Культури і суспільства

Соціологія такого світосприйняття  в нашому суспільстві локалізує  його в соціальному просторі ближче до села як з огляду на місце проживання, так і щодо соціалізаційних ознак (причому з дедалі більшою виразністю із зростанням вікових показників). Практичну тривкість та дієвість традиційного світосприйняття ми могли спостерігати — ще до недавніх пір досить часто — на феномені "дідусів" та "бабусь", котрих повивозили з села до міста їхні раціонально, в сучасному розумінні, налаштовані діти. Те, що в уявленнях уже урбанізованого покоління було "городом", "земельною ділянкою", для старих становило частину тіла й душі. Хоча статистика захворювань і смертності в цій категорії міських жителів у зіставленні з контрольною групою ровесників, що залишилися в селах, точно невідома, художня література до цього феномена зверталася неодноразово (пригадаємо, наприклад, "Прощание с Матерой" Распутіна). Зважаючи на такі особливості ментальності традиційної людини, неважко завбачити зростання захворюваності й утрату волі до життя в тих, хто вимушено або ж добровільно відірвався від своєї землі.

Самий акт переселення  як такого і розриву з рідними  місцями, рідною хатою у традиційному мисленні ототожнювався зі смертю й  новим народженням, потребував особливого ритуального оформлення, як і будь-яка ініціація. Тут історія надає нам найяскравіший фактичний матеріал, пов'язаний із долями жителів чорнобильської зони, насильницьким виселенням їх і несанкціонованим, але наполегливим і масовим поверненням на свої забруднені радіацією, та все ж таки рідні землі. З жодної раціональної точки зору, що не враховує світ смислів та уявлень сільського жителя, неможливо пояснити той результат, про який повідомляє 10.Са-єнко — індекс соціального самопочуття (розрахований за методикою Є.Головахи й Н.Паніної) для "самоселів" виявляється вище, ніж для їхніх земляків, котрі виїхали у чистіші зони, й навіть тих, хто постійно проживає у незабруднених районах [5]. Своя земля, хоча й забруднена, не може бути відчужена без того, щоб це не завдало непоправної психологічної травми хазяїнові. Те, що з погляду сучасного способу мислення може сприйматися як недоречна, з огляду на загрозу для життя та здоров'я, ностальгічно-патріотична поезія, в аналізованому культурному контексті є суто прагматика — надто важливим для психічного та фізичного здоров'я людини є контакт зі своєю землею, домом, могилами предків.

Наголос у системі  уявлень про успіх на індивідуальній чи колективній складовій є теж культурно зумовленим і дуже істотним моментом. Можна з упевненістю стверджувати, що поділ між традиційним і сучасним розумінням успіху лежить саме в царині домінування індивідуального або колективного первня. Для традиційного мислення родовий, колективний успіх незрівнянно вагоміший за успіх індивідуальний. Останній просто розчинявся в першому, оскільки рід, родина були основними соціальними одиницями й основними поняттями.

Підтверджуючи думку, можна  навести цікавий приклад. У своїй  славнозвісній книжці "Протестантська етика і дух капіталізму" Макс Вебер наводить велику цитату з Бенджаміна Франкліна, де той, звертаючись до молоді, закликає заробляти гроші, заощаджувати їх та примножувати, оскільки в цьому полягає головна чеснота американця. Гроші — основа поваги й самоповаги та головна міра успіху в реорганізованому за таким принципом світові. Невипадково сакралізація Америка — це протестантська етика. Уявімо якби сприйняв ці слова, скажімо французький дворянин XVII ст.? Тому важливо відзначити, що рівень культури певної епохи — це рівень освіченості та культурності взагалі певної особистості, яка живе в цю епоху. 

Звернувшися до наших  українських реалій і повертаючись до тих емпіричних спостережень, про  які йшлося на початку, можна констатувати, що ми зараз перебуваємо під дією подібних культурних впливів, і це закономірно в ситуації нехай невивірених і незбалансованих, але все ж таки спроб перевести економіку па капіталістичні форми відносин. Плюсові й мінусові моменти такого культурного наступу зараз передчасно оцінювати, але, скажімо, Рільке свого часу дуже болісно реагував на такого роду культурну експансію, що захлеснула Європу. "Ще для наших дідів був "дім", була "криниця", знайома вежа, ба й навіть власний одяг. Все це було безмежно більшим, безмежно ближчим. Майже кожна річ була тим джерелом, із якого черпалося щось людське, де зберігалося як у сховищі дещо людське. І от з Америки до нас надходять байдужі, порожні речі, речі-примари, сурогати життя...". Напевно, тут виражене переживання зустрічі традиції із модерном, те, з чим стикаємося зараз і ми.

Наприкінці своєї книги  Вебер не міг не порушити питання  про майбутнє культури, просякнутої духом капіталізму, про те, що ж має посісти спорожніле місце аскези, або інакше кажучи — зниклої сакральності в моделі світу. "Чи з'являться в результаті цієї грандіозної еволюції нові пророки, чи станеться відродження з новою силою старих ідеалів... Тоді стосовно останніх людей цієї культури будуть справедливі слова: "Бездушні фахівці, безсердечні сластолюбці — ці нікчеми уявили собі, ніби вони досягли ще незнаного ніким ступеня людського розвитку". Сумніви щодо слушності для людства такого еволюційного розвитку останнім часом лунають дедалі гучніше серед прихильників альтернативної модерну культурної течії, що дістала назву постмодерну.

