Особливості конституційного процесу в Україні у 1990 2000-х рр.

Піврічна робота Комісії над проектом Основного  Закону увінчалася успіхом, коли 20 березня 1996 року його було представлено на спеціальному засіданні Верховної Ради. Чотири місяці проект Конституції вдосконалювали. Не уникнули розбіжностей у поглядах щодо питань організації державної влади, державної символіки, мови, а також форм власності й статусу Криму. Попри тривалі перемовини, суперечності, довкола положень проекту, дискусії та серйозні розбіжні у поглядах парламентарів та Президента, 28 червня 1996 року п’ятою сесією Верховної Ради була прийнята нова Конституції України¹⁹. Таким чином, на ефективній та оптимістичній ноті було завершено тривалий Конституційний проект в нашій державі. В основі Конституції було задекларовано правову та соціальну демократію як основну цінність, політико-юридичний ідеал, до втілення якого прагне ціле українське суспільство, народ і нація.

Одним з найважливіших  питань в Конституції України, окрім  гарантій прав і свобод людини, поставала проблеми визначення та розподілу повноважень державних органів та розподіл компетенції між центром та регіонами. На той час перемогла «дружба» – від ідей жорсткого президентського авторитаризму та «країни Рад» було здійснено компромісний перехід до президентсько-парламентської форми правління²⁰.

Власне, на відміну  від ряду європейських країн, у яких змішана форма правління (президентсько-парламентська  чи парламентсько-президентська) не вказує на домінування компетенції того державного органу, ім’я якого стоїть першим, у даному випадку з Конституцією України та визначеною в ній формою державного врядування, якраз президент країни мав домінуючі повноваження у сфері виконавчої влади, а отже – наявність інституту сильної президентської влади (таке розрізнення трактується політичною наукою, натомість в юридичній – термін «змішана республіка» так і залишається без конкретного наповнення).

Указ Президента „Про проведення Всеукраїнського референдуму  з питання прийняття нової  Конституції України”, виданий 26 червня 1996 р., ледве не спричинив чергову політичну кризу та змусив представників різних політичних сил, присутніх у Верховній Раді, піти на поступки й об’єднатися навколо прийняття Основного Закону. 28 червня 1996 р. після двох діб напруженої роботи Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України.

 

3. Проблеми конституційного розвитку України 1996-2000-х рр.

З прийняттям Конституції почався п'ятий етап конституційного процесу, адже реалізація президентсько-парламентської форми правління не привела до оптимального розподілу повноважень між гілками влади, поза правовим полем вирішення лишилася низка протиріч, які назріли у їхніх стосунках.

Вперше питання  про внесення змін до Конституції  України було виведено на рівень законопроектів у 1998-99 рр., коли до Верховної Ради були внесені проекти № 2339 (Г. Крючков, П. Симоненко) і № 3029 (А. Єрмак, Г. Омельченко), в яких пропонувалося змінити Основний Закон в частині взаємин між парламентом, Президентом та Урядом. Проте до їхнього розгляду справа не дійшла з огляду на підготовку до майбутніх парламентських і президентських виборів²¹.

Неспроможність  Верховної Ради України вчасно прийняти закон „Про Державний бюджет України  на 2000 рік” зумовила загострення політичної та соціально-економічної ситуації в країні та призвела до створення 13 січня 2000 р. парламентської більшості у складі 11 центристських і правих фракцій, яка висловила готовність відповідати за здійснення реформ та наполягала на переобранні керівництва парламенту²².

Після обрання  на другий термін Президент України Л.Кучма з метою розширення власних повноважень за рахунок Верховної Ради та зростання впливу регіонів ініціював внесення змін до Конституції України. Реальним виявом цього стало видання ним 15 січня 2000 р. Указу „Про проголошення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою”.

Результати  референдуму, проведеного 16 квітня 2000 р., засвідчили підтримку починань глави  держави з боку громадськості  й спричинили черговий політичний конфлікт, що призвело до протистояння в середині правих фракцій, які утворювали парламентську більшість. У виконавчій владі конфлікт вилився в те, що Президент почав відчувати опозицію з боку глави уряду. Однак, у зв'язку з відсутністю в українському законодавстві положень, які б закріплювали порядок виконання державою ухвал народного волевиявлення та відповідальність парламенту на випадок їхнього ігнорування, рішення референдуму залишилися не втіленими у життя.

29 травня 2000 р.  Президент України створив Конституційну  комісію, яка внесла на розгляд Верховної Ради конституційний законопроект. Відповіддю на ініціативу Л.Кучми став проект закону № 5300-1, розроблений групою у складі 152 народних депутатів (Г. Крючков, С. Головатий, М. Сирота, О. Мороз та ін.).

