Походи вікінгів

    План 

    Вступна частина

1. Джерела вивчення епохи походів вікінгів
2. Постановка проблеми та основні причини експансії вікінгів
3. Періодизація та основні події походів

Висновок 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступна частина 

    Актуальність  теми. Походи вікінгів є достатньо добре освітленою темою в історії Європи, існує багато дрежел щодо відомостей про конкретні події походів та їх особливостей, однак треба зазначити що у вчених досі немає одностайної думки щодо причин та передумов викикнення такого явища як експансія вікінгів за межі Скандинавії. Також існують різні суперечливі питання, наприклад, місцерозташування легендарного Йомсборга. Нові археологічні знахідки ставлять перед дослідниками нові питання, розв`язання яких іноді докорінно змінює попередні уявлення.

    Мета  і завдання роботи. Мета роботи полягає у висвітленні першої половини епохи походів вікінгів як загального явища, причин її утворення і наслідків експансії вікінгів для країн Західної та Північної Європи.

    Завданням є:

• розглянути джерела вивчення епохи походів вікінгів;
• визначити сутність та особливості походів вікінгів як загального явища;
• окреслити головні причини, як правило, внутрішнього характеру, що спонукали вікінгів до зовнішньої експансії;
• розглянути основні етапи походів вікінгів на країни Західної Європи;
• узагальнити проаналізований матеріал для визначення наслідків походів вікінгів для країн Західної та Північної Європи.

    Об`єктом  дослідження є народи Скандинавії та Данії, які і здійснювали походи різного змісту на країни Західної Європи.

    Предмет дослідження – писемні джерела, топоніміка, що стосуються походів вікінгів, матеріальна культура народів Скандинавії, а також основний перебіг подій походів вікінгів, що зафіксований в писемних джерелах.

    Хронологічні  рамки охоплюють кінець VIII – початок X ст., однак побіжно розглядаються та узагальнюються події до середини XI ст., тобто до завершення епохи походів вікінгів.

    Теріторіальні рамки охоплюють Скандинавію, Північну та Західну Європу, частково Ісландію, Гренландію, острови Північного моря, а також Південну Європу.

    Історіографія питання.  

    Соціально-політичний зміст зовнішньої екпансії вікінгів – процес адаптації руху до форм феодальних відносин в Західній Європі, поступового залучення норманів в політичні структури західноєвропейської  державності, в тій мірі, в якій цей процес відображений в писемних джерелах, - давно та детально вивчений історіками. Можна сказати, що „Історія вікінгів” написана в першій половині XX ст. (Т. Кендрік, „Історія вікінгів”, 1930 рік), а в своїй основі – ще століттям раніше, у XIX ст. (Стріннгольм, „Походи вікінгів”, 1861 рік). Також важливою в цей період була праця „Нормани” Й. Стєєнструпа (1876 рік), в якій він висловив припущення, що причиною перенаселення Скандинавії була поширена там полігамія. Із сучасних дослідників цю теорію розділяє данський археолог І. Брёндстед у праці „Вікінгі” (1960 рік). Однак йому заперечував шведський археолог Х. Арбман („Вікінгі”, 1962 рік), що рух вікінгів не міг бути пов`язаний тільки з бідним населенням Скандинавії<sup>1</sup>. Данський дослідник Клаус Рандсборг у праці „Суспільні формації у Данії за часів епохи вікінгів” (1980 рік) провів роботу над вивченням моделі структурування суспільства Данії, яка може пов`язуватися з іншими скандинавськими народами. Також можна згадати роботи про походи вікінгів Дюранда, Фута, Уілсона середини XX ст.

    З позицій марксистської історіографії  в радянський період XX ст. епоха вікінгів як окремий період довгий час не розглядалася. Однак ще в 40-х роках один з перших радянських скандинавістів Е.А. Ридзєвская писала про необхідність протиставити "романтичному" образу вікінгів глибоке вивчення соціально-економічних та політичних відносин у Скандинавії IX-XI ст., засноване на марксистсько-ленінській методології. У 1966 році авторитетний скандинавіст А.Я. Гуревич видав невелику книжку „Походи вікінгів”, коротку і високоякісну компіляцію основних обзорних скандинавських та західноєвропейських робіт. У 70-ті роки відповідні обзори про вікінгів включалися до складу більш загальних робіт по скандинавському Середньовіччю ("Історія Швеції" 1974 року і "Історія Норвегії" 1980 року). Лише в кінці 70-х років польський археолог Л. Лацієвич видав книгу, повністю присвячену епосі вікінгів, де проаналізував причини виникнення експансії. Зрештою у 1985 році Г.С. Лєбєдев у своїй роботі „Епоха вікінгів в Західній Європі” зробив перше самостійне авторське дослідження соціально-історичного феномену Скандинавії IX-XI ст.

