Посилення інтернаціоналізації господарської діяльності та економічної інтеграції

Міжнародна  економічна інтеграція — це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, взаємодія їх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. Вона характеризується:

1) планомірною  зміною структури окремих країн,  координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції в країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці;

2) створенням  та удосконаленням міжнародної  співпраці, що поглиблює міжнародну  спеціалізацію та кооперування  виробництва;

3) активізацією  ролі внутрішньої економічної  політики у створенні умов  для поглиблення ефективності  господарських зв'язків з іншими  країнами.

Прикладом найбільш досконалої інтеграції може слугувати  поступальний рух розвитку Європейського  Союзу, на порядку денному якого стоїть не тільки зняття всіх обмежень на торгівлю, а й створення єдиного парламенту та уряду. Відносно країн, що не входять до союзу, всі його члени проводять, як правило, єдину митну політику, внаслідок чого для перших виникають менш сприятливі умови.

Європейський  Союз (ЄС). Союз було створено на основі злиття в 1967 р. органів трьох самостійних регіональних організацій: Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) — Франція, ФРН, Італія і країни Бенілюксу; Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) — Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу (1958); у 1973 р. до нього ввійшли Велика Британія, Ірландія, Данія, з 1981 р. — Греція, з 1986 р. — Португалія й Іспанія, з 1995 р. — Швеція, Австрія, Фінляндія; Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) — Велика Британія, Норвегія (в 1973 р. вийшла), Швеція, Данія, Австрія, Швейцарія і Португалія (1960 p.). У 1991 р. ЄС і ЄАВТ досягли угоди про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), який об'єднав 18 країн від Арктики до Середземного моря. ЄАВТ — основний торговий партнер усіх країн ЄС (його частка становить 47 % експорту і 35 % імпорту ЄС).

Основним спрямовуючим документом діяльності цих організацій  став Римський договір 1957 р. За ним передбачалося:

а) протягом 12 років ліквідувати митні збори і встановити загальні зовнішні тарифи (виконано в 1968 p., що зумовило створення ряду специфічних європейських інститутів — Європейської Комісії і Ради міністрів у Брюсселі, Суду в Люксембурзі і Європейського парламенту в Страсбурзі);

б) здійснити  нову економічну інтеграцію, утворити єдиний ринок товарів, послуг, капіталів  і робочої сили. У 1967 р. було ухвалено єдину сільськогосподарську політику, яку формував Європейський фонд сільськогосподарських  гарантій і орієнтацій (у 1962 р. за рахунок внесків країн-учасниць), у 1977 р. було утворено єдиний бюджет співтовариства (0,7 % від ВНП країн ЄС плюс надходження від імпортних мит і внесків у ЄСП), безпосередні сплати країн-членів, а з 1 січня 1979 р. і 1 % від податку на додану вартість (переводяться в бюджет ЄС), з 1994 р. діє Європейський економічний простір (ЄС — ЄАВТ);

в) ввести єдину  валюту (в 1993 р. набрала чинності Маастрихтська  угода про утворення Європейського  політичного, економічного і валютного  союзу, Європейського Союзу (ЄС), основним завданням якого було введення з 1 січня 1999 р. єдиної валюти євро, вироблення загальної зовнішньої політики, підвищення ролі Європарламенту, співробітництво в галузі безпеки, імміграції, надання політичного притулку а також введення європейського громадянства).

Отже, Маастрихтська  угода — це програма вже єдиного  внутрішнього ринку ЄС. У ній сформульовано  критерії, яким мають відповідати  країни, котрі збираються перейти  до єдиної валюти, законодавчо визначено  фінансові ресурси у формі  так званого Фонду зближення. Крім того, юридично оформлено процес координації макроекономічної політики. З 1 січня 1994 р. діють схвалені Радою ЄС Основні напрями економічної політики, якими мають керуватися всі країни — члени Союзу. Якоюсь мірою Маастрихт сформував як реальність західноєвропейську конференцію, що стало важливим наслідком економічної і політичної інтеграції.

Промислова  продукція ЄС становить 90 % загальноєвропейського  виробництва. З 1 січня 1999 р. 11 країн  ЄС перейшли до єдиної валюти євро, крім Великої Британії, Бельгії, Швеції і Греції. У ЄС 11 офіційних мов. Провідну роль у цій організації відіграють Німеччина, Франція, Велика Британія.

