Сучасні теорії інформаційного суспільства

     У наукових працях О. Тоффлера, Дж. Нейсбітта, Й. Масуда визначені параметри інформаційного суспільства, які передбачають розрив із попереднім типом суспільних відносин. За прогнозами цих авторів, безпосереднім  результатом розвитку інформаційного сектора виробництва будуть зміни в соціальній структурі суспільства, мотивах діяльності людей, появі нової життєвої філософії чи навіть нової концепції технологій. Прихильники цієї концепції інформаційного суспільства дають такі характерні ознаки, що визначають його структуру:

     - найвищою цінністю, основним продуктом  виробництва і основним товаром  стає інформація;

     - вища влада в суспільстві поступово  переходитиме до інформаційної  еліти;

     - класова структура суспільства  зникає і поступається місцем  елітарно-масовій структурі;

     - дедалі більша частина населення  охоплюється сферою інформаційної  діяльності та обслуговування;

     - впровадження комп'ютерів і роботів  створює велику кількість «зайвих  людей», однак інформаційне суспільство  пропонує таку переорієнтацію  соціальних пріоритетів, які знімають цю напруженість;

     - радикальні зміни відбуваються  в культурі, системі соціальних  зв'язків, сімейно - побутових  відносинах, організації влади і  соціальній психології;

     - інформація повинна сприяти гуманізації  суспільства на основі створення умов для підвищення поінформованості, зростання суспільного добробуту, поліпшення всіх форм співробітництва, ліквідації мовних і культурних бар'єрів.

     Слід  зауважити, що не всі дослідники погоджуються з такими параметрами інформаційного суспільства. Деякі з них виділяють інші його ознаки й характерні риси, пропонують інші варіанти його переорієнтації, інші шляхи становлення, але загалом названі ознаки досить повно відображають спрямованість змін і напрямок розвитку майбутнього суспільного порядку.

     Звичайно, інформаційний обмін існував  і в інших суспільствах. Але  його другорядне значення пояснювалося порівняно невеликим обсягом  інформації, що циркулювала в суспільстві  та низькою швидкістю здійснення інформаційного обміну, що зумовлювалася  можливостями засобів передачі інформаційних повідомлень, переважно обмежуючись біологічними можливостями.

     На  думку прихильників теорії інформаційного суспільства, нині маємо зовсім нове суспільство, для якого характерними є процеси, що відрізняються від тих, які мали місце на попередніх фазах розвитку суспільств навіть у ХХ ст. Унаслідок розвитку інформаційних технологій на зміну централізації приходить регіоналізація, ієрархізації й бюрократизації – демократизація, концентрації – розукрупнення, стандартизації – індивідуалізація. В 1970-ті роки під впливом науково-технічної революції в індустріально розвинутих країнах розпочався перехід до нових форм організації праці, змінюється її характер, система суспільних відносин, модифікується вся сфера економічних зв'язків, створюються передумови для перебудови всього матеріального та духовного життя суспільства.

     Й. Масуда зробив спробу оцінити суспільство, котре формується як певний соціальний організм, що функціонуватиме на основі інших, не традиційних, принципах організації та засобах діяльності. Механізмом, здатним у майбутньому забезпечити баланс інтересів, він вважає демократію участі, що замінить демократію парламентських систем. На його думку, технологічна база для створення такої демократії вже існує. Це розвиток інформаційної мережі, можливість копіювання прогресивних політичних моделей і наявність зворотного зв'язку, що дає змогу враховувати думку не тільки більшості, але й меншості. При здійсненні політики цими засобами зворотний зв'язок і акумулювання думок повторюватимуться доти, доки не буде досягнуто згоди. Тим самим, з одного боку, буде забезпечено баланс переваг і недоліків політичного рішення, що приймається, а з іншого враховуватиметься думка меншості.

