Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”

Названі причини є  переважно об’єктивними, але й  суб’єктивні причини, до яких належали серйозні прорахунки керівництва в економічній політиці та відсутність у керівництва  політичної  волі  у  проведенні реформ. В Росії стартові  умови  для  перетворення економіки на ринкових засадах виявилися значно кращими, оскільки її економіка менше постраждала від розриву господарських зв’язків, були кошти (валюта, нафта, газ, золото, алмази), було успадковано значний інституціонаційний потенціал (банки, посольства та ін.), також у керівництва Росії була політична воля для проведення реформ, бо загальна ситуація в Росії (особливо продовольча) була надзвичайно гострою. В Україні ж більше проводили дебати - що і як будувати, затягнулося формування твердої виконавчої влади, державні органи неспроможні були активно впливати на економічну ситуацію.

4. Власне ринкові реформи в Україні почалися за найгіршим з усіх можливих варіантів, тобто справжніх реформ в перші роки в Україні не здійснювали, а пристосовувалися до ринкового господарства інших держав, перш за все Росії. Власне ринкові реформи в Україні почалися не з волі її керівництва, а за “законом сполучених посудин”. Ринкові перетворення в російській економіці примушували українську економіку пристосовуватися до них, звідси й відповідні наслідки.

Росія на початку 1992 р. почала ринкові реформи з лібералізації цін, особливо зросли ціни на енергоносії, а саме на нафту в 300 разів, на газ в 100 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. Падіння виробництва викликало стрімке зростання собівартості продукції, що обумовило різке зниження бюджетних надходжень від промисловості, до того ж невпинно підвищувалися бюджетні витрати. Звідси дефіцит бюджету, грошова емісія, а інфляція перейшла в гіперінфляцію. З січня 1992 р. в Україні почалося стрімке зростання цін на всі без винятку товари. Щоб захистити свій внутрішній ринок з січня 1992 р. в Україні запроваджені купони багаторазового використання. В умовах гіперінфляції гроші знецінилися: у 1992 р. - в 21 раз, а у 1993 р. - в 103 рази. З листопада 1990 по   жовтень 1992 рр. уряд очолював  В.П . Фокін; саме йому й довелося починати ринкові реформи. У березні 1992 р. Верховна Рада схвалила “Основи національної економічної політики України”, серед головних засад яких проголошувалися: розвиток ринкових відносин, запровадження власної грошової системи і вихід з рубльового простору, приватизація і демонополізація, а також лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Але необхідних законодавчих та нормативних актів для реалізації обраного курсу не було прийнято. Більш того, в умовах поглиблення кризи, розвалу економіки, уряд Фокіна, щоб якось контролювати ситуацію в економіці, восени 1992 р. по суті почав відхід від ринкових реформ і повернення до командно-адміністративної системи управління економікою. Це й призвело до падіння уряду В.П. Фокіна.

З жовтня 1992 по вересень 1993 рр. уряд очолював Л.Д. Кучма. Цьому  урядові теж довелося діяти в  надзвичайно важких умовах, особливо за прорахунків, допущених урядом Фокіна. За 1991 – 1992 рр. валова продукція промисловості  скоротилася на 13,4%; а сільського господарства – на 18%. Виробництво товарів народного споживання становило 84,3%; продовольчих – 73%; роздрібний товарообіг – 69,9% (від рівня 1990 р.). За 1992 р. гуртові ціни промисловості зросли у 42 рази, а паливної галузі у 237 разів. Середньодушовий доход 87% жителів України був нижчим від мінімального споживчого бюджету, тобто – за межею бідності . Наприкінці 1992 р. економіка із стану глубокої кризи вступила в етап некерованої руйнації. З листопада 1992 р. місячна інфляція становила 50%, тобто досягла рівня гіперінфляції. У 1993 р. економіка продовжувала розвалюватися. За січень – вересень 1993 р. промислове  виробництво скоротилося на 20,9%. Уряд Л. Кучми намагався виправити ситуацію. У першому півріччі 1993 р. Верховна Рада надала урядові надзвичайні повноваження – права видавати декрети на рівні законів, але зупинити руйнацію не вдалося. Щоб стабілізувати становище уряд знову почав відновлювати командно-адміністративну систему управління державними підприємствами, вводити директивні ціни, обмежувати доходи, але це не виправило становища.

