Українські народні ліричні пісні

Солдати і козацтво в XVIII столітті були новою значною соціальною групою із специфічними умовами побуту, життя. У зв'язку з цим і з'являються в народній поетичній творчості солдатські і козацькі пісні. Їх тематика найрізноманітніша. Тут відображені і військово-історичні події, в яких яскраво зображені картини битв, в яких розповідається про сміливість і хоробрість російських воїнів, створюються образи полководців. Війна малюється суворими, правдивими фарбами, а інколи навіть і кров’ю.

Солдатські пісні військово-історичної тематики представляють абсолютно  нове та так би мовити, окреме явище в українській народній пісенній творчості. У них представлені інші образи, сюжети, теми і мотиви.

Саме виходячи з цього виду пісень можна говорити про історичність, про пізнавальний та навчальий характер пісень тому, що саме ці пісні були присвячені відповідним історичним подіям і інколи можуть розповісти для науковця чи учня більше ніж книги чи інші джерела історичних знань.

Герой-солдат з'являється в солдатських  військово-історичних піснях. Він постає перед нами хоробрим, сміливим воїном на тлі суворої війни.

Героєм пісень стає і козак, який зображається як невпинний борець за незалежність та справедливість по відношенню до беззахисного населення та скривдженої неньки України.

У XVIII столітті у зв'язку з розвитком  мануфактурної промисловості і  гірничорудного виробництва в тогочасній Україні з'являються робочі люди. Відбувається розвиток так званого робочого фольклору, де головною темою є тема праці. У цих піснях розповідається і про знаряддя виробництва, і про сам процес праці.

Мотив покарання робочого є  найхарактернішим в піснях робочого фольклору.

Головним героєм робочого фольклору  є робочий-умілець. Він виконує  будь-яку роботу, про що яскраво  оповідає лірична пісня. Крім цього  в піснях малюється важке життя  робочих, важкі умови праці під  час кріпацтва. Особливо показові в  цьому відношенні пісні гірничозаводських робочих, що були насильно зігнані тодішньою владою до Уралу і Сибіру.

У цих піснях показаним виступає також і образ господаря фабрики  – пригноблюючого та осквернюючого  робочі маси.

Знаходячись в тісній творчій взаємодії, селянські, солдатські і робочі пісні є єдиним пісенно-творчим процесом XIX століття. Проте саме з другої половини XIX століття в піснях цих груп розвивалися яскраві специфічні риси, своєрідність кожної групи пісень, особливо в ідейно-тематичному плані.

Виразніше і яскраво показаний  ліричний герой в піснях XIX – початку  ХХ століття, де як ліричний герой виступає колектив Проте думки і відчуття, що розкриваються в народній поезії, не позбавлені конкретності і виражають  ідеології певного класу.

 

 

2.2. родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень

 

У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-громадської тематики.

В кінці ХIX століття, особливо після  падіння кріпосного права, відбувається розширення сімейно-побутової тематики ліричної пісні. У пісню все глибше проникають соціальні мотиви. Разом з темою одруження або заміжжя піднімаються соціальні питання, «дається яскрава характеристика соціально-економічних умов життя самих різних шарів суспільства, починаючи від коваля, жебрака і закінчуючи купцем і боярином»

Так в пісні «Калину з малиною  вода зрозуміла» розповідається про  те, як дочці дорікає мати в тому, що та рано її видала заміж, як нелегко їй жити в чужій сім'ї. Через декілька років вона вирішила зозулею полетіти на батьківщину. Мати будить своїх невісток і просить їх подивитися, хто це плаче в саду. У деяких піснях замість невісток в сад збираються піти самі брати зозулі, що прилетіла. Вони по-різному реагують на приліт зозулі, в цьому виявляються властивості характеру кожного з них.

Традиційні пісні з сімейно-побутового плану переходять в план соціально-побутової.

Серед українських ліричних пісень, найбільш поширеними сюжетними лініями є наступні: дівчина сумує в чужій сім'ї по рідних краях, по батечкові і матінці. В деяких піснях вона звертається до солов’я з проханням полетіти на рідну сторононьку і передати звісточку рідним. При цьому ми спостерігаємо варіанти сюжету: дівчина просить солов'я полетіти до милого, а не до батьків; у деяких піснях дівчина  просить, щоб соловей повідав батечкові і матінці про її гірке життя, в інших – просить просто побачити рідних, але не засмучувати їх розповідями про її нелегку долю. Крім того, героїня пісень поводиться з проханнями не тільки до солов'я, але і до зозулі, ластівки.

Не менш популярним є сюжет, де сокіл  вбиває лебідку. Тут образи символічні: тут соколом переважно виступає молодик, парубок, а лебідка це дівчина, вбиває – означає бере дівчину в дружини або позбавляє невинності.

Таким чином, мотиви сюжету в сімейних піснях залишаються традиційні: туга по рідному будинку, нелегке життя  в чужій сім'ї, тяжкість сімейного  життя. І, нарешті, на тлі картин кріпосного життя яскраво представлена любов української людини до рідної природи.

У зв'язку з розвитком капіталізму  в традиційні селянські пісні  все глибше проникають мотиви розлуки, розставання, прощання.

Такий підвид родинно-побутової пісні розвивається в період XVIII початку ХХ століття. При цьому вона продовжує наповнюватися новим ідейно-тематичним змістом. Змінюються і самі творчі принципи віддзеркалення дійсності. На зміну символічних образів і мотивів все частіше приходять образи і мотиви реалістичні. Відповідно до нових історичних умов людські образи отримують певну соціальну конкретизацію.

В таких піснях зображується дівчина, що просить свого дружка, який відправляється до міста, або іншого населеного пункту, відкласти від'їзд, але він відповідає, що ніяк не може. Засмучена дівчина присягається у вічній любові. Саме такий сюжет наповнює більшість пісень про розставання двох близьких, закоханих молодих людей.

