Минойская цивилизация

 

ВСТУП

 

Актуальність   теми  дослідження.  Мінойська цивілізація  являє собою яскравий феномен серед егейських культур III-II тис.до н. е.. Ця цивілізація –є першою європейською цивілізацією,яка зробила багато досягнень у своєму розвитку і стала фундаментом для багатьох інших культур. Ця тема актуальна і по сьогодення тому,що зародження європейської цивілізації – є цікавою темою дослідження і має багато дискусійних та цікавих питань. Мінойці зробили багато здобутків у розвитку науки.  Саме мінойці були першим народом Егеїди, який створив свою державність, писемність та глибоко самобутню культуру. У період т.з. «талассократії Міноса» під потужним впливом Криту перебувала більшість островів Егейського моря, деякі області Балканської Греції та малоазійського узбережжя. Крім того критянами в цей час було налагоджено тісні контакти з Єгиптом, Сирією, царством хеттів, верхньою Месопотамією, Італією, Сіцілією, Сардинією тощо. Мінойська культура – є самобутньою, це можна побачити і в релігії,і в архетиктурі, багатьох видах мистецтва. Виникнення цивілізації є загадковим,навіть і у сучасному світі,що викликає великий інтерес багатьох вчених досліджувати її розвиток,та її етапи становлення. Тож розкриття поставлених нами у дослідженні завдань сприятиме глибшому розумінню сутності самої  мінойської   цивілізації , дозволить виявити притаманні їй специфічні особливості, а також допоможе пролити світло на важливі моменти в історії Греції. 

Зв`язок роботи з науковими програмами,планами і темами данної курсової роботи пов`язана з проблематикою, що розробляється кафедрою Всесвітньої історії Східноукраїнського університету імені Володимира Даля.

Об`єктом існування мінойської цивілізації та її вплив на подальший розвиток цивілізаційного Криту.

Предметом є дослідження мінойської цивілізації  її виникнення,її розвиток та ї вплив і здобутки на подальші цивілізації і культури.

Мета курсової роботи полягає у розкритті виникнення мінойської цивілізації та її здобутки.

Відповідно до поставленої  мети визначені й найбільш важливі завдання дослідження:

• З`ясувати стан джерельної бази і ступінь наукової розробки проблеми.
• Дослідити виникнення мінойської цивілізації.
• Визначити вплив цивілізації на подальший розвиток Криту, та на інші культури.
• Проаналізувати розвиток  культури мінойської цивілізації.
• Висвітлити економічний, соціальний устрій цивілізації.
• Виявити причини занепаду цивілізації.

Хронологічні  рамки: мінойська цивілізація- це цивілізація бронзового віку,її датують 3000-1000 роками до н. е. Основними осередками культури і цивілізації були так  звані "Палаци" - складні економіко-політичні комплекси, найбільші з яких існували в Кноссі, Фесті, Закросе і Тіліссе. Культура названа на честь міфічного царя Криту Міноса. Вся історія існування мінойської культури поділяється на три періода: Ранноьмінойський (2600-2000 рр.до н.є.), Середньомінойський. Період «Старих палаців» (2000-1550 рр. до н. є.), Пізньомінойський. Період «Нових палаців» (1550-1150 рр. до н.є.)

Територіальні межі: Обумовлені об’єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Мінойська цивілізація існувала в II тисячолітті до н.е., з центром на острові Кріт. Перша велика цивілізація на європейських територіях, попередниця культури античної Греції.

 Кріт розташований  у Середземному морі в 100 км. на південь від материкової  Греції. Це вузький, витягнутий  із заходу на схід гористий  острів із сприятливим для  землеробства кліматом, досить родючим  грунтом і чудовими невеликими  гаванями вздовж глибоко порізаного  північного берега. Саме тут, зародившись біля 4000 років тому, розвинулася, розквітла і згаснула цивілізація, відома нині під назвою мінойскої.

Наукова новизна  дослідження полягає у тому,що вся інформація,яка має велике значення для досдіду теми,напрацьована багатьма вченими та на протязі великого часу, зібрана докупи і має теоритичний аналіз. Вся інформація - об`єктивна і підтвердження.

Практичне значення роботи є вагомим. Ця  інформація може бути використана для написання наукових праць, статтей та історичних видань. Робота може використовуватись на історичних дисциплінах для розкриття поняття « Мінойська цивілізація». Все це допоможе висвітлити багато «білих плям» у дослідження найдавнішої європейської цивілізації світу та її внесок у світову культуру.

Особистий внесок здобувача. Всі положення та висновки курсової роботи, винесені на захист, одержані автором самостійно.