Таким чином, традиційність (іншими словами — культурність) це те на що спирається людина не тільки у своїй соціальній діяльності, але й у повсякденному житті. У попередніх розділах було показано, яку важливу роль відіграє культура в соціалізації особистості, а зараз стає зрозумілим і той факт, що саме культурна традиція є чинником соціалізації, тобто,  генеза культури — це генеза, перш за все внутрішнього світу людини, це рівень культури людини.    

ВИСНОВКИ

1. Поняття культури  — одне з найважливіших у  соціології. Культура визначає, як саме живуть члени суспільства або груп, що складають суспільство. Вона включає в себе мистецтво, літературу та живопис, але її обрії набагато ширші. Іншими складниками культури є, наприклад, те, як люди вдягаються, їхні звичаї, те, як вони організовують свою працю, які релігійні церемонії здійснюють.

2. Культура складає  велику частку того, що робить  нас людьми. Проте як людські  створіння ми маємо також спільну  біологічну «спадщину». Людський  рід з'явився внаслідок тривалого  процесу біологічної еволюції. Люди як живі істоти належать до груп вищих ссавців, до приматів, із якими вони мають чимало спільних фізіологічних характеристик.

1. Люди не наділені інстинктами в сприйнятті складних моделей незнаної поведінки. Набір простих рефлексів у поєднанні з низкою органічних потреб — ось природжені характеристики людського індивіда.
2. Форми поведінки, що можуть бути виявлені в усіх або практично в усіх культурах, називаються культурними універсаліями. Мова, заборона інцесту, інституція шлюбу, родина, релігія і власність — головні типи культурних універсалій, але з огляду змісту цих загальних категорій в різних суспільствах існує чимало варіацій у цінностях та моделях поведінки.
3. Ми засвоюємо характеристики своєї культури через процес соціалізації. Соціалізація — це процес, у якому, через контакт із іншими людьми, безпорадне немовля поступово перетворюється на здатне усвідомлювати себе й наділене знаннями людське створіння, обізнане з особливостями даної культури.
4. Праці Зіґмунда Фройда побудовані на припущенні, що мала дитина перетворюється на самостійне створіння лише тоді, коли вона навчається зрівноважувати вимоги середовища з наполегливими жаданнями, що виникають несвідомо. Наша спроможність самоусвідомлюватися побудована на болючому приборканні несвідомих спонук.
5. Згідно з поглядами Дж. Г. Міда, дитина досягає розуміння того, що вона є окремою дійовою особою, спостерігаючи, як інші поводяться з нею певним чином у певний спосіб. На пізнішому етапі, беручи участь у організованих іграх, вивчаючи правила гри, дитина починає розуміти «узагальненого іншого», тобто засвоює загальні цінності та культурні стандарти.

Культурна спадщина це фундамент  не тільки  народу, але й в більшій  мірі, власне, людей які соціалізувалися  в даному етносі. Культура індивідуальності визначає подальшу долю її носія, власне вона є невіддільною від людини та призначена для культурного репродукування людини та людиною. Саме ця органічна єдність культури та свідомості людини дає змогу говорити про соціально значущу особистість.

Література

1. ИонинЛ.Г. Оспования социокультурного анализа. — М., 1995.

2. Иомт Л.Г. Консервативная геополитика й прогрессивная глобалистика // Социологические исследованпя. — 1998. — № 10.

3. ГуревичАЯ. Категории средневековой культуры. —М., 1972. — С. 198.

4. Ма-ихейм К. Диагноз нашего времени. — М., 1993. — С. 608.

5. Саенко Ю. Соціальне почуття чорнобильських потерпілих і соціальні ризики // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 4-5.

6. Маковій Гарафина. Затоптаний цвіт // Неопалима купина. — 1993,,— № 2. — С.73.

7. Хейзгінга Й. Homo Sapiens. - М„ 1992. - С. 72.

8. Лобковиц Н. Христианство й культура// Вопросьі философии. — 1993. — № 3. — С. 72.

9. Вебер М. Протестантська етика та дух капіталізму. — К., 1994.

10. Рильке Р.М. Письмо к Витольду фон Гулевичу.

11. Штомпка П. Социология социальньїх изменений. — М., 1996. — С. 306.

12. Яковенко И.Г. Свежий взгляд на историю // Общественные науки й совре-менность.- 1999.- №1.-С. 111.

13. Лукьянец В.С. Постмодернистское мышление — мышление XXI века? — К., 1995. — С. 244.

14. Ною В. Мап апа Зирегтап. - Ь, 1952, - Р.149.

15. Пригожий Й. Философня нестабильности // Вопросн философии. — 1991. — № 6. - С. 46-52.

16. Князева Е., Курдюмов С.П. Закони зволюции в самоорганизационньїх сложннх системах. — М., 1994.

17. Василькова В.В. Порядок п хаос в развитии социальных систем. — СПб., 1999.

18. Янч Е. Самоорганизующаяся Вселенная // Общественные науки й современность.- 1999,-№ 1.