Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”

Свої дії українські партизани координували з вищім  командуванням , отримуючи з центру усіляку підтримку. Влітку 1943 р., під  час Курської битви, партизани провели „Рейкову війну”. У червні – жовтні 1943 р. партизанське з’єднання С.Ковпака провело Карпатський рейд. Подібні рейди проводили й інші партизанські з’єднання.

На початку 1944 р. в радянському  партизанському рухові в Україні  визначилися нові риси. УШПР розформував 33 великі партизанські загони та інші, які були реорганізовані в 101 партизанський загін. У 1944 р. провели партизанські рейди 19 з‘єднань і 25 окремих загонів. У січні – квітні 1944 р. І Українська партизанська дивізія ім. С. Ковпака під командуванням П. Вершигори провела Львівсько-Закарпатський рейд. А всього за січень – серпень 1944 р. було вчинено 1037 диверсій.

Активно під час окупації діяло і радянське підпілля –  комуністичне і комсомольське. У  Краснодоні діяла „Молода Гвардія”, у с. Кримки (Миколаївської області) – „Партизанська іскра” та ін. У Дніпропетровську секретарем підпільного обкому КП(б)У був Сташков, а підпільний міськом КП(б)У очолював Г.Савченко.

38. Визволення території  України у 1943 -1944 рр.

1. Звільнення  України від нацистської окупації.

2. Ціна Перемоги.

1. Наприкінці грудня 1942 р. радянські війська почали звільнення українських земель від нацистської окупації. Першим було звільнено село Півнівка Міловського району Луганської області. На середину лютого 1943 р. радянські війська вийшли до Новомосковська, Синельникова, Красноармійська, Слов’янська. Було звільнено Харків, але в середині березня 1943 р. німці знову захопили його. Остаточно радянські війська звільнили Харків 23 серпня 1943 р., після успішної Курської битви. Успішним наступом радянські війська вийшли до Дніпра, який німці перетворили на „Східний вал”. У серпні – грудні 1943 р. тривала битва за Дніпро, за яку 2438 воїнів стали Героями Радянського Союзу. 25 жовтня 1943 р. радянські війська звільнили Дніпропетровськ, 8 вересня – Сталіне, 2 вересня – Суми, 21 вересня – Чернігів, 23 вересня – Полтаву, 14 жовтня – Запоріжжя. 6 листопада 1943 р. було звільнено Київ. 20 жовтня 1943 р. Воронізький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти були перейменовані відповідно у 1,2,3,4 Українські фронти.

Наприкінці 1943 р. - на початку 1944 р. наступ продовжився. У січні - лютому 1944 р. радянські війська провели Корсунь - Шевченківську операцію, під час якої розгромили 80 тисяч німецько-фашистських військ, які потрапили в оточення (Канів – Корсунь – Шевченківський). Наступ продовжувався далі. Були звільнені 8 січня 1944 р. Кіровоград, 22 січня – Кривий Ріг, 13 березня – Херсон, 20 березня – Вінниця. Наприкінці березня – на початку квітня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон з Румунією та Чехословаччиною.

У квітні - травні 1944 р. радянські  війська успішно провели Кримську наступальну операцію. 8 квітня 1944 р. вони прорвали перекопські укріплення, а 12 травня 1944 р. повністю звільнили Крим. У травні 1944 р. з Криму були депортовані кримські татари 238,5 тисяч чоловік, з яких 80% жінки та діти, а пізніше греки, вірмени, болгари. У червні 1944 р. в бою під Бродами була розгромлена дивізія СС „Галичина”. 7 липня 1944 р. було звільнено Львів, Станіслав. У серпні 1944 р. була проведена Яссько-Кишинівська операція, і звільнені Молдавія і Ізмаільшина. У жовтні 1944 р. визволення українських земель від нацистської окупації було завершено. 28 жовтня 1944 р. було звільнене Закарпаття. 8 травня 1945 р. нацистська Німеччина підписала акт про безумовну капітуляцію, а 2 вересня 1945 р. це зробила Японія. Друга світова війна скінчилася.

2. Український народ заплатив велику ціну за Перемогу. За роки війни Україна втратила 8 млн. чоловік, або п’яту частину всього  населення , з яких 2,5 млн. загинуло в боях , а 5,5 млн. становили цивільні і військовополонені. Це становило 40-44% загальних людських втрат СРСР. Понад 10 млн. чоловік залишилися без житла, міста і села були знищені, економіка зруйнована. Було знищено 16150 підприємств, 27910 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 МТС. Лише за 1943-1944 рр. німці вивезли 9200 тисяч т зерна, 6220 тисяч т м’яса, 950 тисяч т олії, 208 тисяч т вершкового масла, 400 тисяч т цукру, 2500 тисяч т фуражу, 3500 тисяч т картоплі. Для транспортування всього цього знадобилося 1418 тисяч вагонів.

У цілому матеріальні  збитки України в роки війни становили 42% загальних збитків СРСР.

39. Протиріччя соціально-економічного розвитку УРСР у другій половині 40-х – середині 80-х рр.

1. Відродження  промисловості.

2. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у повоєнне десятиліття.

3. Труднощі  відродження села. Голод 1946 –  1947 рр.

4. Індустріальне  зростання 50-х – першої половини 60-х рр.

5. Суперечності  розвитку сільського господарства  у 1953 – 1964 рр.

6. Промисловість УРСР у 1965 – 1985 рр.: від піднесення до спаду.

7. Колізії  розвитку українського села у  застійну добу.

1. За роки війни економіка України зазнала величезних втрат, лише прямі збитки становили 285 млрд. крб., що було в п’ять разів більше ніж витрати на промислове будівництво за довоєнні п’ятирічки. У цілому промислове виробництво УРСР від довоєнного рівня становило у 1945 р. 26%. Конкретно ж у 1945 р. від рівня 1940 р. видобувалося та вироблялося: 36% вугілля, 20% електроенергії, 17% чавуну, 15,4% сталі.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР, а у серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР затвердили п’ятирічний  план, за яким передбачалось довести виробництво валової продукції промисловості у 1950 р.  до 113% від рівня 1940 р. Головна увага приділялася галузям важкої промисловості, куди переважно спрямовувалися кошти та ресурси. Значними організаторськими зусиллями та героїчною працею народу було досягнуто значних успіхів у відбудові промисловості, а саме на 1950 р. від рівня 1940 р. становило 93% видобутку вугілля, більше 100% видобутку руди, виробництва прокату чорних металів та електроенергії, 93-95 % виплавки чавуну і сталі, 150% продукції машинобудування. У цілому на 1950 р. обсяг виробництва галузей важкої промисловості України від довоєнного рівня досяг 115%. Але легка промисловість на 1950 р. досягла лише 80% від рівня 1940 р., що обумовлювало нестачу найнеобхіднішого: взуття, одягу, продовольства та ін. Рівень життя та побуту населення в ці роки був низький.

2. Успішно розвиток промисловості відбувався і на західно – українських землях. Валова продукція промисловості за 1945-1950 рр. зросла тут у 10 разів. Усього діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств, а кількість робітників за 1945-1950 рр. зросла у 7 разів. За сталінським сценарієм на західноукраїнських землях у повоєнні роки була проведена колективізація. 93% (1,5 млн.) селянських господарств на 1950 р. було об’єднано в колгоспи (7200), а у 1945 р. було 145 колгоспів, які об’єднували 5,5 тис. селянських господарств.

3. На відміну від промисловості сільське господарство відроджувалося повільніше, стан його був важкий. Особливо ускладнилася ситуація у 1946 –1947 рр. Зима цього року видалася малосніжна, а весною та влітку – посуха. Несприятливі кліматичні умови обумовили неврожай. 3 26400 колгоспів 5500 не зібрали посіяного, валовий збір зерна був в 3-3,5 рази менший ніж у 1940 р. Державний план хлібозаготівель було виконано на 60%, що призвело до  повного виснаження продовольчих ресурсів села, а за умов підриву його продуктивних сил (43% селянських господарств не мали корів, а 20% будь-якої живності), це викликало голод. На трудодні селяни або нічого не отримували, або отримували 50-100 г зерна. Померло від голоду у 1946 р. - 282 тис. чол., а у 1947 р. – 520 тис чол., всього біля 1 млн. чол. У ці ж роки експорт зерна до країн Західної Європи (Болгарія, Чехословаччина, Румунія, Польща, Франція) становив 1,7 млн. т.

