Українська державність

Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду не безпосередньо, а через уповноваженого Верховної Ради з прав лю­дини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призна­чаються у рівній кількості (по шість) відповідно Президентом України. Верховною Радою та заїздом суддів України терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний термін. Голова Консти­туційного Суду обирається самими суддями із свого складу шляхом таємного голосування на трирічний термін без права бути переобра­ним.

Основні положення організації і функціонування прокурорської системи регламентовані в Конституції і Законі України "Про проку­ратуру" від 5 листопада 1991 року. Прокурорська система України складається з Генеральної прокуратури України, прокуратури АРК, обласних, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міських, районних, міжрайонних, спеціалізованих прокуратур.

До спеціалізованих прокуратур відносяться воєнні, транспортні, природоохоронні, прокуратури за наглядом за дотриманням кримі­нально-виконавчого законодавства.

Очолює систему Генеральний прокурор України.

Одним з головних підрозділів органів внутрішніх справ, які здійснюють охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинні­стю в Україні е міліція. Правову основу їїдіяльності становить Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року. В цьому Законі впер­ше комплексно регламентований правовий статус міліції, яка визна­чається як державний озброєний орган виконавчої влади, який захи­щає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне довкілля, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-роз-шукову, кримінально-процесуальну, виконавчу і охоронну функції.

Вона складається з наступних підрозділів: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державтоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція.

В своїй діяльності міліція підпорядкована Міністерству внутрішніх справ України. На покращення роботи органів міліції спрямований Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 люто­го 1992 року.

Державним правоохоронним органом спеціального призначення є Служба безпеки У країни, її головне завдання — забезпечити дер­жавну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Організація і діяльність Служ-би безпеки України регламентовані Законом України "Про Службу безпеки України" віл 25 березня 1992 року.

Адвокатура не є державним органом, не входить до системи органів держави і її відношення до системи правоохоронних органів пояс­нюється тільки логікою її функціональної діяльності, спрямованої на сприяння захисту прав, свобод і представлення законних інтересів фізичних і юридичних осіб, надання їм іншої юридичної допомоги. Адвокатура — це добровільне професійне громадське об’єднання, незалежне від органів держави.

Діяльність адвокатури регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року.

Закон виокремлює різні організаційні форми і види діяльності ад­вокатури. Зокрема, адвокат має право займатися адвокатською діяль­ністю індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднува­тися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори і інші адвокатські об’єднання.

Висновок.

Півторатисячолітній шлях державно-правової традиції українсь­кого народу позаду. Шлях злетів і падінь, перемог і поразок, досяг­нень і прикрих помилок. Головне в тому, що навіть періоди розривів в єдиному діалектичному ланцюзі державно-правового розвитку не знищили тяглості українського народу до національної державності. Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві. Ми можемо говорити про на­явність таких рис державотворення як пріоритетність колективних засад над індивідуальними, сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.

Позаду залишилася півторатисячолітня історія української державності і вісім років незалежної України.

Розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес. Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В держапному будівництві є і здобуїки, і прорахунки. Найбільшим досягненням молодої демократії республіки є прийняття Конституції України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані про­тиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади. Значні зміни відбулися в судовій системі, в інших правоохоронних органах. Не припиняється кропітка робота з формування законодавства. За роки незалежності Верховна Рада України прийняла близько 600 законів. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, внесення змін і до­повнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостат­ньому науковому і юридично-технічному рівні…

… життя триває, пудується наша держава, і якою вона буде залежить тількі від нас.

Список використаної літератури.

1.       Я.Малик, Б.Вол, В.Чуприна “Історія української державності” – Львів 1995 р. – стр. 3-15, 28, 38-49.

2.       С.Кульчицький, М.Настюк, Б.Тищик “Історія держави і права України” – Львів 1996 р. – стр. 7-10, 17-31, 145-172.

3.       А.Панюк, М.Рожик “Історія становлення української державності” – Львів 1995 р. – стр. 32-34, 41-45, 98-140.

4.       О.Шевченко “Історія держави і права України” – Київ 1996 р. – стр. 68-78.

5.       Хрестоматія “Історія держави і права України” за ред. О.Шевченка – Київ 1996 р. – стр. 78-80, 81-83, 110-115.

6.       С.Грабовський, Л.Шкляр “Нариси з історії українського державотворення” – Київ 1995 р. – стр. 96-115, 168-179.

7.       “Хрестоматія з історії держави і права України” том 1, за ред. В.Гончаренка – Киів 1997 р. – стр. 29-39, 145-145, 155-157, 163-167, 171-173, 216-217.

8.       “Хрестоматія з історії держави і права України” том 2, за ред. В.Гончаренка – Киів 1997 р. – стр. 10-13, 21-24, 28-32, 36-40, 44-47, 52-61, 74-75, 98-99, 100-102, 176-178, 685-689, 704-707.

9.       П.Музиченко “Історія держави і права України” – Одеса 1998 р., чистина 2 – стр. 237-256.  

[1] 

[2] 

[3] 

[4] 

[5] 

[6] 

[7] 

[8] 

[9] 

[10] 

[11] 

[12] 

[13] 

[14] 

[15] 

[16] 

[17] 

[18] 

[19] 

[20] 

[21] 

[22] 

[23] 

[24] 

[25] 

[26] 

[27]