Інституційне відродження мусульманських громад Криму на сучасному етапі

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Філософський факультет

 

 

 

Кафедра  релігієзнавства і  теології і культурологій

 

 

 

 

 

Курсова робота:

«Інституційне відродження мусульманських громад

Криму на сучасному етапі»

 

 

 

Виконав:

студент групи РЛ-41

Симчич Ю. О.

Перевірила:

Доц. кафедри релігієзнавства  і теології і

культурологій

Савчук О. І.

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2013

 

План

Вступ

1.Зародження ісламу в Криму 

1.1.Передумови винекнення і поширення ісламу в Криму

1.2Утворення  кримського ханства

1.3 Кримське  ханство 18 століття

1.4 Крим  19-20 століття

 

2.Відродження  ісламу в Криму

2.1 Кримськотатарський  національний рух наприкінці 80-х.Повернення  до Криму

2.2Іслам  в криму в наші дні

Висновок

Використана література

 

 

Вступ

Крим є автономною республікою України. Саме в цьому регіоні з давніх часів ми можем побачити одну з трьох світових релігій світу іслам. З 8 століття хозари вже починає проникати суда іслам, але прийняття іудаїзму відштовхнуло його, аж до прихожу Золотой Орди на наші землі, саме в Криму зі столицею в Бахчисарай на 5 століть розпочалося панування мусульман в Криму і на північному причорноморій. Ми можем побачити, як сильно розвинувся мусульманський сіт на наших тренах, їхні набіги на наші землі, війни з козацтвом, московією і Речю посполитою.

В 18 столітті розпочавшись експансія Російськой імперій і  коли весь Крим перейшов до імперій, але  самий жахливий період для мусульман  і самого Криму це є 20 століття. В 20-х роках 20 століття Кримсьа автономна республіка стала першою в світі мусульманською республікою в світі.Також велике потрясіння це утиски релігій, зруйнування мечетей, а після другой світовой війни взагалі депортація близько 200 000 кримсьих – татар.

1991 році кримські-татари добилися шоб їх повернули до Криму і зняли з них зрадників Радянського союзу. В наші дні іслам дуже сильно розвивається ососблвио розпочинаються виникати дуже багато різних нових гілок ісламу.

Актуальність  даной теми можна побачити зароження і повний розвиток мусульманства, проаналізувати всю історію релігій на даному етапі, фактои і чиники які впливали на дану релігію в зовнішньому і внутрішньому фаторі.

Мета даной роботи встановити етапи зародження і всього етапу мусульманства на тернах Криму, проаналізувати погляди істориків та релігіє знавців на дану проблематику

Об’єктом роботи є мусульманство на теренах Криму.

Предметом роботи є зародження ісламу і його історія до сьогодення в Криму

 

     1.Зародження ісламу в Криму 

1. Передумови винекнення і поширення ісламу в Криму

Кримський півострів  від часів раннього середньовіччя  був одним з форпостів ісламу в Європі. Проникнення мусульманської релігії у цей регіон відбувалося із сельджукської Туреччини через Чорне море і Великий степ, з яким Кримський півострів пов’язували постійні переміщення кочовиків. Першими «приміряли» на себе мусульманське вбрання правителі Хазарії, що у VIII ст. встановила свій протекторат над значною частиною Криму. Проте хазари в масі своїй лишались язичниками, а їхня знать і кагани, після тривалих вагань між ісламом, християнством й іудаїзмом, зупинились на останньому. Вже на початку IX ст., коли каган Обадій перейшов в іудейську віру, Хазарський каганат остаточно випав з ареалу ранньої мусульманської цивілізації.

