Пелопенеська війна

Основне військо пелопоннесців, що налічує 60 тис. чоловік, на чолі з царем Архідама, виконуючи заздалегідь розроблений план, вторглися на територію Аттики. «Афіняни, - писав Фукідід, - стали переселяти з полів в місто жінок і дітей і перевозити решту рухомість, знищували навіть дерев'яні частини своїх осель, дрібну худобу та в'ючних тварин вони переправили на Евбею та інші прилеглі острови». Пелопоннесці стали розоряти сільську територію Аттики, палити посіви, вирубувати плодові дерева і виноградники, прагнучи виманити ворога на рішучий бій. [додаток № 1]

Перікл і керівні  кола Афін передбачали такий оборот подій. Велика частина населення  Аттики була надійно укрита за потужними  стінами Афін, неприступних для спартанців (у спартанців не було досвіду облоги фортець, тим більше таких, як афінський укріплений район). Через порт Пірей афінське населення отримувало необхідне продовольство і спорядження від союзників, а слабший пелопоннеський флот не міг цьому перешкодити.

Правда, від спустошення аттичних земель важко страждали селяни, але основне торгово-ремісниче населення Афін спокійно ставилася до такого розвитку подій. Після місячного перебування в Аттиці Архідам зі своїм військом повернувся в Пелопоннес. У наступні роки, аж до 427 р. до н. е.., спартанці регулярно (виключаючи 429 р. до н. е..) спустошували Аттику, марно сподіваючись викликати озлоблення афінських гоплітів.

Якщо розорення Аттики, так би мовити, передбачалося військовими планами Перікла, то несподівано спалахнула в 430 р. до н. е.. страшна епідемія висипного тифу (деякі вчені вважають - чуми) сплутала стратегічні розрахунки афінян. Перикл та афінські керівники не припускали, що зосередження величезного числа біженців з Аттики в тісному, курному, недостатньо забезпеченому водою місті може викликати жахливе захворювання. Хвороба лютувала до 426 р. до н. е.. з невеликими перервами і забрала в могилу до чверті всього населення, в тому числі 4400 гоплітів і 300 вершників.

Епідемія мала серйозні наслідки для Афін як у військовому, так і в моральному відношенні. Вождь афінської демократії Перікл, так багато зробив для зміцнення її могутності, був підданий різкій критиці і його навіть не обрали в 430 р. на посаду стратега, більш того, він був присуджений до великого штрафу. Незабаром він сам став жертвою епідемії.

«Хвороба мала шкідливий вплив  і на тіло і на душу громадян, - писав  Плутарх, - вони озлобилися на Перікла. Як люди, збожеволілі від хвороби, ображають лікаря або батька, так  і афіняни стали погано ставитися  до Перікла за намовою його ворогів, які говорили, що хвороба цю виробляє скупчення сільського народу в місті, коли багато в літню пору змушені жити разом, покотом, в тісних хатинах і задушливих сараях ».

Спарта, скориставшись важким становищем Афін, робила все зусилля по розкладанню Афінського морського союзу і досягла в цьому певного успіху. Ще в 432 р. до н. е.. впливовий на півострові Халкидика поліс Потідея підняв повстання і оголосив про вихід з союзу. [8. с. 370]

Афіни були змушені надіслати в  Потідею сильну ескадру в 70 трієр і 3000 гоплітів (потім ця кількість зросла до 4200), які протягом 2,5 років приводили до покірності свого норовистого союзника. Не встигли афіняни розправитися з Потідеа, як відпали міста на острові Лесбос, одному із самих багатих і сильних афінських союзників (427 р. до н. е.). Лесбійські аристократи відправили послів в Лакедемон, просячи допомоги та захисту від афінян.

Втрата Лесбосу була б дуже сильним ударом, афіняни  розуміли, наскільки небезпечним  був би для них перехід острова  на сторону спартанців. Тому були зроблені самі швидкі і рішучі дії. Значна флотилія в 100 трієр була направлена ​​до берегів Пелопоннесу і затримала вихід спартанців на допомогу Лесбос. А тим часом інша афінська ескадра з 1000 гоплітами на борту була направлена ​​до Лесбос і приступила до облоги його головного міста Мітілени.

