Політико-правовий аналіз внутрішньої та зовнішньої політики українських гетьманів та вищих органів управління Малоросією в XVIII ст

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

Кафедра теорії та історії держави  і права 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Історія держави і права»

на тему «Політико-правовий аналіз внутрішньої та зовнішньої політики українських гетьманів та вищих органів управління Малоросією в XVIII ст.»

 

 

 

 

 

 

 

 

	Виконав:
	Перевірив:

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2012

План

1. Вступ_____________________________________________3
2. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи. Повстання проти Петра І. Конституція Пилипа Орлика та її значення для  України__________________________________________________4
3. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Скоропадського.______________________________________________8
4. Створення Першої Малоросійської колегії, її значення на українській землі. Гетьманування Павла Полуботка в умовах колегії._____________________________________________________10
5. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Данила Апостола.___________________________________________________16
6. Правління гетьманського уряду. Причини приходу та наслідки.____________________________________________________18
7. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Кирила Розумовського._______________________________________________20
8. Створення Другої малоросійської колегії та її вплив на Україну.____________________________________________________23
9. Включення українських земель до складу Російської імперії______________________________________________________25
10. Висновок.________________________________________28
11. Список літератури.________________________________29

 

Вступ

    Політичний  стан українських земель у XVIII столітті ознаменувався поступовим загарбанням її самостійності Росією. Починаючи з повстання Івана Мазепи у 1709 році Україну спіткала тяжка доля. Решетилівські статті повністю закрили шлях до хоча б якоїсь самостійної діяльності. Внутрішня та зовнішня політика виконувалась за умови жорсткого контролю Російської імперії. І чим ближче до кінця століття тим гірше ставало становище Малоросії.

У даній контрольній роботі ми детально розглянемо становище українських гетьманів, та вищих органів влади стосовно їхньої діяльності на території України. Наскільки сильно утискали наш народ, та що гетьмани робили задля благополуччя свого народу.

 

 

Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи. Повстання  проти Петра І. Конституція Пилипа Орлика та її значення для України.

       Діяльність І. Мазепи  як гетьмана припадає на  складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається  зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. І. Мазепа, як  талановитий дипломат і державний діяч, намагався запобігти цьому, тому проводив хитру, обережну, гнучку політику. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час  Азовських  походів.

Одночасно І. Мазепа проводив політику зміцнення влади козацької старшини,  роздає їй земельні володіння. Не забуває й про себе і стає  одним з найбагатших людей в Європі, володіючи 100 тисячами  кріпаків.

Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє  багато грошей  на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво - Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається  її розквіт, кількість  студентів досягає 2 тисяч. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.

Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у  Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому, внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.

     У зовнішній політиці І. Мазепа прагнув поширити свою владу й на Правобережну Україну. У 1704 р., в умовах війни Росії зі Швецією, Мазепа, за дозволом Петра І, окуповує  Правобережжя.

У 1700-1721 рр.  тривала Північна війна Росії зі Швецією, під час якої політика І. Мазепи починає змінюватись. В умовах війни Петро І посилює вимоги до Гетьманщини, практично ігноруючи її автономний статус, а саме : вимагаючи участі козацьких полків у бойових діях за межами України, встановлюючи нові повинності, вимагаючи людей на будівництво каналів та фортець. Також царем виношувалися плани про перетворення козацьких полків на регулярні частини російського війська, про позбавлення Гетьманщини автономного статусу. Усе це викликало занепокоєння  козацької старшини та гетьмана, бо створювало загрозу втрати влади та й самої державності. За таких умов, спираючись на підтримку частини старшини, з 1705 р. І. Мазепа починає таємні переговори з противниками Петра І - шведами та королем Речі Посполитої, ставлеником шведів, Станіславом Лещинським. Усе це в глибокій таємниці тривало кілька років.

Восени 1708 р. армія шведів прямує до Гетьманщини, що ставить  І. Мазепу  перед вибором І він його робить. У жовтні 1708 р.  І. Мазепа відкрито переходить на бік Карла ХІІ. Реакція Петра І була адекватною. Відразу ж з'являється маніфест про зраду гетьмана, а сам він піддається церковній анафемі. У листопаді 1708 р.  російські війська, очолювані Меншиковим, захопили та знищили Батурин, столицю І.  Мазепи, де були приготовлені великі запаси для шведської армії. У Гетьманщині російські війська розгорнули жорстокий терор проти прихильників І. Мазепи. Народ же  насторожено поставився до шведів, які були іновірцями і до того ж скоро змушені були силою здобувати собі продовольство та ін. Єдиним  визначним успіхом І.  Мазепи став перехід у березні 1709 р.  на бік Карла ХІІ Запорозької Січі, коли до шведів прийшли кілька тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костєм Гордієнко. У відповідь у травні 1709 р.  російські війська захопили та зруйнували Запорозьку Січ.

Нарешті, 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка закінчилася  поразкою шведів. Карл ХІІ із залишками армії та І. Мазепа з кількома тисячами козаків втекли на територію Туреччини. У цьому ж році  І. Мазепа помер у Бендерах. 

