Культури і суспільства

Змiст

ВСТУП

Поняття КУЛЬТУРИ і СУСПІЛЬСТВА належать до найбільш широко вживаних у соціології. Коли ми вживаємо слово «культура» у звичайній повсякденній розмові, ми часто маємо на увазі еквівалент «високих духовних речей» — мистецтва, літератури, музики і живопису. В ужитку соціологів цей термін включає в себе ці види діяльності, але не тільки їх. Культура має стосунок до стилю життя окремих членів або соціальних груп суспільства: одяг, шлюбні звичаї та родинне життя, моделі трудової активності, релігійні церемонії, структуру дозвілля.

«Культура» концептуально  відрізняється від «суспільства», але між цими двома поняттями  існують тісні зв'язки. Суспільство  — це система взаємозв'язків, що поєднують індивідів між собою. Велика Британія, Франція та Сполучені Штати в цьому розумінні є суспільствами. Вони налічують мільйони людей. Жодна культура не може існувати без суспільства. Але так само і суспільства не можуть існувати без культури. Без культури ми взагалі не були б людьми в тому значенні, якого ми звичайно надаємо цьому терміну. Ми не мали б мови, щоб висловлювати думки, не мали б відчуття самоусвідомлення, і наша спроможність мислити чи робити висновки була б дуже обмеженою. Наскільки подібні характеристики відрізняють людей від тварин? Яка природа людської натури? Який вплив культури на життєдіяльність особистості, як соціального організму? Ці питання мають кардинальне значення для соціології, оскільки закладають підвалини для всього обширу досліджень. Відповівши на них, ми зможемо проаналізувати, що ми маємо спільного як людські істоти і чим відрізняємося.

КУЛЬТУРНА РОЗМАЇТІСТЬ

Розмаїття людської культури вражає. Прийнятні форми поведінки  змінюються від культури до культури, часто вони радикально протилежні тим, які люди в західних суспільствах вважають «нормальними». Наприклад, у сучасному західному світі ми розглядаємо навмисне вбивство немовлят або малих дітей як найтяжчий злочин. А проте в традиційній китайській культурі дівчаток часто задушували відразу по народженні, бо на них дивились як на зайву мороку, а не радість для родини.

На Заході ми їмо устриці, але не стали б їсти кошенят  або цуценят, з яких у певних частинах світу готують страви, що вважаються делікатесними. Євреї не споживають свинину, зате індуси їдять свинину, але уникають їсти яловичину. Люди західної культури розглядають поцілунок як нормальну складову сексуальної поведінки, тоді як у багатьох інших культурах ця практика або зовсім не відома, або вселяє огиду. Усі ці певні характерні прояви поведінки є аспектами широких культурних відмінностей, які відрізняють суспільства одне від одного.

Невеликі суспільства (як, наприклад, суспільства «мисливців та збирачів», які розглядаються  в розділі другому) прагнуть бути культурно однорідними, але індустріалізовані суспільства самі по собі культурно розмаїті й складаються з численних субкультур, які іноді дуже різняться між собою. Наприклад, у сучасних містах живуть поруч багато субкультурних спільнот; індіанці, пакистанці, індуси, бангладешці, італійці, греки та китайці сьогодні, скажімо, мешкають у деяких зонах центрального Лондона. Усі такі громади можуть мати усі ці громади можуть мати власні території та жити власним окремим життям.

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЕТНОЦЕНТРИЗМ

Кожна культура має власні унікальні моделі поведінки, які  можуть видаватися чужими людям іншого культурного походження. Для прикладу, наведемо народ іцнакирема, описаний у знаменитому дослідженні Гораса Майнера (Ногасе Міпег, 1956). Майнер зосередив свою увагу на складних і ретельно відпрацьованих ритуалах тіла, які виконують іцнакирема, ритуалах, що мають дивні й екзотичні характеристики. Його текст вартий того, щоб бути тут процитованим:

«Фундаментальне вірування, яке лежить в основі всієї їхньої системи, напевне, полягає в тому, що людське тіло бридке і за своєю  природою схильне до слабкості та хвороб. Людина ув'язнена в такому тілі і має надію відвернути ці його згубні характеристики тільки через застосування системи ритуалів і церемоній. Кожен дім має одне або кілька святилищ, присвячених цій меті... Центром такого святилища є ящик або скринька, вмуровані в стіну. В цій скриньці зберігаються чародійне начиння та магічні трунки, без яких не зміг би жити жоден тубілець. Це начиння постачається вельми обізнаними в цій справі людьми. Найвпливовішими серед них є так звані зцілителі, які за свою допомогу вимагають чималої винагороди. Проте зцілителі самі не готують чудодійні напої для своїх замовників, а тільки вирішують, з яких інгредієнтів вони складатимуться, й записують назву стародавнім тайнописом, який можуть зрозуміти лише самі зцілителі та травники, які вже за іншу винагороду власне й виготовляють чародійне питво... Іцнакирема майже з патологічним жахом і святобливим трепетом ставляться до свого рота, бо його стан, як вони вірують, справляє надприродний вплив на всі їхні суспільні стосунки. Вони переконані, що якби вони не здійснювали щоденний ритуал для рота, то їхні зуби повипадали б, їхні ясна кровоточили б, щелепа б у них відвалилася, а їхні друзі та кохані відмовилися б зустрічатися з ними. Вони також вірують, що існує тісний взаємозв'язок між оральними та моральними характеристиками людини. Наприклад, існує спеціальний ритуал поліпшення моральних засад дитини, споліскуючи водою її рот.

