Повсякдення пересічного жителя

Повсякденне життя  представляє каркас, що забезпечує життєздатність окремих людей та усього суспільства завдяки існуванню певних правил організації повсякденності, до яких належать способи та форми задоволення біологічних потреб людини (їжа, одяг, житло), соціальні норми, цінності, традиції. Особливість перебігу  повсякдення жителів УСРР-УРСР полягає у всеохоплюючому контролі його з боку держави. Факт голоду в УРСР, руйнування цінностей, традицій народу, нав’язування атеїзму – говорить про відсутність альтернатив повсякдення у жителів радянської України.

РОЗДІЛ 2

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ НЕЧИПОРЕНКА  П.П.

Радянська  влада,окупувавши в кінці 1920 р Україну, проголосила Українську Радянську Соціалістичну Республіку в федеративній спілці з іншими республіками Радянського союзу. Вона залишила українську мову як урядову, підтримувала спочатку українські культурні установи ,такі, як Українська академія наук,утворила навіть окремий український уряд .Але продовжена нею примусова колективізація сільського господарства та спільне володіння землею були зовсім чужі й незвичайні для українського селянина ,вдачею індивідуаліста , який від віків звик до приватного володіння й порядкування землею. Радянські реформи зустріли з боку українського селянства розпачливий спротив,і цілих три роки (1920- 1922) Україна кривавилася в селянських повстаннях,які радянська влада зломила лише з великим напруженням сил,вживаючи жорстоких репресій. (Дм. Дорошенко. Історія Укріїни: З малюнками: Для школи й родини. —Нью Йорк. 1953,237с.,ISBN 5 330— 02863—9)

1921 року у сім’ї селян  Анни та Петра Нечипоренків, у  місті Харкові в селі Аксютівка,  Зміївського заїзду,  народився  син Петро. Дітей у сім’ї  було троє: Василь,Надія та Петро.  Але в  даній науковій роботі  ми зупинимось на одній   дитині,на моєму прадіді Петрі.  Батько Петра на той час  працював машиністом на залізній  дорозі у місті Харків, бо в  селі на той час роботи не  було. Мати, як і усі жінки в селі, слідкувала за господарством та трьома дітьми. Життя маленького хлопчика проходила безтурботно. Гарно тоді було жити в селі: з ранку на ставок з хлопцями, мати в той час займалася своїм улюбленим заняттям вишивкою хрестиком, потім трохи мамі допомагав по господарству, прибиралися в хаті, пололи городи, а надвечір збиралися селом та співали пісень. 
У багатьох селах на Україні був голод, бо землі селян колективізували у спільні володіння СРСР,ця колективізація зачіпила і сім’ю Нечипоренків. Гарні часи для сім’ї Нечипоренків, на жаль, закінчилися.Батька, Петра Йосиповича, розкуркулили та відіслали до Сибіру,тому земель для обробки культурами не було, і зайвого заробітку у сім’ї також не було, тільки збирання грибів,так як неподалік був ліс. 
У березні 1920 року Раховський, будучи фактично намісником В. Леніна в Україні,ініціював такі завдання ,як створення національного пролетаріату,українізація шкільної освіти,організація Центральної школи червоних старшин, де навчання проводилося українською мовою, формування українізованих військових частин. 
До грудня 1922 року,навчання в багатьох школах України, без будь яких вказівок зверху, велося українською мовою. Слід зазначити й таке: до початку 1919 року гетьманська організація дерусифікувала 5400 початкових шкіл(понад чверть загальної кількості),частково українізувала 262 вищі початкові(74%),а також 55 гімназій. Зазвичай умови навчання в школах були дуже важкі. Хоча 30 липня 1924 року згідно з наказом Наркомату освіти у класах початкової школи мало бути не більше 40 учнів, але насправді в багатьох школах кількість їх сягала 55- 60. Адже гостро не вистачало приміщень,учителів;навчальний рік тривав не 224 дні, а в містах 180,у селах десь 154 дні, бо більшість дітей допомагала батькам.

