Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

Початок визвольної війни  українського народу під проводом Б.Хмельницького.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Зміст:

 

 

  Вступ........................................................................................................................ стор. 3

 

       1.Причини визвольної війни українського народу............................................стор. 4

 

       2.Воєнні дії 1648-1649рр...........................................................................................стор. 6

 

       3.Формування козацької державності...............................................................   стор. 13

 

       Висновки................................................................................................................... стор. 17

 

       Використана   література...................................................................................... стор. 14

 

 

 

                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              Вступ

      Обрана тема, розкриття її  суті  має  велике  значення  для   розуміння

причин  Національно-визвольної  війни  українського  народу   під   проводом

Б.Хмельницького  (1648-1654рр),  її  швидкого   і   успішного   розгортання.

Незважаючи  на поразку народних  повстань  в XVI  – 20-30рр   XVII   ст.

Український народ  здобув  багатий  досвід  національної  та  антифеодальної

боротьби, впевненість в  своїх силах, вдалося відновити  православну церкву  в

Україні,  зросли  козацькі   привілеї.  Ці  повстання  стримували  посилення

польського  національного,  феодального  і  колоніального  гніту,   так   як

польський уряд та польські магнати пам‘ятали, чим це може закінчитися.

      Українські  історики  в  своїх  роботах    приділяли   багато    уваги

висвітленню  цього  питання:  так  М.Гру  шевський  розгляду  цього  питання

присвячує цілий розділ –  р. IV “Перші козацькі війни” (Історія  України-Русі

т. VII) , О.Субтельний  в  частині ІІІ “козацька ера”  своєї книги “Історія

України” дає аналіз цього питання під назвою “Перші повстання”.  Звертається

  до опису питання  , пов‘язаного з селянсько-козацькими  рухами  і  видатний

український історик Наталія  Полонська-Василенко – в  своїй  роботі  “Історія

України” т.1  ч.  IV  “Україна  напередодні  Хмельниччини  ”.  Продовжується

висвітлення цього  питання  і в “Історії  Русів”,  “Історії  України  та  її

народу”       О.Ф.Єфименко,  “Короткій  історії  козаччини  ”  В.Антоновича.

Більшість сучасних істориків розглядають історію  повстання  в  XVI  –  48-57

рр. XVII ст., як єдине  ціле, породжене одними і  тими  ж  причинами.  Так  в

академічному  дослідженні  “Історія  України  –  нове  бачення   ”,   автори

висвітлюють дану проблему в розділі “Суспільні рухи кінця  XVI  –  30-х  рр.

XVII ст.”. Цю  точку зору поділяють і  автори   “Нарисів  з  історії  України

(Новий погляд) I ч.  розділ  “Національно-визвольна   боротьба  українського

народу проти  Польщі”.

       Повстання під  проводом  К.Косинського  (1591-1593),  Повстання  під

керівництвом  Северина   Наливайка   (1594-1596   рр.),   Козацько-селянські

повстання  20- 30 років XVII ст. (під приводом  Марка  Жмайма,  під  приводом

Тараса Федоровича (Трясила)  (1630  -  1631  рр.),  під  керівництвом  Івана

Сулими (1635 рік)), Повстання 1637-1638 рр. підготували грунт для  успішного

розгортання Визвольної війни українського народу  (середина  XVII  ст.)  під

проводом Б.Хмельницького.

   1. Причини визвольної війни українського народу.

 

       Причини,  характер та рушійні  сили  війни.

       Основними  причинами Національно-визвольної війни в середині XVII  ст.

       були:

          1. Релігійне гноблення - наступ  католицизму та  уніатства на

               права   й   свободи    Української   православної    церкви,

               конфіскація   церковного   майна   та   земель,   насадження

               католицизму  серед  населення,  впровадження   обов'язкового

               податку  для  населення   на   утримання    католицької   та

               уніатської церкви, діяльність  ієзуітів.

            2. Національне гноблення - обмеження українців у правах  при

               зайнятті  урядових посад та  роботі в органах  самоврядування

               міст,   вказівки   на   другосортність   й   неповноцінність

               українців.

       3. Соціальне гноблення:

       •  зростання  барщини,  натуральної   та  грошової  ренти,   зростання

податків та відпрацьовок селян на  користь  держави,  підсилення  особистої 

залежності  селянина від польської шляхти та магнатів;

       • феодальна  анархія  та  розгул   магнатсько-шляхетського  свавілля,

експлуатація  з боку євреїв-орендаторів;

       •  посилення  козацтва  й  міщанства,   нерівність  у  правовому   та

політичному  становищі   української  православної  шляхти,  обмеження    її

інтересів з боку польських магнатів та шляхти.

       За своїм характером цей   всенародний рух був  національно-визвольним,

релігійним, антифеодальним.

       Головною  рушійною  силою   визвольної  війни  було  козацтво.   Серед

повстанців  було  багато  селян  та міщан,  а також вихідців  з   дрібної

української  православної  шляхти.  Підтримувало  повстання  й   православне

духівництво.

       Цілями Національно-визвольної війни були:

   . усунення польського домінування, створення Української держави;

 

    .  ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної  власності на

      землю;

 

    . затвердження  козацького  типу  господарювання  на  основі  буржуазної

      власності на землю.

