Минойская цивилизация

Мінойці вели активну торгівлю, їх численний торговий флот виходив  в море з цінним вантажем – керамікою, виробами з металу, вином, оливковим  маслом, щоб обміняти їх за морем  на мідь, олово, слонячу кістку та золото. У мінойських торгових кораблів були, як правило, високий ніс, низька корма  і виступаючий назад кіль. У  рух їх приводили веслярі, що сиділи в два ряди, та вітрило.

Успіхи мінойців в в  військовій сфері не обмежувалися флотом. Довгий час крітяни славилися  як майстерні стрільці і пращники. Їх складений лук був так добре  відомий, що в текстах з Угаріта  мовиться, що його виготовив бог  Котар-ва-хасис на Кріті.

 

2.2 Економічний розвиток або «мінойська таласократія»

Спочатку центри мінойської цивілізації  були самостійними державами. Об'єднання  Криту під владою єдиного царя приписують Міносу Старому.

Після руйнування «старих палаців» на Криті близько 1627 до н.е. почалася поступова експансія мінойців на узбережжя Егейського моря. Ця експансія мала свої як внутрішні, так і зовнішні передумови. Географічне розташування Криту сприяло розвитку морської торгівлі з найдавніших часів. Острів замикає з півдня Егейське море, таким чином слугуючи форпостом грецького світу. Острів багатий корабельним лісом, але на ньому відсутні родовища металу, який необхідно було отримувати ззовні. Умови для поширення морської справи були вельми сприятливими, чим критяни успішно користувалися ще з 3 тисячоліття до н. е.

Саме розвиток мореплавства, міжнародної  торгівлі, що створював основу критської економіки, і від якого залежав добробут острова, змусив кносського царя убезпечити морські шляхи, тобто розпочати нещадну боротьбу із піратством. Традиція, однак, вважає ці заходи наслідком цілеспрямованої політики царя Міноса Великого. На часі його правління припадає період найбільшого розквіту критської цивілізації (приблизно 1750—1450 рр. до н.е). Фукідід згадує цей процес так: «Коли закладалася морська могутність Міноса, то морські зв'язки стали для всіх безпечнішими, розбійники були випроваджені ним з островів, більшість з яких він заселив жителями.»

За згадками Фукідіда, це був період «таласократії», тобто панування на морях. Крит підкоряє своїй владі деякі острови Егейського моря, населені пункти на малоазійському  та балканському узбережжях, в тому числі в Аттиці. Фукідід пише: «Мінос раніше за всіх, про кого ми знаємо за переказами, створив собі флот, заволодів кращою частиною моря, яке називається нині Егейським, і став правити Кікладськими островами.» Оволодівши Кікладами, Мінос поставив управляти ними своїх синів, аби не допустити до управління важливими володіннями представників інших аристократичних родів. Розростання царської сім'ї призвело до того, що всі володіння кносських династій на Криті були вже роздані в управління їхнім родичам. Здійснити панування над Кікладськими островами можна було лише за наявності великого боєздатного і добре спорядженого флоту. Знахідки мініатюрних фресок в Акротирі на Фері початку 1970-х рр. зображають різні види військових кораблів, які вражають і дивують своєю складністю та витонченістю. Свідчення про панування Міноса на морі часто зустрічаються в античній літературі. Про це згадували у своїх працях Фукідід, Геродот, Плутарх, Страбон та інші.

Існує також дані, які підтверджують зв'язки Криту з островами Егейського моря: цар Самоса Анкей був племінником Європи, критської цариці; на Насос відправилась Аріадна — дочка Міноса. Давні автори повідомляють про війну Міноса з мегарським царем Нісом та про підкорення критянами Мегариди. В одному з гомерівських гімнів йде мова про критський корабель, що колись давно плив на Пілос. Багато міст, розкиданих по всьому Середземномор'ю мали назву Міноя, що походить від ім'я Мінос.

Проблема мінойської таласократії викликає безліч суперечок між дослідниками цього питання. Дискусії ведуться як навколо питання географічних кордонів держави Міноса та форми залежності підвладних Кноссу земель (хоча деякі ставлять під сумнів сам факт залежності), так і стосовно вірогідності самої таласократії. Однак більшість істориків згодні, що свідчення античних авторів відповідають історичним реаліям. Це підтверджують також і археологічні дані. Таким чином, Мінойська морська держава вперше об'єднала острови Егейського моря, і, пануючи у Східному Середземномор'ї, стала своєрідною передумовою утворення Першого Афінського морського союзу.

 

2.3 Соціальна стратифікація  суспільства

 

“Мінойська знать” досліджується аристократична еліта мінойського суспільства. Основну інформацію про критську знать нам дають зображення її представників на фресках, печатках та інших пам’ятках мінойського мистецтва. Як правило, ці люди постають перед нами під час виконання якихось ритуалів. Важливою ознакою аристократів-чоловіків є жіноча зовнішність. Враховуючи те, що першопочатковим уособленням верховної державної влади на Криті було жіноче божество, ми схиляємося до думки, що саме під покровительством Великої богині і в гармонійному співіснуванні з нею – в образі жінки, – чоловіки могли претендувати на привілейоване становище в суспільстві і входження до його владної еліти. Тому з метою отримання влади критські чоловіки були змушені застосовувати різного роду хитрощі, які проявилися у ритуалах перевтілення чоловіка у жінку, у звичаї вдягати жіночий одяг, носити жіночу зачіску, а також у виконанні культових церемоній, які зосереджувалися першопочатково у руках жінок.

Шляхам формування аристократії була і альтернатива, яка отримала розвиток у зв’язку з поширенням зовнішньої експансії мінойських царів. Основним місцем проживання представників мінойської воєнної знаті були аристократичні будинки, які найкраще представлені особняками Акротірі. Ферейське мистецтво ілюструє перелом в ментальності мінойських колоністів: відхід від «матріархальних» смаків та принципів життя і орієнтацію на грубу патріархальну ідеологію. Повністю ж войовничий і патріархальний дух мінойських аристократів виразився у сценах на пам’ятках мінойського мистецтва, знайдених у материковій Греції.

“Рядові общинники  та раби” Основну масу критського населення у період «нових палаців» складали общинники-простолюдини, які мешкали у т.з. периферійних поселеннях. Зразками поселень такого роду є «містечка», які знаходяться у східній частині Криту: Гурнія, Палекастро і Псіра. Майже не відрізняються між собою за розмірами, плануванням, архітектурою та характером знахідок будинки Гурнії. У Псірі розкопано два великих будинки, один з яких (будинок В) виділяється особливим багатством виявлених в ньому речей. Великі багаті і тісні бідні будинки було виявлено в Палекастро. Перші використовувалися у якості житла сімей, які займали привілейоване становище всередині общини. У маленьких же будинках мешкали бідніші сім’ї, які були більш або менш рівні між собою.

У цілому, незважаючи на певні  особливості, які зводяться до незначних  деталей, заняття жителів Гурнії, Палекастро, Псіри, а також багатьох інших, ще мало вивчених критських периферійних поселень періоду «нових палаців», були однотипними. Основним заняттям рядових  общинників було землеробство. Певне  місце відводилося скотарству та рибальству. Морська торгівля та піратство відігравали тут незначну роль. Незначною була кількість общинників, зайнятих у ремісничому виробництві

Комплексний аналіз джерел дозволяє зробити висновок, що на Криті, як і в інших суспільствах ранньої  древності, існувало рабство. За даними античної традиції, рабів у якості данини критянам постачали підкорені  ними народи. Оскільки в легендах розповідається, що цих полонених пожирав Мінотавр, можна зробити цілком логічний висновок, що хоча б частина з них приносилася  у жертву під час обрядів, які  були пов’язані з культом мінойського  божественного бика. На тісний зв’язок полонених з Мінотавром указує свідчення традиції, що плата данини мусить припинитися саме зі смертю чудовиська. Разом з тим, з джерел випливає, що невільники могли бути задіяними у якості прислуги у палацовому господарстві. Ґрунтуючись на свідченнях історико-міфологічної традиції, ми можемо стверджувати, що вони мали певний зв’язок зі своєю батьківщиною і на Криті цінувалися не стільки як робоча сила (їх кількість, за даними тієї ж традиції, була досить незначною), скільки як заручники, за допомогою яких мінойські царі тримали у покорі підкорені ними землі.