Допомога спартанців запізнилася, і після кількох місяців облоги Мітілени впали. Афіняни жорстоко розправилися з повстанцями: були зірвані всі укріплення на Лесбосі, знищений флот, накладена важка контрибуція, частина землі була конфіскована і на розмежованих ділянках поселені 2700 афінських колоністів; 1000 Мітіленскіх аристократів та їх прихильників як призвідників повстання були страчені (при обговоренні питання про покарання повсталих в афінському Народних зборах мало не пройшло рішення про страту всіх дорослих чоловіків і про продаж в рабство жінок і дітей Мітілени).

Суворі покарання, накладені на бунтівних мітіленцев, повинні були налякати афінських союзників, не допустити  інших повстань. І дійсно, протягом тривалого часу афінські союзники зберігали спокій.

2.2. Сицилійська війна ( 420- 413 р. до. Н. е.)

Зазнавши невдачі в  материковій Греції, Афіни звернули свою увагу на Сицилію. Існуючі тут  грецькі міста були дуже багаті, а Сіракузи, головне місто острова, був ненабагато менше Афін. Завоювання Сицилії давало б афінянам величезні переваги перед пелопоннесцями, а найважливішого союзника Спарти - Коринф - завдавало б сильний удар по торгівлі. Закріпившись на шляху до Сицилії в ході попереднього етапу війни (Пілос, Керкіра, Навпакту), Афіни тепер могли подумати про відправку сюди значних експедиційних сил.

Приводом для посилки військ стало прохання міста Сегесті, союзника Афін, про допомогу у війні проти  Селинунте, який підтримував Сиракузамі. Зіграло, ймовірно, свою роль і те, що і в Сицилії союзники Афін, як і самі афіняни, були іонійцями, в той час як сіракузяни і їх союзники, як і спартанці, були дорійцями. Командувати походом були призначені Нікій, Ламах і Алківіад.[9. с. 600]

Буквально перед самим відплиттям експедиційних сил невідомими особами було зруйновано велику кількість герм - статуй, що мали релігійне значення. Підозра в цьому злочині впала на Алківіада. Незважаючи на його вимогу суду і розгляду, було прийнято рішення про відправку військ під його командуванням, але після прибуття афінян в Сицилію Алківіад був відкликаний. Вважаючи, що повернення додому не обіцяє йому нічого хорошого, він перейшов на сторону Спарти і видав усі таємниці Афін, які знав.

Сили афінян налічували понад 130 трієр, близько 5000 гоплітів, 1300 легкоозброєних воїнів, а також судна з провіантом і іншими вантажами. Істотним недоліком було практична відсутність кінноти. Командував військами після втечі Алківіада стратег Нікій.

Висадка таких значних сил привела до переходу на бік афінян ряду міст і наростання розгубленості в Сіракузах. Однак замість швидкого удару Нікій обрав вичікувальну тактику, в результаті чого кампанія 415 року до н. е.. закінчилася для афінян безрезультатно. З настанням зими вони були змушені піти на зимові квартири. Затримка дозволила Сіракуз послати за допомогою до Спарти, яка відправила сильний загін на чолі з Гиліппа. Об'єднавши всі сили, йому вдалося розбити афінян і попередити падіння міста.

Прибуття до афінян підкріплень  під командуванням Демосфена (73 трієри і 5000 гоплітів), тим не менше, положення не покращила. Після коливань стратегами було прийнято рішення відступати, проте 27 серпня 413 року до н.е.. відбулося місячне затемнення, яке було сприйнято як погану прикмету; з відходом вирішено було почекати. Ця затримка дорого коштувала афінянам. У морській битві афінський флот був повністю розбитий, залишки війська почали відступ вглиб острова в надії добратися до союзників. Однак сіракузяни почали переслідування, і зуміли повністю розгромити противника. Значна частина воїнів потрапила в полон і пізніше була продана в рабство, а стратеги Нікій і Демосфен були страчені.

