Особливості розвитку економічної думки періоду формування світових цивілізацій

      Рис. 2.1. – Механізм роздержавлення.

     Єдиних правил роздержавлення і приватизації не існує. Кожна країна розробляє свої законодавчі акти, враховуючи економічну, політичну, демографічну, історичну та інші особливості.

     Наша країна не могла використати способи і методи роздержавлення та приватизації, які застосовувалися у західних країнах через низку обставин:

тотальне  одержавлення (частка державного сектору перевищувала 90 %). Це зумовлювалося тим, що державні органи впродовж десятиліть безпосередньо керували всіма стадіями виробничого процесу, розподілу і перерозподілу результатів праці; надзвичайно спотворена структура народного господарства (принцип «виробництво в ім'я виробництва» призвів до того, що в 1990 р. частка засобів виробництва становила 69,5 % усього обсягу виробленої продукції");

велика  кількість підприємств, основні  фонди яких мали високий відсоток зношення; вихід України зі складу СРСР призвів до розриву традиційних економічних зв'язків з відповідним порушенням відтворювального процесу, що в умовах структурної залежності потребувало певної державної підтримки до відновлення нормального процесу; висока частка підприємств воєнно-промислового комплексу і надвеликих підприємств групи «А», що працювали на всесоюзний і міжнародний ринок. їх швидка демонополізація і приватизація призвели б до зруйнування економіки; більшість населення не мала коштів для участі у приватизації; свідомість більшості громадян сформована в умовах соціалізму, головними принципами якого були соціальна справедливість та рівність розподілу; люди, які прийшли до влади, намагалися використати політику як важіль у боротьбі за розподіл та перерозподіл влади, зокрема економічної.

     Основною причиною кризи народного господарства України була глибока деформація економічної структури, зумовлена постійним зростанням матеріалоємності суспільного продукту і відповідним зменшенням частки національного доходу в ньому [7].

     Деструктивні процеси посилювались економічно необґрунтованим вивезенням значної частки додаткового продукту за межі України. Як наслідок, економіка України відчувала постійний дефіцит інвестиційних ресурсів, що перешкоджало ефективно здійснювати структурну перебудову і регулювати процеси простого відтворення. Як наслідок, спрацювання діючих фондів у виробничій сфері перевищувало введення нових. Надзвичайно малою була частка легкої промисловості та галузей машинобудування, які обслуговували соціальний комплекс. Наслідком цього стало падіння виробництва національного доходу на душу населення.

     Процес роздержавлення може відбуватися тільки за умови існування відповідного правового та організаційно-економічного середовища.

     Потрібно було розробити нормативні документи, юридичні норми, законодавчі акти, які гарантували б однакові умови і порядок роздержавлення та приватизації для всіх суб'єктів господарювання.

     Верховна Рада України прийняла низку законів — «Про власність», «Про підприємництво», «Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду», «Про приватизацію майна державних підприємств» та інші, які сприяли формуванню відповідного правового та економічного середовища.

     Для регулювання процесів роздержавлення і приватизації в Україні було створено спеціальні органи (Фонд державного майна (ФДМ) та його підрозділи), який виконував наступні функції:

• визначення форм і методів приватизації;
• створення довірчих товариств та видача ліцензій на операції з приватизаційними паперами;
• забезпечення гласності у проведенні роздержавлення та економічної доступності об’єктів державної власності для всіх суб’єктів;
• можливість реприватизації,якщо перший власник упродовж певного періоду не міг реально (економічно) приватизувати майно;
• установлення частки акцій державних підприємств, яка продається членам трудових колективів за номінальною вартістю;
• організація і контроль продажу акцій державних підприємств;
• розвиток інституції майнового кредитування процесів роздержавлення і приватизації власності [1].