З вересня 1993 по червень 1994 рр. уряд очолював Ю. Звягільский, виконуючий обов’язки, та Л. Кравчук. Цей уряд змушений був продовжити політику попереднього. У грудні 1993 р. інфляція перевищила 90%, але у січні 1994 р. становила - 19,2%, в лютому 1994 р. - 12,6%, в березні 1994 р. - 5,7%, а в липні 1994 р. - 2,1%. Це був найнижчий рівень інфляції за попередні три роки. Але зниження інфляції досягли монетарними обмеженнями (затримка виплати зарплати, пенсій та ін.). Ці заходи тільки тимчасово (до того ж штучно) призупинили гіперінфляцію. Більш того, продовжувався навіть спровокований подальший різкий спад виробництва. За січень – березень 1994 р. обсяг промислового виробництва, проти січня - березня 1993 р., скоротився на 38,4%, а національний доход - на 36%.

Наприкінці 1994 р. економіка  України опинилася перед новим  витком гіперінфляції. Процеси нагромадження  коштів в галузях народного господарства практично припинилися. Фактично почався фізичний розпад продуктивних сил. Щоб зупинити інфляцію восени 1994 р. уряд В. Масола. (з червня 1994 по березень 1995 рр.) - знову повернувся до методів директивного господарювання, було запроваджено фіксований курс купонів по відношенню до долара. По суті, це було згортанням ринкових реформ і це призвело до різкого зростання “тіньової“ економіки, до посилення корупції в державному апараті, до втечі капіталів (валюти) за кордон (наприкінці 1994 р. в Україні було 2 - 4 млрд. дол., а за кордоном – 10 - 20 млрд. дол.). Уряд почав збільшувати з підприємств податки з прибутку, які сягнули 90%. Наприкінці 1994 р. економіка України фактично опинилася в стані прогресуючого колапсу.

Верховна Рада 12-го скликання (1990 - 1994 рр.) змінила чотири уряди (В. Масол, В. Фокін, Л. Кучма, Л. Кравчук – Ю. Звягільский), розглянула сім програм виходу із кризи, але жодна з них реально не була втілена в життя, оскільки ці програми були нерішучі й половинчаті, затяглося формування твердої виконавчої влади, рішення уряду блокувалися консервативною більшістю парламенту, також непродуманими були програми соціального захисту людей.

За 1990 – 1994 рр. валовий  національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції  – на 41%, національний доход –  на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг 27,7% - максимуму. По суті це не мало аналогів в історії. Так, у США в роки “великої депресії” (1929 – 1933 рр.) – спад виробництва не перевищував 25%, а у СРСР в роки війни (1941 – 1945 рр.) – падіння промислового виробництва становило 30%. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищім у світі і перевищував показники світових війн. За оцінками експертів Міжнародного Фінансового Фонду у 1994 р. економічна ситуація в Україні була гіршою ніж в будь-якій іншій країні, окрім воюючих. За таких умов скоротився життєвий рівень населення, близько 64% якого опинилося за межею бідності. Україна на 1994 р. опинилася на 83 місці у світі за рівнем споживання. Знецінення грошей призвело до різкого скорочення доходів населення, за 1991 – 1994 рр. – у 5 разів. Зменшилася й покупівельна спроможність населення. Власне за 1992 - 1994 рр. життєвий рівень населення знизився наполовину. Так, у 1993 р. витрати на їжу в сімейних бюджетах становили майже, 70%,  в той час як у США, Франції, Італії – 18-20%, Японії – 23-25%.