Частина старшини та кілька тисяч  запорожців склали мазепинську еміграцію. По смерті І. Мазепи постало питання  про обрання нового гетьмана. 5 квітня 1709 р. на козацькій раді у Бендерах гетьманом було обрано Пилипа Орлика, який при І. Мазепі був генеральним  писарем, його однодумцем.

На цій же раді були прийняті „Пакти та конституції законів та вільностей війська запорозького" або „Конституція" П. Орлика. 10 травня 1710 р.  Карл ХІІ схвалив цей документ як протектор. Сама "Конституція" складалася з преамбули та 16 статей. Україна проголошувалася практично незалежною державою під протекторатом шведського короля,  на чолі якої був гетьман. Влада гетьмана  була обмежена Генеральною Радою, яка складалася з генеральної, полкової, сотенної старшини, виборних делегатів (по одному) від полків і представників Запорозької Січі. Фактично це був  козацький парламент. Тричі на рік, на Різдво, Пасху, Покрову, Генеральна рада повинна була збиратися постійно. Під особливим  контролем перебувала влада гетьмана у сфері фінансів та судочинства. Також виявлялася турбота про непривілейовані верстви населення, чітко визначалися права та суспільний статус Запорозької Січі,  як автономної формації. Православ'я проголошувалося   панівною релігією в державі. Власне в основу державного та суспільного устрою були покладені широкі демократичні засади, притаманні козакам. Але практичного значення „Конституція" П. Орлика не мала, бо не була реалізована, оскільки незалежну Українську державу відродити не вдалося.

Але П. Орлик прагнув до цього. У 1711 р. під час російсько-турецької  війни він зробив спробу закріпитися  на Правобережжі, але спільний похід  запорожців з татарами закінчився невдачею. Надалі П. Орлик до кінця життя  продовжував справу І. Мазепи, боровся  за незалежну Україну. Перебуваючи  в Туреччині, Швеції, Франції та інших  країнах, П. Орлик закликав європейські держави об'єднатися  проти Росії,  доводячи необхідність створення незалежної Української держави. Помер П. Орлик у 1742 р. ¹

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Скоропадського

Скоропадський належав до тієї групи  вищої старшини, що цілком підтримувала Гетьмана Івана Мазепу, з яким він був пов'язаний і особистою приязню. 1706 Гетьман Мазепа призначив Скоропадського на уряд полковника Стародубського, особливо важливий в обставинах Північної війни й союзу України зі Швецією; було відомо, що він готував Скоропадського на свого наступника. 1708 Мазепа, вже зі шведського табору, писав Скоропадському, щоб він старався «московське військо зі Стародуба іскоренити». Цей лист був перехоплений росіянами, й Скоропадський фактично був заарештований у московському таборі. Не мавши іншого кандидата (Данило Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користався довір'ям Петра І), Петро Романов погодився на кандидатуру Скоропадського, який і був формально обраний на гетьмана у Глухові 6 листопада 1708. АлеПетро І ніколи цілком не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.

Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо України. Країна, спустошена війною, епідемією чуми, стала територією російської військової окупації. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутрішні справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Козацьке військо було передане під командування російських генералів, а гетьманська артилерія, насамперед із Коропа, була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), московський резидент (спершу А. Ізмайлов, а потім Вініус і Ф. Протасьев) наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Романов не тільки залишив за собою виключне право призначати генеральську старшину й полковників (а іноді навіть і сотників), але й наставляв на ці уряди іноземців та навіть іновірців: росіян, молдаван, сербів, поляків.

Терор супроти мазепинців та їхніх  родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого російським вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової російської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.

Нарешті, 1722 Петро І утворив Малоросійську колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.²

 

 

Створення Першої Малоросійської колегії, її значення на українській землі. Гетьманування  Павла  Полуботка в умовах колегії.

 5 червня 1722 р. було опубліковано маніфест про заснування Малоросійської колегії. Президент колегії – військовий кадровий бригадир Степан Вельямінов. Російський уряд обґрунтовував створення колегії в Україні посиланням на договірні статті Богдана Хмельницького. Робилось посилання на редакцію Переяславського договору, де в одному з пунктів мова йшла про можливість перенесення судових справ українського населення до воєводського суду. Але в жодній з редакцій договору не містилось зазначених положень, навпаки в усіх варіантах договору закріплялись гарантії невтручання царської адміністрації в українське судочинство. Такими ж безпідставними були твердження російського уряду щодо конституйованих договором 1654 р. фінансових повноважень воєвод в Україні. Усіх пунктів договору на які посилалась Москва для легітимізації свого рішення насправді не існувало. Таким чином Москва не мала ніяких юридичних підстав для запровадження колезького управління в Україні. Тому створення Малоросійської колегії було протиправним актом.

Компетенція колегії визначалась  в інструкції Сенату від 16 травня 1722р. Ось основні напрями діяльності: