Підкорення країн Південно-Східної Азії та перетворення їх на колонії європейських держав

У середині XVIII ст. голландська Ост-Індська компанія володіла в Бенгалії декількома торговими факторіями, головною поміж яких була Чінсура. Торгівля з Бенгалією мала важливе значення для компанії, що вивозила звідти у великих кількостях тканини, опіум та селітру. Між англійцями та голландцями в Бенгалії існувала жорстка конкуренція. Після битви при Плессі(1757), що надала англійцям владу в Бенгалії, вони сильно обмежили голландську торгівлю, заборонивши продаж опіуму Голландській Ост-Індській компанії і монополію на продаж селітри. Остаточний удар по могутності Голландської Ост-Індської компанії нанесла четверта Англо-голландська війна(1780-1784). Проте навіть при її ліквідації управління Індонезією фактично не змінюється : зберігалась система примусових поставок і панщинної праці, а комітет на чолі з Недербургом, створений в 1791 р., протистояв будь-яким спробам реформ, запропонованих прихильниками ведення вільної торгівлі і відміни старої системи експлуатації колоній.⁸

До початку XIX ст. попередні методи колоніальної експлуатації вичерпали себе. Ост-Індська компанія була ліквідована, а її колоніальні володіння перейшли у руки держави. Після захоплення Індонезії Англією і реформ Рафлза вже навіть не могло бути мови про відновлення компанії. ⁹

Війна між Англією та Францією, що була відновлена у 1803 році привела  до приєднання всіх голландських колоній  Англією. Наполеон надавав великого значення збереженню колоній в Азії за Голландією, і таким чином –  за Францією. Генерал-губернатором Індонезії  у 1807 році був призначений Данделс, що приступив до організації оборони  Яви від нападу англійців. У пошуках  засобів для відрізаної від метрополії Індонезії Данделс розширив систему  примусових поставок, продавав приватним  особам – голландцям та багатим  китайцям – землі разом із селянами, що проживали на цих землях, навіть випускав паперові гроші. Він здійснив побудову стратегічних доріг та укріплень  вздовж північного узбережжя Яви. На будівництво цих доріг було зігнано  десятки тисяч яванських селян, крім того, Данделс вимагав від  яванських феодалів людей в колоніальну  армію. Заходи, здійснені Данделсом, викликали хвилю масового незадоволення  на Яві: селяни тисячами гинули на будівництві  доріг, зросли податки. Власники яванських та інших князівств Індонезії вели таємні переговори з англійцями, надіючись з їхньою допомогою позбавитись голландців. Англійці вміло використали незадоволення населення Індонезії. Тому коли в 1811р. на Яві висадились англійські війська, яванські селяни, насильно завербовані до колоніальної армії, відмовились воювати.    Губернатором Індонезії став Т.С Рафлз, що провів на Яві ряд реформ в інтересах англійської торгово-промислової буржуазії. Були ліквідовані монополії на торгівлю, натуральні постачання(хоча у деяких регіонах вони все ж зберігались), вводився грошовий поземельний податок. На території, що безпосередньо перебувала під англійським управлінням, були обмежені права феодальних правителів (регентів) у судочинстві та зборі податків. У роки англійського панування до колоніальних володінь в Індонезії було приєднано Бантам, частину території Суракарти, а також острови Банка та Біллітон.¹⁰

Метою проведених англійцями у даний період реформ було створення  сприятливих умов для проникнення  в Індонезію приватного капіталу, у тому числі англійського. Однак  ліквідація монополій та податкові  реформи не призвели до помітної зміни  становища.

Після краху наполеонівської  імперії Індонезія за Лондонським  договором від 18 серпня 1814 року була повернена Голландії. Фактично Голландія відновлює свою владу на цих територіях вже з 1824 року, після чого відбулось повстання Діпо Негоро під лозунгами ісламського джихаду (1825-1830). Це стало одним з факторів того, що голландська колоніальна адміністрація була змушена переглянути економічні принципи свого панування. ¹¹

Промислова відсталість  Нідерландів не давала можливості їм експлуатувати Індонезію методами приватнокапіталістичного підприємництва, що їх застосовувала там Англія у 1811-1814 роках. Пошуки нових методів територіальної експлуатації привели до введення системи примусового культивування, що мала жахливі наслідки для господарств яванських селян. Суть цієї системи полягала у тому, що селяни повинні були п’яту частину своєї землі(найбільш пристосовану для цього, тобто найкращу) обробляти для вирощування тих культур, що закуповувались колонізаторами у найбільших кількостях, тоді як решта земель могла використовуватись общиною , перш за все для виробництва необхідних продуктів.¹² Монопольно-кріпосницька експлуатація населення – ось що визначало колоніальну політику того часу.

