Посилення інтернаціоналізації господарської діяльності та економічної інтеграції

–        питання про національну ідентичність Індонезії (унітарний або федеральний устрій, перспектива розпаду і міжетнічних конфліктів за прикладом колишньої Югославії);

–        територіально-пограничні спори усередині АСЕАН (Малайзія – Сінгапур, Малайзія – Філіппіни, Малайзія – Індонезія);

–        питання, пов'язані з включенням країн АСЕАН в процес глобалізації: реформа владних структур, подолання негативних соціально-економічних наслідків;

–        перспектива поглинання АСЕАН за рахунок створення масштабнішого Східно-азіатського економічного співтовариства (АСЕАН, Китай, Японія, Республіка Корея).          

 Всі ці чинники послабляють  процес регіональної інтеграції  в рамках АСЕАН і роблять її набагато більш аморфною організацією, ніж ЄС або НАФТА. В той же час, загальне географічне положення, близькість історичних доль, спільність ідеології націоналізму стимулюють зближення країн АСЕАН.           

 Регіональна інтеграція в рамках АСЕАН вступає в протиріччя з такими глобальними форумами як СОТ або АТЕС. Можна сказати, що в Південно-Східній Азії спостерігаються два паралельні процеси. З одного боку – зміцнення регіональної співпраці. З іншої – включення країн АСЕАН в процес економічної глобалізації. Переплетення цих двох суперечливих тенденцій лежать в основі дискусій про майбутнє розвитку АСЕАН.        

   Проблема міжнародного тероризму. Країни АСЕАН швидко відреагували на виклик міжнародного тероризму, що безпосередньо торкнувся Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Філіппін. На нараді в Брунеї в листопаді 2001 була прийнята Декларація про спільні дії з протидії тероризму. У ній виражається рішучість активізувати спільні і індивідуальні зусилля по запобіганню, протидії і припиненню діяльності терористичних груп в регіоні. Виражений намір продовжувати практичну співпрацю в цій сфері як в рамках Асоціації, так і міжнародного співтовариства.!!!         

 Спеціальна міністерська нарада  в травні 2002 в Куала-Лумпуре прийняла  «робочий план», що передбачає підвищення рівня взаємодії між правоохоронними органами «десятки», розширення обміну інформацією в цілях боротьби з тероризмом.           

 Наступну декларацію з проблеми  тероризму прийняв черговий, восьмий  по рахунку, саміт АСЕАН в  Пномпене в листопаді 2002. У ній знов рішуче засуджується терор. В той же час підкреслюється незгода з «тенденцією деяких кругів ідентифікувати тероризм з конкретною релігією або етнічними групами».           

 У Куала-Лумпуре ведеться  робота із створення Регіонального антитерористичного центру, планується проведення регіональної конференції з боротьби з відмиванням «брудних грошей» і фінансуванням терористичної діяльності.         

 Отже,  основні інтеграційні об’єднання в Азії мають перспективи розвитку. Високі темпи економічного розвитку, наростаючі внутрішньорегіональні потоки товарів, послуг, капіталів дають підставу на користь висновку, що в XXI ст АТЕС і АСЕАН стануть стержнями економічного зростання світу. Проте кожна з організацій має свої недоліки та проблеми.

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В АФРИЦІ.

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання  міжнародних зв'язків і взаємопереплетіння національних економік, сприяє інтернаціоналізації  господарського життя. На певному його етапі зближуються національна економіка й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції. 
До основних міжнародних організацій в Західній Африці слід віднести Економічне співробітництво держав Західної Африки (ЕКОВАС), Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА). Держави регіону входять до такого великого об'єднання як Організація Африканської єдності (ОАЕ) або як вона зараз називається - Африканський Союз (АС). 
Економічне співробітництво держав Західної Африки - ЕКОВАС (Economic Community of West African States - ECOWAS) було утворено в 1975 році згідно Договору, підписаному в м. Лагос. До складу організації входять: Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'ївуар, острови Зеленого Мису (Кабо Верде), Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, С'єрра-Лео-не, Того. Найпотужнішою й найперспективнішою в економічному відношенні є тут Нігерія. 
Головна мета - утворення економічного союзу в Західній Африці. Серед цілей: підвищення рівня життя населення, досягнення економічної стабільності, підвищення рівня освіти й культури населення регіону. Головної мети передбачається досягти в декілька етапів. Спочатку це - координація політики держав в економічній сфері, далі - утворення спільного ринку, потім - економічного й валютного союзу.

Організаційна структура:

1. Рада голів  держав і урядів.

2. Рада міністрів.

3. Економічна  і соціальна рада.

4. Парламент  Співробітництва.

5. Суд Співробітництва.

6. Виконавчий секретаріат.

