Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

польської  шляхти.  Зі  схвалення  чигиринського  та  корсунського  старости

Олександра  Конєцпольського у нього відбирали  то  млин,  то  коня,  поки  не

дійшла  черга  й  до  батьківського  хутора  Суботова.  Підстароста   Данило

Чаплинський в 1646 р.  звичним  для  шляхти  «наїздом»  захопив  Суботів,  а

молодшого сина Хмельницького наказав побити мало не до смерті. І це тоді  як

Хмельницький  мав великий авторитет серед  козацтва,  його  добре  знали  при

дворі польського короля, а також в урядових колах  Франції.

       Навколо Хмельницького гуртувалася  група незначної козацької старшини,

яка добивалася відновлення козацьких прав і  привілеїв. Серед неї  виділялися

сотники  Чигиринського  полку  Федір  Вешняк  і  Кіндрат   Бурляй,   колишні

полковники  Корсунського полку Максим Нестеренко,  Білоцерківського  —  Яцина

Люторенко  і  Яцько  Клиша  та  військовий  суддя  Іван  Гиря.   Найближчими

сподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох  морських  походів

на турок  і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніс.

       Перший варіант знищення польських   військ  на  Наддніпрянщині  восени

1647 р. чомусь  не здійснився. І Хмельницький  та його однодумці зібралися   на

таємну раду під Чигирином для вироблення  нового  плану.  Але  про  зібрання

стало відомо польському комісарові і той  наказав  чигиринському  полковнику

Михайлу (Станіславу) Кричевському заарештувати Хмельницького  для  проведення

слідства. Та Вешняк і Бурляй переконали  полковника,  що  він  не  винен,  й

умовили відпустити  Хмельницького  до  Трахтемирова  —  резиденції  комісара

Яцека Шамберга, аби він зміг виправдатися. Кричевський  співчував  змовникам

і відпустив  Хмельницького. Проте він разом  із старшим сином Тимошем  та  16-

ма однодумцями  за околицею Чигирина повернув на Запоріжжя.  Дорогою  до  них

приєднувалися різні люди, й на Січ прибуло 300, за іншими даними — 500  чол.

Спочатку прибулі  оселилися на о. Томаківка,  за  милю  нижче  від  Микитиної

Січі, де стояв  польський гарнізон;

       Тут же  перебували  козаки  сотника  Федора  Линчая,  які   нещодавно

зазнали поразки  у боротьбі проти ставлеників речі Посполитої Івана  Барабаша

та Іляша  Караїмовича.  Хмельницький  з  побратимами  перебрався  на  ближчий

острів Бучки. У січні 1648 р. козаки вже були готові  до  штурму  Січі.  Але

полковник Гурський не прийняв бою  і  завчасно  втік  залога  з Черкаського

полку впустила повсталих у Січ і сама приєдналася  до них. На загальній  раді

30 січня, за  іншими даними —  на  початку   лютого,  1648  р.  козаки  обрали

Хмельницького  гетьманом  і  підтримали  його  курс  на   загальне   збройне

повстання проти Речі Посполитої.

       Літопис Григорія Граб’янки,  розповідаючи про втечу Б.Хмельницького   у

грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: “Спершу  подався на острів  Бучки,  а

потім втік на Микитин  Ріг, знайшов там чоловік триста козаків,  розповів  їм

про себе, про  все те, що ляхи з козаками задумали зробити,  про  ту  наругу,

яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над  господніми храмами”.

       21 січня (в історичній літературі  називають 25-е,  31-е  січня)  1648

року загін  повстанців на чолі з Б.Хмельницьким захопив  Микитинську  Січ.  У

цьому йому сприяли  козаки  Черкаського  козацького  реєстрового  полку,  які

перебували  в ній для спостереження за татарськими переправами через  Дніпро.

Повстання охопило  весь Низ, де Б.Хмельницький “усіх  жовнірів  польських  та

німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли) винищив”.