Ця нововведена система  примусового культивування відіграла  важливу роль для промислового розвитку Нідерландів, забезпечивши постійний  потік капіталу до метрополії. За роки дії введеної системи культивування Нідерланди отримали від колоній Індонезії 900 млн гульд. чистого прибутку. Був встановлений «борг голландських заморських володінь», тобто на колонії була перекладена значна частина державного боргу Голландії, завдяки чому метрополія повністю розплатилась зі своїми боргами.¹³ З іншого боку, ця система консервували відсталі форми господарювання і перешкоджала економічному розвитку країни. Піднявшись на колоніальних прибутках голландська промислова буржуазія почала вимагати ліквідації обмежень для діяльності приватного капіталу в колонії, так як тепер ці обмеження стали заважати подальшій більш інтенсивній експлуатації багатств колонії. Реформи 70-х років широко відчинили двері приватного підприємництва. У колоніальній експлуатації все більшу роль почали відігравати банки і пов’язані з ними акціонерні компанії, що підпорядкували собі окремі промислові підприємства та плантації. Слабкі Нідерланди могли зберегти за собою Індонезію в умовах надзвичайно загостреної боротьби між наймогутнішими державами світу лише шляхом надання цим державам можливості експлуатувати багатства Індонезії. Так народилась так звана політика «відкритих дверей». Нещадна імперіалістична експлуатація призвела до швидкої диференціації села та збідніння населення. Це викликало настільки серйозне падіння купівельної спроможності індонезійців, що виявилось невигідним для голландської буржуазії.¹⁴

Отже, період з початку  XVII до кінця XVIII ст. характеризується пануванням нідерландської Ост-Індської компанії на островах Індонезії, коли шляхом підкорення феодальних правителів, відкритого грабунку та внутрішньо економічного примусу індонезійського населення Нідерланди отримували експортні товари і підтримували свою торгівельну монополію, ізолюючи Індонезію від зовнішнього ринку. З початку XIX ст. і до 1870 року в Індонезії відбувались пошуки нових методів колоніальної експлуатації, введеннясистеми примусового культивування, коли панувала державно-кріпосницька система експлуатації населення.

РОЗДІЛ ІІІ. Філіппіни: методи та форми іспанської колонізації

Після втрати американських  володінь Філіппіни виявились практично  єдиною колонією Іспанії. Як відомо, колоніальна політика Іспанії ґрунтувалась на повній економічній ізоляції її колоній, прагненні зберегти монопольне панування в обширних, віддалених один від одного володіннях і зосередити у своїх руках прибутки, отримані завдяки колоніальній експлуатації.

У другій половині XVIII ст. стали помітними перші зрушення в методах експлуатації Філіппін. Вони були пов’язані з розвитком капіталістичних відносин у метрополії. Необхідність буржуазного розвитку Іспанії знайшла своє відображення у її колоніальній політиці. Щоб утримати в руках корони прибутки від експлуатації колоній, Карл ІІІ прагнув використовувати останні як ринки збуту товарів метрополії та джерела отримання колоніальних продуктів. Карл ІІІ намагався впорядкувати  іспансько- філіппінські торгівельні відносини. У березні 1785 року королівським наказом була створена нова привілейована компанія, так звана Королівська Філіппінська Компанія. Їй була надана монополія на всю іспано-філіппінську торгівлю. Були встановлені прямі зв’язки між колонією та метрополіями. Утворення Філіппінської компанії було покликане збільшити прибутки, що надходили іспанській короні від експлуатації Філіппін.¹⁵ Однак відстала в економічному плані Іспанія не була здатна відгородити свої колонії від впливу більш розвинутих колоніальних країн. Таким чином, діяльність компанії не принесла очікуваних результатів. Тим не менше її існування стимулювало розвиток виробництва колоніальних продуктів на експорт.

На середину XIX ст. Філіппіни під натиском обставин стали відкритими для міжнародного ринку та іноземного приватного капіталу. Потік іноземного капіталу, у свою чергу, створив передумови для більш активного промислового розвитку країни – виникають перші підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, будувались залізні дороги, оснащувались порти. Створювалось все більше нових шкіл, коледжів, університетів, про чому значна частина віддавалась у відання католицької церкви. Природнім результатом цього процесу стало зростання національної самосвідомості філіппінців, серед них поширювались антиіспанські настрої. Ситуація ускладнювалась ще й тим, що у філіппінському селі зберігала свої позиції значна частина іспанських землевласників, включаючи церкву.¹⁶

Отже, Філіппінські острови, як і інші колонії Південно-Східної  Азії, теж були піддані жорсткій економічній експлуатації з боку Іспанії, що прагнула витягнути з  даного регіону якомога більше матеріальних та продуктових ресурсів, однак нічого не робила для промислового чи культурного розвитку островів та їхніх мешканців.