7. Фонд співробітництва,  компенсації й розвитку.

8. Спеціалізовані  технічні комісії.

Рада голів  держав і урядів - вищий орган  ЕКОВАС. Обговорює найважливіші питання  політики організації. Рада міністрів - виконавчий орган.  Вона розробляє  програми й бюджети, надає рекомендації Раді голів держав і урядів з питань економічної інтеграції.

Економічна  і соціальна рада є дорадчим органом. Вона складається з діячів і фахівців з різних галузей економіки, які  надають консультації іншим органам.

На сьогоднішньому етапі розвитку інтеграції особлива увага приділяється розвитку внутрішньо-регіональної інфраструктури: будівництву Трансзахідноафриканської автомагістралі, утворення мережі телекомунікацій, регіональної авіалінії.

Організація африканської єдності (ОАЄ) - найбільша міждержавна організація в Африці. Створена 25 травня 1963 p., коли на конференції глав держав і урядів 30 незалежних країн Африки в Адіс-Абебі (Ефіопія) було підписано Статут ОАЄ (День створення ОАЄ - 25 травня щорічно відмічається як День звільнення Африки.) Статут ОАЄ набув чинності 13 вересня 1963 p., складається із 33 статей, де закріплені цілі, принципи, організаційна структура і те, що стосується життєдіяльності організації. Згідно зі Статутом членом ОАЄ може стати будь-яка незалежна і суверенна африканська держава. Станом на 2000 p. членами ОАЄ були 53 незалежні держави Африки. Основні цілі ОАЄ - зміцнення єдності та солідарності африканських держав, координація і зміцнення всебічного політичного й економічного співробітництва між ними, захист їх суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, ліквідація на континенті всіх видів колоніалізму, заохочення міжнародного співробітництва. У своїй діяльності ОАЄ керується такими принципами, як невтручання до внутрішніх справ держав-членів, поважання їх територіальної цілісності та незалежності, визнання непорушності існуючих в Африці кордонів, мирне врегулювання спірних питань, підтримка визвольних рухів, неприєднання і співробітництво згідно зі Статутом ООН.

Африканський  Союз, АС (African Union, AU) - регіональна міжнародна міжурядова організація, об'єднуюча 52 держави Африки. Створена 26 травня 2001 р. на базі Організації африканської єдності (ОАЄ).

Об'єктивними  причинами створення АС, що замінив  ОАЄ, - найбільше політичне об'єднання держав Африканського континенту - стали кардинальні зміни в розстановці політичних сил у світі за час її існування (1963-2001) і досягнення на рубежі нового тисячоліття частини задач, поставлених перед ОАЄ в якості першочергових.

Рішення про  створення Африканського союзу було ухвалено на надзвичайній зустрічі на вищому рівні ОАЄ у вересні 1999 в м. Сирті (Лівія). Воно відображало прагнення африканських лідерів до більш високого рівня єдності, ніж це було в рамках ОАЄ. Глави держав континенту схвалили Установчий акт Африканського союзу на саміті ОАЄ в липні 2000 в м. Ломі (Того), тоді ж було офіційно оголошено про створення АС. На 37-й сесії Асамблеї ОАЄ в столиці Замбії м. Лусака (липень 2001 р.) був затверджений пакет документів, визначальних структуру і правову базу нової організації. До цього моменту Акт був ратифікований 51 африканською країною. Він замінив Статут ОАЄ, який, проте, продовжував діяти ще рік протягом перехідного періоду від ОАЄ до АС. Перший саміт Африканського Союзу відбувся 9-10 липня 2002 в м. Дурбане (ЮАР). Головою АС був вибраний президент Південно-Африканської Республіки Табо Мбекі. Оперативною економічною програмою щойно створеної всеафриканської організації була названа програма НЕПАД («Нове партнерство для розвитку Африки» - New Partnership for Africa's Development) - нова масштабна програма стратегії розвитку Африки, в якій визначається її місце в сучасному світі, міститься конкретний комплекс заходів у сфері економіки держав континенту, а також виражається надія на партнерство глобального рівня в процесі її реалізації. В 2003 р. членами АС були всі держави континенту, крім Королівства Марокко, яке припинило свою участь в роботі ОАЄ після прийняття в її члени Сахарської Арабської Демократичної Республіки. Штаб-квартира АС розташована в м. Аддис-Абеба (Ефіопія).

Основна відмінність  АС від ОАЄ полягає в тому, що основним пріоритетом діяльності нової  організації проголошується економічна інтеграція. ОАЄ є в якості головної задачі для вживання колективних  заходів по захисту національної незалежності і територіальної цілісності молодих африканських держав розглядала політичну інтеграцію. В світовій історії немало прикладів інтеграції, заснованої на зближенні економічних інтересів, і такий шлях представляється найбільш ефективним для вирішення численних проблем африканської дійсності. Ухвалене Союзом рішення сприяти розвитку інтеграційних процесів, спираючись на вже діючі політико-адміністративні об'єднання півдня і півночі континенту, Західної і Східної Африки, свідчить про розуміння главами держав проблем, з якими доведеться зіткнутися на довгому і нелегкому шляху і готовності до їх подолання.