Та поряд з сумними та інколи тужливими ліричними родинно-побутовими піснями існує такий підвид як весільні пісні.

Україна, як відомо, багата на розмаїтi весiльнi обряди. У кожному регiонi цей обряд має свої вiдмiнностi. Його значення в тому, що він відбиває світогляд i мораль трудового народу, родинні та суспiльнi стосунки на кожному  конкретному історичному етапі. У ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до i після одруження. У весільних піснях йдеться i про свах, i про подруг нареченої, світилок, бояр i боярок, старост i дружб. Співають весiльнi пiснi виключно жінки. Це переважно хори, діалоги. Весiльнi пiснi супроводжують замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй чіпця. Чоловіки у формі монологів та дiалогiв беруть участь лише у найбільш драматичних епізодах обряду під час нападу бояр та викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.

Найпопулярнішими піснями що виконуються і зараз на  деяких українських весіллях є такі весiльнi пiснi: «Де ти, калино, росла?, «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сiрi гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі».

З текстів цих пісень постає цілий  світ почувань i дум дівчини у  передвесiльну та весільну пору.

Окрім того можна сказати, що всі весiльнi пiснi становлять одне велике драматичне дiйство, але поряд з тим кожна з них, завдяки дiалогiчнiй формi, може бути самостійною малою п’єсою.

— Ненько моя рiдненька.

Рятуй мене...

— Не моя, донечко, воля...

Нехай тебе той рятує,

Хто до шлюбу готує.

Весiльнi пісні виступають не тільки як промовистий доказ багатства змісту й форми самого весільного обряду, а й високої моралі українського народу, як творця пісень про цей обряд.

 

2.3. жартівливі та сатиричні  пісні

 

Здавна мандрівники  й дослідники, письменники та громадські діячі сусідніх народів та держав відзначали як одну з найтиповіших рис характеру українців їх невичерпний гумор. Ця риса стала ледве не головною і визначальною при характеристиці українського народу, як пісенного та такого що може розважатися, сміятися та веселитись.

Конденсуючи світлі емоції, гумор був для трудового  народу своєрідним засобом самозахисту  в умовах гніту та лихоліття. В  атмосфері буйних веселощів і  в сміхові, нерідко пройнятому смутком, трудова людина прагнула знайти забуття  від усього несправедливого і злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гумором свій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігав своє духовне і моральне здоров’я. Цю соціальну функцію народного гумору тонко підгледів поет і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією рисою характеру українців в таких рядках:

Ні! Я дух люблю свого  народу,

Що на усяку він пригоду,

Яка б його де не зустріла,

Прискаже сміло та до діла.

Слівце веселеє по волі

І кипить з ледачої недолі!

Той дух насмішкувато-щирий

Не дасть приспати в серці  віри

В громадську силу, її розум

І не поб’є немов морозом,

Надію певную довіку

На кращу долю чоловіку.

Стихія смішного в українській народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних, жартівливих творах.

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості  провідне місце належить жартівливій  пісні. В ній переливають всі  барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очами до бурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі пісні в основному розробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості.

Родинно – побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно  різноманітна і колоритна. Спостережливі  і дотепні творці народного гумору змогли підгледіти всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легким жартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском, то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом.

Характеризуючи героїв української жартівливої пісні то можна сказати, що чи не найчастіше в них зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня – це одна з форм залицяння та взаємо пізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо гостро висміюються в піснях недбайливі пестухи та одиначки з багатого роду. (Див. додатки «Чом дуб не зелений? Бо ГСО туча збила», «Що за парубочок, що набік чубочок»).

Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з поняттями  працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії - теж негативними. (Див. додатки «Ой на горі на могилі», «Грицю, Грицю до роботи»).

У багатьох піснях–діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличе його на побачення, вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза та подібне. Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.

Жартівливі пісні щедро відобразили  і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин (Див. додатки «За річкою Герасим»)

Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображають життя старих химер дідів та бабів. Різні колізії відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через постаті діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності.

 Особливою різноманітністю  тематики відзначаються жартівливі  пісні про аномалії в інституції  кумівства. Як правило, в куми  запрошували найбажаніших друзів, нерідко колишніх коханих, з  якими з різних причин не  довелося побратися. То ж не дивно, що між кумом та кумою часто встановлювались особливо близькі відносини, які з погляду народної моралі все ж викликали заперечення, а отже й гумористичне висвітлення (Див. додатки «І учора у куми»)

Що стосується ролі жартівливої пісні в художньому житті народу то вона найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо.

Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило супроводжуються жартівливими та сатиричними піснями, щоб, можливо, стимулювати наших людей до самовдосконалення та самореалізації.

З плином часу деякі пісні настільки змінюються в своєму змісті і формі, що по суті перетворюються на нові пісні, стають новими жанрами, підвидами своїх попередників.

Мова і стиль традиційних  ліричних пісень зберігають дивовижну  стійкість навіть тоді, коли ці пісні  істотно змінюються в своєму змісті, значно трансформуються в композиційному відношенні. Та все ж мова і стиль традиційних ліричних пісень впродовж століть не залишаються мертвотно нерухомим. Відбуваються зміни як в самому словнику, так і в стилістиці окремих пісень. Змінюються застарілі слова сучасними, з'являються і різного роду соціально-професійна термінологія. З'являються нові епітети. У піснях втрачається початкова розгорнена описова картина, перетворюючись на коротку оповідну інформацію. Відбувається спрощення художньої форми і ускладнення змісту пісні. Але українська лірична пісня була і залишається більше ніж піснею для пересічних українців.