    За  останню чверть століття (з 1956 по 1980 роки) зусиллями радянських скандинавістів був виданий російською мовою основний корпус літературних пам'яток, що стосуються епохи вікінгів: "Старша Едда" і "Молодша Едда Сноррі Стурлусона", зразки поезії скальдів, найбільші ісландські "родові саги", звід "королівських саг" - "Хеймскрінгла" ("Коло Земне Сноррі Стурлусона"), рунічні написи з відомостями про Східну Європу. Це значно полегшує дослідникам роботу з оригіналами, а також - перевірку висновків та спостережень з боку фахівців-істориків суміжних областей медієвістики.

    В останні роки XX ст. увага міжнародних дослідників зосередилась на „міській революції” Скандинавської епохи вікінгів, як процесу урбанізації Північної Європи. На початку XXI ст. археологічний інтерес до походів вікінгів не згасає. З останніх робіт данної тематики можна відзначити працю Ельсе Роесдаля „Світ вікінгів”, видану в 2001 році². 
 
 

    Джерела вивчення епохи походів  вікінгів 

    Наші  знання про вікінгів, їх життя й діяльність на батьківщині та в інших країнах грунтуються на різноманітному матеріалі. Це, по-перше, письмові джерела, (сюди входять, зокрема, рунічні написи на пам'ятних каменях, які зазвичай споруджувалися в епоху вікінгів), по-друге, географічні назви, власні імена, археологічні знахідки в самому широкому сенсі цього слова (наприклад, продукти життєдіяльності людини, фрагменти рослин та тварин і таке інше), а так само відомості про кліматичні умови, рельєф місцевості і так далі.

      В минулому вивчення епохи  вікінгів у першу чергу грунтувалося  на збережених письмових джерелах. Була зроблена величезна робота з розшуку їх в архівах та інших місцях, по їхньому опису, тлумаченню, коментуванню й виданню. Це такі пам`ятки як фундаментальна праця Сноррі Стурлусона „Коло земне” (створена приблизно у 1230 році), книга Дудо «De moribus et actis primorum Normanniae Ducum», Саксона - «Gesta Danorum», але ставитися до них треба обережно бо це свого роду історичні романи, які були складені набагато пізніше після описуваних у них подій. Також інформацію про вікінгів можна знайти в ірландських „Ульстерських аналах”, віршах „Старшої едди”, однако більшість інформації все ж таки міститься в західноєвропейських хроніках – наприклад, в працях Адама Бременського чи „Хроніці Регіно”³.

    Кожна група джерел вимагає належного  осмислення, що викликає безліч проблем. У силу цього для розв'язку подібних завдань залучається цілий ряд суміжних галузей науки, таких як історія, літературознавство, мовознавство, топоніміка, археологія, нумізматика, зоологія, геологія та багато інших. Кожна із цих наук тією чи іншою мірою вносить свій внесок у вивчення епохи вікінгів. Завдяки цьому, ми маємо можливість вивчити епоху вікінгів із самих різних сторін. А для вироблення загальної концепції надзвичайно важливо зберігати й підтримувати традиції співробітництва як між представниками різних галузей науки, так і між вченими різних країн.

    Багато  географічних назв, що виникли в епоху вікінгів, існують і понині, як у Скандинавії, так і на місцях викингських поселень всюди у світі.  
Типи назв, розповсюджених на батьківщині вікінгів, можна встановити частково за допомогою лінгвістичного аналізу форми та змісту слова, а частково на основі визначення статусу і місця викингських поселень, що носять різні назви. Нарешті, можна провести порівняльний аналіз географічних назв у Скандинавії й у місцях викингських колоній⁴. За назвою місцевості ми також можемо уявити собі характер поселення. Що стосується Скандинавії, то ми одержали можливість встановити, як поширювалися поселення на цій території. На додачу назви поселень дають нам відомості про традиції, відповідно до яких давалися ці назви (це стосується як власних імен, так і назв, пов'язаних з географічними особливостями місцевості).

