Отже, процеси інформатизації, комп'ютеризації та розвитку телекомунікацій дали можливість створити серйозні передумови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство. Головними з них є такі: інформація стає важливим ресурсом політичного, соціально-економічного, технологічного і культурного розвитку, масштаби її використання можна порівнювати з традиційними ресурсами. Швидко зростає кількість електронно-обчислювальних машин, сайтів в Інтернеті, прискореними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Збільшується кількість корпоративних інформаційних мереж і число абонентів світових відкритих мереж, розширюється національна мережа зв'язку, успішно здійснюється телефонізація країни, ширшає ринок засобів мобільного зв'язку. Значною мірою інформатизовані такі галузі, як банківська сфера, державне управління тощо. Водночас важливо здійснити такі заходи щодо підвищенню рівня доступу населення України до інформаційно-комунікаційних технологій:

     - забезпечити підключення на базі інформаційно-комунікаційних технологій сіл, навчальних закладів усіх рівнів; науково-дослідних центрів, бібліотек, закладів культури, охорони здоров'я, державних установ, структури місцевого самоврядування забезпечити web-сайтами й адресами електронної пошти;

     - внести зміни у програми шкіл  та вищих навчальних закладів  з метою ознайомлення з проблемами, що визначені інформаційним суспільством  та його національними особливостями; 

     - забезпечити доступ до інформаційно-комунікаційних технологій у межах досяжності для всього населення України.

     На  жаль, в Україні ці питання поки що вийшли лише на теоретичний рівень. Використання ж матеріальних і духовних благ інформаційної цивілізації  могло б забезпечити населенню  України гідне життя, економічне процвітання та необхідні умови для вільного розвитку особистості. Досвід людства свідчить, що духовні цінності та суспільна мораль є надзвичайно важливими чинниками формування інформаційного суспільства. Тому серед українських інтелектуалів і досі «тривають пошуки можливих зразків або корелятів західноєвропейської демократії (громадянського суспільства і правової держави), взагалі норм цивілізованого та впорядкованого суспільного життя».

     Прагматичний  розрахунок і моральний імператив  – дві невід'ємні складові сучасної системи цінностей. Тому світогляд, який будується на твердих моральних принципах, є безальтернативною умовою української модернізації. Розширення духовних та інтелектуальних горизонтів сприятиме впровадженню в суспільне життя нових соціально-економічних, політичних та культурних реалій, досягненню змін, які можна розглядати як мирну революцію, подоланню елементів плебейськості та провінційності в українській ментальності.

     Певна річ, щоб дати відповідь на запитання  про характер і зміст цих змін, потрібно добре знати анатомію суспільства, в якому ми живемо, структуру влади, характер відносин держави і суспільства, динаміку суспільних настроїв. Вивчати наше суспільство непросто, оскільки воно й досі значною мірою перебуває в суперечливому стані, в ньому строкато переплелося старе й нове, власне і запозичене. Разом з тим гостро відчувається потреба в широких соціальних теоретичних розробках й узагальненнях, які були б адекватними реальному стану сучасного етапу суспільних відносин. Здійснювані в Україні реформи якраз покликані забезпечити умови для того, щоб вийти на завершальний, а не початковий виток розвитку постіндустріального суспільства.

     Україні потрібно докласти чимало зусиль для  входження в товариство технологічно й економічно розвинутих країн на правах повноцінного учасника світового цивілізаційного розвитку зі збереженням політичної незалежності, національної самобутності культурної традиції. Але це можливо лише за умови побудови розвиненого громадянського суспільства і правової держави. Оскільки інформація стає суспільним ресурсом розвитку, інтеграція України у світове інформаційне співтовариство забезпечить істотне поліпшення якості життя населення й соціально-політичну стабілізацію суспільства та держави.

     Хоча  Верховною Радою України і прийнята 1998 року «Національна програма інформатизації», але результати реалізації її незначні: не розроблена стратегія інформаційного розвитку України, не визначена державна політика розвитку телекомунікацій тощо. В Україні немає власної дієвої концепції інформаційної політики. Крім того, просування України в напрямі до інформаційного суспільства повинно розглядатися як об'єктивний процес, а не як якась нова прогресивна ідеологія, яку необхідно довести до широких мас населення. Адже очевидно, що між ідеологією інформаційного суспільства та національно-культурних традицій існує протиріччя, яке усвідомлюють розробники ідеології інформаційного суспільства, але не виносять на обговорення в суспільстві.

