Сталінградська битва

    З кінця вересня головні зусилля  ворога були направлені на захоплення північної частини міста, де були розташовані найбільші промислові підприємства. Вуличні бої йшли в робочих селищах “Червоний Жовтень” і “Барикади”.

    Основні сили Сталінградського фронту були відрізані від міста. Щоб послабити натиск гітлерівських військ на місто, були проведені операції південніше Сталінграда, що тимчасово відволікло частину ворожих сил від головного напрямку. Крім того, у результаті цих дій радянські війська опанували вигідні плацдарми для контрнаступу.

    У перших числах жовтня 62-а армія зайняла оборону на фронті довжиною 25 кілометрів і глибиною від 200 метрів до 2,5 км. До цього часу супротивник повністю зайняв територію міста з півдня від ріки Цариці до Купоросного і вийшов на вершину Мамаєва кургану, що дозволило йому прострілювати наші позиції й переправи через Волгу.

    Південну  частину міста непохитно обороняла 64-а армія під командуванням генерала М. С. Шумилова. У північній частині міста гітлерівці захопили заводські селища, на початку жовтня почалися бої за заводи “Червоний Жовтень”, “Барикади” і тракторний. Наші бійці боролися за кожний будинок, поверх, сходовий майданчик. Після чотирьохгодинного бою німці увірвалися на територію тракторного заводу і вийшли до Волги.

    14 жовтня 1942 року Гітлер віддав  наказ своїм військам про перехід  до стратегічної оборони по всіму радянсько-германському фронті, окрім сталінградського напрямку. Тут продовжували нарощувати сили для нового третього за рахунком штурму міста, який повинен був принести вирішальний успіх. 14 жовтня був днем небувалих дотепер по жорстокості боїв у Сталінграді. Супротивник обрушив на місто масу вогню, вода у Волзі кипіла від вибухів бомб, авіація безупинно бомбила бойові ряди наших військ, усе узбережжя і переправи. Опівночі 15 жовтня з'ясувалося, що німці оточили з усіх боків Тракторний завод і ведуть бої у його цехах. Втрати з обох сторін були величезними.

    Запекла і жорстока боротьба в Сталінграді велася і вдень і вночі, проте, німецькі війська 6-ї армії Паулюса так і не змогли захопити всю територію Сталінграда. Яскравим прикладом стійкості його захисників була героїчна оборона Будинку Павлова. Більш 50-ти днів жменька хоробрих захисників на чолі з Павловим утримувала в центрі міста будинок на лівому фланзі оборони дивізії Родимцева. Лавини бомб і снарядів не могли зломити стійкості героїчного гарнізону, він залишався неприступним.

    На  початку листопада на Волзі з'явився лід. Зв'язок із правим берегом порушився, у радянських воїнів закінчилися боєприпаси, продовольство, медикаменти. Однак легендарне місто на Волзі залишалося непереможеним.

    Розділ 4. Контрнаступ “Уран”.

    У середині листопада 1942 року оборонними боями в районі Сталінграда й  Північного Кавказу закінчується перший період Великої Вітчизняної Війни. Він був найважчим для нашого народу й збройних сил. Для Німеччини – закінчився провалом плану блискавичної війни й значним виснаженням сил і засобів.

    Після важких боїв на півдні й у районі Сталінграда гітлерівське керівництво  вважало, що радянські війська не стані в цих районах провести великі настання. Але це була помилкова думка. У Генеральному штабі й Ставці Верховного Головнокомандування під керівництвом А. І. Василевського з вересня почалася розробка плану контрнаступу в районі Сталінграда, названого “Ураном”.

    Загальна  ідея листопадового контрнаступу полягала в оточенні німецького угруповання  силами трьох фронтів з боку середнього плину Дону й з району південніше Сталінграда.¹

    За  планом головну роль на першому етапі  контрнаступу виконував Південно-Західний фронт, командуючий якого був генерал-лейтенант Н. Ф. Ватутін. Він діяв із плацдармів на правом бережу Дону в районі Серафімовича й Клетской, наносячи ворогу потужні й глибокі удари. Назустріч йому з району Саркинских озер наступав Сталінградський фронт. Ударні угруповання обох фронтів повинні були з'єднатися в районі Дон^-донові-Калач^-на^-дону – хутір Радянський і тим самим завершити оточення основних сил супротивника. Донський фронт повинен був нанести два допоміжні удари з метою відсікання німецьких військ у закруті Дону від сталінградського угруповання. 62-я армія генерала В. І. Чуйкова, що діяла безпосередньо в місті повинна була активною обороною скувати війська супротивника й потім вийти в настання. Передбачалося створення внутрішнього й зовнішнього фронтів для ліквідації оточеного ворога.

