробуту. Традиційно косу нареченої починав розплітати брат, а потім — мати, сестра, старша дружка і т. д. Після цього косу знову заплітали з різноманітними оберегами: часником, зерном, дорогими монетами, барвінком, рутою, чорнобривцями. Цей обряд безперервно супроводжувався піснями, Старша дружка (весільна матка) чіпляла молодому вінок до шапки чи капелюха, садовила біля нареченої на кожух і накривала їх рушником або посипала житом.
Випікання короваю. Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п'ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей. Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь цей процес обставлявся ритуальними та магічними діями. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді. Спільність дій під час випікання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім'ї. Для цього коровайниць зв'язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці "улещували" коровай приказками та піснями.
Крім нього пекли ще багато
різних весільних хлібів:
Вирядження до шлюбу. Церемонія одягання молодої дружками і свашками відбувалась у коморі в супроводі пісень. Молоді обов'язково мусили мати нові сорочки, ще не прані. Спеціально до весілля шили одяг, який зберігали і шанували впродовж усього життя. Виряджала молодого мати, одягаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи зерном та дрібними грішми. Після цього молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену.
Існували дві схеми поїздки: найдавніша (з дому нареченого в дім нареченої і знов до хати молодого) та більш пізня (з дому нареченого в дім нареченої, потім до церкви, після до хати молодої, потім повернення до своєї хати без молодої, знов до хати молодої і повернення до батькового дому з молодою).
Основну обрядову і санкціонуючу функцію виконувала мати молодої: вона зустрічала почет, благословляла заручених на вінчання, а потім зустрічала їх після нього. Зустріч відбувалася біля порогу оселі нареченої. Молоді тричі вклонялися батькам, а ті підносили їм хліб-сіль. Нерідко мати зустрічала молодих у вивернутому кожусі: щоб зять був багатий.
Складна церемонія весільного походу передбачала і декілька викупів за наречену(Мал.2). Перший влаштовували у вигляді перейми неодружені хлопці на знак того, що відпускають дівчину з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої (ворітна) — за право вступу молодого на територію іншого роду, потім у сінях — за місце біля нареченої. Щоб сісти біля нареченої, молодий мусив викупити її ще й у брата-підлітка (коли такого не було, його роль виконував близький родич, іноді сусід). Одержавши викуп, брат поступався місцем молодому, і всі гості сідали за стіл. Останній викуп — весільний пропій — відбувався наприкінці весілля.
Мал. 2 К. Трутовський. Весільний викуп
Вінчання , духовний шлюб,що запроваджувався Синодом протягом ХVІІ – ХVІІІ ст. на перших етапах запровадження погано сприймався населенням. Остаточне скріплення шлюбного союзу залишалося за народними звичаями. Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословіння. Ця церемонія проводилася із хлібом-сіллю. Вінчання на Гуцульщині звалося прощею: молодий і молода тричі обходили довкола столу і просили батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Йдучи до церкви, молода нерідко клала собі за пазуху залізний ключ або цілушку хліба. Виходячи з церкви, молоді з'їдали хліб, щоб жилося не вбого. Під час вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку. Це також елементи народної обрядовості, які дещо "заземлили" духовний церемоніал. Водночас церковне вінчання збагачувало традиційне народне весілля ідеєю освячення шлюбу, закріплюючи цінності сімейного життя.
Посадом називались обрядові дії, які остаточно скріплювали шлюбом молодих і показували спорідненість двох родів. Вони включали обряд викупу місця біля нареченої, обмін дарами між родинами молодого і молодої, розподіл короваю та обдарування молодих. Посад здавна був юридичною санкцією шлюбу та й залишився таким після введення церковного вінчання. Важливою частиною весілля є покривання. Молодий знімає віночок із молодої. Її покривають хусткою, а вона тричі скидає її. Потім наречену пов’язують хусткою, а вінок (фату, вельон, велян) одягає старша дружка й танцює . Під час покривання виконують пісні, які розкривають тему розлуки з ріднею, розставання з домівкою: наречена прощається з кожним членом родини.
Завершальним символічним етапом весілля був поділ короваю — головна обрядова дія, без якої немислиме українське традиційне весілля. Дружба ріже коровай, а весільний староста або хрещений батько роздає його. На Поділлі розподіл короваю відбувається навпаки. Першими до короваю викликають молодих, потом — їхніх батьків, найближчих родичів, друзів, решту гостей. Підошвою з короваю пригощають музик, які витанцьовують із нею. За давньою традицією після отримання короваю кожний в алегоричній формі виголошує побажання молодим, як-от:
Невід’ємною частиною весілля було придане. Воно розподілялось на дві частини – худобу та скриню. Щодо першої, то й виділяв батько. Це худоба, певна сума грошей, клаптик землі. Але те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей. Отож, до весілля дівчині належало багато працювати. А втім ця праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях та оденьках, де і працювали, і розважалися. Траплялося, дівчина не встигала приготувати собі придане. У такому разі народні звичаї передбачали спеціальні передвесільні дії — торочини, на які приходили подруги нареченої.
Завершували готувати придане у передостанній день весілля. Після обряду пов'язування молодих його урочисто везли до нареченого. Скриню супроводжували брати й свахи, які дорогою показували придане гостям та односельцям — виймали із скрині гарні речі. Однак воно мало продемонструвати не стільки достаток молодої та її рідних, скільки її працелюбність. Якщо воно характеризував дівчину як добру майстриню, її почет зустрічали хлібом-сіллю, співали величальної.
Парубки також брали участь у створенні матеріальної основи майбутньої сім'ї — вони, як правило, працювали у господарстві. Причому до цієї праці їх залучали досить рано — з 12—13 років. Адже молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно — своєрідний викуп, вартість якого або дорівнювала приданому, або навіть перебільшувала його. Хоча з часом розмір П. та вартість віна зазнавали змін, сам принцип підготовки молодих до матеріального забезпечення сім'ї зал й гнався одним із найважливіших.
Комора — цикл обрядів шлюбної ночі, що складався з двох частин: перша включала обряд перевдягання молодої, вивід її до гостей, демонстрацію цнотливості (перезву); друга — приєднання невістки до родини чоловіка, розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалося весілля розподілом короваю та обдаруванням молодих і родини нареченого. Подекуди завершальний весільний обряд мав назву пропій або придана (переважно в районах з російським населенням). Наступного ранку дотримувалися ряду обрядів, в основі яких лежала віра людей в особливу силу молодої. В їх числі митвини — ходіння молодої по воду, вмивання та скроплення всіх оточуючих; биття каші — ритуальне приготування каші, її "продаж" гостям та обсівання нею двору й худоби.(Мал.3)
Останньою дією весільного обряду було понеділкування (пропій, перезва, цигани та інші забави) — ушанування ріднею молодих.
Мал. 3 Ф. Кричевський. Наречена
Післявесільні обряди повинні були зміцнити зв'язок між родинами молодих і полегшити призвичаєння молодої в чужому домі. До них відносять:
Міни. За тиждень після весілля молоді йшли до батьків молодої на міни: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати під час сватання і заручин. З цього приводу влаштовувалась гостина — відвідування молодою своїх батьків.