Інституційне відродження мусульманських громад Криму на сучасному етапі

Згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 29 січня 1990 року “Про створення Державної комісії з проблем кримськотатарського народу” було сформовано відповідний орган під керівництвом заступника голови Ради Міністрів СРСР В. Х. Догуджієва для вирішення практичних питань, що виникали в процесі репатріації колишніх депортованих. До складу комісії було включено народних депутатів, представників зацікавлених міністерств а також і представників кримських татар. Голова комісії В. Х. Догуджиєв вважав: “Повернення кримських татар на постійне місце проживання в Кримську область має відбуватися лише на добровільних засадах і проходити організовано в трьох основних формах. Перша — державно-організована, згідно з розробленим графіком з максимальним урахуванням індивідуальних уподобань, з одночасним вирішенням питань розвитку виробничої сфери та інфраструктури. Друга — індивідуальна. Ця форма звільняє державу від необхідності надання житла, воно буде придбане за рахунок тих, хто повернувся. Третя форма — групове повернення. І індивідуальне, і групове повернення забезпечуються виділенням земельних ділянок, матеріальною та фінансовою підтримкою. Організоване повернення розпочнеться з 1991, а завершиться в основному в 1996 році” (“Правда”, 17 травня 1990 р.). Висловлені вище позиції були головними принципами концепції Державної програми, оприлюдненої 11 травня 1990 року, щодо добровільного й організованого повернення кримських татар у Кримську область. Цим документом передбачалося переселення 330—350 тисяч осіб. У ньому ж зазначалося, що організоване повернення розпочнеться з 1991 року за “встановленою в державній програмі квотою по роках і завершиться в основному в 1996 році”, і передбачалося, що капітальні вкладення, які будуть виділятися Кримському облвиконкому, мають використовуватися для нарощування потужностей будівельних підрядних організацій і розвитку бази будівельної індустрії в області. А забезпечення розселення кримських татар мало проходити з урахуванням їхніх бажань щодо “вибору місця проживання, беручи до уваги грунтові, кліматичні та екологічні умови”.

Одним з основних документів, що їх було прийнято на союзному рівні, стала і постанова Ради Міністрів СРСР “Про першочергові заходи щодо розв’язання проблем повернення кримських татар до Кримської області” № 666 від 11 липня 1990 року. У цій постанові було намічено комплекс заходів, націлених на вирішення проблеми повернення й облаштування кримськотатарського народу. За даними Державного комітету України у справах національностей та міграції, на той час в основу відповідних розрахунків було покладено дані стосовно 330 тис. депортованих кримських татар, які можуть повернутися до Криму. Планувалося забезпечення житлом в обсязі близько 6 млн. кв. метрів, створення 100 тисяч робочих місць, введення в експлуатацію 75 шкіл, будівництво лікарень на 3 тис. 700 ліжок, поліклінік і таке інше. Значну суму коштів слід було виділити і на розвиток матеріальної бази комунального та дорожнього господарства, електропостачання, транспорту, зв’язку. Згідно з першими розрахунками загальні витрати мали скласти 4,5 млрд. крб. за цінами 1984 року.

16 серпня 1990 року було прийнято постанову Ради Міністрів УРСР “Про першочергові заходи щодо розв’язання проблем повернення кримських татар до Кримської області”. У постанові було передбачено створення робочих місць і розвиток будівельної індустрії. 7 серпня 1991 року було прийнято відповідне рішення кримського облвиконкому “Про організацію виконання постанови Ради Міністрів СРСР № 666”. У цьому документі основна увага зосереджувалась на шляхах прискорення розвитку підприємств будівельної індустрії та створення робочих місць для кримських татар. Було намічено підготувати 10,9 тисячі робочих місць у новостворених будівельних організаціях, на підприємствах переробної промисловості, а також додаткових робочих місць у сфері будівництва.

Для організації роботи з повернення та облаштування раніш депортованих громадян 11 вересня 1990 року було прийнято рішення про створення тимчасового органу управління — Комітету у справах депортованих народів при облвиконкомі Криму. 2 жовтня 1990 року виконуючим обов’язки голови комітету було обрано лідера НРКТ Юрія Османова.

