Сталінградська битва

 
 

    Зміст:

                                                                                                        

                                                                                               

                                             

 

    

    Вступ.

 

    У роки другої світової війни Німеччина  в союзі з Японією намагалася встановити панування над народами миру. Боротьба проти агресорів прийняла гігантські масштаби й закінчилася беззастережною капітуляцією Німеччини в травні 1945 року.

    У другій світовій війні брали участь 61 держава з населенням 1 мільярд 700 мільйонів людей. У її вогні загинуло 50 мільйонів людей, а збиток від її руйнувань склав 4 трильйона доларів. У Європі й Азії в руїнах лежать незліченні міста й села, багато мільйонів людей стали каліками.

    1418 днів Великої Вітчизняної Війни  Радянського Союзу з 22 липня  1941 року по 9 травня 1945 року є найбільшим  військовим зіткненням усіх часів  і найважливішою складовою частиною другої світової війни. Починаючи похід на нашу державу, Гітлер робив ставку на блискавичну війну – “бліцкриг”, як це було із країнами Європи. Однак ці плани не втілились у реальність, і війна затяглася на кілька років. З нашого боку були важкі поразки, втрати, неймовірні труднощі в тилу й на фронті, але були й прориви, контрнаступи і великі бої, такі як під Москвою, на Волзі, під Курськом і інші.

    Особливе  значення мала Сталінградська битва. У  відомій мені літературі всі історики, політики й полководці оцінюють її як перелом у другій світовій війні.

    На  заході можна почути думку, що заперечує вирішальну роль Радянського Союзу в розгромі гітлерівських агресорів, багато подій і факти описуються перекручено. Не уникли цього і вітчизняні історики. Так  в 60-ті роки деякі діячі нашої держави вважали, що головний бій Другої світової війни був не на Волзі, а під Новоросійськом, на Малій землі. Сталінград перейменували у Волгоград, хоча він відомий в усьому світі й новим поколінням може бути не зрозуміло, де була Сталінградська битва й чому її не називають Волгоградською.

     Дослідження минулих воєн завжди актуальні, тому що  “минуле нерозривно пов'язане із сьогоденням і майбутнім ”. Історичний досвід закликає держави й народи до боротьби за мир,до запобігання новій світової війни. Але не всі використовують цей досвід у наш час. Про це свідчить наявність численних “ гарячих точок” на землі. Розгром ворога на Волзі - найбільша військово-політична подія другої світової війни. Велика битва, що закінчилася оточенням, розгромом і полоном добірного ворожого угруповання, поклала початок корінному перелому як у ході Великої Вітчизняної, так і всієї другої світової війни. Червона Армія продемонструвала свою непорушну силу, перевагу над німецько-фашистською військовою машиною. Ця перемога означає повний провал військової доктрини німецько-фашистської армії. Наші стратегії, оперативне мистецтво й тактика витримали сувору перевірку. Радянські Збройні сили провели операцію, яка за своїми  результатами і наслідками не мала собі рівних в історії воїн.

     Але не тільки в цьому значення Сталінградської  битви. Вона підірвала віру гітлерівських  солдатів у перемогу, вона налякала союзників Гітлера - фашистських  правителів Італії, Угорщини, Румунії  настільки, що вони стали шукати можливості відійти від Фюрера. Перемога фашистських військ під Сталінградом повинна була бути сигналом для відкритого виступу проти Радянського Союзу Японії і Туреччини. Поразка гітлерівців змусила ці держави відмовитися від своїх планів.

     Перемога  Радянських військ під Сталінградом активізувала боротьбу антифашистів у всіх країнах Європи: загорілася земля під ногами окупантів у Франції й Польщі, у Болгарії й Голландії, у Бельгії, Норвегії....

     Поразка гітлерівців під Сталінградом стало  початком їх поразки у всій Європі. І не випадково вулиці й площі багатьох європейських міст після війни були названі на честь міста на Волзі. 
 

 

    

    Розділ 1. Положення на півдні СРСР улітку 1942 року.

    Зимова  кампанія 1941-42 року з відступом на всіх фронтах і битвою під Москвою  виснажила сили й стомила війська. Обидві сторони понесли величезні втрати в людях і бойовій техніці. Більша територія була окупована німецькими військами, Ленінград перебував практично в блокаді.

    Навесні 1942 року на всьому радянсько-германському фронті настав затишок. Супротивник, витративши свої можливості продовжувати активні воєнні дії, перейшов до оборони.

    Радянському Верховному Командуванню й командуванню фронтів було відомо про широку підготовку фашистських військ до компанії 1942 року. Головними завданнями німців було на півночі захоплення Ленінграду й установлення зв'язки з фінами, а на південному фланзі фронті здійснення прориву до Волги і на Кавказ, перехід через Кавказький хребет і вихід до найбагатших нафтоносних районів Грозного й Баку.

