"Русская правда" как источник истории правовых взаимоотношений в Украине

             ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД      

             “ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ”

                МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

                                                     Факультет історичний

                                                     Кафедра джерелознавства,                   історіографії та спеціальних                                           історичних дисциплін  

   

                              Курсова робота 

  на тему: «РУСЬКА ПРАВДА» ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ             ПРАВОВИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН В УКРАЇНІ 
 
 

                           

                             Виконала Дементьєва Катерина Олександрівна

                            студентка групи 2327-3

                             Керівник                  Білівненко С.М.      
 
 
 
 

                                     Запоріжжя 

                                        2008 

                                        ПЛАН

Список скорочень………………………………………………………….3      Вступ ………………………………………………………………………..4

Розділ 1.

1. Походження «Руської Правди» ……………………………………..6

 1.1. Джерела кодифікації «Руської Правди» ………..………………7

Розділ 2.

2. «Руська Правда» - кодекс приватного права ………………........8       2.1. Форми та цілі покарання за «Руською Правдою» ……………10

2.2. Цивільно-правові норми в «Руській Правді» …………………14

2.3. Кримінальне право та система доказів за «Руською Правдою» …………………………………………………………………………..17

Розділ 3.

3. Правове  положення окремих верств населення  ………………….22

3.1. Становище  жінки за «Руською Правдою»………………………25

Висновки ……………………………………………………………………27                     

Список використаних джерел …………………………………………..28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                            СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 

СП – Скорочена  Правда                                     

ШП – Широка Правда

КП – Коротка  Правда

т.д. – так  далі 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                

                                       

                                          ВСТУП 

  «Руська Правда» - пам’ятка юридичної думки України-Русі епохи Середньовіччя. З огляду на унікальність і синкретичний характер, вона має численних дослідників і велику наукову літературу. «Руська Правда» потрапила в поле зору не тільки дослідників історії права, а й істориків України і слов’янщини, соціологів, визначних філологів. І всі вони мають до неї свій інтерес.

  Тривалий час єдиним науковим  виданням «Руської Правди» була  публікація текстів пам’ятки російським вченим М.Калачовим «Предварительные юридические сведения для полного объяснения Русской Правды».

Після 1846 року науково підготовлене видання текстів «Руської Правди» було здійснено в Україні професором С.Юшковим: «Руська Правда». Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. Це видання залишається найавторитетнішим і сьогодні.

  Українські вчені в Україні  були фактично позбавлені можливості займатися вивченням «Руської Правди», але значний внесок у цю справу внесли вчені української діаспори – професор Ярослав Падох («Ідеї гуманності і демократизму в карному праві княжої України», - Мюнхен, 1949); професор Микола Чубатий («Огляд історії українського права», - Мюнхен, 1947); професор Леонід Білецький («Руська Правда» й історія її тексту», - Вінніпег, 1993) та інші. Їхня праця не дала загинути в умовах комуністичного тоталітаризму зацікавленню історією карного права українського Середньовіччя чи, як ми традиційно образно називаємо, - Київської Русі.

  Українські та російські вчені  впродовж ХІХ – ХХ століть  зібрали близько 100 списків «Руської  Правди», зроблених в ХШ- ХVІІ століттях, які в кінцевому підсумку згрупували в три редакції: Коротка Правда, Широка Правда і, окремо виявлена Леонідом Білецьким, Скорочена Правда.

  До  сьогодні остаточно не з’ясовано,  яка з редакцій – Коротка  чи Широка – є старішою. Але  безсумнівним є те, що будь-яка  з редакцій, кожен її список  є пам’яткою надзвичайної ваги. [13; 212-215]                   

Хронологічні  рамки: між 1016 та 1113 роками.

Територіальні межі: Київська Русь.

Мета: - визначити причини виникнення і формування права;

          - з’ясувати соціальний характер  і особливості права;           

          - визначити форми і цілі покарань за «Руською Правдою».

Завдання: - проаналізувати причини виникнення права і його           формування;

                - визначити походження «Руської Правди»;

                - виявити відмінності у формах покарання різних верств населення;

                - прослідити за становищем жінки в «Руській Правді»;

                - визначити значення «Руської Правди» в законотворчій діяльності України.

                 
 
 

            

          1. ПОХОДЖЕННЯ «РУСЬКОЇ ПРАВДИ»

 

  «Руська Правда» - збірка законів, яка сформувалася на протязі ХІ-ХІІ століть, але окремі її статті походять з язичницького минулого. Перший текст був виявлений і підготовлений до друку В.М. Татіщєвим в 1731 році. Назва пам’ятки відмінна від європейських традицій, де подібні збірки права отримували юридичні заголовки – закон, законник. В Київській Русі в цей час були відомі поняття «статут», «закон», «звичаї», але кодекс позначений легально-етичним терміном «Правда».  Інколи «Руську Правду» називають «Правдою Ярослава». Ця частина полягає з 16 статей  «Короткої Правди». За нею слідує «Правда Ярославичів», його синів. «Широка Правда» більш складніша за своїм складом і заключає в собі безліч княжеських законів, які були викладені між ХІ-ХІІІ століттях, систематизованих та хронологічно розміщених. 

  У науковій літературі дискутовано, чи була «Руська Правда» офіційним кодексом, чи приватними збірниками діючого права. Треба погодитися з другим поглядом. [13; 246-249].

  На приватне походження «Руської Правди» вказує те, що в усіх редакціях ім’я князя, за якого її складено, вживається в третій особі: «Ярослав наказав»; «Ізяслав, Святослав та Всеволод зібралися», «Володимир Мономах уставив». Крім того вони всі неповні й не систематизовані. До них внесено багато дрібних казусів, як кара за вбитого конюха Ізяслава, справа забитого злодія, ноги якого лежали за ворітьми і таке інше. Але безперечно, «Руська Правда» мала великий попит на території Української держави, і тим самим досить тривалий час користувалась попитом на її території. [8; 252-253].         

