Особливості розвитку економічної думки періоду формування світових цивілізацій

1. Особливості розвитку економічної думки періоду  формування світових цивілізацій.

     В античній літературі економічну  думку стародавнього світу виражено в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, що дають уявлення про економічну думку античності, є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, істориків, політичних діячів та ін. Висловлювання античних авторів з економічних проблем, хоч і не є ще цілісною системою поглядів, проте це вже серйозна спроба теоретично осмислити та науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та явища [6].

     Економічна наука має глибокі історичні корені. Зачатки знань про те, як улаштоване господарське життя людей з'явилися ще в Стародавньому Світі з появою перших державних утворень і становленням державних форм управління економікою [5].

    У першій половині першого  тисячоліття до н. е. колись  могутні Вавілонське царство  та Єгипет внаслідок внутрішніх  та зовнішніх обставин занепадають.  У світовій історії розпочинається новий період, відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового прогресу стає Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох континентів – Європи, Азії, Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торгівельні шляхи. Греція, маючи зручні бухти, прекрасні кліматичні умови, значні природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних культур і цивілізацій.

     Численні острови, оточені гірськими хребтами, затоки і гавані визначали відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто (поліс). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок гострої нестачі землі мало другорядне значення. Грецькі поліси становили окремі держави, центром кожної з яких було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Формування грецьких міст-полісів розпочалося у VIII  - VI ст. до н. е. Згодом такі міста як Афіни, Міле, Корінф, Халіке та інші, перетворилися у важливі ремісничо-торговельні центри, стали осередками політичного, культурного життя Греції. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, виплавляння металів зокрема. У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добували руду, з якої виплавляли мідь, залізо, виготовляли бронзу. Із цих металів, а також із золота, срібла, виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Розроблялися поклади мармуру, глини. Добротним і красивим був посуд, дахівка, інші керамічні вироби, які славилися на весь тогочасний світ. Грецькі тканини, одяг мали попит далеко за межами країни. Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави.

     Особливо успішно в Стародавній  Греції розвивались будівельна  справа, обробка каменю, завдяки чому міста країни перетворилися у прекрасні ансамблі архітектурних шедеврів – храми, палаци знаті, театри, стадіони, інші громадські споруди, які вражали світ своїми завершеними формами.

     Повільніше розвивалося сільське господарство. Це було зумовлено рядом вказаних вище факторів, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, оливкових гаїв. В Єгипет, Рим та Причорномор’я вивозилось вино. Приміські селяни займалися  городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

    У IV ст. до н. е. греки удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві.

     Перенаселення Греції і гостра  нестача землі у VIII  - VI ст. до н. е. зумовили колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів, на південному узбережжі Аппенінського півострова, в Сицилії та Північній Африці. Міста-колонії стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами [1].

     Широкого розвитку набули в  Стародавній Греції торгівля  і товарно-грошові відносини.  Більші міста країни, перш за  все Афіни, Пірей та інші, стали центрами середземноморської торгівлі, транзитною базою між різними регіонами. Внутрішня сухопутна торгівля була менш розвиненою. Торгівля зосереджувалася в руках купців, які були власниками великих складів, кораблів. Грошовий обіг здійснювали лихварі, які володіли обмінними пунктами – трапезами.

    Основною з основних причин  розквіту Стародавньої Греції  було широке використання праці великої кількості рабів. Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріального виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях, на будівництвах доріг. У Греції були й привілейовані раби – учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як прислугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в сільському господарстві. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати сім’ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і культурного розвитку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва [5].

    Однак поступово продуктивність  невільничої праці падали. З’явилися цілі покоління людей, які народилися, жили  і працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно працювати. Це стало особливо відчутним коли Греція почала зазнавати поразок у війнах, внаслідок чого припинився приплив нових рабів. Нескінченні конфлікти між грецькими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне життя країни [2].

    У 338 році Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

    Історія Стародавнього Риму –  одна з найцікавіших сторінок  розвитку і занепаду рабовласницького господарства, яке досягло класичних форм.

    В економічному житті Стародавнього  Риму вирішальна роль належала  сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність – патриціям (сенаторам, консулам, трибунам, квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею 25-100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. е. трансформувалися у невеликі ділянки землі, які надавались колонам – землеробам. Право приватної власності на землю гарантувалося римським законодавством («Закон XII таблиць») та державою.

    Сільське господарство було багатогалузевим. У Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури, а також технічні.

    Значну роль у господарстві  відігравали території, завойовані  Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, в інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській знаті, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

    Значних успіхів було досягнуто  в ремеслі. Археологічні знахідки  свідчать про його високий  розвиток і професійну майстерність  римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні, каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю. Успішно розвивалося суднобудування. Високого рівня досягла технологія виплавки металів, виготовлення різних предметів з міді, бронзи, заліза та благородних металів. Обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьба по них були предметом гордості римських майстрів.