    Сталін  вважав, що німці в 1942 році будуть здатні, окрім великих стратегічних операцій, вести одночасно бої в московському напрямку, спробувавши захопити її. Він пропонував на початку літа розгорнути наступальні дії на основних фронтах, вимотати супротивника, розтягти його ударні угруповання в усіх напрямках  і зробити їх небоєздатними до нанесення потужних ударів у районі Москви. Сталін наполіг на випереджуючих ударах, на півдні і 12 травня війська Південно-Західного фронту перейшли в наступ на Харків, але вже через тиждень, потрапивши у важке положення, командування почало вживати заходів що до виведення військ з оточення та їх порятунку. Але було вже запізно, почався важкий відступ з великими втратами. Був залишений Крим, Донбас, німецькі війська кинулися на південь.

    Відступаючи Південний фронт поніс великі втрати. У чотирьох його арміях залишилося лише трохи більше ста тисяч людей. Усіх їх передали до складу Північно-Кавказького фронту, командуючим якого був призначений маршал Радянського Союзу С.М. Будьонний. Армії фронту прикривали ставропольський і краснодарський напрямок.

    Однак переважаючі сили супротивника наполегливо  продовжували просуватися вперед і  незабаром вийшли на р. Кубань. У  серпні ворожі війська захопили міста  Майкоп, Краснодар, Мінеральні Води. Зайнявши станцію Моздок, німці вийшли на р. Терен, взявши під контроль майже всі гірські перевали. Радянською стороною були загублені шляхи сполучення з Кавказом, що постачали армію нафтою, бензином.

    Вже з'явилися таблички на вагонах німецьких поїздів – “Берлін - Баку”. Але цій «блакитній» мрії загарбників не призначено було здійснитися. Усього п'ять місяців тривало їх панування,щоб врешті – решт закінчитися  панічною втечею з земель Північного Кавказу. Причиною цього були події на Волзі. 

    Розділ 2. Сталінградський фронт.

 

    Одночасно з наступом на півдні, німецькі війська рвалися до Волги, щоб захопити Сталінград і тим самим позбавити Радянський Союз південних шляхів сполучення з союзниками по антигітлерівській коаліції й нафтовими районами Кавказу.

    До  середини липня, відкинувши наші війська за Дон від Воронежа, війська супротивника розв'язали бій у великому закруті Дону. Необхідно було закрити німцям шлях до Волги. Реорганізувавши Південно-Західний фронт, Ставка створила нові, Сталінградський і Південно-Східний фронти. Командуючим Сталінградським фронтом був призначений генерал-лейтенант В. Н. Гордов, Південно-східним - генерал-полковник А.І. Єрьоменко, пізніше він очолив і Сталінградський фронт.

    Зі  складу Південно-Західного фронту Сталінградському фронту були передані ряд уцілілих армій, а також Волзька військова флотилія.

    На  підступах до Сталінграда розвернулася підготовка оборонних і укріплених рубежів. Як і при обороні Москви, багато тисяч жителів вийшли на їхнє будівництво і самовіддано готовили місто до оборони. Створювалися народні ополчення, робочі загони самооборони; виробництва для потреб фронту, евакуювали жінок, дітей, старих, вивозили державні цінності.

    Сталінградський фронт до 17 липня зайняв наступну лінію оборони: Павловск-на-Дону, далі по лівому берегу Дону до Серафімовича потім Клетська, Суровиміно і до Верхньої-Курмоярскої. Цю дату можна вважати початком битви за Сталінград. У цей день передові загони 62-й армії, якою командував генерал В. Я. Колпак, вступили в запеклі бої з передовими частинами супротивника в закруті Дону біля ріки Чир, ще поки на далеких підступах до Сталінграда.

    Наприкінці липня до складу Сталінградського фронту входило 38 дивізій. Тільки 18 з них мали повний склад, 6 мали від 2,5 до 4 тисяч людей, а 14 – від 300 до 1000 людей. Цими  нечисленними військами довелося розвернутися на 530-кілометровому фронті. Усього в складі фронту налічувалося 187 тисяч людей, 360 танків, 337 літаків, 7900 знарядь і мінометів.

    Проти фронту ворог зосередив 250 тисяч  людей, близько 740 танків, 1200 літаків, 7500 знарядь і мінометів. Таким чином, співвідношення сил становило: по людях – 1,4:1, по знаряддях і мінометах – 1:1, по танках – 2:1, по літаках – 3,5:1 на користь супротивника.

    Надалі  через завзятий опір радянських військ на підступах до міста супротивник змушений був перекинути з кавказького напрямку 4-ту танкову армію і додатково розгорнути частину сил інших армій.

    Головні сили 6-й армії Паулюса і 4-ї танкової армії Гота націлилися на Сталінград. До їхнього плану входило оточення військ Сталінградського й Південно-Східного фронтів і вихід до Волги.