     1.1. ДЖЕРЕЛА КОДИФІКАЦІЇ «РУСЬКОЇ ПРАВДИ»    

  Джерелами кодифікування з'явилися  норми  звичайного права  і княжа судова практика. До норм звичайного  права    відносяться перш за все положення  про  кровну помсту  ( ст. 1 )  і круговій  поруці ( ст. 19 КП ). Законодавець  проявляє  різне  відношення до цих звичаїв: кровну помсту він  прагне  обмежити або зовсім  відмінити, замінивши грошовим штрафом (вірой). Кругова порука, навпаки,  зберігається  їм  як  політична  міра,  що зв'язує  всіх  членів общини відповідальністю за свого  члена,  що скоїв  злочин («дика віра» накладалася на всю общину). Норми, вироблені  княжою судовою практикою, численні в Руській Правді і пов'язуються іноді з іменами князів, що приймали  їх            (Ярослава, синів Ярослава, Володимира  Мономаха).

    «Руська Правда» в деяких статтях відбиває впливи візантійського канонічного права, в меншій мірі скандинавського. Б.Греков провів паралель між «Руською Правдою» і «Польською Правдою», але в цілому репрезентує вона право українське. «Руська Правда» відрізняється від інших лагідністю покарань: воно не знає смертної кари, кари через скалічення, як то було у Візантії, навіть тих кар на тілі, які застосовано в церковних судах.

В Візантії за традицією, походячої  від римської юриспруденції, пильно оброблялась особлива форма кодифікації, яку можна назвати кодифікацією синоптичною. Примірником цього були Інституції Юстиніана. [2; 534-546]

  Можна зробити підсумок, що «Руська Правда»склалася в середовищі не княжиської, а церковної юрисдикції, метою якою і керувався укладач даного пам’ятника права.

    2. «РУСЬКА ПРАВДА» - КОДЕКС ПРИВАТНОГО ПРАВА 

  Руську Правду можна визначити як кодекс приватного права -  всі  її  суб'єкти  є  фізичними  особами,  поняття  юридичної  особи  закон  ще  не  знає. З цим пов'язані  деякі  особливості  кодифікування. Серед видів злочинів, передбачених Руською  Правдою, немає  злочинів  проти  держави.  Проте  це  не свідчить, що  виступи проти княжої  влади проходили безкарно.  В таких  випадках  застосовувалася  безпосередня  розправа  без  суду  і  слідства. Особа  самого  князя  як  об'єкту  злочинного  посягання  розглядалася  як  фізична  особа,  що відрізнялася  від  інших тільки  вищим  положенням  і  привілеями.  З  конкретними  суб'єктами  зв'язувався  зміст  права  власності; воно могло  бути  різним  в  залежності  і  від  об'єкту  власності. Руська Правда ще  не знає абстрактних понять: «власність», «володіння», «злочин».  Кодекс будувався по системі, за якою законодавець  прагнув передбачити всі можливі життєві ситуації. 

  Ці юридичні особливості обумовлені джерельною базою Руської Правди. Включені в неї норми і принципи звичайного права несумісні з абстрактним поняттям юридичної особи. Для звичаю всі суб'єкти рівні, і всі вони можуть бути тільки фізичними особами. [1; 132-136].

 Інше джерело - княжа судова практика - вносить суб'єктивний елемент у визначенні кола осіб і в оцінці юридичних дій.  Для княжої судової практики найбільш значними суб'єктами є такі, які найближче стоять до княжого двору. Тому правові привілеї розповсюджуються перш за все на наближених осіб.

  Приватний характер давнього права виявився у сфері кримінального права. Злочин по Руській  Правді визначалася не як порушення закону або княжої волі, а як «образа», тобто спричинення морального або матеріального збитку особі або групі осіб.  Кримінальне правопорушення не відмежовувалося в законі від цивільно-правового.  Об'єктами злочину були особа і майно.  Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин (наприклад, каралася людина, що оголила меч, але що не ударила) і закінчений злочин.  Закон намічав поняття співучасті (згадають випадок розбійного нападу «скопом»), але не розділяв ролей співучасників (підбурювач, приховувач і так далі). У Руській Правді вже існує уявлення про перевищення меж необхідної оборони (якщо злодія уб'ють після його затримання, через деякий час, коли безпосередня небезпека в його діях вже відпала). До пом'якшувальних обставин закон відносив стан сп'яніння злочинця, до отягчающих - корисливий намір.  Законодавець знав поняття рецидиву, повторності злочину ( у разі конокрадства ). [1; 142-143].

  Суб'єктами злочину були всі фізичні особи, включаючи рабів.  Про віковий ценз для суб'єктів злочину закон нічого не говорив.  Суб'єктивна сторона злочину включала намір або необережність.  Чіткого розмежування мотивів злочину і поняття винності ще не існувало, але вони вже намічалися в законі. Ст. 6 ШП згадує випадок вбивства «на бенкеті», а ст. 7 ШП - вбивство «на розбої без жодної  свари».  У першому випадку передбачає не навмисне скоєння вбивства (а «на бенкеті» - тому у стані сп’яніння). У другому випадку - розбійне, корисливе, навмисне вбивство (хоча на практиці навмисно можна убити і на бенкету, а ненавмисно - в розбої).  Важким злочином проти особи було нанесення каліцтв    (усікання руки, ноги) і інших тілесних ушкоджень. Від них слід відрізняти образу дією (удар чашею, рогом, мечем в піхвах), яка каралася ще строгіше, ніж легкі тілесні ушкодження, побої.