По суті відбудова  села розпочалася після  врожаю1947 р. Продуктивні сили села відроджувалися повільно, одна із причин цього в тому, що держава виділяла недостатньо коштів. Капіталовкладення в сільське господарство складали не більше 7 % від загального обсягу асигнувань. Недостатньо було й техніки. У 1945 р. на 28 тисяч колгоспів та радгоспів було 50 тисяч тракторів і 150 тисяч комбайнів. На 1950 р. їх стало вдвічі більше. У результаті від довоєнного рівня виробництво сільськогосподарської продукції України на 1950 р. досягло 91%.

4. 50-ті – перша половина 60-х рр. цікавий і суперечливий період розвитку економіки УРСР. Обсяг промислового виробництва, особливо галузей важкої промисловості продовжував невпинно зростати і, не дивно, бо, як і раніше, сюди спрямовували найбільше зусиль і коштів. Особливо у 50-ті роки розгорталося в УРСР будівництво великих електростанцій (Каховська ГЕС). Усього за 1951 –1958 рр. загальна потужність ГЕС  зросла в 1,9 рази, видобуток вугілля на 61,4%, виплавка сталі у 2 рази, алюмінію в 3,7 рази, чавуну на 81%, а виробництво прокату на 96%. Досягнуто було також високих темпів росту продукції машинобудування і металообробки. Але за темпом приросту легка і харчова промисловість  істотно відставали від важкої.

У 50-ті роки у світі  розгорнулася науково-технічна революція, яка почала здійснювати вирішальний  вплив на подальший розвиток економіки, перш за все, промисловості. Тому для промисловості України актуальним стало питання модернізації, структурної перебудови, бо найрозвинутіші в УРСР галузі промисловості (металургія,  видобуток вугілля, важке машинобудування) вже не визначали рівень економічної могутності. Саме при Хрущові, у другій половині 50-х років починається ціла низка реформ, які не зачепили основ адміністративно-командної системи, не впроваджували ринкових відносин, тому по суті були приречені на невдачу. Переважно реформи Хрущова були спрямовані на реорганізацію управління промисловості, на його вдосконалення.

У 1957 р. в УРСР  були створені раднаргоспи – органи управління промисловістю на певній території, тобто замість галузевих міністерств (по вертикалі) управління промисловістю здійснювалось територіально (по горизонталі). Тим самим республікам надавалася певна економічна самостійність. Спочатку це дало відчутний ефект, оскільки прибутки накопичувались на рахунки підприємств і раднаргоспів, в результаті було більше можливостей впроваджувати найновіше устаткування та більш раціонально можна було використовувати місцеві ресурси і науково-технічні кадри. Але скоро виявилися й недоліки, негативні тенденції, а саме, послабилися господарчі зв’язки між підприємствами різних регіонів, а це звужувало можливості здійснення єдиної технічної політики в масштабах СРСР (місництво), проте на початку економічне життя пожвавилося,  індустріальний потенціал УРСР помітно зріс.

У 1959-1965 рр. в СРСР виконувався  семирічний план. За цей час на 1965 р. було вироблено чавуну 38,5 млн. т., сталі 37 млн. т., прокату 30,5 млн. т., або на 70% більше від рівня 1959 р., кам’яного вугілля видобуто з 164,5 млн. т до 194 млн. т, нафти у 4,6 рази більше, газу з 9,5 до 39 млрд. кубометрів, а електроенергетики з 44 до 94 млрд. кВт/год. Були створені штучні моря: Каховське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Київське.

У цілому за 1959 –1965 рр. загальний  обсяг промислової продукції  УРСР зріс на 84%, але показники ці були протирічні, оскільки досягнення НТР у виробництво впроваджувались повільно.