    21 серпня танки Гота вклинилися між 64-ю і 57-ю арміями на 15 кілометрів. Виникла загроза прориву Гота з півдня до Сталінграда.

    Командуючий А. І. Єрьоменко перекинув на небезпечну ділянку чотири винищувальні протитанкові артилерійські полки й 56-у танкову бригаду. Ці частини допомогли зупинити наступ Гота, але зміна їх розташування послабила оборону 62-ї і 4-ї танкової армій, на границі яких 6-а армія Паулюса підготувалася до наступу на Сталінград із заходу.

    23 серпня 1942 року супротивникові вдалося  прорвати оборону 62-ї армії на ділянці Вертячий - Песковатка. У прорив, що утворився, увійшли німецькі піхотні, моторизовані і танкові дивізії. Їм вдалося підійти до Волги північніше селища Ринок. 62-а армія була відрізана від основних сил Сталінградського фронту, внаслідок чого її передали до складу Південно-Східного фронту. Це був самий драматичний день міста. Щоб викликати паніку і увірватися в місто, днем 23 серпня німці кинули на місто армаду бомбардувальників. За день було зроблено близько двох тисяч бомбардувальних вильотів. Величезне місто, що простягнулося на 50 кілометрів уздовж Волги, було обійнято полум'ям численних пожеж. Горе і смерть увійшли в тисячі родин. Вогнем повітряної артилерії було збито 120 літаків супротивника. Бомбардування тривало до темряви.

    Ранком 24 серпня супротивник перейшов у  наступ на Тракторний завод, але безуспішно. Почалася багатомісячна оборона міста і бої за його звільнення. 

    Розділ 3. Місто-Фронт.

 

    Ворог не зміг захопити Сталінград, як це плануалося командуванням вермахту, до 25 липня. Незважаючи на те, що в бойові ряди Сталінградського фронту був вбитий клин танками Гота, увірватися в місто супротивникові не вдалося.

    Ще  з осені 1941 року населення Сталінграда  активно готувалося до оборони. Будували притулки і щілини, армія створювала оборонні рубежі. Так були створені зовнішній, внутрішній і середній обводи, улітку 1942 року силами населення почалося спорудження четвертого оборонного обводу безпосередньо на окраїнах міста.

    Усього на далеких і близьких підступах до Сталінграда було побудовано 2750 кілометрів окопів і ходів, до 1860 кілометрів протитанкових ровів і обладнано до 85 тисяч різних майданчиків і позицій для вогневих засобів. Це були спорудження польового типу, але в ході боїв за Сталінград вони зіграли чималу роль.

      У важкій ситуації, що утворилася, почалася евакуація жінок і дітей на лівий берег Волги. За два тижні було вивезено 300 тисяч людей з 400 тисяч жителів міста. Вивозилося заводське устаткування, матеріальні цінності. Евакуація проходила при безупинних бомбуваннях ворожої авіації. Річковики, зневажаючи смертельною небезпекою, робили численні рейди через Волгу, рятуючи людей.

    Місто стало фронтом, на вцілілих підприємствах ремонтували танки, знаряддя та інше озброєння.

    Контрударами  військ Сталінградського фронту з північно-заходу по лівому флангу 6-ї німецької армії наступ супротивника було припинено. Тільки ціною величезних втрат супротивникові вдалося зайняти позицію поряд із залізничними станціями. Війська 62-ї та 64-ї армій змушені були відійти на середній оборонний обвід.

    31 серпня супротивник відновив  наступ і окупував Басаргином. Зімкнувшись своїми флангами біля Яблучного, супротивник вів настання по всім фронтам – на північних, західних і південних підступах до Сталінграда. Місто було охоплено вогнем. У цих умовах тривала евакуація населення за Волгу.

    Безпосередню оборону міста здійснювали 62-а й 64-а армії під командуванням генерал-лейтенанта В. І. Чуйкова (командуючий 62-ї) і командуючого 64-ї армією генерал-полковника М. С. Шумилова. 13 вересня супротивник завдав удару на границі цих армій і підійшов до Волги. Фланги обох армій були розведені, але закріпити успіх далі ворог не зміг.

    Почавши 13 вересня штурм Сталінграда, супротивник  свої головні зусилля спрямував на оволодіння його центральною і південною частинами. Запеклі бої велися в районі Мамаєва кургана, на березі ріки Цариці, у районі елеватора, навколо вокзалів. На допомогу знекровленої 62-ї армії вночі на правий берег переправилася 13-а гвардійська стрілецька дивізія генерала А. І. Родимцева. Гвардійці відкинули німців від центральної переправи через Волгу, очистили від них багато вулиць і кварталів, а також вокзал Сталінград-1.16 вересня війська 62-ї армії за підтримки авіації штурмом взяли Мамаєв курган.