     Увага має бути зосереджена на формуванні та розвитку єдиного інформаційно-культурного простору як необхідної умови політичного та духовного об'єднання населення України і входження країни у світове інформаційне співтовариство як рівноправного партнера; розширенні міжнародного наукового і культурного співробітництва; удосконаленні та розвитку системи інформаційного законодавства і механізмів його реалізації; удосконаленні та розвитку системи поширення масової інформації та формуванні суспільно-політичного клімату в країні, сприятливого для переходу до інформаційного суспільства, зокрема на забезпеченні особистої і суспільної безпеки в інформаційній сфері, запобіганні загрозам інформаційного тероризму й інформаційних війн.

     У цьому контексті першочерговими завданнями слід вважати:

     -  формування загальнодержавної Програми переходу України до інформаційного суспільства;

     - розроблення Концепції нормативно-правового  переходу, що є основою державного  впливу на цей процес. Концепція  повинна визначати основні напрямки  і завдання вдосконалення діючої  системи інформаційного законодавства, зокрема в царині авторських і суміжних прав, охорони інтелектуальної власності;

     - пріоритетний розвиток діючих  і створення нових спеціалізованих  мережних структур і технологій, побудованих на основі міжнародних  стандартів;

     - організацію і розгортання широкої суспільно-політичної пропагандистської підтримки процесу переходу країни до інформаційного суспільства.

     Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, конвергенція комп'ютерних  систем і мереж, комунікацій різних видів і форм зумовлюють перебудову не лише інформаційної і телекомунікаційної політики, але й усіх сфер життєдіяльності суспільства. У контексті того, що в інформаційному суспільстві зберігається національна самобутність і культурні традиції, однак при цьому кардинально змінюється спосіб життя більшої частини населення, соціально-психологічна модель поводження людей і суспільства загалом, постає питання: як ці взаємозаперечні явища сполучаються і наскільки ідеологія інформаційного суспільства сумісна, або ж, навпаки, несумісна з національними духовними й культурними традиціями України?

     З огляду на це, формування політичної культури в умовах становлення інформаційного суспільства має будуватися з  урахуванням сучасної інформаційної  політики держави. Цей процес, з позицій формування адекватної політичної культури суспільства, має передбачати, що:

     - визначальним фактором громадського  життя стає інформація;

     - рівень знань, а не власність  постає визначальним фактором  соціальної диференціації; 

     - інфраструктурою інформаційного суспільства є комп'ютерна техніка.

     Зважаючи  на сучасні тенденції зростання  ролі та обсягів інформації, інформаційний  простір будь-якої держави відображає рівень розвитку та перспективи становлення  інформаційного суспільства. Тим часом  потрібно виділяти головні ідеї, які визначали б систему цінностей суспільства, що існують сьогодні незалежно від інформації. «У традиційному суспільстві, що модернізується, побудованому на ідеологічних виправданнях діяльності, інформація ніяк не могла претендувати на ту роль, яку відіграє тепер». У сучасну ж епоху інформація служить обґрунтуванням або виправданням дій, вона є комунікацією, що спонукає до дії. «У наш час засоби масової інформації стають «світською релігією», яка значною мірою заміняє загальну історію, національну культуру, створює наше уявлення про дійсність». При цьому інформаційне середовище, що раніше виступало як зовнішній фактор щодо людини та її духовного світу, сьогодні навіть стає «компонентом соціальної й індивідуальної свідомості».

     Тенденції глобальних перетворень істотно змінюють і політичні процеси. Лідерство стає дедалі персоніфікованішим, а шлях до влади лежить через створення іміджу - політичні діячі втягуються в гру, що проводиться самими ЗМІ та через них. «Залежність від мови засобів масової інформації, що мають під собою електронну основу, приводить до подальших наслідків для характеристик, організацій і цілей політичних процесів, політичних діячів і політичних інститутів. В остаточному підсумку, влада, яку мають мережі засобів масової інформації, посідає друге місце після влади, втіленої в структурі та мові цих мереж».