НАФТА та інші організації. Таким самим шляхом іде розвиток міжнародної інтеграції в межах Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА), яку створено в 1992 р. за угодою між США, Канадою і Мексикою про утворення загального північноамериканського ринку. Між цими країнами знімаються не лише митні бар'єри, НАФТА відкриває шлях до створення єдиного континентального ринку для вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Іде процес "вирощування" взаємопроникнення великого капіталу на всій території Північноамериканського континенту, що створює можливість домінувати над іншими економічними центрами світу (над Західною Європою і Японією).

Нині в цьому  напрямі активізували свою діяльність організації Азіатсько-Тихоокеанського  економічного співробітництва, проглядається  прагнення Японії до створення своєрідного  азіатського ринку, йдуть переговори про створення Східно-Азіатського економічного співтовариства.

Поглиблення економічної  інтеграції зумовлює необхідність створення  наднаціональних органів, спроможних координувати зусилля різних країн  і формувати механізм для цивілізованого розв'язання спірних питань, що дещо обмежує дію національних урядів. Їх завдання — уніфікація правового простору різних країн (правил гри) і координація економічної політики. Завершенням цього процесу має стати створення єдиного уряду і єдиного парламенту.

Поки що жоден  економічний блок не досяг такого розвитку (найближче до цього стоїть Європейський Союз), тому важливу роль і надалі відіграють міжнародні організації. Серед них уже згадані МВФ і МБРР, які намагаються вирішувати також міжнародні економічні проблеми. Крім того, специфічну роль на міжнародній арені відіграють регулярні наради глав високорозвинутих країн.

Ці країни утворили кілька своєрідних клубів, серед яких найбільш відомий G-7 (або "Велика сімка"). Метою цього об'єднання (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада) є щорічні зустрічі глав держав для обговорення світових валютних проблем, проблем рівноваги платіжних балансів та питань взаємної торгівлі.

У сучасний період розвитку інтеграції спектр міжнародних  економічних організацій надзвичайно широкий. Кожна з них розв'язує своє коло питань, які стосуються світового ринку, але її рішення мають світовий характер. Якщо одна з них розв'язує своє коло питань, це є сигналом для початку ведення переговорів інших. Класичним прикладом цього є послідовність у розв'язанні питань з міжнародної заборгованості. Спершу та чи інша країна домовляється з МВФ і тільки після цього з нею можуть мати справу країни Паризького, Лондонського клубів, Світовий банк та ін. Сам же МВФ залежить в ухваленні рішень і у своїх діях від високорозвинутих країн із клубів G-7 або G-10.

Проблеми і перспективи  інтеграційних процесів в Азії.

Перспективи та проблеми розвитку економічної  інтеграції в Азії пов’язують із створенням Азіатсько-Тихоокенського економічного співробітництва (АТЕС) та Асоціацією країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).        

 Організація АТЕС була заснована  як форум обміну думками, але  швидко перетворилася на координатора  економічного життя регіону. Серед  напрямів роботи – проведення  консультацій і семінарів з  найбільш гострих проблем регіону, управління процесами лібералізації, вироблення правил ведення бізнесу в тихоокеанському басейні.         

 АСЕАН є  найвпливовішим угрупуванням серед  країн, що розвиваються. Серйозне  економічне співробітництво почало  розвиватися з 1976 року, з моменту прийняття Декларації згоди і програми дій і мало на увазі 4 сфери взаємного економічного співробітництва:      

1.Преференційний  доступ товарів в рамах взаємної  торгівлі;                

2.Співпраця  у сфері торгівлі (при спільному виході на зовнішні ринки і ринки третіх країн);      

3.Виробнича  співпраця;      

4.Економічні  зв'язки, загальна позиція в економічних  проблемах, що представляють загальний  інтерес для всіх членів.        

 Перспективи  розвитку економічної інтеграції в Східній Азії в значній мірі пов'язують із створенням організації Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Азіатсько-тихоокеанська співпраця (АТЕС) — це міжурядова організація, об'єднуюча 21 державу регіону.            

 Перспективи розвитку АТЕС і інтеграційних процесів в рамках цієї організації на найближчі роки розглядаються в трьох варіантах.          

 Перший —  розвиток АТЕС проходить за  сценарієм, прийнятому на нараді  в Багорі (1994 р., Індонезія). Відповідно  до нього буде створена зона вільної торгівлі і лібералізація інвестиційної сфери до 2020 р. (для промислово розвинених країн — до 2010 р.). Зниження митних тарифів відбуватиметься відповідно до угод, досягнутих в рамках ГАТТ/СОТ.         

 Другий, як  вважають фахівці, найбільш вірогідний варіант, закріпить за АТЕС роль форуму для обговорення проблем торгівлі в регіоні. В цьому випадку неминучі спори з приводу ходу виконання вже наявних домовленостей, що приведе до послаблення організації.           

