Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст

Національно-визвольна війна  українського народу середини XVII ст.

Навесні 1648 р. в Україні  розпочалося народне повстання  під проводом Богдана Хмельницького, яке стало подією переломного значення в історії українського народу.

 

Причинами повстання, яке  переросло у Національно-визвольну  війну 1648—1657 pp., були зростання та зміцнення  феодального землеволодіння, посилення  панщини (5—6 днів на тиждень), закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти. Значно погіршилося становище козацтва, особливо після придушення повстань 1637—1638 pp. та прийняття польським урядом «Ординацій», які ставили його під повний контроль польської влади. Продовжувався наступ католицтва та уніатів на православ'я, українську культуру.

 

Тож на середину XVII ст. у різних сферах життя українського суспільства виникли гострі суперечності, викликані становищем України у складі Речі Посполитої. Національно-визвольна війна визріла з окремих розрізнених рухів різних соціальних груп, які об'єдналися у всеукраїнське повстання. Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.

 

Очолив повстання Б. Хмельницький — видатний політик, полководець, державний  діяч. Б. Хмельницький (бл. 1595—1657) народився  у родині дрібного православного українського шляхтича на хуторі Суботів під Чигирином (тепер Черкаська область). Навчався спочатку вдома, а потім у монастирській школі у Києві, Львівському єзуїтському колегіумі. Вільно володів польською, російською, латинською та татарською мовами, любив і знав історію. 25-літнім юнаком, як реєстровий козак, разом з батьком брав участь у Цецорській битві 1620 р. Був учасником козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. У 1637 р. недовго обіймав посаду писаря реєстрового війська, а роком пізніше був обраний сотником Чигиринського полку. У1645—1646 pp. разом із І. Сірком та запорозькими козаками брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції.

 

Б. Хмельницький (як колись К. Косинський та багато інших козаків) на собі відчув шляхетське свавілля і  власне безправне становище. Навесні 1646 р. підстароста Д. Чаплинський захопив хутір Суботів, який Хмельницький отримав від короля за службу, захопив жінку Богдана, до смерті забив молодшого сина.

 

Хмельницький поїхав у Варшаву до короля з проханням припинити свавілля, але Владислав IV заявив, що не має влади над шляхтою, і запропонував самотужки розібратися з Чаплинським. Та Хмельницький разом із частиною козацької старшини почав готувати повстання. У грудні 1647 р. він із загоном козаків та сином Тимошем був уже на Запорожжі. Оскільки на Микитинській Січі (центр козацтва у 1638—1652 pp.) розміщався гарнізон поляків і реєстровців, Хмельницький зупинився неподалік, на о. Томаківка.

 

Наприкінці січня 1648 р. повстанський загін спільно з запорожцями  розгромив польський гарнізон Микитинської Січі, а реєстровці перейшли на бік повстанців. На козацькій раді Б. Хмельницького було обрано гетьманом. Ці події знаменували початок народного повстання.

 

Б. Хмельницький висунув  до великого коронного гетьмана М. Потоцького вимогу вивести з України урядові  війська і скасувати «Ординації» 1638 р. До українського народу він звернувся  з універсалом підніматися на боротьбу за визволення від влади польських магнатів та шляхти.

 

Гетьман на початку квітня 1648 р. вирушив у Бахчисарай, де уклав  угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про надання повстанцям допомоги. Щоб запевнити татар у серйозності своїх намірів, Хмельницький залишив заручником у хана свого сина Тимоша. Поїздка у Крим виявила неабиякі стратегічні здібності Хмельницького: він отримував союзника у боротьбі проти Польщі, а також забезпечував тил від раптових наскоків кримських татар.

 

18 квітня гетьман повернувся  на Січ, 22 квітня виступив з  військом (5 тис. осіб) проти поляків.  Щоб не залишати фортецю Кодак  з гарнізоном у себе в тилу, її було взято в облогу, а  Хмельницький вийшов до р. Жовті  Води (сучасне м. Жовті Води  Дніпропетровської області), де і  влаштував табір.

 

Одержавши звістку про  виступ повстанців, М. Потоцький вислав два загони: один — суходолом, на чолі зі своїм сином Стефаном (бл. 6 тис. поляків і 2 тис. реєстровців), другий — по Дніпру на човнах реєстрових козаків (4 тис. осіб) на чолі з осавулом І. Барабашем. Біля Кодаку обидва загони повинні були об'єднатися і захопити Січ. Проте Хмельницький випередив Потоцького, відправивши до реєстровців посланців із закликом приєднатися до нього. У результаті заколоту реєстровці вбили Барабаша та перейшли на бік Хмельницького.

 

Тим часом повстанці і  загін татарської кінноти (4 тис.) Тугай-бея  атакували і обложили військо С Потоцького в урочищі Жовті Води. 5—6 травня 1648 р. відбувся розгром поляків. С Потоцький був взятий у полон і невдовзі помер від ран.