Найактивніше українізація проходила  лише в галузі початкової освіти багато рішень були непродуманими,задоволення  культурних запитів перетворилося на «промивання мозку», ліквідацію національних традицій, перемоги «суржику» в деяких губерніях. 
Прогрес було видно і щодо кількості: на українську мову викладання до осені 1927 року перейшла чверть вузів,близько половини технікумів,80% періодичних видань стали «україномовними», понад 92% першокласників починали навчання в українських класах.  (Петровський В. В.,Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Симоненко. —Х.: ВД «ШКОЛА»,2007. —592с.,(18) аік. Іл..,ISBN 966 —8182 —626 —) 
)  
Таким же першокласником стає  у 1930 році й Петро Нечипоренко. Хлопчик гарно вчився у місцевій сільській школі. Найбільше йому подобалась українська мова,бо цією мовою він спілкувався вдома і вона йому припала до душі з самого дитинства. У нього був гуманітарний склад розуму, що нам каже його обізнаність в українській мові,яка вирішила його подальшу долю у Другій світовій війні. 
Надзвичайна комісія Політбюро ЦК ВКП(б) на чолі з В .Молотовим у листопаді 1932 року продиктувала керівництву України зловісну постанову «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». Вона санкціонувала масові обшуки в населення,вилучення не лише захованого колгоспного зерна,а й будь яких запасів продовольства,застосування натуральних штрафів у вигляді м’яса  чи картоплі. Масовий голод як засіб терору з весни 1933року являв собою «вихований» захід, про що красномовно свідчить лист С. Косіора від 15 березня 1933 року. У ньому зокрема ,йшлося: «То,что голодание не научило еще очень многих колхозников уму разуму, показывает неудовлетворительная подготовка к севу как раз в наиболее неблагополучных(тобто голодуючих Авт.) районах». (Петровський В. В.,Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Симоненко. —Х.: ВД «ШКОЛА»,2007. —592с.,(18) аік. Іл..,ISBN 966 —8182 —626 —) 
Коли почався голодомор,Петро ще був маленький,але гарно пам’ятав, як тоді було скрутно.Восени 32- го року в усіх селах Зміївського району розвелись «шукачі» хліба. Вимітали та забирали зі старанною активністю усе підряд: пшеницю (хоч і 1 кг), жито, ячмінь, просо, гречку, овес, горох і навіть квасолю. Як наслідок,вже серед зими почався масовий голод, до якого нікому не було діла, ні керівникам району, ні округу. 
Одного разу, прадідусь зі своєю мамою пішли до лісу збирати суниць, бо їсти вдома було нічого. А так можна було сходити у місто Харків,продати ці суниці та купити хліба.У його мами були дуже пухлі ноги, вона ледве ходила.Назбиравши суниць вони відправились пішки до Харкова. Дорога була важка та терниста(йти до Харкова було аж 7 км!). Йдучи по вузькій тропі мати Петра зачепилась за гілку та впала…Вона так гірко плакала, бо це був єдиний шанс прогодувати сім’ю, хоч на цей день,але життя зіграло з нею страшний жарт… Голод і розпач оповив тоді серце маленького Петра, який так хотів допомогти своїй матусі. 
Голодомор мав не національний, а політичний характер, як кара за те, що селяни не йшли в колгоспи. За деякими даними,за 1932- літо 1933 роки від голоду в Україні померло від 3,3 -3,5 мільйона людей до 5,0 -6,0 мільйонів (перші цифри більш вірогідні).(Семенко В. І.,с 129, Історія України з прадавніх часів до сьогодення. —Х.:Торсінг,200. —

496с.,ISBN 966 —7661 —09 —1) 
З осені 1933 до літа 1934 року спостерігалася надзвичайно висока смертність від тифу, переїдання, внаслідок самогубств або самосудів над людожерами й трупо їдами. Фактично масова насильницька колективізація і пов’язаний з нею голодомор на селі були соціоцидом,тобто керованим знищенням класу дрібних власників. (Петровський В. В.,Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Симоненко. —Х.: ВД «ШКОЛА»,2007. —592с.,(18) арк. Іл..,ISBN 966 —8182 —626 —) 
Сім’ї Петра «поталанило» вижити. Навколо села Аксютівка був ліс,де вони ходили збирати в лісі гриби, ліщину.Батьки Петра намагалися зробити усе можливе, щоб не померти з голоду,так як у їх сім’ї було троє дітей,вони мусили їх прогодувати. Багато розпачу він бачив на очах батьків, так і не маючи змоги допомогти їм у скрутному становищі. Ці події він запам’ятає на все життя навічно закарбувавши їх в своїй пам*яті. 
Закінчивши школу у 1937 році,Петро йде далі вчитися у ремісницьке училище. При училищі, як правило, існували такі типи майстерень: 1) майстерня з роботи по дереву  – столярне, токарне, бондарне ремесло; 2) шкіряна майстерня  –чоботарство, шорні роботи, виготовлення сумок тощо; 3) робота з тканиною та хутром  –швацьке ремесло, виготовлення шапок, шуб тощо; 4) робота з металом  – ковальство, слюсарство, покрівельне ремесло, лудіння та лиття; 5) палітурні роботи  – переплетення книг, виготовлення зошитів, коробок, рамок тощо. Хлопцю більш по душі була робота з металом, та і здібності у нього до цього були більші, ніж до інших робіт. 
До кінця 30 х років у світі виникли два протилежні блоки: так званий Антикомінтернівський пакт у складі Німеччини, Італії, Японії і його потенціальні супротивники СРСР, Англія, Франція, в перспективі США. 
Як відомо, 23 серпня 1939 року було підписано радянсько-німецький договір терміном на 10 років. 
Формально він називався договір про ненапад,а фактично передбачав взаємне співробітництво й допомогу. Й. Сталін цілеспрямовано готував його не менше чотирьох років. Маючи інформацію про військово-технічну співпрацю Червоної Армії з рейхсвером у 20-ті роки - на початку 30- х років, він добре усвідомив всю привабливість таких зв’язків для радянської сторони. Й. Сталін не погодився з пропозицією Гітлера підписати договір терміном на 25 років,резонно вважаючи що й за 10 років багато що може змінитися.Про неминучість війти з Німеччиною лідер СРСР говорив ще з листопада 1939 року. 
Таємні додатки до протоколу дозволяли розширити кордони СРСР ледь не до меж Росії 1913 року. Навряд чи помилявся Гітлер, називаючи Сталіна холоднокровним шантажистом,що ні в чому не довіряв німецькому керівництву. 
Війна увірвалася у міста і села України 22 червня 1941 р. Увесь народ піднявся на боротьбу з ворогом. Навіть попередня насильницька колективізація, терор і репресії,голодомор не змогли витравити у душі  народу любов до Батьківщини. Коли справа дійшла до вибору: бути Україні чи ні, -  народ черговий раз продемонстрував найкращі якості своєї душі і став на захист рідної землі. 
У перші ж місяці війни до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту влилося 2,5 млн. чоловік населення України. У військкоматах не було відбою від добровольців. Збір коштів у фонд оборони набув всенародного характеру. 
Одним із добровольців виявився і Петро. Прийшов у військкомат разом зі старшим братом - брата взяли,а йому відказали, аргументувавши це тим, що йому було усього лише 17 років. І тоді цей юний ентузіаст вирішує підробити документи. У цьому йому допомагає його старша сестра Надія, яка на той момент працювала в сільраді. Вони змогли підробити свідоцтво про народження. Петро пишався своїм вчинком,бо він йшов захищати,як він казав, свою неньку Україну. Мати благословила іконою в добрий путь своїх синів, і вони вирушили. 
Вивозили усіх чоловіків з Харкова у звичайних вантажних вагонах. Сказали написати останній лист до дому. Це вже потім було зрозуміло, навіщо вони це робили, щоб побачити ,хто як пише,куди кого відправити воювати. Так як у Петра був гарний почерк, і він був грамотним( закінчив 7 класів), його відібрали у радисти. На цьому етапі життя доля роз’єднала двох братів. 
Тепер шлях Петра на війні йшов до Ташкента,на 6- місячне навчання. 
Тепер він радист 23 мотострілкової дивізії. 
З початком війни у ​​відповідності з мобілізаційним планом до складу двадцять третього стрілецької дивізії військ НКВС увійшов знову сформований 28-й механізований полк. Управління дивізії базувалося в Києві. У серпні-вересні 1941 р. 23-я мотострілецька дивізія внутрішніх військ НКВС зазнала важких втрат у боях на Україні і 9 вересня 1941 р. була розформована.  
На її основі Наказом НКВС № 0021 від 5 січня 1942 р. на виконання Постанови ДКО № 1099-сс від 4 січня 1942 р. була сформована 8-я мотострілецька дивізія внутрішніх військ НКВС.(вікіпедія) 
Служити було важко.. Бувало що і під дулом пістолета та погрозами приходилось налагоджувати зв’язок зі ставкою. Було холодно і голодно, чимось нагадувало дитинство, тільки тепер замість грибів ми деколи їли жолуді й навіть траву. Різні ситуації траплялися.  
Більш 5,5 млн цивільних жертв і 2,5 загиблих на фронті -  8 млн чоловік разом. 