На цьому  етапі уповільнення конституційного процесу було спричинено черговим загостренням стосунків між главою держави і парламентом, вершиною якого став „касетний скандал” - оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28 листопада 2000 р. запису розмов, які начебто стосувалися причетності Л. Кучми та інших посадовців до справи про зникнення опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. У відповідь народні депутати від опозиції виступили з ініціативами відставки міністрів силових відомств, початку процедури імпічменту Президента та організували проведення масових демонстрацій. Владне протистояння призвело до вимушеної відставки 17 квітня 2001 р. прем'єр-міністра України В. Ющенка²³.

Активізація конституційного  процесу розпочалася після парламентських виборів 2002 р. із внесення депутатами до Верховної Ради конституційних проектів № 0998 (О. Ющик, М. Лавриненко та ін.) і № 0999 (Г. Крючков, О. Мороз, А. Матвієнко та ін.). У той же час Л.Кучма вніс до парламенту свій законопроект „Про внесення змін до Конституції України” та організував проведення його всенародного обговорення. 12 липня 2003 р. президентський проект було направлено до Конституційного Суду України, однак 23 серпня відкликано главою держави у зв'язку з тим, що частина депутатів розкритикувала його положення²⁴.

 

Висновки 

Загальний аналіз літератури з історії конституційного процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. засвідчив наявність певного наукового доробку, різнопланового за проблематикою та обсягом висвітлення тих чи інших аспектів. Водночас, питання залишається недостатньо вивченим. Критична оцінка та узагальнення праць попередників, наявність різноманітної джерельної бази дали змогу вирішити основні завдання дослідження;

Про необхідність прийняття нової Конституції  Української РСР йшлося за часів  СРСР. Відродження громадської свідомості, активізація національно-визвольного руху в кінці 1980-х рр., зумовлені союзними процесами перебудови, були основними суспільно-політичними чинниками, які спричинили активний пошук правових засобів суверенізації республіки і започаткували новітній конституційний процес;

Конституційний  процес проходив у п'ять етапів: 1) літо 1990 - літо 1991 р.; 2) літо 1991 - кінець 1993 р.; 3) початок 1994 - червень 1995 р.; 4) червень 1995 - 28 червня 1996 р.; 5) червень 1996 - грудень 2004 р. і відбувався за кількома напрямами: внесення змін до чинної Конституції УРСР, підготовка проекту, прийняття окремих нормативних актів у сфері конституційного законодавства, ухвалення Основного Закону і закону „Про внесення змін до Конституції України”;

Перший етап конституційного процесу розпочався в межах радянської політико-правової системи з прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, яка дала поштовх процесу відбудови державної незалежності. На цьому етапі відбулося створення першої Конституційної комісії, наслідком діяльності якої стало прийняття 19 червня 1991 р. Концепції нової Конституції України. Характерною особливістю другого етапу конституційного процесу, який почався з проголошення 24 серпня 1991 р. Акта незалежності України, стала плідна діяльність робочої групи Конституційної Комісії, котра на основі Концепції розробила один за одним чотири проекти Конституції. Боротьба за розподіл повноважень між представникам різних гілок влади під кінець 1993 р. спричинила владну кризу, яка призвела до позачергових виборів та гальмування конституційного процесу. Головні події третього етапу засвідчили бажання глави держави перебрати ініціативу конституційного процесу на себе, наслідком чого стало укладання 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Президентом і парламентом. Для четвертого етапу конституційного процесу властиве загострення протиріч між главою держави та Верховною Радою України і представниками різних політичних сил у парламенті, що призвело до утворення Тимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції. Головне значення її діяльності зводиться до зусилля об'єднати виразників різної ідеології з метою узгодження розбіжних норм законопроекту та прийняття його Верховною Радою України. З прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції розпочався п'ятий етап конституційного процесу, головним завданням якого стало вдосконалення механізму розподілу владних повноважень. Перші законопроекти були внесені до парламенту в 1998-99 рр. Однак, активізацію конституційного процесу викликали спроба глави держави посилити президентську гілку влади й проведення 16 квітня 2000 р. всеукраїнського референдуму. Характерною рисою цього етапу була активна конституційна діяльність народних депутатів. Впродовж 2004 р. конституційний процес проходив в рамках гострої боротьби за владу під час проведення чергових президентських виборів, а прийнятий 8 грудня 2004 р. закон „Про внесення змін до Конституції України” став наслідком компромісу між представниками різних політичних сил;

Владні протиріччя мали інституційний характер і були спричинені запровадженням в 1990 р. посади Президента України. У зв'язку з відсутністю чіткої визначеності функцій останнього Л.Кравчук і Л.Кучма прагнули перебрати на себе частину повноважень Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, вибудувати власну виконавчу вертикаль влади, підпорядкувати уряд та закріпити здобуті повноваження положеннями нової Конституції України, що викликало подальше загострення суперечностей між гілками влади;

 