     На  цій основі, вважає Й. Масуда, можливе  створення ідейної форми суспільних відносин: «Майбутнє інформаційне суспільство стане безкласовим суспільством, вільним від панівної влади. Ядром суспільства будуть добровільні товариства». Вчений вважає, що підґрунтя для такого суспільства закладається вже нині. При цьому він вказує на існування різних вільних об'єднань, спільнот, комун, які останнім часом стали досить поширеними. Саме в них, на його думку, створюються нові форми відносин між індивідом і групою. У такому суспільстві домінуюче становище правлячої верхівки бюрократичної організації зникає. Нова соціальна система представлятиме «поліцентровану» систему, що функціонує на принципах взаємозв'язку, а не згідно з монополізованою владою центру. Цей взаємозв'язок означає, що індивід і група об'єднані однією метою, що на зміну егоїстичним інтересам прийде спільний інтерес, прагнення до спільної мети.

     Інформаційний сектор виробництва стане вирішальним  у майбутньому, а це означає, що переважатиме тип виробництва, спрямований на забезпечення населення інформаційними послугами. Тому досить часто концепції «інформаційного суспільства» являють собою визначену модель прогнозування розвитку суспільства. Так, концепція формування інформаційного суспільства в Росії (1999) проголосила «неминучість входження Росії у світове інформаційне співтовариство. Основні напрями формування інформаційного суспільства пов'язані зі створенням розвинутого інформаційного середовища суспільства як сукупності техніко-технологічних, соціально-політичних, економічних і соціально-культурних компонентів, факторів і умов, за яких інформація і знання стають реальним та ефективним ресурсом соціально-економічного та духовного розвитку країни.

     Отже, інформаційне суспільство – це суспільство, в якому політична, соціально-економічна сфери тісно пов'язані з науковими знаннями та способами використання інформації для економічного та духовного розвитку країни. Існують й інші визначення інформаційного суспільства. Так, концепція інформаційного суспільства, за визначенням С. Нора й А. Минка, – це «цілком ринкове суспільство, в якому освіта й інформація зроблять кожну людину такою, що усвідомлюватиме колективні обмеження, і суспільство удосконаленого планування, де центр одержує від кожної одиниці базису правдиві повідомлення про її цілі та переваги і відповідно з цим формує власну структуру та позицію. Інформація й участь в управлінні розвиваються в єдиному процесі». Його основними критеріями є:

     - технологічний – інформаційна технологія використовується у сферах виробництва, управлінні, побуті; соціальний – інформація виступає як важливий стимулятор поліпшення якості життя, формується і утверджується «інформаційна свідомість» при широкому доступі до інформації;

     - економічний – інформація виступає як економічний ресурс; політичний - інформація стимулює політичні процеси;

     - культурний – визнання культурної цінності інформації сприяє утвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда і суспільства загалом.

     Інформаційний чинник при цьому виступає важливим інструментом політичної мобілізації. Підтвердженням цього може слугувати те, що 1991 р. в США витрати на придбання інформації й інформаційних технологій дорівнювали 112 млрд. дол. і стали більшими за витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів (107 млрд. дол.). В 1995 р. в американській економіці близько 75% доданої вартості в промисловості отримувалось із використанням інформації. Розвиток інформаційних технологій став значною мірою визначати економічний потенціал держави в сучасних умовах і істотно впливати на його стан у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі. Обсяг ринку комунікаційних послуг країн, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, 1995 р. склав 395 млрд. дол. США (41% припадає на США), а ринку послуг з опрацювання даних 95 млрд. дол. (75% контролюють США).

     Інформаційне  суспільство, таким чином, виступає водночас і продуктом національного  розвитку, і результатом глобалізації. Це, в свою чергу, змушує визначати  оптимальну модель розвитку інформаційного суспільства, яка б враховувала національну специфіку, особливості сучасного етапу суспільного розвитку та тенденції загальноцивілізаційного процесу.

     Теоретик  інформаційного суспільства Ф. Ферраротті вирізняє п'ять можливих варіантів  майбутнього суспільства.

     1. Суспільство – мурашник. Цей тип суспільства характеризується надмірно високим рівнем урбанізації й демографічним вибухом. Це постурбаністичне суспільство, в ньому немає міст із властивою їм концентричною структурою, що робить місто комуною, спільнотою, подоланою протилежністю, а разом з нею й економічний обмін між містом і селом. Зростає почуття самотності й занедбаності, результатом чого стають злочинність, агресивність, клаустрофобія.