Постанови з’являлись одна за одною, як на параді. 25 січня 1991 року було прийнято постанову Ради Міністрів УРСР “Про порядок прописки громадян у Кримській області”, якою було встановлено, що отримати кримську прописку можна в порядку, передбаченому постановами Ради Міністрів СРСР № 678 від 28 серпня 1974 року “Про деякі правила прописки громадян”, № 568 від 7 червня 1990 року “Про прописку членів сімей військовослужбовців” і п. 3 постанови РМ СРСР від 11 липня 1990 року № 666 “Про першочергові заходи щодо вирішення питань, пов’язаних з поверненням кримських татар у Кримську область”².

2.2. Іслам у  Криму у наші дні

З 1991 р. правозахисний  і національний кримськотатарський рух організовано як Курултай —  загальнонаціональний з’їзд і вищий орган національного самоврядування, що обирається на п’ять років і постійно функціонує під час чергових і позачергових сесій. Курултай формує Меджліс — повноважний представницький орган, фактичний уряд, керівництво національного самоврядування, що є політичною структурою, котра має своєю метою захист громадянських і соціальних прав кримських татар і відновлення у Криму кримськотатарської національної державності. Він досить активно використовує «ісламські мотиви».

У зовнішньополітичній  діяльності Меджлісу значне місце посідають контакти на вищому рівні з релігійними діячами мусульманського світу й міжнародними ісламськими організаціями. Значну увагу керівництво Меджлісу приділило першому офіційному візиту до Криму Голови Духовного управління мусульман України (ДУМУ) шейха Таміма Ахмеда в січні 1996 р. З гостем зустрівся голова Меджлісу М. Джемілев. Бесіда тривала кілька годин. Обговорювались, поміж іншим, підсумки І Курултаю мусульман Криму, було заявлено про доцільність обрання нового Муфтія Хаджі Нурі Мустафаєва. Голова Меджлісу підкреслив це і в заяві для преси: «З обранням нового Муфтія у нас будуть більш тісні зв’язки з Києвом». Він сказав «у нас», акцентувавши тим самим безпосередню причетність уряду до справ мусульманського духовенства. Керівництво Меджлісу бере безпосередню участь й у «внутрішніх справах» кримських мусульман. І Курултай мусульман Криму відбувся 18 листопада 1995 р. В ньому взяли участь 223 делегати від 120 мусульманських громад. Активну участь у його роботі брали Голова та члени Меджлісу. Мустафа Джемілев виступив з програмною промовою. «Протягом 70-ти років радянської влади, — сказав він, — релігію було заборонено. Та настали нові часи. Іслам відроджується... Духовне управління мусульман і Меджліс повинні працювати разом. Не можна допустити до розколу серед мусульман Криму. «Мусульмани, не розділяйтесь», — сказано в 3-й сурі Корану. Якщо народ єдиний, його ніхто не зможе здолати. Моє побажання Курултаю — щоб новообраний Муфтій і Муфтіат Криму працювали спільно з Меджлісом».

Показовим у цьому сенсі є характер блокування Меджлісу з іншими політичними течіями в ході підготовки до цьогорічних виборів у Верховну Раду України. Здавалося б, кримські татари мали об’єднатись із Партією мусульман України, створеною в Донецьку восени минулого року. Однак ідея мусульманської солідарності не загіпнотизувала лідерів Міллі Меджлісу, бо ПМУ видалась їм підозріло схожею на поспішно створений напередодні виборів у Російську Державну Думу Союз мусульман Росії, інспірований ліберальними демократами на чолі з Жириновським. Позачергова сесія III Курултаю наприкінці 1997 р. підтримала рішення Меджлісу про входження його представників (Мустафи Джемілева та Надіра Бекирова) до списку кандидатів від Народного Руху України.

І все-таки ісламський фактор — неодмінна складова програм національних політичних партій і громадських організацій кримських татар, а також їх назв. Наприклад, створена на початку позаминулого року організація, що розподіляє серед кримських татар гуманітарну допомогу, називається «Мусульманська надія»; вже третій рік працює Кримське товариство Червоного півмісяця мусульманське і за назвою, і за численними зв’язками з аналогічними організаціями за кордоном.