     Рим був відомий текстильними та шкіряними товарами.

     У Римській державі успішно розвивалась торгівля. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали спеціалізованими. Розвитку зовнішньої торгівлі сприяв географічний поділ праці, успіхи у кораблебудуванні та будівництві доріг. Активною була морська та караванна торгівля з провінціями. З Сирії привозили дорогі тканини, скло, ювелірні вироби; з Єгипту – лляні тканини, пшеницю, папірус; з Північної Африки – пшеницю, диких звірів, слонову кістку, золото; з Іспанії – срібло, олово, залізо, мідь; з Галії – виноград, вино, кераміку; з Германії, Британії – рабів.

     У стародавньому Римі існувала  досить розвинута грошова система.  наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети [3].

     Рим поступово перетворився у  світовий центр грошових операцій. Успішно розвивалася банківська  справа.

     Велике значення в житті античного Риму мала освіта та наука, римляни були найосвіченішими людьми тогочасної доби. Не останню роль в економіці Риму відіграла експлуатація рабської сили, що сприяло вивільненню певної частини людей від важкої праці і зайняттям їх наукою, освітою, мистецтвом, літературою, поезією.

     У ІІІ - ІV ст. н. е. господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Причиною кризи стало загострення внутрішніх суперечностей та конфліктів. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання. Масові повстання рабів розхитали підвалини Римської імперії. Знизилась продуктивність праці. Дешева, разом з тим малоефективна праця рабів стримувала технічний прогрес. Економічні засади суспільства підривало витіснення з господарського життя дрібних власників.

    Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася у зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поширенні екстенсивних форм ведення господарства, його застої. Обмежувалася абсолютна власність рабовласника над рабами. Заборонялося їх вбивати, передавати сільських рабів без землі.

     Економічний занепад охоплює  також ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Ремісники і купці, професії яких, стали спадковими, закріплювалися за колегіями, державні замовлення для них стали обов’язковими. Скоротилася внутрішня і зовнішня торгівля, горовий обіг.

     Стародавні римляни залишили людству величезну спадщину, якою уміло скористувалися перш за все європейські народи. На руїнах Стародавнього Риму виросла згодом європейська християнська цивілізація [2].

     Саме в ці важкі часи беруть свій початок зачатки знань про те, як улаштоване господарське життя людей, вони з'явилися ще в Стародавньому Світі з появою перших державних утворень і становленням державних форм управління економікою.

     Розглянемо економічні вчення Стародавньої Греції. Вагомий внесок у розвиток і нагромадження відомостей про виробничу діяльність зробили мислителі античного рабства. Найвідомішими представниками цього періоду є грецькі філософи Ксенофонт, Платон і Аристотель. Саме завдяки їм почали вживати термін «економіка», що у буквальному перекладі означає «наука про ведення домашнього господарства».

     Філософ Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.) - автор трактату «Домострой» - один із перших в історії економічної думки звернувся до всебічного вивчення проблем поділу праці в суспільстві. Не заперечуючи «старе» положення про поділ праці на розумову і фізичну (залежно від «природного» поділу людей на вільних і рабів) він глибоко аргументував досить нову для того часу тезу про те, що «найбільш проста робота» може виконуватися більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, розмірами ринку. Тобто Ксенофонт першим указав на взаємозв'язок між поділом праці і ринком.

     Ксенофонт  був і одним із перших в  осмисленні двох сторін будь-якого  товару, виражених в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Будучи, безперечно, прихильником натурального-господарської концепції він:

• засуджує обіг грошей як торговельного і лихварського капіталу;
• визнавав необхідність існування і корисність грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу і засобу нагромадження;
• пропонував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок війни, для розширення натурального господарства [4].

     Багато у чому схожі з думками Ксенофонта думки іншого античного мислителя - Платона (справжнє ім'я Аристокл, 428-347 рр. до н.е.).  Зміст одного з таких проектів виклав Платон у своїй відомій праці «Держава». В його проекті «ідеальної держави»:

• ні філософи, ні армія, які становили найвищу частину суспільства, навіть думати не могли про заняття, пов'язані з фізичною працею;
• вони також мали бути не обтяженими ніякою власністю, оскільки саме вона е джерелом протиріч і розбіжностей у державі - їх матеріальне забезпечення за принципом «кожному порівну» має взяти на себе держава;
• всі господарські турботи, у тому числі й ті, що пов'язані з володінням і розпорядженням особистою власністю, за умовами проекту, мали покладатися на так звану чернь - третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торговці, вільні);
• раби ж - власність вільних громадян або живе знаряддя праці, а тому не віднесені автором «Держави» до жодного стану суспільства.