Теоретико-методологічна  база. У ході дослідження ми намагалися враховувати здобутки формаційного (стадіального) підходу, який дозволяє виявити спільні і відмінні риси у стародавніх цивілізаціях та побачити історію мінойського Криту як органічну частину історії стародавнього Середземномор’я та Близького Сходу. Разом з тим ми зважали й на основні принципи цивілізаційного підходу, у рамках якого виявляються особливості, притаманні одній лише мінойській цивілізації.

Оскільки розглядуваний  об’єкт являє собою досить складну систему, то під час дослідження було застосовано системний підхід. У зв’язку з ним ми розглядуємо Критську державу як сукупність окремих компонентів, які органічно утворюють одне ціле.

Важливим для нас є  використання семіотичного методу, при  якому дослідженню підлягає знакова  система. У якості цієї системи виступають як в тексти, так і пам’ятки матеріальної культури. У органічному поєднанні з семіотичним методом, ми застосовували загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Так, піддаючи аналізу окремі слова та структуру текстів, а також узагальнюючи добуті результати, ми у певних випадках мали змогу реконструювати цілісну і логічну історичну картину. Необхідність дослідження явищ, які залишили після себе незначні відомості, вимагає використання порівняльно-історичного методу (аналогії).

Оскільки основну масу писемних джерел із досліджуваної проблеми складають дані античних авторів, які  жили щонайменше через дев’ять століть  після описуваних ними подій критської  історії, ми не могли ухилитися від  застосування методів екстраполяції та ретроспекції. Крім того, також загальнонаукові принципи історизму та науковості. Взагалі слід відзначити, що оскільки історія має справу з надзвичайно складними об’єктами, а єдиної загальновизнаної теорії для неї на сьогодні не вироблено, ми намагалися у ході дослідження спиратися на ту конкретну теоретико-методологічну базу, яка, на нашу думку, найкраще підходила для кожного окремого випадку.

        Структура дослідження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, ІСТОРІОГРАФІЯ

1. Історіографія роботи

 

Дослідження мінойської цивілізації розпочалося весною 1900 р., коли англійським археологом А. Евансом було відкрито залишки кносського палацового комплексу. Результатом багаторічних розкопок на Криті стала його чотирьохтомна праця "Палац Міноса у Кноссі" . Евансом було розкопано і ретельно досліджено весь Кносський палац та частину розташованого навколо нього поселення, опубліковано кількість пам'яток, знайдених як у Кноссі, так і на території всього Криту, здійснено класифікацію археологічного матеріалу відповідно до його форми і змісту, видано плани різних приміщень Кносського палацу, встановлено певні стадії розвитку мінойської писемності.

У 1940 р. з друку виходить узагальнююча праця англійського археолога  Дж. Пендлбері ("Археологія Криту"). У даній праці в стислій формі подано великий фактичний матеріал і вона до сьогодні залишається одним із найкращих довідників по історії стародавнього Криту в цілому і мінойської цивілізації зокрема. У своїй оцінці суспільного устрою Криту Дж. Пендлбері, судячи з усього, спирався на досить впливову у той час на Заході теорію Ед. Мейєра, згідно з якою на Криті і в Мікенах у ІІ тис. до н. е. панували феодальні відносини.

Російські і радянські  дослідники, не зважаючи на залучення  великої джерельної бази та висловлені цінні погляди на мінойську державу  та суспільство, до кінця 20-их років  обмежувалися, як правило, описом та популяризацією археологічних знахідок .

Початком якісно нового етапу  у дослідженні мінойської цивілізації  стала спроба розкрити суспільно-політичні процеси в Греції на основі марксистсько-ленінського вчення про суспільні формації. Першим, хто здійснив таку спробу був Б.Л. Богаєвський. У праці "Первісно-комуністичний спосіб виробництва на Криті і в Мікенах" (1933 рік) він відкидає точку зору, згідно з якою на Криті у період найвищого розквіту мінойської цивілізації існувала держава, і відстоює думку про те, що критські палаци являли собою родові поселення.