Демографічні втрати (убиті, померлі від хвороб і голоду,евакуйовані, емігранти, втрати у природному прирості) :4 січня 1941 р. в Україні проживало 41,5 млн осіб. А в 1941 р. тільки 27,4 млн осіб.( Петровський В. В.,Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Симоненко. —Х.: ВД «ШКОЛА»,2007. —592с.,(18) аік. Іл..,ISBN 966 —8182 —626 —) 
Відчувалось, як матінка земля стогне від болю та страждань за своїх поранених на понівечених синів, але тут доля посміхнулася Петрові й він вижив після війни. На жаль він не одразу повернувся до дому,багато кого відіслали до Західної України «налагоджувати порядки». 
Радянізація західноукраїнських земель була спрямована на введення цих територій в русло суспільного життя СРСР. Для цього застосовувались жорстокі, репресивні методи. Під час колективізації та індустріалізації тут навіки було вислано за межі України більш ніж 203 тис. чоловік. А з 1944 р. по 1952 р. у західних областях  України зазнали репресій до 500 тис. осіб., у тому числі  арештовано більш ніж 130 тис. осіб.  
Після закінчення війни майже десятиліття тривала боротьба ОУН-УПА в підпіллі проти радянської влади.( http://histua.com/ru/knigi/istoriya-ukrainy-ot-drevnejshih-vremen) 
Проти таких невеликих загонів боровся й Петро. Йому дужу важко було протистояти проти своїх же «братів». Він не розумів навіщо ця братовбивча війна. Про це він не зможе розказати нікому,навіть найблищим та дорогим людям.  
Повернувшись додому він дізнався, що загинув на війні його рідний брат Василь. Кров’ю обливалося його серце після цієї страшної звістки. Війна і так позабирала життя багатьох його товаришів по службі, а тепер ще й брата. 
Багато хто з Аксютівки повернувся з війни, і це єдине, що так гріло душу.Час йшов, Петро пішов працювати в пожежну службу міста Харкова. Кожен день він рятував чиїсь життя,невільно спокутуючи гріх за війну. Про цю «криваву подію» він нікому не захоче розповідати, бо як справжній чоловік він був  небагатослівний.  
Якось покликав  Петра двоюрідний брат до себе на весілля другом. По старій традиції другів та подруг було багато. Юнак вдягнув свій найкращий костюм, причепурився і пішов на весілля. Там вже його чекали,одна з дружок одягала квіточки на піджак,дівчина помітивши заплутану нитку на квітці сказала: «У вас нитка на квітці заплуталася»,на що Петро сказав: «Головне, щоб ми не зплутались»,на що вони обоє посміялися і пішли на весілля. Там вони роз- спілкувалися, юнак усе не відводив очей від її вроди, та був її кавалером на весь вечір. Дівчину звали Євдокія. Вона була двоюрідною сестрою нареченої. “Дуже цікавий збіг обставин”,- подумали вони. Через деякий час, Петро освідчився Євдокії, і вони побралися у церкві 5 лютого 1950 року.  
28 листопада 1950 року у них народжується первісток Микола. Петро був дуже радий такій новині,первісток так ще й хлопчик. Він був тоді на сьомому небі від щастя. 
У першому повоєнному десятилітті компартійно- радянське керівництво найбільше піклувалося про розвиток базових галузей важкої індустрії, основним споживачем яких був воєнно-промисловий комплекс. Ці галузі найінтенсивніше розвивалися в Україні. У свою чергу, всередині воєнно- промислового комплексу головна увага приділялася створенню підприємств, які забезпечували конструкторську розробку і серійне виготовлення ядерної зброї та засобів її доставки. Прискорено розбудовувався Криворізький залізорудний басейн. На розрізах металургійна сировина видобувалася най- економнішим способом - відкритим. У 1955 р. став до ладу найбільший в Європі Південний гірничо-збагачувальний комбінат.(http://uareferats.com/index.php/book/download/11) 
У 1955 року Петро разом з Євдокією та малим сином переїжджають за запрошенням двоюрідного брата з його дружиною до Кривого Рогу. 
Петро їхав до Кривого Рогу з надією на краще життя, яке начебто його тягнуло з такою великою силою,але таїло в собі стільки невідомого. Приїхавши вони оселилися спочатку у звичайнісінькій комуналці, яка чимось нагадувало сарай. Добре що жити в ньому їм довелося недовго. 
У той час коли вони переїхали до міста,тоді був час «відлиги» у СРСР. 
Спроба економічних та суспільних реформ була спрямована на виконання завдання у короткий строк наздогнати та перегнати найрозвиненіші західні країни за виробництвом продукції на особу. Для того, щоб прискорити темпи економічного розвитку, робилися спроби часткової реорганізації управління господарством. Вони, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Так, було організовано територіальні органи управління — ради народного господарства (раднаргоспи), які об'єднували одну або декілька областей. Створення раднаргоспів спочатку дало позитивний ефект. Скоротилися бездумні зустрічні перевезення вантажів з одного кінця країни в інший, з'явилися додаткові стимули розвитку для підприємств місцевого підпорядкування, зросла ініціатива на місцях. Реформа прискорила технічну реконструкцію багатьох підприємств: за 1956—1960 рр. стало до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за попередню п'ятирічку. З іншого боку, реорганізація збила ритм виконання п'ятирічних завдань. Щоб приховати ці збої, керівництво країни змінило п'ятирічний термін виконання господарських планів і запровадило на 1959—1965 рр. новий доопрацьований семирічний план. У ньому значна увага відводилася подальшому піднесенню оборонної промисловості.

