Особливості розвитку економічної думки періоду формування світових цивілізацій

     Другий проект, запропонований Платоном у праці «Закон», мав наступний зміст:

• на відміну від попереднього твору, тут Платон протиставляє ідеальному типу «негативний» тип суспільного устрою;
• головним двигуном поведінки людей в ньому виступають матеріальні турботи і стимули. Усі громадяни зможуть в ідеальній державі одержувати дім і земельний наділ. Причому останній мав наділятись з наданням права володіння і користування, хоч і з можливістю передачі у спадок одному з дітей на тих самих умовах.
• цінність загального майна громадян не повинна різнитися більш ніж у чотири рази [2].

     Розглянемо економічні концепції Аристотеля. Аристотель (384-322 рр. до н. е.). У своїх творах, особливо у «Нікомаховій етиці» (названій так потомками по імені сина філософа), «Політиці» (трактаті про устрій держави) та інших йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави.

     При порівнянні його з проектами попередників - Ксенофонта, Платона можна побачити багато схожого.

     По-перше, Аристотель підтримує ідею щодо необхідності поділу суспільства на вільних і рабів, а відповідно до цього, працю - на розумову і фізичну, виходячи із «закону природи».

     По-друге, поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства. За Аристотелем ремісник, що займається дрібним промислом, знаходиться у стані невизначеного обмеженого рабства.

     Оригінальність побудови проекту Аристотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей, - чи то вільні громадяни, що виконують керувально-контролюючі функції, чи землероби, ремісники, торговці, - розглядаються ним з точки зору експлуатації нижнього стану і належать або до природної сфери - економіки, або до неприродної - хрематистики. Він перший в історії економічної думки намагається проникнути у сутність економічних явищ [5].

     Ідеалом господарювання для Аристотеля було невеличке землеробське господарство (в якому, зрозуміло, працюють раби). Це господарство повинно забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержати шляхом «справедливого обміну» з сусідом.

     Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницької державної структури, Аристотель мистецьки спрощує найважливіші елементи господарського життя.

     Про «незавершеність» аристотелевої концепції про економіку   і хрематистику свідчить також двояка характеристика обміну, а саме:

• в одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактувати споживну вартість товару як категорію сфери економіки;
• в іншому випадку – навпаки - обмін символізує акт наживи, дає підставу вважати мінову вартість категорією сфери хрематистики.

     З позиції цієї ж концепції, Аристотель демонструє, що своє неприйняття великої торгівлі і позикових операцій, тенденційно аналізуючи етапи еволюції форм торгівлі і грошового обігу; такі ранні форми торгівлі, як прямий товарообмін і товарообмін через гроші, він відносить до сфери економіки, а рух торговельного капіталу, тобто, коли товарообмін здійснюється з прирощуванням первинного авансування на ці цілі грошей, - до сфери хрематистики; аналогічно трактує Аристотель форми грошового обігу, відносячи функції грошей щодо відображення міри вартості і засобу обігу до сфери економіки, а їх застосування як засобу нагромадження, як лихварського капіталу - до сфери хрематистики [3].

     Економічна думка Стародавнього Риму.

    Поради Катона щодо методів господарювання. Катон Старший (Катон Марк Порцій) народився у м. Тускулі. Надзвичайно освідчена людина, державний діяч, історик і письменник Стародавнього Риму. У своєму трактаті «Про сільське господарство» Катон відобразив період підйому римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було натуральне господарство, однак не виключалась і торгівля, яка дозволяла реалізовувати частину надлишкової продукції. Велике місце у практиці Катона займали поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у суворості, залежно від старанності, раціонально експлуатувати їх працю. Всі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

     Розробку проблем латифундійського господарства у І ст. до н.е. продовжив римський вчений  Варрон. Його погляди викладені у трактаті «Про сільське господарство». У своїх працях Варрон відтворив, з одного боку, більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великої рабовласницької економіки; з іншого - нові явища соціально-економічної обстановки пов'язані із поглибленням протиріч, які все більше пронизували економіку Римської рабовласницької держави.

     У своєму трактаті Варрон висловлює серйозне занепокоєння долею рабовласницьких господарств. Він ставить за провину рабовласникам те, що вони відійшли від справ, живуть у містах, переклавши обов'язки організації виробництва на латифундіях на управляючих. Його турбота пов'язана не тільки із збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й із підвищенням їх прибутковості, зростанням ефективності виробництва.

     Варрон надавав великого значення спілкуванню з рабами, формам їх експлуатації. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь - такого, що розмовляє. Два інші види знарядь, за його класифікацією, це інвентар і ті, що відтворюють нечленороздільні звуки (робочі тварини) [2].

     Реформаторські ідеї Колумелли і братів Гракхів. Кризу рабовласництва відобразив у своєму творі «Про сільське господарство» Колумелла. Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабовласницької праці, про те, що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентар, крадуть, обманюють землевласників і т. д.