Список використаної літератури

1. Авсєєвич В.П. Верховна Рада у конституційному процесі в Україні. 1990-1996 рр.: Дис... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2002
2. Бандурка О. Особливості конституційного процесу в Україні // Конституція України – основа модернізації держави і суспільства: Матеріали наукової конференції, 21-22 червня 2001 р. – Харків, 2001.
3. Васильєв Г. Конституційний аспект політичної реформи // Голос України. – 2003. – 28 березня
4. Головатий С. Конституція України 1996 року в системі європейського конституціалізму // Право України. – 1997. – № 8
5. Гетьман В. Як приймалась Конституція України: Нотатки учасника розробки Основного Закону України. – К., 1996.
6. Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 98; Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність: Матеріали науково-практичної конференції, 22-23 листопада 1996 року. – К., 1997
7. Дроботенко Н.А. Реорганізація та утворення державних органів влади в Україні (1990-2000): історичний аспект.: Дис... канд. іст. наук. – К., 2002.
8. Заєць А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999
9. Корнєєв А. Конституційний процес в Україні: від зародження до прийняття Конституції // Верховна Рада України дванадцятого скликання 1990-1994 роки. – К., 1998.
10. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996
11. Кравчук Л. Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. – К., 2002.
12. Крючков Г., Ніколаєнко С., Томенко М., Осташ І., Танюк Л. Керівники комітетів Верховної Ради України про першочергові наміри і плани законотворення: Український парламентаризм // Віче. – 2002. – № 8.
13. Кульчицький С. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Український історичний журнал – 2001. – №4
14. Литвин В. Історія України: В 3 т. – К., 2005. – Т. 3: Новітній час (1914-2004);
15. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 80-х – першій половині 90-х рр.): Дис… д-ра іст. наук. – К., 1995;
16. Литвин В. Конституційний процес. Основні положення Конституції України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Історія., 2001. – Вип. 52
17. Литвин В. Україна: хроніка поступу (1991-2001). – К., 2001
18. Мальований М., Наливайко Л. Конституційний процес в історії України // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – Вип. 4
19. Медведчук В. Проекти Конституції України: досвід порівняльного аналізу // Право України. – 1995. – № 4.
20. Офіцинський Р.А. Державотворчий процес в Україні 1991-2004 років (на матеріалах періодики Заходу): Дис... д-ра іст. наук. – Ужгород, 2006
21. Плющ I. Хто ми і куди йдемо? – К., 1993.
22. Стецюк П. Основи теорії конституції та конституціалізму. – Львів, 2004.
23. Юзьков Л. Основні положення проекту нової Конституції України // Розбудова держави. – 1992. – № 5

¹ Литвин В. Історія України: В 3 т. – К., 2005. – Т. 3: Новітній час (1914-2004); - С. 112

² Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 80-х – першій половині 90-х рр.): Дис… д-ра іст. наук. – К., 1995; - С. 13

³ Офіцинський Р.А. Державотворчий процес в Україні 1991-2004 років (на матеріалах періодики Заходу): Дис... д-ра іст. наук. – Ужгород, 2006 –С. 8

⁴ Авсєєвич В.П. Верховна Рада у конституційному процесі в Україні. 1990-1996 рр.: Дис... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2002. – С. 12

⁵ Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996 – С. 86

⁶ Мальований М., Наливайко Л. Конституційний процес в історії України // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – Вип. 4. – С. 23-29.

⁷ Заєць А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999. – С. 117

⁸ Литвин В. Україна: хроніка поступу (1991-2001). – К., 2001. – С. 113

⁹ Кравчук Л. Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. – К., 2002. – С. 93

¹⁰ Плющ I. Хто ми і куди йдемо? – К., 1993. – С. 31.

¹¹ Головатий С. Конституція України 1996 року в системі європейського конституціалізму // Право України. – 1997. – № 8. – С. 28

¹² Юзьков Л. Основні положення проекту нової Конституції України // Розбудова держави. – 1992. – № 5. – С. 36-39.

¹³ Васильєв Г. Конституційний аспект політичної реформи // Голос України. – 2003. – 28 березня. – С. 2

¹⁴ Бандурка О. Особливості конституційного процесу в Україні // Конституція України – основа модернізації держави і суспільства: Матеріали наукової конференції, 21-22 червня 2001 р. – Харків, 2001. – С. 95-99.

¹⁵ Кульчицький С. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Український історичний журнал – 2001. – №4. – С. 23-28

¹⁶ Гетьман В. Як приймалась Конституція України: Нотатки учасника розробки Основного Закону України. – К., 1996

¹⁷ Корнєєв А. Конституційний процес в Україні: від зародження до прийняття Конституції // Верховна Рада України дванадцятого скликання 1990-1994 роки. – К., 1998. – С. 37-46

¹⁸ Крючков Г., Ніколаєнко С., Томенко М., Осташ І., Танюк Л. Керівники комітетів Верховної Ради України про першочергові наміри і плани законотворення: Український парламентаризм // Віче. – 2002. – № 8. – С. 3-9

¹⁹ Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 98; Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність: Матеріали науково-практичної конференції, 22-23 листопада 1996 року. – К., 1997. – С. 35-38