Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

з багатовікового паралічу бездіяльності   й   безнадії  та   вивів  на  шлях

національного і  соціально - економічного звільнення.

       В ці ж роки під  керівництвом  Б.Хмельницького  склалася  ціла  школа

талановитих українських  дипломатів,  серед  яких  велику  роль  відігравали

Силуян Мижиловський,   Данила  Грек,  Іван  Ковалевський,  Юрій  Немирич  та

керівник зовнішньої політики генеральний писар Іван Виговський.

       Зрозуміло, що не минули гетьмана  невдачі, помилки та прорахунки. Це і

Берестечко,  і   катастрофічна  молдавська  компанія,  і   провал  спільного

українсько-шведсько-трансильванського  походу   на   Польщу,   і,   нарешті,

неспроможність  примусити як союзників,  так  і  ворогів  визнати  цілісність

України. Вину за ці помилки історики та письменники  поспішали  покласти  на

Б.Хмельницького.  Н. Костомаров  восхваляв Хмельницького за  його  союз   з

Росією і  звинувачував його за закулісні переговори із турками. Т.  Шевченко

докоряв Хмельницького  за те, що він віддав Україну у  владу Росії. П Куліш 

за те,  що  він  немовби  був  винуватий  у  розрусі,  анархії,  культурному

занепаді.  М.  Грушевський  висловив  сумнів  у  наявності  у  Хмельницького

чітких політичних цілей.

       Шість років боротьби  за  Українську  державу  під  час  національно-

визвольної  війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького  1648—1654

років  продемонстрували  надзвичайно  високий   як   на   той   час   рівень

громадянської зрілості наших  предків.  Перемоги  українського  війська  над

польською  шляхтою,  постать  Богдана  Хмельницького  як  державного  діяча,

полководця, дипломата,  запорозькі  козаки  і  їхня  легендарна  відвага  та

умілість у  бойових діях викликали захоплення всього світу.

       Яскраву  грань  обдаровання   Хмельницького  становить   його   талант

полководця.  Почавши  з  масових  рухів  повстанців,   Богдан   Хмельницький

переходить  до операцій добре вишколеного, добірного, хоч і не такого  вже  й

численного, війська.  Використавши  в  організації  української  армії  свій

попередній  великий військовий досвід і  залучивши  талановитих  полководців,

таких як Іван Богун  чи Максим Кривоніс, Хмельницький  сповідував  вирішальну

роль  проводу  у  війську,  роль  авторитету  командування  та  його  уміння

підтримувати  дисципліну. Польське військо здебільшого  кількісно  переважало

українську  армію, але  зазнавало  поразки  через  відсутність  серйозного  й

авторитетного командування. Навпаки, від  самого  початку  боротьби  Богдана

Хмельницького  козацьке  військо  було  згуртоване  залізною  дисципліною  й

послухом своєму вождеві. Прикладом  того,  як  Хмельницький  виховував  своє

військо, є факти,  коли  козаки  свідомо  йшли  на  смерть,  на  тортури  як

«язики», яких брали  у полон поляки, і вони  під  тортурами  давали  ворогові

невірні відомості  й рятували своє військо, або коли в битві під  Берестечком

козаки вразили  світ своєю мужністю, фанатичною вірою  в перемогу.

         Моральну вартість війська Хмельницького  сучасники вбачали не лише  в

регулярних  засадах організації, умінні перемагати з меншими силами,  а  й  у

здоровому світогляді козаків, у їхній величезній релігійній  і  національній

згуртованості і зосередженості на єдиній головній меті — перемозі.  Саме  ці

засади завдяки  великому талантові Богдана Хмельницького  створили у  середині

XVII століття  в Україні непоборну  армію,  одну  з  найкращих  у  тогочасній

Європі. Виявом незвичайної на  ті  часи  дисциплінованості  війська  Богдана

Хмельницького було й те, що не лише козацькі, а  й наймані  татарські  загони

не наважувалися чинити грабунки у здобутих містах. Навіть вороги, поляки,  з

подивом  висловлювалися  про високу  дисципліну,  послух  і нечувану  доти

карність за  порушення  у  війську  Хмельницького.  Основами  тих  чеснот  і

високої жертовності  та дисципліни були виплекані з часів  Київської  держави

такі риси воїнської  доблесті,  як  честь,  хоробрість.  Богдан  Хмельницький

вміло  застосовував  новітню  тактику,  яка  з’явилася  у  Європі   в   часи

тридцятирічної  війни.  Апогеєм  його  таланту  як  полководця  перемагати  з

меншими силами була битва під  Батогом,  блискучий  реванш  за  поразку  під

Берестечком.

 

 

 

 

 

 

 

     

 

 

 

 

 

 

  Список використаних джерел та літератури.

 

1. М. Грушевський Історія України-Русі, т. VII, Київ, “Наукова думка”,

   1995 р.

2. Н. Полонська-Василенко   Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р

3. М. Аркас   Історія України-Русі, Київ, “Вища школа”, 1991 р

4. Орест Субтельний   Україні. Історія , “ Либідь ”, 1991 р

5. Г. Кониський     Історія Русів, Київ, “Радянський письменник”, 1991 р

6. І. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін   Історія українського

   війська,  Львів, “Світ”, 1992 р.

7. А.Жуковський, О.Субтельний   Нарис історії України, Львів, “Світ”, 1992

   р.

8. В .Антонович   Коротка історія козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.

9. О.Єфименко   Історія України та її народу, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.

10. В.Власов, І.Коляда   Історія України, Київ, “АСК”, 1996 р.

11. Під редакцією Слюсаренко В.Г. , Гусєва В.І.  Нариси історії України

   (новий  погляд), Київ, “Вирій”, 1996 р.

12. Під редакцією В. А. Смолія   Історія України. Нове бачення, Київ,

   “Україна”, 1995 р.

13. В.Король  Історія України, Київ, 1995 р.

14. М.Котляр, С.Кульчицький Шляхами віків: Довідник з історії України,

   Київ, “Україна”,1993 р.

15. Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко   Історія України, Київ, 1993 р.