5.Тобто, становище в економіці України на 1994 р. було надзвичайно важким, тому наприкінці 1994 р. нове керівництво більш рішуче приступає до ринкових реформ. У жовтні 1994 р. президент Л.Д. Кучма виклав у Верховній Раді свою програму економічних перетворень “Шляхом радикальних економічних реформ”, яка й визначила економічну стратегію уряду. Було заявлено про рішуче проведення ринкових реформ, визначена програма дій, на реалізацію якої була спрямована головна увага урядів: В. Масола (жовтень 1994 - березень 1995 рр.), Є. Марчука (березень 1995 - травень 1996 рр.), П. Лазаренка (травень 1996 – травень 1997 рр.), В. Пустовойтенка (липень 1997 – грудень 1999 рр.). Ці уряди намагалися зупинити зростання негативних процесів розвалу економіки, що на літо 1996 р. в цілому вдалося. У вересні 1996 р. в Україні була проведена грошова реформа, впроваджена нова грошова одиниця - гривня. Але все це було ще непевним, ненадійним. У першій половині 1998 р. спостерігалося вже деяке прирощення в окремих галузях, але у серпні - жовтні 1998 р. фінансова криза у країнах Південно-Східної Азії знову загострила ситуацію. Падіння валового внутрішнього продукту досягло 1,5%, удвічі знизилася купівельна спроможність гривні. Але керівництво України виявило тверду політичну волю у здійсненні реформ.

У 1999 р., вперше за останні 10 років, чітко  виявили себе ознаки економічної  стабілізації. В основному було подолано падіння валового внутрішнього продукту. Якщо у 1996 р. спад ВВП становив 10%, то у 1997 р. - 3,3%, а у жовтні 1999 р. у порівнянні з жовтнем 1998 р. ВВП зріс на 2,8%. У 1999 р. обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. На 1 січня 2000 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, а форму власності (приватизація) змінили 66,7 тисяч об’єктів. Зростали й прямі іноземні інвестиції - з 484 млн. дол. у 1994 р. до 3248 млн. дол. у 1999 р. Тобто на 1999 р. Україна зробила реальний крок виходу із затяжної кризи. Але в цілому соціально-економічна ситуація залишалася складною і неоднозначною.

6.Названі уряди (В. Масола, Є. Марчука, П. Лазаренка, В. Пустовойтенка) не змогли радикально поліпшити загальноекономічну ситуацію. З грудня 1999 р. по квітень 2001 р. уряд очолював В. Ющенко. В основу його діяльності, як і наступних урядів А. Кінаха (квітень 2001 р. – листопад  2002 р.), В. Януковича (з листопада 2002 р.), покладена була стратегія перетворень, відображена у Посланні Президента до Верховної Ради у лютому 2000 р. “Україна: поступ у XXI столітті. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки”. Стрижнева позиція цієї програми - виведення економіки України на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та  економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою. Відповідно до цієї програми уряд В. Ющенка розробив програму діяльності “Реформи заради добробуту”, схвалені Верховною Радою у квітні 2000 р. 2000 р. приніс реальні здобутки. ВВП зріс на 5,8%, обсяг промислової продукції зріс на 12,9%, товарів народного вжитку - на 24,5%, обсяг сільськогосподарського виробництва зріс на 9,2%, реальний наявний грошовий дохід населення перевищував минулорічний на 6,3%, експорт та імпорт відповідно збільшився на 18,8% і 18,2%. У 2000 р. указом Президента почалася приватизація землі.

Але це зростання не супроводжувалося відчутними якісними перетвореннями економіки, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки деформацій, і в соціальній сфері також. Який негативно визначився на ті роки. Ще не було накопичено необхідного потенціалу економічного зростання, не зміцнена достатньо фінансова система держави, аграрний сектор перебував у критичному стані. На 2000 р. 87% КСП були збитковими. Низькою була рентабельність промисловості. На 42% знизилась продуктивність праці, а саме: у промисловості - на 21%; у сільському господарстві більше як у 2 рази. Ще більше ускладнилися структурні деформації економіки України, оскільки майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості. Скорочувалася питома вага галузей, що виробляють продукцію інвестиційного призначення (машинобудування, будівельні матеріали). Зростала частка паливно-енергетичної, металургійної, хімічної галузей, найбільш енергоємних та шкідливих екологічно. Тривалий спад виробництва унеможливлював досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці.