Розгром сицилійської експедиції був для Афін катастрофою. Загинуло дві третини флоту, близько третини всього гоплітское ополчення, яке міг виставити місто, виснажилися фінанси. Впало вплив Афін у Греції, в самих Афінах піднімають голови проспартанскі налаштовані прихильники олігархії; зростає вплив гетерою - таємних олігархічних організацій. Фактично ця поразка стала поворотною точкою війни, хоча до її закінчення було ще далеко. У 410-413 рр. до н.е. афіняни зазнали серйозної невдачі у Пелопоннеській війні. Вони здійснили великий морський похід до Сицилії, яка забезпечувала Спарту продовольством та військовою допомогою. Про­те флот потерпів там поразку. На суші афіняни теж були розбиті, воїнів, що уціліли, було продано у рабство. Невдача сицилійської експедиції, великі втрати у кораблях і війську, затрати величезних грошових і ма­теріальних ресурсів—усе це суттєво підірвало міцність Афінської дер­жави, позиції демократів. До того ж Афіци охопила завезена зі сходу епідемія чуми (або тифу).

У 411 р. до н.е. в Афінах, за допомогою Спарти, стався олігархіч­ний  переворот. Була створена комісія у складі 30 осіб для вироблення нових законів. Ліквідовано низку демократичних інститутів, посад, усі виплати і допомоги громадянам. Створено новий орган зі знаті та вер­хівки демосу — раду 400, до якої перейшли повноваження всіх інших органів афінської демократії. Обмежено кількість повноправних гро­мадян — до 5 тис. осіб (закон Ферамена). Оплату за здійснення дер­жавної служби скасували. Низи народу, отже, знову були усунені від влади. Оскільки олігархи обіцяли закінчити війну (а це було на той час основним), то народ спочатку їх підтримав, але незабаром відвер­нувся, бо миру зі Спартою так і не було укладено (з вини Спарти). У 403 р. до н.е. демократію в Афінах було відновлено, але внутрішня боротьба політичних сил не припинилася. На рік раніше закінчилася Пелопонеська війна, Афіни були змушені капітулювати. Афінський морський союз було ліквідовано, більшість грецьких держав, у тому числі Афіни, введено до складу Пелопонеського союзу. Афіни втрати­ли колишню свою славу і могутність, пальму першої у Греції держави.Причина полягає в тому, що Афінський демократичний уряд при­пустився суттєвих військових помилок, серед яких особливо грубою була сицилійська експедиція. Спарта мала кращу і міцнішу військову організацію, та головне те, що Спарті надавала велику фінансову до­помогу Персія. Тому Спарта мала змогу постійно відновлювати свій економічний і військовий потенціал. Неміцним був і Афінський морсь­кий союз, де Афіни правили методами диктату. Нестійкою, небезпеч­ною для демократії була внутрішня ситуація Афін, де підривну роботу постійно вели аристократи, знать.

Згодом Афінська держава  дещо зміцніла, демократія знов перемогла. У 378 р. до н.е. навіть відновлено Афінський морський союз. Але Афіни вже не відігравали в ньому такої домінуючої ролі, як раніше. Скарбниця Афін збідніла, суспільство роздирають соціальні та політичні суперечності. Різко поляризуються розкіш небагатьох і бідність низів.