    Найбільші досягнення останніх років у розумінні епохи вікінгів пов'язані з археологічними знахідками й вивченням їх представниками різних галузей науки. Результати археологічних досліджень - плід багаторічної інтенсивної праці вчених різних країн. Активне вивчення епохи вікінгів пов'язане із загальним інтересом до цієї теми. Нерідко археологічні знахідки й результати досліджень, що стали надбанням суспільства, причому в популярній формі, у свою чергу викликають до життя цілу низку нових питань.

    На противагу іншим групам джерел, число археологічних знахідок безупинно росте. Можна сказати, що воно множиться з кожним днем. Такі знахідки можуть мати більше або менше значення, але час від часу серед них з'являються настільки сенсаційні, що, завдяки ним, докорінно міняються деякі традиційні уявлення. Так було, наприклад, після виявлення "круглих" фортець в 50-е роки або багатих знахідок, що відносяться до епохи вікінгів у Дубліні і Йорку при розкопках 80-х років.

    Успіхи  археології останніх років значною мірою пояснюються систематичними дослідженнями в окремих областях, такими, як, наприклад, аналіз значення заліза в економіці, ролі й характеру торгового центру Хедебю, вивчення монет і інших засобів оплати при торговельних операціях, дослідження поселень скандинавів і саамів на півночі Скандинавії, вивчення човнів. Не останню роль зіграла також нова методика археологічних розвідок і нові технології природничо-наукових аналізів. Усе це дало можливість відповісти на багато питань, які знов и знов виникають. 

    Постановка  проблеми та основні причини експансії вікінгів 

    Походи  вікінгів помилково вважати чимось єдиним по їхньому змісту та незмінним по характеру. У своїй основі це експансія скандинавів в інші країни. Але, по-перше, зовнішня експансія була прямим продовженням внутрішніх зрушень, що відбувалися у скандинавському суспільстві, і правильно зрозуміти походи вікінгів можна лише в тісному зв'язку з розвитком, що одночасно відбувався на їхній батьківщині. По-друге, під поняттям "походи вікінгів" розуміють усілякі прояви експансії скандинавів. Тим часом їх потрібно розрізняти, в Європі дуже важливо виділити ці форми. Основні форми прояву експансії скандинавів:

    - піратство в північних морях  та сезонні напади на інші країни розрізнених дружин вікінгів з метою пограбунку;

    - напади на інші країни об'єднаних (хоча б на час) загонів з метою захоплення здобичі і заняття території для наступного її заселення;

    - походи великих армій вікінгів, очолюваних могутніми хавдінгами, а іноді й скандинавськими королями, з метою організації викачування із завойованих країн здобичі, данини та часткової колонізації із метою встановлення над цими країнами або областями свого державного верховенства;

    - експедиції, що не носили завойовницького характеру, які супроводжувалися заселенням земель що до того пустували (мирна колонізація);

    - морська торгівля, заснування факторій та торговельних осередків;

    - найманство.

    Як  вже зазначалось, виділення окремих типів експансії пов`язане з труднощами: постійно один її тип переходив в іншій. Військовий набіг, піратство і мирна торгівля часом їшли рука об руку. Ті самі вікінги могли виступати то в ролі грабіжників і загарбників, то в якості мирних поселенців і хліборобів. Хавдінги й конунги, що переслідували політичні цілі, як правило, застосовували для їхнього досягнення будь-які засоби, у тому числі й далеко не в останню чергу - розбій. Боротьба за контроль над торговельними шляхами й пунктами також співіснувала з піратством і війною. Строго кажучи, деякі з намічених типів експансії, особливо мирна колонізація й торговельна діяльність, не є походами вікінгів. Але вони час від часу входили в них як складові частини й настільки тісно перепліталися з ними, що абстрагуватися від них неможливо.

    Учасників походів вікінгів, що розуміються в настільки широкому змісті, необхідно розрізняти також і по їхньому соціальному складу. На чолі військових походів стояли представники знаті. У самих військових походах брали участь як знатні, так і незнатні воїни. Серед колоністів переважали прості бонди та воїни, хоча заселенням і розподілом земель звичайно керували хавдінги. Торгівлею поряд із професійними купцями займалися знатні й незнатні, як воїни так і мирні люди⁵.