Найвищий орган  Африканського союзу - Асамблея глав держав і урядів. Найвищим виконавським органом є Комісія АС. Голови АС і Комісії АС обираються на річний термін. В Установчому акті закріплена традиція, що склалася ще в ОАЄ, обрання на пост голови всеафриканської організації на наступний термін президента держави, де проводився саміт. Окрім Асамблеї АС, передбачено створення Всеафриканського парламенту (ВАП) і Суду союзу. В структуру АС входять також Африканський валютний фонд, Африканський центральний банк, Африканський інвестиційний банк, а також утворювані Асамблеєю спеціалізовані технічні комітети, Союз із питань економіки, соціальної політики і культури.

Отже, основними  завданнями інтеграційних процесів в регіоні можна назвати боротьбу з бідністю, тобто економічний  чинник інтеграції, боротьбу зі збройними  конфліктами, тобто соціальний чинник інтеграції. Спадкоємність нової  організації, підкреслена в Установчому акті АС, виражається в готовності глав держав і урядів країн-членів сприяти єдності, солідарності, згуртованості і співпраці між народами і державами Африки. Основними задачами АС проголошені ведення діалогу зі світовою спільнотою з єдиних позицій, захист суверенітету, територіальної цілісності держав-членів, сприяння підтримці миру, безпеки і стабільності на континенті, ефективний дозвіл регіональних конфліктів.

Стан  і перспективи співробітництва  Україна–ЄС.

Відносини між Україною та Європейським Союзом започатковано в грудні 1991 року, коли міністр закордонних справ Нідерландів, головуючої в ЄС країни, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між  Україною та ЄС упродовж 10 років була й залишається Угода про партнерство та співробітництво (УПС), підписана 16.06.1994 р., що набула чинності 01.03.1998 р. і започаткувала співпрацю з широкого кола політичних, торговельно-економічних і гуманітарних питань. Термін дії угоди офіційно завершено 28.02.2008 р. А 05.03.2007 р. Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору, який тимчасово має робочу назву «нова посилена угода» або ж «угода про асоціацію». На період до її укладення щороку за взаємною згодою сторін автоматично продовжується чинність УПС.

Партнерський діалог Україна–ЄС розвивається в рамках щорічних засідань: саміту Україна–ЄС за участю Президента України  та «трійки» ЄС у складі глави уряду  або держави країни, головуючої в  ЄС, президента Європейської комісії та високого представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП); Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України та «трійки» ЄС у складі міністра закордонних справ країни, головуючої в ЄС, президента ЄК та високого представника ЄС з СЗБП; комітету та галузевих підкомітетів з питань співробітництва; комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна–«трійка» ЄС і постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей і консультацій на високому й експертному рівнях.

Пріоритетним напрямом інтеграційного процесу та спільною стратегією щодо України, схваленою Європейською радою  на Гельсинському саміті 11.12.1999 р., ЄС визнав процес економічних перетворень в Україні та поступового наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу у певних пріоритетних сферах.

Документом «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу», затвердженим указом Президента України  від 11.06.1998 р., визначено основні положення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України в європейський правовий простір, мету й етапи адаптації законодавства. На виконання Указу Президента України від 9.02.1999 р. «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» та Розпорядження Президента України від 27.06.1999 «Про Перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу» Кабінет Міністрів запровадив єдину систему планування, координації та контролю нормотворчої діяльності й роботи органів виконавчої влади з адаптації законодавства, затвердив Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Крім того, Кабінет Міністрів щороку розробляє та затверджує план роботи з адаптації законодавства, передбачаючи в проекті Державного бюджету України на відповідний рік видатки для фінансування заходів з його виконання.

18.03.2004 р. ухвалено Загальнодержавну  програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, якою визначено механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському й Мадридському критеріям набуття членства в ЄС. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші заходи, необхідні для ефективного правотворення і правозастосування в галузі митного, податкового законодавства, охорони праці та соціального забезпечення, захисту інтелектуальної власності, банківської діяльності й фінансових послуг, страхування, конкуренції, охорони здоров’я та життя людей, охорони довкілля, енергетики, транспорту тощо. Указом Президента від 21.08.2004 р. «Питання організації виконання Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 р. «Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначено інституційні механізми (зокрема, створено Координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та затверджено положення про неї) й організаційно-фінансові заходи реалізації зазначеної мети.