Полярні відносно прокомуністичного НРКТ сили концентруються в таких радикальних політичних партіях, як Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР), Кримськотатарська національна партія «Адалет» («Справедливість»). Вони теж із середини 90-х рр. опозиційні до Меджлісу та Курултаю, але це опозиція «справа», заснована на відчайдушності й нетерпінні, на вимогах проведення більш жорсткого політичного курсу, більш рішучої і безкомпромісної боротьби за відновлення кримськотатарської державності й усіх прав репресованого народу. Немалу роль у радикалізмі цих угруповань відіграють амбіції їх лідерів.

          Лідери ОКНР можуть забути запросити Муфтія на свій з’їзд; можуть ухвалити резолюцію з якогось питання й навіть прийняти партійну програму, не включивши ані статті, ані бодай рядка щодо прав і проблем віруючих мусульман (саме так виглядає програмний документ «Першочергові завдання ОКНР», затверджений на V з’їзді в березні 1996 р.). І все ж у критичних ситуаціях вони таки згадують про ісламську солідарність, апелюють до мусульманської общини, шукаючи підтримки у духовенства.

Так було, зокрема, в листопаді 1995 р., коли І Курултай мусульман Криму солідаризувався з Центральною радою ОКНР, що оголосила естафетне політичне голодування на знак протесту проти конституції Криму, яка порушувала права кримськотатарського народу.

Набагато активніше, настійливіше й послідовніше оперує ісламським фактором — звертається до почуттів віруючих, використовує у своїй програмі й реальній політиці основи ісламського права, мусульманські традиції та звичаї молода радикальна партія «Адалет».

З самого початку діяльність партії «Адалет» була орієнтована на характерні для мусульманського світу цінності: мусульманську культуру, мусульманську воєнну організацію, властиві ісламському праву та шаріату форми політичної боротьби і громадські структури. У проекті статуту, оприлюдненого 13 березня 1995 р., зазначено, що партія «сприяє задоволенню релігійних потреб кримських татар і розглядає мусульманську релігію як невід’ємну частку духовної культури народу».

У релігійній політиці «Адалета» панує абсолютна моноконфесійність і нетерпимість до поширення інших релігій та вірувань серед кримських татар. Сервер Керімов неодноразово заявляв про своє обурення спробами навернути кримських татар у християнство, про намагання «якогось попа», що об’явився в Старому Криму, схилити їх до вступу в «секту єговістів». Від імені партії «Адалет» він назвав такі дії злочинними, а поведінку співвітчизників, що зрадили віру батьків, затаврував як зраду, гідну покарання. Про жодну свободу совісті, свободу релігійного вибору лідер «Адалета» й чути не хоче. Свій рішучий намір захистити моральність народу, вберегти молодь від згубних впливів він висловлює у формі, яка викликає тривожні асоціації з категоричною риторикою «стражів ісламської революції» чи афганських талібів: «Ми бачимо, що наша молодь деградує. Наркоманія, проституція, злодійство, досі не властиві кримським татарам, тепер нікого не дивують. Святе святих нашого народу — мусульманська релігія — продається в буквальному розумінні. Нам відомо, що у Старому Криму, наприклад, 17 кримських татар стали членами секти свідків Єгови... Релігія — останнє, що зберігає будь-яка нація, але дехто з нас, видимо, вирішив нею пожертвувати».

Ніхто інший  як Сервер Керімов звернув увагу  на провокаційний зміст цієї проповіді, організував вилучення брошур і поставив питання про відповідальність мулл та вищого духовенства, хто сприяв такій проповіді. В усіх своїх практичних справах і деклараціях «Адалет» намагається маніпулювати мусульманськими стереотипами, враховувати почуття віруючих, менталітет релігійної частини суспільства, положення шаріату.