 

Б. Хмельницький з військом, значно поповненим реєстровими козаками (15—17 тис.) та татарською кіннотою, вирушив  проти основних сил М. Потоцького, яке спішно відступило до Корсуня (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області). Не бажаючи вступати в бій, поляки вирішили відступити через Білу Церкву до Паволочі. Дізнавшись про напрямок відступу, Хмельницький наказав своєму найближчому сподвижнику М. Кривоносу — черкаському полковнику — влаштувати засідку, до якої і потрапило польське військо. Відбувся запеклий бій, який 16 травня закінчився повним розгромом шляхти. Козаки взяли у полон М. Потоцького, польного гетьмана М. Калиновського, понад 8,5 тис. польських вояків, великий обоз і 41 гармату. Ніколи ще Польща не зазнавала такої поразки від козаків.

 

Перемоги на Жовтих Водах  і під Корсунем стали поштовхом до розгортання визвольного руху по всій Україні. Б. Хмельницький розсилав універсали, у яких закликав селян і міщан братися за зброю та виганяти ненависне панство. Почали створюватися великі повстанські загони, які визволили Лубни, Глухів, Любеч та інші українські міста, що спричинило масову втечу шляхти. Наприкінці травня 1648 р. повстанці увійшли до Києва.

 

Втративши Лівобережну Україну, Київ і Придніпров'я, польський уряд запропонував Б. Хмельницькому укласти  перемир'я, на що гетьман дав згоду. Проте перемир'я обидві сторони  використовували для збирання сил.

 

Зробивши своєю резиденцією  Білу Церкву, Хмельницький почав реорганізацію  армії (а вона налічувала вже 100 тис. осіб), поділивши її на полки і сотні, які очолили сподвижники гетьмана — І. Богун, М. Гладкий, Ф. Джеджалій, М. Пушкар та інші. Хмельницький у цей час займався також питаннями матеріального забезпечення армії та її боєздатності.

 

У травні 1648 р. помер король Речі Посполитої Владислав IV. Уряд відрядив для переговорів з Б. Хмельницьким А. Киселя — православного магната, сенатора сейму. Гетьман вимагав  від нього збільшення козацького реєстру до 12 тисяч, поновлення козацьких  вольностей, тобто відстоював у цей  період інтереси козацької старшини, а не загальнодержавні.

 

На початку червня 1648 p., порушивши умови перемир'я, на Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я.-Вишневецького. Хмельницький відрядив на Брацлавщину та Волинь загони на чолі з М. Кривоносом та І. Ганжою. Сотні загонів селян і міщан громили маєтки, знищували шляхту, орендарів, католицьке та уніатське духовенство. Кріпосні селяни, міщани, для яких ідеалом була козацька свобода, почали масово покозачуватися. Ця величезна маса населення, звільнившись від гноблення поляків, уже не уявляла собі повернення під владу польської шляхти та втрати свободи.

 

У червні — липні були здобуті Умань, Бар, Тульчин, Рівне, Луцьк. Б. Хмельницький також направив загони М. Кричевського, М. Не-баби, І. Голоти в Білорусію, що сприяло розгортанню визвольного руху білоруського народу та перешкодило литовському війську Я. Радзивілла з'єднатися з польським військом в Україні.

 

Користуючись перемир'ям, польський уряд сформував армію (80—90 тисяч), на чолі якої стали князь  Д. Заславський, М. Остророг та О. Конецпольський. Польські війська рушили в напрямку Старокостянтиніва. Сюди ж, під Пилявці, до р. Іква (тепер с. Пилява Старокостянтинівського району Хмельницької області), вирушили українська армія і загін татар. Тут козаки побудували табір на правому березі річки, а поляки — на лівому. Битва розпочалася 8 вересня. Заманивши частину польського війська на правий берег Ікви, козаки ударили з двох боків та почали громити шляхту, яка відступила, а потім панічно почала тікати. Водночас із засідки ударив загін М. Кривоноса. Польська армія зазнала нищівної поразки, а її рештки відступили на захід.

 

Результатом Пилявецької  битви було звільнення Волині і Поділля, активізація селянського руху в  Галичині. Невдовзі на Дніпрі капітулювала фортеця Кодак, не витримавши майже піврічної облоги.

 

Головні сили української  армії через Збараж, Тернопіль, Зборів підійшли до Львова та почали його облогу, яка тривала майже весь жовтень. Врешті-решт Б. Хмельницький наказав зняти облогу. Це пояснювалося тим, що він не хотів руйнувати Львів та погодився на виплату великого викупу мешканцями міста, а також тим, що зустрів супротив на вимогу відкрити брами Львова. Армія рушила на північний захід до Замостя, почавши його облогу.