Такі радянські антикознавці, як В.С. Сергєєв, С.Я. Лурьє, А.В. Мішулін  намагалися витлумачити результати досліджень критської цивілізації  у контексті вже рабовласницької формаціі . Із виходом у світ статті академіка В.В. Струве "Суспільний лад стародавнього Криту" в радянській історіографії остаточно утвердилася точка зору, згідно з якою у період розквіту мінойської цивілізації на Криті існувало класове суспільство та держава на зразок ранніх східних монархій. У подальшому узагальнюючі праці з мінойсько-ахейської цивілізації з урахуванням марксистсько-ленінської теорії були написані такими радянськими дослідниками, як Я.А. Ленцман, Т.В. Блаватська, Т.Д. Златковська, Ю.В. Андрєєв та ін. Один з кращих знавців ранніх етапів європейської історії, російський історик Ю. В. Андрєєв (1937–1998) у свої працях послідовно проводив думку, що мінойська культура була чи не найпрекраснішим пагоном на дереві історії давнього Середземномор’я . Праці з грунтовним аналізом світового культурного надбання, в яких приділено увагу мінойському Криту, створені російським і латвійським істориком Р. Ю. Віппером (1859–1954) та російським істориком мистецтва В. М. Польовим (1923–2008) .

У 1963 р. виходить праця американського історика архітектури В. Скаллі . В ній автор досліджує релігійну функцію палацових центрів, аналізуючи архітектуру мінойських палаців у нерозривному зв'язку з їх ландшафтами. Детальний аналіз функцій, які виконувалися критськими палацовими комплексами здійснено у роботі видатного англійського дослідника Дж. Грехема . У 1973 р. вийшла праця Фр. Матца "Розквіт мінойської цивілізації" , у якій для нас особливо важливою є оцінка, яку дослідник дає соціальній структурі населення критських рядових поселень. Досить грунтовною є стаття грецького археолога А. Зоїса, яка побачила світ у 1982 р. У ній автором було здійснено детальну класифікацію критських поселень, яка певною мірою сприяла і нашому власному розумінню становища або місця тих чи інших поселень у загальній ієрархічній системі Критської держави. У тому ж 1982 р. в Афінах при Шведському інституті відбувся ІІІ Міжнародний симпозіум, на якому розглядувалося питання критського панування на морі. В цілому дискусія виявила різні погляди на дане питання: одні дослідники говорили про повне політичне підкорення Критом Егеїди, інші – відстоювали більш помірковані позиції і вважали, що можна говорити лише про культурний вплив мінойців на навколишні території .

У 1983 році під назвою "Державно-політичний устрій мінойського Криту за даними античної міфолого-історичної традиції" виходить у світ стаття блискучого знавця творів античних авторів та мінойської писемності А.А. Молчанова. Глибоко вивчивши широке коло творів грецьких та римських авторів, дослідник узагальнив та систематизував наведені у них свідчення про державний устрій Криту. У даній праці було здійснено спробу повно залучити до вивчення не лише широковідомі уривки з античних авторів, але й маловідомі свідчення про Крит, які не були раніше введені до наукового обігу.

Своєрідним підсумком  багаторічних досліджень критських  палацових комплексів можна назвати  збірку "The Function of the Minoan Palaces", яка  вийшла 1987 р. у Стокгольмі під редакцією Р. Хега та Н. Марінатос. У даній збірці різними авторами здійснено плідне дослідження функцій, які виконувалися цими химерними спорудами.

Особливої уваги заслуговує наукова творчість Ю.В. Андрєєва. Дослідивши ранні форми урбанізації  на основі матеріалу, добутого археологами  у різних куточках земної кулі, цей  дослідник виробив схему, за якою сільське поселення на шляху до міста  проходить такі етапи, як "квазімісто" та "протомісто". З урахуванням  цієї концепції він і розглядує  критські палацові центри та поселення  періоду "нових палаців" у другій главі другої частини своєї фундаментальної  праці "Острівні поселення Егейського світу в епоху бронзи". Особливо ґрунтовним у даній праці є дослідження структури мінойського суспільства на основі аналізу архітектурно-просторової організації палацових центрів, вілл та рядових поселень. На початку 1990-их рр. Ю.В. Андрєєвим було розкрито деякі питання, пов'язані з царською владою на Криті, та здійснено спеціальне дослідження соціальних ролей чоловіка та жінки у суспільному житті мінойців.

Численні дослідження  переконливо довели, що острів Крит дійсно був найдавнішим джерелом цивілізації в Європі. В той  час, коли на Європейському континенті, вкритому густими лісами та болотами, лише подекуди існували окремі острівці землеробських та землеробсько-скотарських  культур, на Криті вже стояли примхливі  будівлі, які сучасна археологія називає палацами. Те, що саме Крит став відправною точку цивілізаційного процесу в Європі, сталося не випадково. Розташування острова на віддаленій півночі Єгейського басейну, наявність досить великої території та різноманітних природних ресурсів стали внутрішніми стимулами для розвитку його культурного потенціалу. До того ж це місце, як один із найбільш пожвавлених перехресть морських шляхів давнього Середземномор’я, неначе самою природою було призначене для широкого розгортання торговельних та інших контактів .