Національна ідея – основна категорія концепції П.Полтави

  Характеризуючи  в зв'язку з розвитком продуктивних сил при капіталізмі нації як людської спільноти, П. Полтава доходить висновку, який відповідав тодішнім програмним настановам III Великого Збору ОУН. У його постанові зазначалося: «Ідеалом нашої суспільності є вільна людина. Вільний почин людини буде основною рушійною силою суспільного життя. Але цей вільний почин може йти тільки в суспільному напрямі й не сміє в жодному разі йти по лінії шкурницьких інтересів та в результаті вести до визиску інших «вільних» людей, подібно, як це буває в умовинах капіталізму». Сказано однозначно: капіталізм як суспільство визиску осуджується.

  П. Полтава виступає за «ліквідацію  принципу приватної власності на знаряддя і засоби виробництва», вважаючи, що «усуспільнення знарядь і засобів виробництва причиниться, по-перше, до ще сильнішого розвитку продукційних сил, як це було при капіталізмі, і, по-друге, ліквідуючи саму основу існування суспільних класів (буржуазії і пролетаріату передусім), зліквідує передусім існуючі сьогодні класові антагонізми». Для майбутньої Української держави безкласове суспільство «причиниться лише до зміцнення української нацїі, піднесе її на вищий ступінь національної свідомості». Отже, для П. Полтави суспільний і економічний лад самостійної України означає ліквідацію експлуатації людини людиною.

  Життя внесло корективи, засвідчило штучність суспільно-економічного ладу, який насаджувався в країнах Європи, де до влади прийшли ті, кого сам П. Полтава називав «більшовицькими вельможами». Не можна трактувати як тенденцію часткову націоналізацію в окремих галузях промисловості та банківській справі в таких державах, як Англія та Франція, бо націоналізація була зумовлена в них конкретно-історичними умовами. Посилання на фашистські держави — не доказ, оскільки у повоєнний час вони змінили політичний режим. Отже, у питанні про суспільно-економічний лад концепція самостійної України П. Полтави була даниною часу. Суспільна власність на знаряддя та засоби виробництва не оправдала себе — і на уламках більшовицької імперії розпочався протилежний процес.

  Такі  застереження не знецінюють концепції  П. Полтави загалом. Навпаки, встановлюваний у незалежній Україні суспільно-економічний лад якраз відповідає тенденціям суспільно-економічного розвитку світу, в якому так звані соціалістичні країни звільняються від нав'язаних деформацій.

  Основне методологічне положення концепції  П. Полтави підтверджується: український національно-визвольний рух як складова частина великої емансипації народів є тим новим у світі, якому належить майбутнє. Наші дні підтвердили передбачення теоретика національно-визвольного руху: «Історія ж нової доби показує, що якщо якийсь народ почав національно-визвольну боротьбу, то він її не припиняв, аж поки не побудував своєї самостійної національної держави. Національно-визвольна боротьба кожного народу раніше чи пізніше кінчалася завжди його повною перемогою». Під тиском поневолених народів навіть розвалилася мілітаризована і, на перший погляд, монолітна «імперія зла», а тепер до цього прямує її рудимент у формі Російської Федерації. Підтвердився й другий висновок П. Полтави: «Національне питання в нашу добу буде ще більш актуальне і гостре; як в недавньому минулому». Нарешті, наголосимо, що витримав іспит і такий висновок П. Полтави: «Всяка система політичної організації світу, яка б негувала ідеєю політичної самостійності народів, є сьогодні неприйнятна для всіх, без винятку, народів». Кінець XX ст. як вулкан вивергнув комплекс національних проблем у різних країнах світу — від колишнього СРСР до Південної Африки.

  Теоретик  українського національно-визвольного  руху бачив усі складності на шляху до утворення незалежних національних держав. «Одним із засобів прикривати імперіалістичну політику з боку окремих великих держав є фабрикування «теорій» про необхідність творити великі політичні комплекси з огляду на складність теперішнього економічного життя». Він критикував намагання теоретиків імперіалізму обґрунтувати те, що при сучасному економічному стані творити нові держави нібито неможливо.

  Намагання поєднати ідею найтіснішої економічної  співпраці народів та ідею нації  виливається в такий висновок: «Немає жодних об'єктивних перешкод до того, щоб ідею тісного економічного співробітництва здійснити в системі вільних національних держав. Лише тоді можуть бути гармонійно поєднані як інтереси великих, так й інтереси малих країн і народів. Лише тоді можна буде встановити справжнє економічне співробітництво між народами».

  Чому  економічний фактор не заперечує  ідеї нації? П. Полтава посилається на історичний досвід, який підтверджує: тільки в умовах повної політичної незалежності досягають свого максимального розвитку продуктивні сили. Це стосується також розвитку духовних сил, що «є першою передумовою розвитку продукційних сил у цілому». «Лише на основі повної рівноправності народів, загарантованої їх цілковитою політичною незалежністю, економічна співпраця між народами може дати справді позитивні і гарні результати, тобто може причинитися до справжнього піднесення життєвого рівня всіх народів».

  П. Полтава не відкидає міжнародної  співпраці, називаючи її об'єктивно  прогресивною ідеєю, яка ні в чому не заперечує ідеї нації. Така співпраця може сприяти загальному культурному і цивілізованому прогресові, якщо спрямована проти воєн і забезпечує мирне розв'язання міжнародних політичних, економічних, культурних і соціальних проблем. Проте, як засвідчує практика, міжнародні організації, зокрема такі, як Ліга Націй чи Організація Об'єднаних Націй, самі не дотримуються проголошених ними принципів. Йдеться насамперед про принцип самовизначення націй, який найбільше порушувала більшовицька Росія, що посідала місце постійного члена в Раді Безпеки. Безумовно, такі дії не сприяють авторитетові міжнародних організацій.