       Підсумки приватизації на Україні.  Необхідно констатувати факт, що  ціла низка негативних соціально-економічних наслідків в процесі роздержавлення і приватизації в Україні є результатом недосконалого управління з боку держави. Цей пункт роботи присвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення та приватизації на Україні. Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об’єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, які пріоритетно зупинялись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу. Ще з проголошенням незалежності України треба було проголосити принцип формування високоефективної економіки. який вимагає швидкої приватизації тих виробництв. де найшвидше вона дасть віддачу, зокрема у сфері сільського господарства. Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об’єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися. На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об’єктів або взагалі вилучити об’єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів. У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність, принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокий рівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональних органів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справою новим і незнайомим. Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи. Зараз на Україні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічної кризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (а точніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль. Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопичення величезних матеріальних благ в і без того «не дуже бідної» категорії людей, тому що це ще більш згубно відіб’ється на більшості населення України. Основною метою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державного бюджету. Проте на конкурси виставлялися непривабливі для стратегічних інвесторів пакети акцій. Після їх проведення держава отримувала грошові кошти за продані цінні папери, однак подальша доля приватизованих підприємств залишалась невизначеною. Якщо пакет купував портфельний інвестор, він не мав на меті виконувати інвестиційні зобов’язання і перепродував пакет за вищу ціну іншому покупцеві. Останній мав брати на себе відповідальність за внесення інвестицій, однак контролювати ці процеси вже складніше, ніж у першому випадку. Також на першому етапі спостерігалася тенденція звести всі соціально-економічні перетворення лише до чергової зміни вивіски замість міністерства, комітету з’являється концерн або асоціація, а по суті справи нічого не змінюється. До того ж в Україні корпоратизація, акціонування, приватизація здійснюється багато в чому по шаблону без врахування галузевих та регіональних особливостей економіки країни, принципи обґрунтованості, врахування конкретних умов, досягнення реального ефекту мають бути покладені в основу вибору: чи залишити той чи інший об’єкт в державній власності, чи обрати одну з конкретних форм приватизації, якими можуть бути і акціонування, і викуп, а у певних умовах пільгова і навіть безкоштовна передача власності у руки трудових колективів [3].

     Аналіз теорії і практики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробити наступні висновки на цей рахунок:

• практика роздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання не довела своїх переваг як по економічним, так і по соціальних показниках. Це пояснюється, по-перше, тим, що роздержавлення проходить на фоні негативної господарської кон’юнктури, загального спаду виробництва, інфляції, безробіття і т. д., по-друге, серйозними недоліками в здійсненні даного процесу: слабкою методологічною і методичною обґрунтованістю роздержавлення, надмірною політизованістю підходів до її здійснення, недостатньо розробленою законодавчою базою й ін.;
• у зв’язку з економічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічної настроєності населення в порівнянні з початковим періодом здійснення політики роздержавлення: а) економічно та соціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення в сформованих формах і теперішніх методах необхідно відійти від формального роздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності підприємств після здійснення роздержавлення; б) після підтвердження даних додатковими зведеннями про зниження ефективності приватизованих об’єктів і погіршенні рівня життя, пов’язаних із цими процесами, відмовитися від «ваучерної приватизації», яка скомпрометувала себе, і поширювати ефективні різноманітні форми господарювання; в) при проведенні роздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил і ступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства;
• в Україні необхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти як потужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядковані загальнодержавним цілям;
• вихід із кризового становища України пов’язаний із визначенням орієнтації на методологічні позиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання;
• попередній висновок не свідчить про негативне відношення до закордонного досвіду взагалі, а тільки акцентує увагу на необхідність його творчого застосування;
• акцентується увага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненні політики роздержавлення;
• дані досліджень свідчать, що здійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавлення призводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальної поляризації, росту диференціації прибутків населення й ін. Важливе місце в подоланні негативних наслідків, породжених необ’єктивною оцінкою державного майна, що підлягає приватизації, які спостерігалися [5].

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

1. Башнянин  Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.
2. Злупко С.М. Економічна історія України. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 367 с.
3. Лановик Б. Д., Лазаревич М. В., Чайковський В.Ф. Економічна історія: Курс лекцій/ За ред.. Лановика. – 2-ге вид., перероб. – К.: Вікар, 2000. – 300 с. – (Вища освіта 21 століття).
4. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 372 с.
5. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Підручник. – К.: Знання, 2005. – 583 с. – (Вища освіта 21 століття).
6. Історія економічних учень: Підручник/ За ред. Л.Я. Корнейчука,                    Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 2001. - 564 с.
7. Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т. Болотіна. - М.: Наука, 2000 р. – 346 с.