Новий життєдайний імпульс тюрко-мусульманська культура Криму дістала в X—XI ст. від половецько-кипчакських кочових племен, що рухались від берегів Волги та Уралу у східноєвропейські, причорноморські степи, захоплюючи й північну частину півострова. Перші походи монголів в Крим відносяться до 1223 і 1239 років. Так, в 1224 вони оволоділи Судаком, розгромивши російсько-половецьку коаліцію (по Ібн аль-Асира): "багато хто з знатних купців і багатіїв російських" бігли за море в мусульманські країни, рятуючи своє майно і товари. В 1237 монголами були знищені або підкорені половці. Незабаром після цих походів весь степової та передгірний Крим став володінням Улусу Джучі, відомого як Золота Орда.У ординський період верховними правителями Криму були хани Золотої Орди, але безпосереднє управління здійснювали їх намісники - еміри. Першим формально визнаним володарем у Криму вважається Аран-Тимур, племінник Батия, що отримав цю область від Менгу-Тимура. Ця назва потім поширилося поступово і на весь півострів. Другим центром Криму стала долина, яка примикає до Кирк-єру і Бахчисараю.

Багатонаціональне населення Криму тоді складалося в основному з мешкали в степовій і передгірській частині півострова кипчаків (половців), держава яких було розгромлено монголами, греків, готів, аланів, і вірмен, які жили в основному в містах і гірських селищах, а також русинів, що мешкали в деяких торгових містах. Кримська знать була в основному змішаного кипчакско-монгольського походження.

В 1262 єгипетський султан Бейбарс направив хану Берке з аланским купцем лист з пропозицією прийняти іслам.

Ординське правління, хоча і  мало позитивні сторони, в цілому було обтяжливо для кримського населення. Зокрема правителі Золотої Орди неодноразово влаштовували каральні походи до Криму, коли місцеве населення  відмовлялося виплачувати данину. Відомий похід Ногая в 1299, в результаті якого постраждали ряд кримських міст. Як і в інших регіонах Орди, в Криму вже незабаром стали проявлятися сепаратистські тенденції.

Існують непідтверджені кримськими джерелами перекази про  те, що в XIV столітті Крим нібито неодноразово піддавався руйнуванню армією Великого князівства Литовського. Великий князь Литовський Ольгерд розбив татарське військо в 1363 поблизу гирла Дніпра, а потім нібито вторгся в Крим, спустошивХерсонес і захопив тут все цінні церковні предмети. Подібне переказ існує і про його наступника на ім'я Вітовт, який в 1397 нібито дійшов у кримському поході до самої Каффи і знову зруйнував Херсонес. Вітовт у кримській історії відомий також тим, що під час ординського смути кінця XIV століття надав притулок у Великому князівстві Литовському значній кількості татар і караїмів, нащадки яких живуть тепер в Литві та Гродненській області Білорусі. В 1399 Вітовт, який виступив на допомогу ординського хана Тохтамиш, був розбитий на берегах Ворскли суперником Тохтамиша Тимур-Кутлук, від імені якого Ордою керував емір Едигей, і уклав мир.

 

 

 

 

 

 

2. Утворення кримського ханства.

Феодальне державне утворення, що увійшло в історію під назвою Золотої Орди, протягом XIII—XV ст. пережило фази формування, початкового зростання, короткочасного розквіту, повільного занепаду та загибелі. Це було велике, але не стійке державне об'єднання. З одного боку, завойовані народи боролися за своє визволення, з другого — розвиток великого землеволодіння посилював феодальну знать, невдоволену централізаторською політикою золотоординських ханів. Розпад Золотої Орди почався вже з середини XIV ст. Після смерті хана Джанибека (1357) і наприкінці недовгого правління його сина Бердибека (до 1359) Орду роздирали феодальні чвари. Занепад центральної влади в Золотій Орді неминуче привів до відокремлення частин її території. Татарські намісники Криму в другій половині XIV ст. вже почували себе повновладними володарями півострова. Зокрема, емір Мамай (розбитий згодом Дмитрієм Донським у Куликовській битві) в 70-х роках вважався на Сході суверенним правителем Криму. Подібне становище посідали на півострові й намісники золотоординських ханів: у 80-х роках XIV ст. — Бек-Пулад, у 90-х — Таш-Тімур.