       Народна пам’ять скрізь століття  пронесла цікавий переказ про  те, яким

чином Хмельницький добився успіху.  “...  Приїхав  на  Січ,  аж  там  стоїть

жовнірство, бере од козаків десяту рибу.  От  Хмельницький  показавши  тайно

запорожцям  королівський лист, усовітував їм як  збути  жовнірів:  “Я,  каже,

вийду на майдан та й зачну кричати: “У раду ! В  раду! В раду! А як  візьмете

під полу дрючку і як жовніри прийдуть без шабель, то ви на їх з дрючками  на

всіх і перебийте” Так і сталося”.

       У лютому 1648 р. повстанці розбили під  Микитинською  Січчю  каральні

загони  поляків,  що  намагалися  придушити  повстання.  Здобуття   Січі   і

звільнення  Запоріжжя  від  польських   військ   були   першими   перемогами

Б.Хмельницького,  що  мали  стратегічне  значення.  Це  стало   і   початком

визвольної  війни українського народу проти  Речі Посполитої.

       За короткий час Б.Хмельницький  сформував  повстанську  армію,  уклав

воєнний союз з Кримським ханством, здійснював  агітацію  серед  українського

народу організовано взяти участь у війні з  поляками.  Саме  тоді  ним  була

проголошена мета боротьби–відновити Українську державу.

       Після Великодніх свят 1648 року  кошова старшина  зібрала  запорозьких

козаків до Січі на Раду. Прибувши на неї було наскільки  багато, що  “кошовий

отаман із  Хмельницьким  мусили  вийти  з  Січової  фортеці  на  просторіший

майдан”.

       На великій козацькій раді  було оголошено, що за збитки  і гніт з  боку

поляків проти  них починається війна.  А  союзником  козаків  буде  Кримський

Хан.  Як  повідомляє  літописець  Самійло  Величко,  що  “почувши  це,   все

Запорозьке  військо одностайно  і  одноголосно  назвало  Хмельницького  своїм

гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти  за  нього  у  війні  з

поляками, навіть якщо треба буде головами накласти”. Тут  же  на  раді  йому

вручили гетьманські  клейноди.

       Звідси,  через  кілька  днів  Б.Хмельницький   на   чолі   8-тисячної

повстанської армії вирушив на зустріч польським військам, які  “йшли  просто

на Запороже до Січі зносити Хмельницького або  осадити його з войском”.

      У 1648 р. український народ   єдиною  силою  виступив  проти   польсько-

католицького  поневолення.  Експлуатація  панів,  шляхти,  євреїв-орендаторів

була  жорстокою.  Богдан  Хмельницький  сказав:  “Причиною,  яка   спонукала

козаків піднятися  війною на ляхів було  не  те,  що  позбавляти  їх  .земної

батьківщини, не те, що  обтяжувати  їх  роботами,  подібно  до  немилостивих

фараонів, а  те, що  ляхи,  змушуючи  козаків  відступати  від  благочестивих

догматів та приєднуватися до  невірного  вчення,  злим  юродством  руйнували

села й доми нетлінних душ”.

         

  Війна поділилась на чотири періоди.:

       Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами  під Жовтими

Водами і  Корсунем;  битвою  під  Пилявцями;  облогою  Львова  і  Зборівським

договором.

       Другий  період  війни  (1650-1653)   попри   кровопролитну   боротьбу

повсталих і  поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

 

       Тритій період війни (1654-1655) визначився допомогою Росії Україні в

боротьбі з  Польщею.

 

       Четвертий період війни (1656-1657) це укладання союзу між Україною і

Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва  і  шведською  армії

проти Польщі.

Битва на Жовтих Водах 1648 - перша переможна битва української армії під

проводом Б.Хмельницького  проти  польських  військ  на  початку  національно-

визвольної  війни українського народу під проводом  Б.Хмельницького  1648-57.