 У цих  умовах підвищиться роль інших, більш інтегрованих регіональних угрупувань, тим більше що міра інтегрованості окремих країн в субрегіонах і групах АТР відносно висока і вони можуть стати своєрідними полюсами, вічками прискореного розвитку інтеграційних процесів регіону в цілому. Так, існує «трикутник зростання» — південно-китайська економічна зона (КНР, Гонконг, Тайвань); «золотий трикутник зростання» (Індонезія, Малайзія, Сінгапур); економічна зона країн басейну Японського моря; індокитайська економічна зона [1, C. 301].

Третій варіант не виключає появи протекціоністських настроїв в США і ЄС, що перешкоджатиме швидкій лібералізації світової торгівлі і може обмежити рамки інтеграційних процесів в АТЕС азіатськими країнами. Швидке стійке економічне зростання багатьох країн АТР сприяло формуванню загальної думки про те, що центр світового економічного розвитку зрушується у бік басейну Тихого океану.           

 В середині 90-х рр. на країни АТЕС приходилося  38,2% населення світу і 55,7% його  ВВП (тоді як на ЄС, наприклад,  відповідно 6,7 і 20,5% ВВП). Близький до ЄС питому вагу мають і країни НАФТА. На АТЕС приходиться також 43,9% об'єму світової торгівлі товарами, 32,9% торгівлі послугами і 64,1% експорту технологій.          

 У сфері  зовнішньої торгівлі залежність  від внутрішньорегіональних операцій в рамках АТЕС і вхідних в неї країн складала 70%, тоді як в країн ЄС цей показник досягав 55%.Дуже швидкими темпами зростає товарообіг між трьома головними учасниками АТЕС: Японією, США і країнами Південно-східної Азії (без Японії).      

 По деяких  оцінках, середньорічні темпи  економічного приросту АТЕС до 2000 р. складають 3—3,5%. Причому  азіатські країни в цьому відношенні  значно випереджатимуть своїх  промислово розвиненіших західних  партнерів [20, C. 276 ].         

 Високі темпи  економічного розвитку, наростаючі внутрішньорегіональні потоки товарів, послуг, капіталів дають підставу на користь висновку, що в XXI ст. АТЕС стане стержнем економічного зростання світу.          

 Ефективність  діяльності АТЕС – одна з  найцікавіших тем дискусій у політологів і економістів всього світу. Багато хто вважає, що унаслідок розкиду “вагових категорій” країн в Азіатсько-тихоокеанському регіоні просто неможливо створити стійкий інтеграційний блок. Проте форум АТЕС ніколи і не ставив за мету своєї діяльності других “Сполучених Штатів Європи”.          

 Робота АТЕС  направлена на створення сприятливої  атмосфери для бізнесу як основного  чинника економічного зростання  в регіоні. Тому і діє вона  на основах консенсусу і на  її самітах не жорсткі директиви,  а рекомендації.  Мішенню для критики служать і цілі Богорськой декларації. Зняття митних бар'єрів – дійсно складне завдання, особливо враховуючи, що учасники організації – не лише постіндустріальні країни.         

 Кілька років тому ряд  країн-учасників на чолі з США постаралися звести весь сенс діяльності АТЕС до швидкого створення гігантської зони вільної торгівлі. Добре, що спроба ця не мала успіху, інакше форум би швидко розпався, адже ясно, що відкриття непідготовлених ринків виявиться згубним. Утворення вільного ринку все-таки є завданням організації, проте важливо, що на перший план виходить не конкуренція, а співпраця. Співпраця – ключове слово у всіх офіційних документах.         

 Але доки ця співпраця  пасивна і виражається в основному  в проведенні зустрічей на різних рівнях, в підготовці проектів і організації семінарів. Проте завдання АТЕС такі, що для їх виконання потрібна величезна підготовча робота [26, C. 269].         

 Другим, не менш важливим  регіональним об’днанням є Асоціація  країн Південно-Східної Азії. Серед труднощів, що виникають при аналізі перспектив розвитку АСЕАН в найближчому майбутньому, експерти-міжнародники схильні називати наступні проблеми: 

–        адаптацію нових членів в рамках АСЕАН (країни Індокитая, М’янма) і вирівнювання рівнів розвитку на основі ринкової економіки з різною долею державного втручання;

–        протиріччя між збереженням нинішнього міждержавного статусу АСЕАН як Асоціації, заснованій на принципах консенсусу і взаємних консультацій, і просуванням до організації з наднаціональними керівними органами за прикладом Європейського Союзу;