    При підготовці контрнаступу стояло провести колосальні перевезення військ і  матеріально-технічних засобів для  всіх фронтів. І все це потрібно було зробити тайкома від німців, ретельно маскуючи, в основному, ночами. Підвіз боєприпасів, пального, зимового обмундирування з'явилися головним завданням операції.

    Контрнаступательную операцію було вирішено почати військами  Південно-Західного й Донського фронтів 19 листопада, а Сталінградського на добу пізніше. Різниця в строках пояснювалася тим, що Південно-Західний фронт перебував на більшім видаленні від Калача, де передбачалося з'єднання фронтів, і, крім того, йому стояло форсувати Дон.

    Одночасно готувалося настання військ Калінінського й Західного фронтів, щоб німці не могли перекинути звідси свої війська під Сталінград.

    Точно за планом 19 листопада ранком війська  Південно-Західного фронту під командуванням  Н. Ф. Ватутіна потужним ударом прорвали оборону 3-й румунської армії у двох місцях. Німецькі частини, що стояли позад румунських військ, намагалися зупинити просування наших військ, але були зім'яті. Частина з них у паніці бігли, а більша частина здалася в полон. Тактичний прорив на ділянці Південно-Західного фронту був завершений. Сміливим нальотом танкового загону був захоплений міст через Дон. До калача залишалося 2 кілометра, бій за нього йшов усю ніч і 24 листопада місто було взято.

    Так само успішно прорвали німецьку оборону  армії Сталінградського фронту. Супротивник намагався перепинити їм шлях на Калач, але дії їх були слабкими. 23 листопада передові танкові частини ввійшли в район хутора Радянський, де зустрілися із частинами Південно-Західного фронту, замкнувши кільце оточення сталінградського угруповання супротивника в межиріччя Дону й Волги.

    Після цього ряд армій продовжили настання на Сталінград, стискаючи кліщами  внутрішнє кільце оточення. Інші переслідували  супротивника, що відходить, щоб відкинути  їх на захід подалі від оточеної групи військ створивши міцний зовнішній фронт, необхідний для успішної ліквідації оточеного ворога.

    Однак командування вермахту готувалося деблокувати  оточені в районі Сталінграда  війська. Для розв'язку цього завдання супротивник створив групу армії  “Дон”. У неї ввійшли, що знаходила до півдня від нижнього плину Дону до астраханських степів і оточене угруповання Паулюса. Командуючим її був призначений генерал-фельдмаршал Манштейн. На посилення групи “Дон” спішно перекидалися війська з Кавказу, з під Воронежа, Орла, а також із Франції, Польщі й Німеччини.

    Південніше  групи “Дон” діяла армійська  група генерала Гота “Гот”, що теж  підкорявся Манштейну.

    Командування  супротивника віддало наказ на проведення операції №зимняя гроза”. Стояло завдання прорватися до угруповання Паулюса, розірвавши кільце зовнішнього й внутрішнього фронту наших військ.

    Почалися  запеклі бої. Німецькі війська групи  “Гот” перейшли в настання в  районі Котельникова. Володіючи більшою  перевагою сил вони прорвали нашу оборону, і вийшли до р. Аксай, потім просунулися до р. Мышнова. Між цими припливами Дону розвернувся запеклий танковий бій. Особливо завзятими були бої за хутір Верхне-Кумский. До оточеного угруповання Паулюса залишалося 35-40 кілометрів. Але вже підходили нам на допомогу нові частини й ми перейшли в настання. Успішно просуваючись 29 грудня, наші війська зайняли залізничну станцію Котельникова. Армійська група “Гот” була розгромлена.

    ДО 31 грудня війська Сталінградського фронту, що діяли на котельниковском  напрямку, у важких боях відкинули румунську й німецьку армії на200-250 кілометрів від Сталінграда в район Зимовников.

    У цей час війська Південно-Західного  й частина сил Воронезького фронту провели операцію “Малий Сатурн”, у результаті якої, у запеклих боях, прорвали оборону італійської армії, форсували Дон і стрімко просувалися в південному й південно-східному напрямках. Німецька група “Дон” виявилися під погрозою оточення.

    Манштейн  перегруповуючи свої сили, намагаючись  призупинити подальше настання радянських військ, але зазнав поразки, відійшов у південному напрямку.

    На  цьому перший етап контрнаступу закінчився. До перших чисел січня кільце оточення було міцне стиснуте, і війська  приступилися до наступного етапу –  ліквідації оточеного угруповання.  

    Розділ 5. Операція “Кільце”.