Свою доволі жорстку настанову на «очищення» кримськотатарського суспільства  від чужої йому моралі, на безкомпромісну (своїми силами) боротьбу зі злочинністю  та розбещеністю «Адалет» намагається  пов’язувати з нормами мусульманської етики. У критичних ситуаціях «Адалет» звертається до віруючих, мобілізує громади на прийняття рішень, які фактично санкціонують радикальні заходи. Так, початок драматичних червневих подій 1995 р. у східному Криму, коли партія «Адалет» дістала своє перше бойове хрещення, захищаючи інтереси кримських татар від беспредела мафіозних угруповань і кримінального терору, теж було освячено авторитетом мусульманської релігії. За місяць перед тим близько тисячі мусульман, зібравшись у мечеті Кебір-Джамі, схвалили заяву, де говорилося: «Події останнього часу в Ялті, Строгановці, Луговому, де жорстоко побито чи вбито наших співвітчизників, змусили нас не покладатись більше на правоохоронні органи, а вжити самостійні заходи на захист кримських татар». Ці збори відбувалися під контролем партії «Адалет»; нею було скоординовано й ультиматум, надісланий напередодні правоохоронним органам Криму: покарати працівників міліції, які заарештували й побили кримських татар, що захищали себе від рекетирів у районі Москальця; покарати вбивць Алі Алієва, котрі невдовзі по арешті були випущені на волю; навести порядок на базарах, — інакше партія «Адалет» зробить це сама. Партія та її колишній лідер (наприкінці 1997 р. Сервера Керімова було зміщено) від самого початку своєї діяльності не визнавали жодних обмежень при втручанні в суто внутрішні справи умми — мусульманської громади Криму та Духовного управління мусульман Криму — Муфтіату. Кому бути чи не бути Муфтієм — це питання на І Курултаї мусульман теж практично вирішував «Адалет». Його керівництво, не знайшовши спільної мови з попереднім Муфтієм Сеїтджелилом Ібрагімовим, усунуло його (як з гордістю підкреслював Сервер Керімов, зроблено це було цілком демократично, шляхом виборів) і запропонувало на цю посаду кандидатуру імама Хаджі Нурі Мустафаєва, якого й обрав з’їзд.

Говорячи про  ісламізацію кримськотатарських політичних партій, не слід забувати про зворотний  бік процесу — політизацію  мусульманських громад, кількість яких у Криму вже перевищує дві  сотні. Вони стають осередками політичної консолідації кримських татар у боротьбі за насущні інтереси та громадянські права. На зборах віруючих, на мусульманських з’їздах обговорюються різноманітні проблеми, приймаються декларації політичного характеру. Так, саме заява віруючих Алуштинської мусульманської громади, що зібралися на п’ятничну молитву в мечеті ІОхари-Джамі, поклала початок масовому рухові протесту кримських татар проти російської агресії в Чечні. Від імені мусульман Алуніти було ухвалено резолюцію з вимогою виводу російських військ з Чечні та із закликом до країн — членів ООН застосувати санкції проти Росії.

 Більш широке  функціонування у Криму мусульманської  релігії сприяє зміцненню в  переселенців відчуття рідного  дому, духовного комфорту, захищеності  рідної мови та культурної традиції, впевненості в тому, що повернулись вони назавжди. Тим активніше й гармонійніше йтиме процес їх адаптації до місцевих умов та інтеграції у Кримську автономію, в Українську державу.

За двадцять років  на рідній землі кримськотатарська  громада розкололася на кілька мусульманських рухів. Кримські татари в цілому релігійніші, ніж слов’янське населення півострова – не менше третини 250-тисячного народу регулярно відвідують мечеті і дотримуються основні приписи ісламу. Найстаріша і численна релігійна організація – ДУМК (Духовне управління мусульман Криму). Вона сповідує традиційне для кримських татар протягом ісламу – суннізм ханафітського толку. За даними Міністерства культури Криму, до складу ДУМК входять 345 мусульманських громад – це раз в 10 більше, ніж у найближчих конкурентів. 

Невластиві Криму види ісламу з’явилися на півострові протягом 90-х років минулого сторіччя. Зараз  за душі і гаманці віруючих конкурують, як мінімум, три течії: місіонерську діяльність ведуть прихильники ваххабізму, хабашізма і організації Хізб-ут-Тахрір. 

«У сектантів немає  своїх мечетей, вони використовують інфраструктуру ДУМК, – говорить заступник  голови муфтіяту Айдер Ісмаїлов. –  Якщо вони побудують свою мечеть і  повісять на ній табличку, що це храм ваххабітів або хізбів, то до них прийдуть дві-три людини».  Але, поки прихильники традиційного ісламу заспокоюють себе такими міркуваннями, популярність їх конкурентів поступово зростає. Глава Кримського наукового центру ісламознавства Айдер Булатов вважає, що зростання популярності сект пов’язаний з падінням авторитету ДУМК.