У перші десятиліття XV ст. Крим часто  переходив від одного татарського  феодала до іншого. У 1443 р. при підтримці  великого князя литовського Казимира кримським ханом став Хаджі-Гірей.

Новостворене Кримське ханство  не було міцним. З одного боку, централізаторські тенденції в політиці ханів завжди зустрічали опір татарської знаті, причому в цій боротьбі обидві сторони шукали допомоги у сусідів. З другого боку, економіка Кримського ханства базувалася на екстенсивних формах сільського господарства — на кочовому скотарстві й примітивному землеробстві, продукція яких не забезпечувала потреб населення. Замість того, щоб підтримувати розвиток сільського господарства, татарські феодали значну частину продуктів добували шляхом розбійницьких набігів на сусідні землі, насамперед на Україну. Основою зовнішньої політики Кримського ханства було грабування сусідів.

Одне з головних своїх завдань  Хаджі-Гірей бачив у підкоренні генуезців, які сплачували татарам  необтяжливу данину за право вільно торгувати із Сходом, російськими й українськими землями, Польщею та іншими країнами. Він звернувся за допомогою до уряду Османської держави. У 1454 р. під час зустрічі ханського посла й турецького адмірала Дмир-Кях'я була підписана угода, яка поклала початок залежності Кримського ханства від Туреччини.

Наступник Хаджі-Гірея, Менглі-Гірей, також продовжував активно спиратися  на допомогу Туреччини в боротьбі проти генуезців у Криму.

В 1475 р. турецький флот з'явився під  Кафою. Після чотириденного бомбардування  Кафи, в якій у цей час спалахнуло повстання греків і вірмен, її було здобуто. Потім турки взяли Судак, Анапу та інші генуезькі фортеці на південному узбережжі Кримського півострова, поставивши там свої залоги. Після цього Кримське ханство остаточно потрапило у васальну залежність від Туреччини.Зайнявши трон в 1441 Хаджі I Герай царював до своєї смерті в 1466.Навесні 1482 г великий князь московський Іван III звернувся через свого посла в Криму до кримського хана Менглі I Герай з проханням влаштувати похід у польські землі "на київські місця". Менглі Герай взяв Київ штурмом, розорив і сильно зруйнував місто. З багатої здобичі хан послав Івану III в подяку золоті потир та дискос з київського Софійського собору. В 1474 Іван III уклав союз з цим ханом, який тривав до самої його смерті. Іван III протегував торгівлі, з цією метою підтримував особливо відносини з Кафи і Азовом.В 1475 Османська імперія завоювала генуезькі колонії і останній бастіон Візантійської імперії - князівство Феодоро, населене православними християнами (греками, аланами, готами та ін), чисельністю до 200 тис. чол., які здебільшого (особливо на південному узбережжі) вимушено чи добровільно прийняли іслам. З 1478 Кримське ханство офіційно стало васалом Османської Порти і збереглося в цій якості до Кучук-Кайнарджийського миру1774. Призначення, затвердження і зсув ханів зазвичай здійснювалося з волі Стамбула з 1584. ^[3] C кінця XV століття Кримське ханство здійснювало постійні набіги на Московська держава і Польщу. Кримські татари і ногаї володіли досконало тактикою набігів, вибираючи шлях по вододілах. Головним з їх шляхів до Москви був Муравський шлях, що йшов від Перекопу до Тули між верхів'ями річок двох басейнів, Дніпра та Сіверського Дінця. Заглибившись у прикордонну область на 100-200 кілометрів, татари повертали назад і, розгорнувши від головного загону широкі крила, займалися здирством і захопленням рабів. Захоплення бранців - ясиру - і торгівля рабами були важливою статтею економіки ханства. Бранці продавалися до Туреччини, на Близький Схід і навіть у європейські країни. Кримський місто Кафа був головним невільничим ринком. За оцінками деяких дослідників, на кримських работоргових ринках було продано за два століття більше трьох мільйонів людей, переважно українців, поляків і росіян. Щорічно Москва збирала навесні до 65 тисяч ратників, щоб вони несли прикордонну службу на берегах Оки до глибокої осені. Для захисту країни застосовувалися укріплені оборонні лінії, що складаються з ланцюга острогів і міст, засік і завалів. На південному сході найдавніша з таких ліній йшла по Оці відНижнього Новгорода до Серпухова, звідси повертала на південь до Тули і тривала до Козельська. Друга лінія, побудована при Івана Грозного, йшла від містаАлатиря через Шацьк на Орел, тривала до Новгорода-Сіверського і повертала до Путивлю. При царя Федора виникла третя лінія, що проходить через містаЛівни, Єлець, Курськ, Воронеж, Білгород. Первісне населення цих міст складався з козаків, стрільців та інших служивих людей. Велика кількість козаків і службових людей перебувало у складі сторожової і станичної служб, які спостерігали за рухом кримців і ногаїв в степу.