     Одна із сторінок історії економічних вчень Стародавнього Риму пов'язана із гракхівським аграрним рухом, який виражав інтереси безземельного і малоземельного селянства у боротьбі проти латифундій. Його очолювали брати Тіберій (163-132 рр. до н.е.) і Гай (153-121 рр. до н.е.) Гракхи. Вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян, вони прагнули здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його [5].

     Таким  чином проаналізувавши твори відомих філософів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції, можна стверджувати, що саме період формування світових цивілізацій не тільки дав поштовх для розвитку економічної думка, а став, насамперед, основою для її подальшого розвитку. На прикладі великих філософів ми маємо змогу бачити, що не зважаючи на всі складнощі того періоду (зародження та занепад рабовласницької системи господарювання ), вчені та філософи намагалися не тільки надавати поради, а й аналізували як улаштоване господарське життя, які в ньому існують переваги та недоліки [3]. 
 
 

2. Проблеми  роздержавлення економіки України.

 

     Позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя нашої країни можна тільки, усунувши причини, що їх зумовлюють. До них належать: монопольне становище держави та її відомств, які були власниками засобів виробництва і результатів праці суспільства. Для цього потрібно було ліквідувати надмірне одержавлення відносин власності, ототожнення суспільної та державної форм власності.

     Відтворення багатоманітних форм власності має об'єктивну основу — нерівномірність розвитку продуктивних сил і технологічних укладів, яка зумовлена рівнем економіки, станом суспільного поділу праці, традиціями країни.

Світовий  досвід переконує, що найефективніше економіка функціонує за наявності різних форм власності, тобто як змішана економіка. Це зумовлено такими чинниками:

     Приватна власність, конкурентний ринок найбільш раціонально функціонують за наявності великої кількості виробників, багатоманітності виробів.

Приватна  власність не відіграє позитивної ролі там, де прибуток відсутній або малий. Наприклад, розвиток фундаментальної науки не дає миттєвої віддачі.

Існують сфери економічного життя, в яких конкуренція завдає великої шкоди  суспільству. Так, у сфері природної  монополії — транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо — або взагалі не повинно існувати приватних власників, або їхню діяльність має регламентувати законодавство [4].

У деякі  сфери суспільно-економічного життя  взагалі не можна допускати приватний бізнес — армія, державна безпека, атомна індустрія, освоєння космосу тощо.

    У країнах із розвиненою ринковою економікою існують різні співвідношення між державною і приватною власністю.

     Так, піл контролем держави перебуває від 1/4 (США) до 2/3—3/4 національного виробництва (Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія).

     Межі між приватною і державною формами власності є рухомими, змінними. їх зумовлюють різноспрямовані процеси — усуспільнення (націоналізація) та роздержавлення [5].

     Україні потрібно було йти шляхом роздержавлення, приватизації і побудови змішаної економіки, в якій рівноправними господарськими суб'єктами є акціонерні, кооперативні, приватні та державні підприємства.

     Роздержавлення — це комплекс заходів, спрямованих па перетворення 1 відносин власності, ліквідацію монополії держави на власність, формування багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання

Однією  з основних форм роздержавлення власності  у постсоціалістичних країнах є приватизація.

     Приватизація — це перетворення державної (а також колективної) власності на приватну — індивідуальну чи групову

Роздержавлення може супроводжуватись як зміною державної власності на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності. Цілі роздержавлення та приватизації:

• ліквідація монополізму державної власності і створення конкурентного середовища;
• зменшення частки державної власності в національній економіці;
• забезпечення господарського ставлення до засобів виробництва;
• активізація стимулу до праці;
• формування багатоукладної, соціально орієнтованої економіки із сумісно-роздільним привласненням.

     Досягнення основних цілей роздержавлення і приватизації передбачало дотримання певних принципів при формуванні соціально орієнтованої ринкової економіки:

     Гарантування кожному громадянину України однакового доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації.

     Охоплення процесом роздержавлення і приватизації всіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, зокрема трудових колективів і окремих громадян.

     Запровадження всіх форм власності, виходячи з економічної доцільності, а не якихось інших критеріїв жодна з форм не може абсолютизуватися.

     У власності держави має залишитися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.

     Роздержавлення і приватизація мають здійснюватися під громадським контролем, з інформуванням населення.

     Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України стати власником засобів виробництва, свободу господарської діяльності для різних форм власності, зокрема оновленої державної, а й запобігти такому небажаному явищу, як псевдоприватизація.

     Таким чином, роздержавлення економіки — це головне завдання перетворення форми власності, вирішення якого дасть змогу ліквідувати монопольне становище держави та її відомств, створити умови для розвитку різних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробити кожного працівника, кожний трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності. Це стало головною метою економічної політики на початку перехідного періоду, яка мала забезпечити рівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвитку ринкових відносин, стимулювати трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.

     Реалізація цієї політики потребувала розробки правил передачі прав власника від держави самостійним господарським суб'єктам — фізичним та юридичним особам, тобто механізму роздержавлення і приватизації власності, який передбачає створення органів роздержавлення і приватизації з чітким визначенням їхніх функцій на всіх структурних рівнях (рис.2.1.) [3].