(википедия) 
Петро знайшов собі нову роботу на ЦЗГКу, і не якийсь там простий робочий,а машиніст екскаватору. Робота була важка,деколи працювали й понаднормово. Петро йшов у першій п’ятирічці на ЦЗГКу.  
Форсоване соціалістичне будівництво, що розгорнув пролетаріат під керівництвом комуністичної партії, проходить в умовах ворожого капіталістичного оточення, яке не залишає думки про збройний напад, щоб зірвати соціалістичне будування в СРСР. В той таки час трудящі всього світу з глибоким співчуттям та надією стежать за успіхами СРСР в історичному змаганні, що нині відбувається між соціалістичною та капіталістичною системами.

Завдання, що виростають з факту  цього змагання, – в найкоротший  термін наздогнати та випередити технічно- й економічно передові капіталістичні країни, потреба найскоріше закінчити  п’ятирічний план, щоб забезпечити  піднесення добробуту трудящих –  диктують потребу максимально прискорити темпи перетворення СРСР на високо-індустріальну  країну, що перебудовує і сільське господарство через радгоспи та суцільну колективізацію на базі важкої індустрії. 
Гасло – здійснити п’ятирічку за чотири роки, вимагаючи дальшого прискорення темпів будівництва, виконання та перевиконання всіх покажчиків промфінпляну в промисловості – вимагає разом з тим і максимальної мобілізації всіх ресурсів країни.( http://oldnewspapers.com.ua/node/266) 
Вже через рік, взявши позику у держави,вони купили новеньку «хрущовку». Обставивши її меблями в ній було дуже затишно. Життя налагоджувалось. Євдокія пішла працювати до пекарні, а син Микола на той час вже пішов до школи. 
Швидко плив час,а у сім*ї Нечипоренків було все як і раніше. Ось тільки Микола вже одружився і Петро був вже на пенсії, за вислугу літ. Петро виховував спочатку своїх онуків Ірину та Володимира,а потім ще й правнуків Дарію та Дмитра. Чоловік до останку днів своїх жив дуже щасливо. Попри його строгий характер він був гарним батьком,дідусем та прадідусем. Останні свої роки він доживав прикутий до ліжка, але в оточенні люблячої дружини, дітей,внуків та правнуків. 
На прикладі  життя Петра Петровича ми розуміємо, що хоч і влада мала великий вплив на людину, але вона не могла зламати її дух та забрати в неї свободу. 