У другій половині IV ст. до н.е. грецькі держави стикаються з но­вою небезпекою: підноситься  на півночі Греції Македонія (елліни, до речі, не вважали македонців греками). Македонія, створивши потуж­ну армію, починає захоплювати одну за одною грецькі держави. У битві при Хіронеї 338 р. до н.е. було розбито й афінське військо. Майже всі грецькі держави, крім Спарти, увійшли до складу імперії Александра Македонського. Після її розпаду (323 р. до н.е. Александр Македонсь­кий помер) усю Грецію (II ст. до н.е.), в тому числі Спарту, захопив Рим. [10. с. 450]

Три найбільш важливих союзника Спарти - Коринф, Епідавр і Егіна  перебували в стані війни з Афінами і терпіли від них ряд поразок. Егіна була під загрозою захоплення її афінянами. Спарта втратила такого важливого союзника, як Мегари, і якби спартанці не прийняли рішучих заходів, то це, звичайно, негативно позначилося б на їх гегемонії в Пелопоннескій лізі.

2.3. Декелейська  війна ( 413- 404 р.до.н.е.)

Спарта не обмежилася посилкою підкріплень сіцілійця. За порадою Алківіада, був розроблений  новий план вторгнень в Аттику. Тепер замість періодичних короткочасних  набігів спартанці вирішили закріпитися тут надовго. Навесні 413 року до н. е.. був зайнятий і укріплений знаходився в 18 км від Афін селище Декелея, в якому тепер перебував постійний гарнізон. Таким чином, афіняни були змушені повністю перевести місто на морське постачання. Крім того, був відрізаний доступ до Лаврійскіе срібним рудникам, що також позначилося на становищі Афін, а до спартанцям перебігло близько двадцяти тисяч афінських рабів. [3. с. 158]

Афіни опинилися в  дуже важкому становищі. Щоб запобігти  поразки, вони почали будівництво нового флоту і приступили до збору всіх сил своєї держави.

Однак і спартанці  не втрачали часу дарма. Після перемоги в Сицилії вони вирішили нанести  удар у традиційно пріоритетному  для Афін регіоні - басейні Егейського моря. В 412 році до н.е.. повстав найсильніший союзник Афін Хіос, його підтримали іонійські міста Клазомени, Еритреї, Теос, Мілет. Спарта послала їм на допомогу сильний флот, в який входили в тому числі і кораблі сицилійських союзників. До 411 році до н. е.. Іонія повністю відпала від Афін. На довершення всього, Спарта звернулася за допомогою до Персії, і отримала від неї значну фінансову підтримку в обмін на готовність передати міста Іонії під владу персів. Однією з ключових фігур в цій угоді з намісником Сард Тіссаферн був Алківіад.

Афіни виявилися перед  обличчям поразки. Однак вони не збиралися  здаватися, і були готові до прийняття  надзвичайних заходів. Був скасований Форос, а замість нього була введена 10-процентна мито на провезення товарів через протоки, була надана допомога демократичним партіям в союзних містах (наприклад, на Самосі).

Зібрані сили були негайно  відправлені до Іонію, що істотно  поліпшило становище афінян в  цьому регіоні. Крім того, спартанські  сили, значно залежали від перських грошей, почали відчувати перебої в постачанні, так як персам було невигідно повної поразки Афін. Зіграли свою роль і інтриги бажав знову перейти на сторону афінян Алківіада, що мав чималу вагу у намісника Сард Тіссаферна.

Однак спартанці відкинули  пропозиції. Не визнав олігархічний уряд і базувався на Самосі афінський флот. Фактично в афінській державі склалося двовладдя, чим не забарилися скористатися афінські союзники: повстав багатий острів Евбея і міста в протоках (це було вкрай важливо, тому що більша частина хліба ввозилася в Афіни з Чорного моря). Придушувати ці виступи довелося афінському флоту, на чолі якого став знову перейшов до афінян і отримав значні повноваження Алківіад. У 411 році до н. е.. афіняни здобули перемогу при Абідосі, в 410 році до н.е.. - при Кізік, а в 408 році до н.е.. взяли ключовий місто Візантій. Військові успіхи незабаром привели до падіння олігархічного режиму, і відновлення демократії. Між 410 і 406 роками до н. е.. афіняни здобували одну перемогу за іншою, і незабаром зуміли багато в чому відновити колишню могутність. Чималу роль в цих перемогах зіграв Алківіад.