      Таким чином, до кінця грудня 1942 року зовнішній фронт відсунувся  від оточеної під Сталінградом  угруповання на 200-250 кілометрів, проходячи  по лінії Нова Калитва –  Милиллерово – Морозовск –  Зимовники. Кільце радянських  військ, що безпосередньо охоплює супротивника, утворювало внутрішній фронт. Територія, яку займав супротивник, становила 1400 кв. кілометрів.

    Наявність аеродромів усередині “казана”, дозволяло  німцям ухвалювати літаки, що доставляють  продовольство, пальне, медикаменти. Але рідкі транспортні літаки доходили до мети, їх збивала наша авіація й артилерія. Після провалу настання Манштейна зникли всі надії на допомогу ззовні. Війська Паулюса були повністю ізольовані як із суши, так і повітря.

    У плині грудня оточені втратили 80 тисяч людей, склад угруповання скоротився до 250 тис. чоловік. Їхній продовольчий раціон становив у день 100 грам хліба. Конина стала розкішшю, війська страждали від суворих морозів, не одержавши зимового обмундирування. Кожний патрон і снаряд був на рахунку. Але командування вермахту продовжувало вимагати боротьби “ до останнього патрона”.

    Радянське Верховне Головнокомандування розв'язало, що прийшов час для нанесення  завершального удару по угрупованню  супротивника. Був розроблений план операції під умовною назвою “Кільце”. Проведення операції покладало на війська Донського фронту, яким командував К. К. Рокоссовский. Йому передавали армії В. І. Чуйкова, М. С. Шумилова й Ф. І. Толбухіна, що входили раніше в Сталінградський фронт.

    Прагнучи  уникнути даремного кровопролиття, радянське командування 8 січня 1943 року пред'явило військам Паулюса ультиматум. Усім, що припинили опір гарантувалося життя, а після закінчення війни повернення на батьківщину. Двічі виходили наші парламентери з розгорнутим білим прапором до німецьких позицій, одну із груп обстріляли, іншу прийняли. Але командування угруповання, виконуючи прказ Гітлера, відмовилася прийняти капітуляцію.

    Для нанесення основного удару по “казану” залучалися три армії: у  центрі на вузькому фронті ставилася 65-я  під командуванням Батова, максимально посилена артилерією й мінометами всіх видів, ракетними установками, танками й інженерними частинами. Праворуч примикала до неї 21-я армія, командуючий Чистяков, ліворуч – 24-я, командуючий Галанин. Обидві теж посилені артилерією й іншими засобами, але меншою мірою. Уся авіація 16-й повітряної армії призначала для дій на головному напрямку. Інші армії – 57-я, 64-я, 62-я й 66-я повинні були наступати по периметру “казана”, прагнучи прикувати до себе якнайбільше військ супротивника (командуючі Толбухін, Шумилов, Чуйков, Жадов).

    10 січня залп тисяч знарядь розірвав  тишу морозного ранку, 55 хвилин  без перерви бушував артилерійський  вогонь. Але німці завзято пручалися.  Бої прийняли затяжний характер. До кінця першого дня з'єднання 65-й армії на всім 12-кілометровій ділянці фронту вклинилися у ворожу оборону на глибину до 5 кілометрів. Просування інших армії було незначним. 15 січня наші війська подолали сильно укріплений середній оборонний обвід, просунулися від 10 до 22 кілометрів у центрі.² Був захоплений аеродром Розплідник. Мороз досягав -22(З, підсилилися заметілі. Наші війська наступали по відкритій місцевості, а супротивник перебував у траншеях, землянках, бліндажах.

    Нарешті настав момент, коли відстань між військами 21-й і 65-й армій, що наносили удар у центрі із заходу й військами 62-й армії, що повільно просувалися їм на зустріч від берега Волги зі сходу, скоротилося до 3,5 кілометра.

    “Капітуляція  виключена”, – повторював Гітлер. І  оточені продовжували пручатися. 22 січня війська Донського фронту штурмували супротивника на всім фронті. Тисячі знарядь і мінометів прокладали наступаючим шлях. За чотири дні радянські армії просунулися ще на 10-15 кілометрів. 6-я гітлерівська армія зосередилася на краю Сталінграда й у Горлиці. Радянські війська підійшли до південно-західної й західної окраїни Сталінграда, бої йшли на вулицях міста.

    Паулюса просив у Гітлера дозволу на капітуляцію, але Гітлер був не прихилимо, забороняючи  її. 26 січня 21-я й 65-я армії, що діяли  із заходу, з'єдналися з 62-й армією, що рухався від Волги. Це відбулося в селища “Червоний Жовтень” і на скатах Мамаева кургану. Оточені були розбиті на дві групи: південну й північну, затиснуту в заводів “Барикади” і  тракторного. Обидві угруповання продовжували лютий опір.