“Характер соціального  устрою” Досвід інших цивілізацій говорить про те, що привілейований прошарок суспільства певним чином мусив обґрунтовувати своє особливе становище. Так, наприклад, у Греції гомерівської доби басілевси пояснюють свій високий статус тим, що на війні вони стоять у перших рядах і завжди рвуться у гущу бою. Принципи такого, можна сказати, гармонійного співіснування різних прошарків суспільства, очевидно, були характерні і для мінойського Криту. На цю думку у ході дисертаційного дослідження нас наштовхнув аналіз обряду т.з. тавромахії («ігр з биками»). Зображення цих дійств широко представлені на фресках, печатках, рельєфах, а також у глиняній та бронзовій скульптурі мінойців. Участь у «іграх з биками» була доступною лише представникам  вищого прошарку мінойського суспільства. Оскільки загибель учасників цих вистав була досить імовірною, то цей звичай можна кваліфікувати як особливу форму жертвоприношення та умилостивлення божества ціною кривавої, але добровільної та свідомої людської жертви. Очевидно, в обмін саме на таку жертву божество гарантувало багатий урожай, відсутність сейсмічних катастроф та інших стихійних лих.

Критська знать жила в  гарних палацах та віллах, носила дорогий  одяг, смачно харчувалася, проводила  велику кількість свого часу в  різних розвагах, користувалася повагою  народу, а деякі її представники, очевидно, навіть обожнювалися. Проте  у визначений час вона змушена  була постачати зі свого середовища гравців для тавромахії, що можна  розцінювати як свого роду плату  за всі ці блага.

 

2.4 Характер влади  у суспільстві

 

“Проблема «мінойського матріархату” Свідчення про особливе становище жінок на Криті збереглися ще у античних авторів. На сценах з мінойського мистецтва, що зображують важливі релігійні обряди, жінки виступають центральними дійовими особами. Вони виконують важливі з точки зору набожного мінойця магічні дії, якими забезпечується процвітання та благоденство всієї Критської держави. На деяких пам’ятках мінойського мистецтва (мініатюрні фрески із Кносського палацу з зображенням т.з. придворних дам, печатки, відтиски з них тощо) жінка зображується як панівна фігура, а чоловік часто принижується.

На основі аналізу сцен з мінойського мистецтва та застосування історико-порівняльного методу показано, що першопочаткове протистояння патріархального  та «матріархального» порядків з  розквітом мінойської держави переросло  у протистояння між монархією, що була на Криті органічно пов’язана  з патріархатом, та олігархією, яка  сформувалася на основі певних «матріархальних» принципів. У ході дослідження визначено, що деякі зображені на пам’ятках  мінойського мистецтва сцени  можна розцінювати як яскраве  вираження прагнення жінок зосередити у своїх руках найвищу владу  не лише у релігійній, але й у  військовій сфері.

“Царська влада”. Формування царської влади відбувалось не стільки у «матріархальній» атмосфері Криту, в суспільстві якого все ще продовжували домінувати традиції первісного колективізму, скільки в ході експансії, що здійснювалася мінойськими царями в Егейському регіоні. На користь цього свідчить, з одного боку, велика роль жінок в державному житті Криту та відсутність в мінойському мистецтві яскравих ознак існування царської влади, з іншого ж – поширення мінойської культури по всій Егеїді, широко розповсюджений в Середземномор’ї топонім Міноя (який, очевидно, пов’язаний з титулом мінойських царів), свідчення античних авторів про зовнішню воєнну експансію самовладного царя Міноса та призначення намісниками на завойованих і колонізованих землях родичів останнього.