5. Сільське господарство у 50-х - першій половині 60-х рр. також розвивалося протирічно. На початку 50-х років становище в сільському господарстві було дуже складним. У березні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який розглянув питання про становище у сільському господарстві СРСР. Було вироблено новий підхід, більш реалістичний, спрямований на удосконалення існуючої колгоспної системи, а саме, більше виділялося коштів, техніки, спеціалістів, тобто інтенсивніше зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів. Були підвищені закупівельні ціни майже в 3 рази, в тому числі, на зернові майже в 7 разів, а на продукцію тваринництва у 5,5 разів. Колгоспникам щомісячно, або щоквартально почали авансувати їхню працю (з 1956 р.). У 2,5 рази була зменшена сума податків з господарств колгоспників, також скасована попередня заборгованість.

Незважаючи на обмеженість  цих заходів, наслідки були відчутні. За 1954 –1959 рр. щорічний приріст сільськогосподарської продукції становив понад 7%. Врожайність зернових за 1950 –1961 рр. зросла з 10,2 до 19,9 цт. з га.

Але наприкінці 50-х років  становище сільського господарства знову погіршилося. У травні 1957 р. Хрущов висунув гасло у найближчі  роки наздогнати та перегнати США  по виробництву м’яса, молока і масла  на душу населення, а керівництво УРСР таке завдання визначило собі вже на 1958 р.

У 1958 р. були ліквідовані  МТС, а вся належна їм техніка  перейшла до колгоспів, які зобов’язані  були її викупити. Це було протирічне рішення. З одного боку це зміцнило матеріально–технічну базу колгоспів, зробило їх економічно більш самостійними, але одночасно підірвало фінансову базу колгоспів. На 1964 р. 90% колгоспів опинилися у фінансовій скруті, а 30% стали банкрутами.

На початку 50-х років  було проведене чергове укрупнення колгоспів, яких у 1945 р. було 26400, у 1950 р. –13000, а у 1965 р. - 9600. З 1959 р. почалося широке впровадження кукурудзи – “королеви ланів”, а також численні реорганізації сільськогосподарського виробництва. У 1954 р. почалося засвоєння цілинних земель, куди спрямовувалися техніка, кадри, кошти, а традиційні зернові райони усього цього в достатній мірі не отримували. У результаті, у 1959-1965 рр. приріст продукції сільського господарства планувався 70%, а реально складав 3%. На 1965 р. від рівня 1958 р. продукція землеробства становила 86%, а тваринництва –93%. У 1963 р. був сильний неврожай, щоб уникнути голоду почали робити масові закупки хліба за кордоном (20 - 40 млн. т зерна). У 70 – 80-х рр. десятки млн. т зерна вже закуповували щорічно. У ці ж роки погіршився і рівень життя населення, який помітно покращився з другої половини 50-х років.

6. На середину 50-х років в розвитку радянської економіки знову виявили себе труднощі, кризові явища, знову відчутною стала потреба глибоких економічних перетворень. Ці реформи почав готувати вже Хрущов на кінець 1964 р., але провело вже нове керівництво. Реформи започаткували два пленуми ЦК КПРС.

Вересневий пленум 1965 р. прийняв постанову “Про покращення управління промисловістю, вдосконалення  планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва”. За рішеннями цього пленуму підвищувався науковий рівень планування економіки, розширювалась сфера госпрозрахункових відносин на підприємствах і в галузях, застосовувались заходи по створенню ефективних систем стимулювання, а саме, основним критерієм господарської діяльності підприємства зробили не загальний вал виробленої продукції, а обсяг її реалізації. Також створювалися спеціальні фонди для матеріального заохочення робітників і службовців, поліпшення їх добробуту, але разом з цим у 1965 р. були ліквідовані раднаргоспи і відновлено галузеву систему планування і управління промисловістю , тобто республіканські органи влади  практично втратили контроль над більшістю підприємств. Тому реформа 1965 р. в промисловості була суперечлива і не послідовна, але у роки восьмої п’ятирічки (1965 – 1970 рр.) вона забезпечила досить високі  темпи промислового розвитку. Цю п’ятирічку економісти називають ” золотою”, результати якої були кращими за останні 35 років. Усього на 50% за 1966 - 1970 рр. зросло виробництво промислової продукції в УРСР.