     Отже, йде об'єктивний процес формування і становлення інформаційного суспільства, в якому інформаційна діяльність (влада) буде основою економічного процвітання  і благополуччя на основі впровадження в усі сфери людського буття інформаційних технологій.

     Забезпечення  переходу України до нового етапу  розвитку можливо за таких умов: модернізація інфокомунікаційної структури; розвиток інформаційних, телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національних інформаційних ресурсів і забезпечення широкого доступу до них; забезпечення громадян суспільно значущою інформацією, розвиток незалежних засобів масової інформації; створення необхідної правової бази побудови інформаційного суспільства. [2] 
 

2. ТЕОРІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО  СУСПІЛЬСТВА

     Людство вступає в нову епоху, або фазу свого розвитку, яку фахівці називають «вузлом» цивілізації. «Сучасне суспільство переходить від постіндустріального до інформаційного стану» (М. Моісеєв).

     Одні  вважають, що суспільство вступає  в «нове середньовіччя» (У. Еко); інші проголошують появу «цивілізації занять» (А. Шафф); треті – рух до інформаційного суспільства (М. Моісеєв).

     Інформаційне  суспільство формується як новий  образ на основі «святої трійці»:

• комунікаційний супутник;
• кабельне телебачення;
• персональний комп'ютер. Дефіцит історичного часу вимагає:
• надзвичайно швидкої і точної реакції на події, що відбуваються;
• уміння зосередитися на стратегічних напрямках;

зміни технопростору, тобто переходу від  традиційних транспортних засобів  і транспортної мережі до інформаційно-комунікативної мережі (телефон – комп'ютер – телевізор) як «нервової» системи нової цивілізації.

     М. Маклюен розробив триступінчату модель всесвітньої історії:

     1) перша епоха – «людина, що слухає»: епоха племінного індивіда з переважанням усного мовлення як комунікації в акустичному (доалфавітному) світі (міфологічна свідомість);

     2) друга епоха – «людина, яка дивиться»: епоха типографського чи індустріального індивіда з переважанням друкованого слова над усним мовленням у комунікації. У дану епоху винахід алфавіту означав перехід до нової ери;

     3) третя епоха – «людина, яка слухає і дивиться» – епоха вільного індивіда в умовах перемоги електронної (аудіовізуальної) комунікації, яка поліпшує інтелектуальні здібності і творчий характер особистості.

     Маклюен вважав, що електронна революція кардинально  змінює життя. На початковій стадії електронні технології (космічний зв'язок, портативний  відеозапис) виконували роль соціальної терапії. Вони створили новий тип соціального спілкування, завдяки якому вирівнюються спотворення й диспропорції, зумовлені географією й економікою; поліпшується взаєморозуміння між різними верствами суспільства й народами. На більш високих стадіях розвитку електронна революція спричинила великі соціальні зміни.

     Другий  етап комунікаційної революції пов'язаний із трьома великими інноваціями:

     1) супутниковий зв'язок;

     2) створення оптоволоконних кабельних  мереж, цифрових електронних пристроїв;

     3) застосування мікропроцесорів й  інтегральних схем для швидкісного прийому й передачі інформації. Це відкриває для будь-якої людини в будь-якій точці Землі доступ до баз даних і знань. Подібні інтелектуально-технологічні системи спричинюють принципово новий стан цивілізації й культури й призводять до виникнення глобального гіперінтелекту (індустрії даних і знань).

     Комп'ютеризація створює технологічну основу інформатизації суспільства, в якому інформатика  й володіння ЕОМ є другою грамотністю, що підвищує інтелектуальні й творчі здібності людини.

     Інформаційна технологізація соціального життя сприяла формуванню нової концепції демократії – «комп'ютерної демократії», в якій інформація уособлює владу. Інформація замінила собою соціальну революцію. Тому владні структури, щоб завоювати свідомість громадськості, вимушені вести з нею постійний діалог, налагоджувати гнучку й мобільну політику двосторонніх контактів.