РОЗДІЛ IV. Бірма: протистояння експансіоністській політиці європейських держав

Як відомо,наступ колонізаторів у всіх районах Південно-Східної Азії почався майже одночасно.  Значно довше, ніж інші держави Південно-Східної Азії зберігала самостійність Бірма. Перетворення Бірми в колонію, що почалось в першій чверті і закінчилось у другій половині XIX ст., має довгу передісторію у вигляді першопочаткового етапу європейської експансії у даній країні, що тривала більше трьох століть – з початку XVI ст. У цей період багато європейських держав намагались закріпитись в Бірмі. Їх проникнення вплинуло на історичний розвиток країни, поступово втягувало Бірму в сферу дії світового ринку і світової політики. Першими європейцями, що достовірно побували в Бірмі та надали перші описи даної країни, були італійські купці Венеції, Генуї, Флоренції(Марко Поло, Ніколо ді Конті, Джироламо да Санто Стефано та ін.).¹⁷

Південно-Східна Азія привернула увагу португальців вже після  створення ними опорних баз в  Індії. Тоді португальці, а особливо віце-король Індії Аффонсу д’Албукерки, вважали, необхідним монополізувати торгівлю прянощами. Досягти цієї мети можна було лише закріпившись на Молуккських островах  - центрі виробництва прянощів – і перекрити шлях через Малаккську протоку – основну торгову артерію, що зв’язувала  Південно-Східну Азію з Індією, Персією, Аравією та Африкою. Захоплення важливих стратегічних пунктів, підкорення місцевих правителів, підтримання жорсткої монополії торгівлі за допомоги сильного морського флоту та великої армії було проголошено д’Альбукерки основними принципами португальської колоніальної політики. Однак їхня політика зустріла значний опір з боку азіатських держав. Тим паче, що підкорити більш чи менш значні держави на Малайському архіпелазі та Індокитайському півострові Португалія не змогла. Португальці тримались у своїх володіннях лише за допомогою терору, грабунку та насилля. Підкорені народи постійно піднімали повстання, що підривали португальську колоніальну імперію.

Найбільш міцною базою  португальців у Південно-Східній  Азії була Малакка. Розуміючи неможливість дотримання виключно агресивних принципів у відношенні до держав Індокитайського півострова, Португалія, звернувши свою увагу на Сіам, що став відігравати значну роль у торгівлі регіону, діяла тут більш мирними засобами. Були підписані торгівельні договори, відкриті нові факторії.¹⁸

Досить часто європейські  держави використовували внутрішні  конфлікти держав Південно-Східної  Азії для втручання у їхні справи з метою отримання якомога  більшого матеріального збагачення за рахунок торгівлі та насадження власного впливу. Це була одна з продуманих особливостей експансіоністської політики колонізаторів. Так, наприклад, коли в 1740 р. Бірма вступила в період внутрішніх міжусобиць і довгої боротьби між монами та бірманцями за гегемонію, європейські колонізатори використали цю можливість не лише для більш активного втручання у справи країни, але і для того, щоб поставити Нижню Бірму під свій безпосередній контроль. До того ж французький представник у Бірмі Дюпле у 1751 р. підписує з монами договір, за яким французька Ост-Індська компанія за постачання вогнепальної зброї монам отримала дозвіл на відкриття факторії в Сіріамі та значні торгівельні привілегії.¹⁹

У той же час англійські колонізатори за допомогою воєнних  експедицій будувати в прибережних  зонах власні укріплення(Негре), що є однією з характерних рис англійської територіальної експансії. Іншим важливим стратегічним завданням англійців було поступове послаблення суперників – монів та бірманців. Англійці постачали воюючим зброю у тих випадках, коли могли отримати і для себе вигідні умови торгівлі чи дозволи на створення факторій у прибережних зонах морських держав. Так, наприклад,у 1756 р. був підписаний договір з англійською Ост-Індською компанією, за яким в обмін на військову допомогу одній з воюючих сторін було визнано англійські укріплення в Негре та дозволялось створення англійської факторії в Бассейні для закупки тикової деревини. Але вже у 1759 році бірманський уряд вирішив покінчити з англійськими колонізаторами, тим паче, що бойові дії на території Бірми закінчились і у матеріальній підтримці англійців потреби не було. Англійські колонізатори, зайняті війнами в Індії, не ризикнули виступити проти майже об’єднаної держави і ліквідували свою факторію в Бассейні.

Отже, Бірма змогла протистояти  експансіоністській політиці Англії та Франції навіть у період своєї  внутрішньої слабкості і перетворитись  у наймогутнішу державу Південно-Східної  Азії. Як і інші країни Індокитайського  півострова, Бірма не стала об’єктом територіальної колоніальної експансії аж до XIX ст. 

РОЗДІЛ V. Етапи, специфіка та форми колонізаційної політики Франції: В’єтнам, Камбоджа, Сіам

Проникнення французького впливу в країни Індокитаю почалось ще у  XVIIст. з появою в цих країнах перших католицьких місіонерів-французів. Кількість католицьких місій на чолі з французькими священиками та єпископами збільшилась у XVIIIст., при чому якраз в цей час тут з’являється велика частина французьких торговців. Особливо масове проникнення французів у складі католицьких місій спостерігалось у В’єтнамі. Спорядження католицьких місій у ті далекі країни, які Франція намагалась перетворити на власні засоби збагачення, було однією з її особливих форм приєднання нових земель.