21.1.1648 повстанські  загони  спільно  з  запорожцями   розгромили  польський

гарнізон на Запорізькій Січі і обрали гетьманом  України Б.Хмельницького.  На

початку квітня 1648, вимагаючи від великого коронного  гетьмана  М.Потоцького

вивести  з  України  урядові  війська   і   скасувати   “Ординацію   Війська

Запорізького”,  Б.Хмельницький  на  чолі  козацького  війська   виступив   з

Запоріжжя.  Головні  шляхетські  сили  під  командуванням   М.Потоцького   і

польного гетьмана М.Калиновського розташувалися між Черкасами  і  Чигирином.

11(21).4.1648  польське  командування  вислало   назустріч   повсталим   два

авангардні  загони. Перший під командуванням  С.Потоцького і  Я.Шемберка  (бл.

6 тис. польських  жовнірів і 2 тис. реєстровців)  наступав суходолом,  другий,

що складався  з 2 тис. іноземних найманців і 4  тис.  реєстрових  козаків  на

чолі  з  генеральними  осавулами  І.Барабашем  та  І.Караїмовичем,  плив  на

байдаках вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони  мали  об'єднатися

і спільними зусиллями захопити  Січ.  Поділ  польського  війська  на  окремі

частини блискуче використав Б.Хмельницький. 19(29).4.1648 повстанці  і  загін

татар  Тугай-бея  атакували  шляхетське  військо  в   урочищі   Жовті   Води

(неподалік теперішнього  міста Жовті Води Дніпропетровської обл.)  і  змусили

його,  збудувавши  табір,  чекати  на  підмогу.  Однак  допомога  польському

війську ззовні так і не надійшла.24.4(4.5).1648 поблизу  Кам'яного Затону  на

Дніпрі  реєстрові  козаки  підняли  повстання,  яке  очолили  Ф.Джалалій   і

черкаський  сотник Б.Товпига.  Повсталі,  убивши  декого  з  старшин,  5(15)5

приєдналися  до  військ  Б.Хмельницького. Вирішальна   битва   5-6(15-16).5

завершилась повним розгромом  польських  військ  в  урочищі  Княжі  Байраки.

Сотні польських солдатів загинуло, близько З тис. жовнірів  і  50  шляхтичів

потрапили у  полон, в тому числі С.Лотоцький  (незабаром  помер  від  ран)  і

Я.Шемберк...  Перемога  української  армії   під   Жовтими   Водами   сприяла

розгортанню національно-визвольного руху по всій Україні.

       Вражені звісткою про поразку  в битві під Жовтими Водами  й  переконані

підісланим  козаком у тому, що повстанці значно переважають  їх,  командувачі

20-тисячних головних  сил Марцін Каліновський та  Міколай  Потоцький  залишили

вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента  гетьмана,

почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік  від  Корсуня

поляки наскочили  на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15  тис.,  без

врахування  татарської кінноти) і знову  зазнали  поразки.  Хмельницькому  до

рук потрапили  обидва  командувачі  польсько-шляхетської  армії,  80  великих

вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам  ще мало  було

нещасть, за шість  днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV.  У

той час, коли на півдні збираються юрми  повстанців.  Річ  Посполита  раптом

втрачає короля, командирів і армію.

       Перемоги Хмельницького  приголомшили  поляків  і  водночас  надихнули

українців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі  козаки,  селяни  і

міщани створюють  полки й або пристають  до  гетьмана,  або  ж  під  проводом

місцевих ватажків  піднімають  власні  повстання.  Багато  селян  і  козаків

скористалися  нагодою дати волю довго стримуваній  ненависті  до  гнобителів.

Страшна картина  цих  подій  описується  у  «Літописі  Самовидця»:  «...  где

колвек знайшлася шляхта, слуги замковіє, жиди й уряди міскіе — усе  забияли,

не  щадячи  ані  жон  й  дітей  їх,  маєтности  грабовали,  костели  палили,

обваліовали, ксіонзов  забияли,  дворі зась  й замки шляхецкіе й двори

жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій  в  той  кріві  на