Очевидно, будучи хоча б певний час повновладним правителем у завойованих  частинах Егейського регіону, «Мінос»  залишався для критян відносно незначною  політичною фігурою. На самому Криті  його влада була ще слабкою. Про це свідчить вже згадуваний факт відсутності  у мінойському мистецтві яскравих ознак існування царської влади, а також статус міфічного царя Міноса, коли ми зустрічаємо його безпосередньо  на Криті. Так, міф  розповідає, що Мінос, щоб отримати царську владу, мусив продемонструвати прихильність до нього богів. Сильна ж монархічна влада, як відомо, не має необхідності доводити своє божественне походження.

 

2.5 Адміністративно-теріторіальний  устрій

 

Головними структуроутворюючими елементами Критської держави, як і інших палацових держав древності, були палаци. Ці химерні споруди археологами було виявлено у Кноссі, Фесті, Маллії і Като Закро. Особливе місце у Критській державі займав Кносський палац, який, виділяється серед інших палаців своїми розмірами та багатствами.

У період «нових палаців» на Криті існувало кілька десятків невеличких рядових поселень, які відрізнялися між собою за розмірами, характером планування та забудови. Вони займали нижні сходинки у загальній ієрархії населених пунктів як окремих регіонів Криту, так і всього острова в цілому. Структурними елементами палацової адміністративної системи на мінойському Криті були вілли, які споруджувалися як на території рядових поселень, так і далеко за їх межами. Мешканців вілл можна розцінювати як виконавців посередницьких функцій між палацовими центрами та жителями рядових поселень. Вілли сприяли інтеграції мінойського суспільства у різних відношеннях (економічному, соціально-політичному, ідеологічному і т. п.), поширюючи при цьому цивілізацію серед жителів рядових поселень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

Розвиток культури мінойської держави і її занепад

3.1 Релігія

 

Мінойці поклонялися багатьом богам, частину яких можна звести до глибокої старовини. Наші відомості  про цих богів мізерні, але  помічаючи схожі моменти з  відомішими богами в інших регіонах Близького Сходу, можна робити висновки щодо самих крітських богів та характеру поклоніння. Так, в гірських святилищах поклонялися широко шанованому богові (Y) a-sa-sa-la-mu (вимовляється «йа-ша-ша-ла-муу»), ім'я якого означає «Той, Хто  Дає Благополуччя». Йому присвячено принаймні шість мінойських культових  об'єктів – кам'яних столів для  приношень і тому подібне.

 Найбільш широко відоме  мінойське божество – це богиня, що звичайно зображується в  спідниці з воланами, з піднятими  розведеннями в сторони руками, причому тіло її і руки нерідко  обвивають змії. Її статуетки  стали символом мінойської цивілізації.  Ця богиня, як і Йашашалам, можливо,  також має семітське походження, оскільки вона з'являється на  циліндровому друці з Месопотамії,  ранішому, ніж зображення з Кріту.  Іноді мінойські художники зображали  її такою, що стоїть на горі  в оточенні тварин.

 Ім'я Дагона, що згадується  в Біблії як бог філистимлян,  з'являється на мінойських табличках  у формі Da-gu-na. Це теж широко  шановане семітське божество: угаритьскі  міфи називають його батьком  бога родючості Ваала. Деякі  вірування, поширені на мінойському  Кріті, проіснували аж до античності. Гесіод і інші грецькі поети  згадують про міфи, в яких мовиться, що бог Зевс не тільки народився  на Кріті, але там же помер  та похований. Історія про узурпацію  Зевсом влади свого батька  Кроноса є майже точною паралеллю  міфу про хуритьского бога  бурі Тешубе, який таким самим  чином зміщує свого батька  Кумарбі. Гесіод пов'язує цю  подію з Крітом, і його розповідь  включає багато непривабливих подробиць оригіналу, не залишаючи ніяких сумнівів щодо джерела пізнішого міфу.