У самому Криму  ясиру татари залишали небагато. За старовинним звичаєм кримському рабів відпускали в вільновідпущеники  через 5-6 років неволі ^[4] - є ряд свідчень російських та українських документів про поверненців з-за Перекопу, які "відпрацювали". Деякі з відпущених на волю воліли залишитися в Криму.

Відомий описаний українським істориком Дмитром Яворницьким випадок, коли напав на Крим в 1675 отаман запорізьких козаків Іван Сірко захопив величезну здобич, у тому числі близько семи тисяч християнських бранців і вільновідпущеників. Отаман звернувся до них із запитанням, чи бажають вони йти з козаками на батьківщину або повернутися до Криму. Три тисячі виявили бажання залишитися і Сірко наказав перебити їх . Тих, хто в рабстві міняв віру, відпускали відразу , так як шаріат забороняє тримати в неволі мусульманина. За даними російського історика Валерія Возгрин , рабство в самому Криму майже повністю зникло вже в XVI-XVII вв. Велика частина бранців, захоплювали під час нападів на північних сусідів (пік їх інтенсивності припав на XVI століття), продавалася до Туреччини, де рабська праця широко використовувався в основному на галерах і на будівельних роботах.

У травні 1571 на чолі армії з 40 тисяч вершників хан спалив Москву, за що отримав прізвисько Тахтім Алга ("взяв трон"). Під час набігу на Московську державу загинуло, як вважають багато істориків, кілька сотень тисяч чоловік і був взято в полон 50 000. Іван IV зобов'язався, за прикладом Польщі, сплачувати щорічно данину Криму - по надісланим заздалегідь списком від сім'ї хана і його вельмож. Однак через розгромної поразки хана в Битві при Молодях вже рік потому, Кримське ханство втратило значну частину своєї потужності і було змушене відмовитися від претензій на Поволжі. Виплата "поминок" Криму тривала до кінця XVII століття ^[8] і остаточно припинилася лише в правління Петра I

Іслям III Герай (1644 - 1654) надавав військову допомогу українському гетьману Богдану Хмельницькому в Визвольній війні з Польщею.

Як вказував турецький мандрівник Евлія Челебі в 1660 кримські татари мали північний кордон у замку Ор ( Перекоп), степ теж належала хану, але там кочували ногайці : Аділь, шайдак, орміт. Вони платили подати за випас худоби і доставляли до Криму масло, мед, рогату худобу, овець, ягнят і ясир. ^[9] Він же повідомляє, що "татари мають 12 мов і кажуть через перекладачів". Крим на той момент складався з 24 казаликов; каді призначав хан, крім чотирьох в ейалете каффенском, що знаходився під владою султана. Малося також "40 бейликів", де бей означало "начальник роду", і йому підлягали мурзи. ^[10] Військо хана налічувало 80 000 солдатів, з них 3 000 - "капикулу" (мн. ч. "капикуллари"), тобто гвардія хана, оплачувана султаном 12000 золотих "на чоботи", озброєні були мушкетами.