17 квітня 2001 р. вперше Верховна  Рада заслухала звіт Кабінету  Міністрів про хід виконання  програми діяльності уряду і  визнала її незадовільною. 26 квітня 2001 р. Верховна Рада винесла резолюцію недовіри уряду В. Ющенка, що призвело до його відставки.

З травня 2001 по листопад 2002 рр. уряд очолював А. Кінах.

У листопаді 2002 р. у зв’язку  зі створенням парламентської більшості, новим прем’єр-міністром коаліційного уряду було обрано В. Януковича. В цілому соціально-економічна ситуація в Україні на сьогодні залишається непростою, хоча позитивні зрушення стають більш виразними.

44.Особливості  суспільно-політичного розвитку  України у 1991 - 2004 роках.

Розбудова держави.

1.Набуття  і затвердження незалежності.

2.Влада  і партійно-політичні сили України  у   

1992 – 1993 рр.

3.Оформлення  багатопартійності.

4.Політична  криза 1993 р. та дострокові вибори  Верховної Ради й Президента.

5.Суперечності  конституційного процесу.

6.Чергові вибори 1998 і 1999 рр.

7.Колізії  суспільно-політичного розвитку  України у перші роки XXI ст.            

1. Суспільно-політичний розвиток вже незалежної України відбувався непросто й суперечливо. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України приймає “Акт проголошення незалежності України”. Восени 1991 р. розпочинається розбудова незалежної української держави. Уже у вересні - грудні 1991 р. приймаються  закони : про громадянство України, про державний   кордон  України, про прикордонні війська України, про прокуратуру, про Збройні сили України, про Національну гвардію України та інші.

1 грудня 1991 р. проводиться  Всеукраїнський референдум, в якому  участь взяли 84,18% всіх виборців, із яких 90,32% підтвердили “Акт проголошення незалежності України”. Л.М. Кравчука було обрано Президентом України, за нього подано 61,6% голосів. І.С. Плющ став головою Верховної Ради України (був на цій посаді до травня 1994 р.).

У грудні 1991 р. припинив існування  СРСР. 25 грудня 1991 р. Президент СРСР М.С. Горбачов склав повноваження. Було утворено СНД. Україна стала остаточно незалежною. У країні продовжується затвердження багатопартійної системи, складається новий розклад партійно–політичних сил, швидко зростає кількість політичних партій. Зареєстрованих партій на початку 1993 р. було 18, у 1994 р. – 30, на початку 1995 р. – 38, на початку березня 1997 р. – 41, а у 2002 р. – більше 140.

2. Навколо Президента Л.М. Кравчука формується своєрідна “партія влади”. Наприкінці січня 1992 р. Л. Кравчук на сесії Верховної Ради закликав до консолідації всіх політичних сил заради розбудови державності, при цьому центральне місце відводилося НРУ. Частина партій (УРП, ДПУ), що були у складі Руху (НРУ) схвалила й підтримала цей заклик. У серпні 1992 р. вони утворили Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), але не всі партії погодилися з цим, тому відбулися розколи. У травні 1992 р. на  III  з’їзді УРП стався розкол, частина на чолі із С. Хмарою утворила Українську консервативно-республіканську партію (УКРП). Більшість членів НРУ, на чолі з В. Чорноволом, заявила про опозицію Президенту, тому після 2 березня 1992 р.(III Всеукраїнські збори НРУ) УРП і ДПУ вийшли з НРУ. У грудні 1992 р. IV  Всеукраїнські збори НРУ проголосили про перетворення НРУ на політичну партію, яку очолив В. Чорновіл. Влітку 1993 р. у НРУ стався розкол, частина на чолі з Л. Скорик утворили Всенародний Рух України (ВНРУ), який виступив за підтримку Президента й  влади. У січні 1992 р. партії соціал-демократичного й ліберального спрямування (ПДВУ, ПЗУ, ОСДПУ, СДПУ, ЛДПУ, ДПУ) утворили об’єднання “Нова Україна”, яке стало в опозицію до уряду Фокіна, бо виступало за прискорення  переходу до ринкової економіки. Але скоро виникли суперечності й у 1993 р. почався розпад цього об’єднання. У 1994 р. як згуртована сила воно вже не виступало.