     2. Поліцентричне суспільство, характеризується  «смертю великого індустріального  міста» і появою безлічі дрібних центрів, що виконують основну функцію міста – надання послуг. Конкурентні відносини між працівниками сягають рівня, який важко витримати. Більшість шукає розради в алкоголі або в інших компенсаційних засобах. У результаті – руйнування родини, алкоголізм, зростання наркоманії, спад рівня життя.

     3. Диференційований гігантизм. Це  той тип майбутнього, який М.  Маклюен назвав «глобальним селом». Застосування електроніки й ЗМІ  уможливлює створення соціального  середовища із суперечливими,  на перший погляд, характеристиками: децентралізацією й розосередженням, з одного боку, та щільною комунікацією та солідарністю – з іншого. Диференційований гігантизм виникає як результат некоординованих технократичних рішень. Суспільство, що сформувалося внаслідок цього, буде результатом спонтанної експансії переважаючих технічних і економічних сил, монопольного володіння знанням, технічними й фінансовими можливостями, формальної демократії та бюрократичного колективізму. Це перемога техніки, що із засобу стала метою, її значущість стала тотальною й неконтрольованою.

     4. Корпоративне суспільство. Високий  рівень технологій може породити в межах цього суспільства такі типи організаційних і політичних зв'язків, які приведуть до мультивалентного, багатовимірного суспільства. Воно буде водночас децентралізованим та інтегрованим, а завдяки інформаційним технологіям – гомогенним, тобто таким, що володіє загальною культурною орієнтацією, у якому природна соціальність індивіда розкривається й найбільше реалізується.

     5. Суспільство «нової усної культури»,  що характеризується спонтанною  експресивністю. Індивідуальна культура  вмирає, на зміну їй приходить культура групова. Таке суспільство може стати суспільством інфантилів, людей безвідповідальних, що звикли до групової, неперсональної відповідальності.

     Природно, що прогнозувати майбутні зміни – річ вельми ризикована. Тому до деяких суджень західних соціологів слід ставитися з обережністю. І все ж ряд загальних моментів майбутнього суспільства вже проглядається. Зокрема, узагальнену модель змін, які виявились у ході розвитку інформаційної революції, описав У. Дайзард, виокремивши три сфери, в яких наслідки інформатизації безпосередньо даються взнаки. Це становлення основних економічних галузей виробництва та розподіл інформації, розширення номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості й уряду; створення широкої мережі інформаційних засобів на споживчому рівні.

     Особливу  увагу У. Дайзард приділив третій сфері змін, де йдеться про масове впровадження інформаційних послуг. Завдяки цьому відкривається  привабливі перспективи, які стимулюють пошук нових моделей суспільного розвитку. Зокрема, вже одна можливість здійснення «безперервної освіти» або передача рутинної нетворчої роботи системі комп'ютерів відкриває перспективу різкого прискорення у сфері науково-технічної творчості. Виникає ситуація «розділеного інтелекту», коли географічно розкидані термінали можуть працювати як незалежно від інших систем, так і на базі двобічного чи багатобічного зв'язку. Разом з тим внаслідок особливої складності цей процес вимагає нового розуміння відносин між технологією, економікою та соціальними потребами. У. Дайзард зазначає, що: «політика у сфері інформації й комунікації пов'язана з фундаментальними проблемами людської особистості та її цінностями. Думати тут треба не стільки про конкретні програми й методики, скільки про загальну систему, у межах якої інформація впливає на плюралістичне суспільство».

     В Україні предметне поле досліджень у межах проблематики «інформаційне  суспільство» тільки формується. За останні  роки сформувалися такі фактори соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства. Проте ще не остаточно визначені теоретико-методологічні підстави таких досліджень з урахуванням української специфіки. Україна з 45-мільонним населенням має один із найвищих у світі індексів освіченості (98%), що створює великі потенційні можливості. Також в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства стало те, що сьогодні Україна стала невід'ємною частиною світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими каналами зв'язку.