 

       Хоч  магнати  великою   мірою  спричинилися  до  освоєння,   чи,   як

висловлювалися  польські історики  ХIХ  ст.,  ”цивілізування”  України,  вони

також були чинником  нестабільності  й  напруженості,  що  стали  хронічними

хворобами суспільства. Керуючись принципом  “сильний  завжди  правий”,  вони

постійно вдавалися до  насильства  у  конфліктах  зі  своїми  підлеглими  та

іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції,  а  також  слабкість

авторитету  королівської влади у порубіжних землях змусили  поляків  визнати,

що “на Україні  править  беззаконня”.  Схильність  магнатів  до  застосування

грубої  сили  найяскравіше  проступала  в  їхньому   ставленні   до   селян.

Установивши вільні від повинностей слободи і  в  такий  спосіб  заманивши  у

свої величезні  землеволодіння селянство, вони обкладали  селян  повинностями,

як тільки минав  термін слободи. Вимоги  шляхти  дедалі  зростали,  особливо

після того як козацько-селянські  повстання,  здавалося,  зазнали  остаточної

поразки у 1638 р.

       Невдоволення зростало і в  інших верствах  українського  суспільства.

Специфіка пограниччя зумовлювала  становище,  коли  багато  невеликих  щойно

заснованих  міст були слабо захищені від магнатських  зазіхань.  Напіваграрна

природа міст  і  те,  що  розміщувалися  вони  на  землях  магнатів,  давало

олігархам привід  ставити  під  сумнів  статус  міщан  і  вимагати  від  них

виконання обтяжливих повинностей  і  сплати  податків.  Об’єктом  утисків  і

експропріацій  з  боку  магнатів  ставала  навіть  дрібна  знать,  переважна

частина якої все  ще була православною.  Зростало  загальне  невдоволення  та

обурення, але  “клапани”, що ними в таких випадках виходив їх надлишок,  були

закритими. З  подальшим  освоєнням  території  збіглим  селянам  ставало  все

важче  відшукати  незаймані  землі;   водночас   козацтво,   що   традиційно

приваблювало  найбільш невдоволені елементи, після  1638  р.  стало  жорстоко

придушуватися.

       Готовність до повстання  поєднувалася  із  вправністю  в  бою,  цією

властивою рисою  українців пограниччя. Масові повстання в  Європі  того  часу

звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової  науки.

З цієї  точки  зору  Україна  відрізнялася  від  інших  країн.  Мандрівники-

чужоземці  часто  зауважували,  що  життя  на  повному  небезпек  пограниччі

змушувало навіть  простих  селян  та  міщан  освоювати  мистецтво  володіння

вогнепальною  зброєю. До того ж козаки  утворювали  в  повстанському  війську

ядро добре  організованих і високомайстерних вояків. Навіть  недавні  поразки

поглиблювали  досвід українського козацтва у боротьбі  з  регулярною  армією.

Відтак,  із  посиленням  експлуатації  народу   магнатами   в   українському

суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність  боротися проти неї.

       Для грандіозного спалаху бракувало  лише іскри.

2 . Воєнні  дії 1648-1649 рр.

 

       «Ординація Війська Запорізького»  1638  р.  ліквідувала  чимало  прав

козацтва і  на певний час принесла полегшення польській шляхті.  Але  вже  за

кілька років  козаки подолали заціпеніння, згадали  про свою  лицарську  славу

й почали збирати  сили для  нового  виступу  проти  польського  панства.  Хоч

реєстровиків  було лише 6  тис.,  але  вони  спиралися  на  маси  невизнаного

урядом   козацтва   й   пригнобленого   поспільства.   Головними   причинами

зростаючого незадоволення  народних мас  України  політикою Речі  Посполитої

стали посилення  гніту селян і міщан, наступ на права  козацтва  й  небажання

надати  козацькі  права  значній  кількості  покозачених  селян   і   міщан,

незахищеність  православної  шляхти   від   свавілля   польських   магнатів,

переслідування  православного  духовенства  й  національно-релігійні  утиски

інших груп населення.

       Перші звістки про підготовку  козацтва до  повстання  вольний   гетьман

Станіслав  Конєцпольський  одержав  у  1646  р.  Умови  для  повстання  були

сприятливими. Король Владислав IV  готувався  до  війни  з  Туреччиною,  але

після відмови  сейму ратифікувати її початок вирішив  діяти  самостійно.  Він

дозволив  запорожцям  зробити  морський  похід  на  Туреччину   й   дав   їм

королівську грамоту  на спорудження човнів. Під цим прикриттям козаки  почали

збиратися на Запоріжжі, згуртовуватися й виробляти план спільних дій.

       Одним з організаторів  повстання   став  Богдан  (Зіновій)  Михайлович

Хмельницький  (27.ХІІ. 1595—27.VІ.  1647),  Він народився  в  Чигирині,  за

іншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в  сім'ї  дрібного  українського

шляхтича Михайла  Хмельницького й козачки з  Переяславського полку.  Закінчив

спочатку,  напевне,  одну  з  київських  шкіл,  потім  Львівську   єзуїтську

колегію, де дістав ґрунтовні знання  з  історії,  географії,  юриспруденції.

Крім рідної української, добре володів польською,  латинською  та  турецькою

мовами, розумів  по-татарськи. З молодих літ опанував військову справу.  Брав

участь у  козацьких повстаннях 30-х років, займав посаду  писаря  реєстрового

війська, але  в 1637 р. був розжалуваний у сотники,  Як  і  інші  православні

шляхтичі, Хмельницький зазнавав усіляких  утисків  і  переслідувань  з  боку