Висновки

Вивчення життєвого шляху  Нечипоренка П.П. є спробою на конкретному прикладі, розглянути життя  пересічної людини радянської України, проаналізувати вплив державної політики на повсякдення.

Список використаних джерел

1. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921–1928 рр.): Колективна монографія / Відп. ред. С. В. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. – [Кн. 1], ч. 2. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 382 с. – (Серія «З історії повсякденного життя в Україні»)
2. Якубова Л. Повсякденне життя етнічних меншин радянської України у міжвоєнну добу / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – 339 с. – (З історії повсякденного життя в Україні)
3. Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя / Відп. ред. С. В. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2012. – 786 с. – (З історії повсякденного життя в Україні)
4. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х – середина 1950-х рр.): Колективна монографія / Відп. ред. В. М. Даниленко. НАН України. Інститут історії України. – [Кн. 2], ч. 3. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010. – 336 с. – (Серія «З історії повсякденного життя в Україні»)
5. Сеньків М.В. Деякі аспекти повсякденного життя західноукраїнського селянства (1944-1952 рр.) – [Режим електронного доступу]-

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Istst/2010_4/R1/Senkiv.pdf

6. Бондарчук П. М. Релігійність населення України у 40-80-х роках ХХ ст.: соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. – К.: Інститут історії України НАН України,2009. – 381 с.
7. Янковська О. Повсякденне життя громадян УРСР як втілення політики держави - [Режим електронного доступу] - http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/978-966-2464-02-3.pdf
8. Кривчик Г. Г. Українське село під владою номенклатури. -   Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 2001. – 180 с.
9. Розовик Д. Вплив кооперації на повсякденне життя сільського населення (на матеріалах кооперативного руху Пееряславщини у 1920-х рр..) - [Режим електронного доступу] - http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/42.pdf
10. Коцур В., Тарапон О.  Харчування сільського населення України у 20 - 30 рр. XX ст.. - [Режим електронного доступу] -  http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/49.pdf
11. Лобода М. Повсякдення робітників важкої промисловості України 1940-х ррр.: огляд поштової кореспонденції  - [Режим електронного доступу] - http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/58.pdf
12. Ісайкіна О. Побут міського населення України в повоєнний період (1945-1955 рр.) - [Режим електронного доступу]  -  http://disser.com.ua/content/238293.html
13. Лукянець О. Система харчування міського населення УРСР у 1951-1955 рр. - [Режим електронного доступу] - http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/64.pdf
14. Шевченко А. Дослідження життя віруючих Руської православної церкви на території УРСР у контексті історії повсякденності (1945-1985 рр.) - [Режим електронного доступу] - http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/71.pdf
15. Гордіна Н. Вплив політики гласності на формування настроїв населення УРСР (1986-1991 рр.): окремі аспекти - [Режим електронного доступу] - http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2464-02-3/74.pdf
16. Сенявский С.А. Повседневность как предмет исторического исследования: теоретико-методологические проблемы / Повседневный мир советского человека 1920–1940-х гг. – Ростов-на-Дону, 2009. – с. 9–15.
17. Пушкарева Н.Л. К определению понятия «женская повседневность» / Повседневный мир советского человека 1920–1940-х гг. – Ростов-на-Дону, 2009. – с.212-222
18. Кузенко І. О., Нікольський В.М. Житлові умови міського населення Донбасу в першій половині 20-х рр.. XX ст.. – [Режим електронного доступу] - http://www.stattionline.org.ua/index.php/histori/66/10051-zhitlovi-umovi-miskogo-naselennya-donbasu-v-pershij-polovini-20-x-rr-xx-st-za-materialami-perepisu-1923-roku.html
19. Лукашевич О.М. Побут та дозвілля сільського населення України (1920-1930 рр.) – [Режим електронного доступу] – http://librar.org.ua/sections_load.php?s=history&id=1264&start=1
20. Салій І.М. Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти. – К.: Наукова думка, 2005. – 303 с.
21. Герасимова М.С. Повсякденне життя населення Донбасу 1945-1953 рр. – [Режим електронного доступу] - http://librar.org.ua/sections_load.php?s=history&id=1267&start=8