 

У середині листопада 1648 р. королем  Речі Посполитої було обрано Яна II Казимира (1648—1668), брата Владислава IV. Новий  король, побоюючись проникнення армії  повстанців углиб Польщі, почав переговори з Б. Хмельницьким. Частина старшини підтримала цю пропозицію, та рядові козаки, М. Кривоніс вимагали продовження боротьби. Але гетьман реально оцінював обставини. Насувалася зима, військо було стомлене, зменшувалася його боєздатність, не вистачало теплого одягу, основні сили татар повернулися у Крим, почалася епідемія чуми (від неї помер М. Кривоніс). До того ж восени 1648 р. закінчилася Тридцятилітня війна, у якій брала участь Річ Посполита.

 

Наприкінці листопада  Б. Хмельницький зняв облогу Замостя, повівши  армію у Придніпров'я, а у грудні 1648 р. увійшов у Київ. «Матір городів руських», місто Володимира Великого і Ярослава Мудрого зустрічало його як героя — визволителя України, як нового Мойсея. Серед сотень киян, які вітали гетьмана, були єрусалимський патріарх Паісій, київський митрополит С Косів, професори і студенти Києво-Могилянської колегії.

 

У лютому 1649 р. у Переяслав прибуло польське посольство, якому вдалося укласти перемир'я, погодившись визнати владу гетьмана на більшій частині українських земель. У цей період Б. Хмельницький на хвилі блискучих перемог під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями висунув ідею утворення незалежної держави. Але мало значення і те, що новообраний король Ян II Казимир обіцяв підтвердити козацькі права та вольності, усе, що козаки «через шаблю взяли». Гетьман усе ще сподівався, що переговорами можна забезпечити автономію українських земель у складі Речі Посполитої. Та в останній гору брала «партія війни».

 

У травні 1649 р. 200-тисячне  польське військо посунуло на Україну, захопило Галичину та вторглося на Поділля. Частина військ з Я. Вишневецьким знайшла захист за мурами Збаражу. Тим часом з півночі у напрямку на Київ виступив литовський гетьман Я. Радзивілл. Б. Хмельницький, щоб запобігти фланговому удару литовських військ, направив у Білорусію полковника М. Кричевського з загоном козаків, який наприкінці липня дав відсіч Радзивіллу під Лоєвом (сам Киричевський загинув у бою).

 

У середині серпня 1649 р. Б. Хмельницький з татарами вирушив назустріч  Яну Казимиру в напрямку Зборова (тепер Тернопільська область) і  нав'язав бій полякам. Протягом двох днів відбувалася запекла битва, у якій польські війська зазнали великих втрат. Вони опинилися у катастрофічному положенні: назрівала подвійна поразка під Зборовом і Збаражем. Проте полякам вдалося налагодити відносини з Іслам-Гіреєм III, у плани якого не входило зміцнення України. У вирішальний момент Зборовської битви хан почав вимагати від гетьмана розпочати переговори з Яном Казимиром, чим врятував його від остаточного розгрому. Б. Хмельницький, усвідомлюючи неможливість вести війну одночасно з поляками і татарами, змушений був піти на укладення у серпні 1649 р. Зборовського мирного договору.

 

За цим договором під козацьке управління на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким переходили Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, у яких заборонялося знаходитися польському війську. Не мали права жити на цій території євреї та єзуїти. У володіння гетьмана переходив Чигирин. Козацький реєстр збільшувався до 40 тис. осіб. Уперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала визначення певної самостійності як держава.

 

Під владою поляків залишалися Волинь, Поділля, Київ та Полісся.

 

Зборовський договір задовольняв вимоги багатьох козаків, проте ігнорував інтереси покозаченого селянства, яке мало повернутися під владу польської шляхти. Це викликало його незадоволення, почалися стихійні виступи проти польських панів.

 

Однак підсумки боротьби у 1648—1649 pp. давали можливість почати будівництво української козацької держави. Обидві сторони дивилися на Зборовський договір як на тимчасовий. Хмельницький не добився визволення всього українського народу, а Річ Посполита втратила володіння на значній території України. Це робило неминучим нове загострення українсько-польських відносин.

 

Перерва у воєнних діях дала можливість Б. Хмельницькому зосередити зусилля на розбудові української  державності. Організація козацької  держави відбувалася під впливом традицій Запорозької Січі, що зумовило її напіввійськовий характер. Саме тому створювана держава офіційно називалася Військо Запорозьке (згодом Гетьманщина).

 

Формально вищим органом  влади в державі була загальна козацька рада, яка називалася Військовою (Генеральною). Військова рада являла собою збори козаків, на яких обирали гетьмана і генеральну (головну) старшину. За гетьманування Б. Хмельницького, з метою зміцнення гетьманської влади, вплив загальної («чорної») Генеральної ради на життя держави був обмеженим. Найважливіші питання гетьман розв'язував на старшинських радах (у них брали участь генеральна старшина і полковники).