Щоденний ритуал тіла, який здійснює кожен тубілець із племені  Іцнакирема, включає в себе й ритуал для рота. Причому в ньому є один елемент, який викликав би огиду в будь-якого невтаємниченого чужинця. Мені розповідали, що під час здійснення цього ритуалу в рота запихають жмутик свинячої щетини разом з певною кількістю магічного порошку і потім переміщають у роті цей жмутик у послідовності точно розрахованих ритуальних рухів» (Міпег, 1956, рр. 503—504).

Хто вони такі, ці Іцнакирема, і в якому закутку світу  вони живуть? Ви самі зможете дати відповідь на ці запитання, як і розгадати суть описаних тілесних ритуалів, якщо прочитаєте слово «Іцнакирема» навпаки. Майже кожна діяльність може здатися дуже дивною, якщо описувати її вихопленою з контексту, а не сприймати просто як частину повсякденного життя людей. Західні ритуали стосовно чистоти та охайності не більш і не менш чудернацькі, аніж звичай деяких тихоокеанських остров’ян, які вибивають собі передні зуби, щоб здаватися гарнішими, або деяких південноамериканських тубільців, що підкладають спеціальні кружальця собі під губи, аби вони випиналися вперед, бо це, на думку тих племен, робить людину набагато привабливішою.

Ми не зможемо зрозуміти ці звичаї та вірування окремо від культур, частиною яких вони є. Культура має вивчатися під поглядом її власних значень та ЦІННОСТЕЙ — ключового положення соціології. Наскільки можливо, соціологи намагаються уникнути етноцентризму, що означає розглядати інші культури, порівнюючи їх зі своєю власною. А що людські культури відзначаються широкою розмаїтістю, то це не дивно, коли людям однієї культури часто буває важко поставитися прихильно до ідей та поведінки тих, хто належить до іншої.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ, ЯК ІНКУЛЬТУРАЦІЯ

Живі створіння, які  перебувають на низьких щаблях еволюційної  драбини, такі, наприклад, як більшість  видів комах, спроможні подбати про себе дуже скоро після того, як вони народжуються на світ, майже або й зовсім без допомоги з боку старших. Серед нижчих живих створінь поколінь не існує, тому що поведінка «дітей» більш або менш тотожна поведінці «батьків». Та коли ми просуваємося вгору по еволюційній драбині, ці спостереження стають все менш і менш слушними: вищі тварини мусять навчатися належної поведінки. У ссавців малята майже цілком безпорадні відразу по своєму народженні, і про них мають подбати старші, та найбезпораднішою серед цих новонароджених є людська дитина. Вона потребує допомоги протягом принаймні перших чотирьох або п'яти років свого життя — інакше вона не змогла б вижити.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ — це процес, через  який безпорадне маля поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, набуває знань та звичок, притаманних культурі, в якій він (або вона) народився. Соціалізація — це не той вид «культурного програмування», коли дитина пасивно засвоює впливи, яких вона (або він) зазнає. Навіть щойно народжений малюк має потреби та вимоги, які впливають на поведінку тих, хто за нього відповідальний: дитина від самого початку є створінням активним.

Соціалізація поєднує між собою  різні покоління. Народження дитини змінює життя тих, хто відповідальний за її виховання, — і вони самі багато чого навчаються, набувають нового досвіду. Батьківство звичайно прив'язує діяльність дорослих до своїх дітей на все подальше життя і тих, і тих. Старші люди залишаються батьками, безперечно, й тоді, коли в них з'являються онуки, і, таким чином, виникає нова система споріднених зв'язків, поєднуючи між собою різні покоління. І хоча процес засвоєння елементів своєї культури відбувається набагато інтенсивніше в ранні дитячі літа, аніж пізніше, процес навчання і пристосування до середовища відбувається протягом усього життя.

У наступних підрозділах ми продовжимо тему набутого «від природи» і «внаслідок виховання». Але насамперед ми проаналізуємо розвиток людського індивіда від немовляти до віку раннього дитинства, визначивши головні етапи відповідних змін.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ КОРОТКИЙ ОГЛЯД ТЕОРІЙ ФРОЙДА, МІДА ТА ПІАЖЕ

ФРОЙД

Фройдова теорія розвитку дитини має ті характерні ознаки, що наголошує передусім на несвідомих та емоційних джерелах цього розвитку. Згідно з Фрой-дом, основні аспекти особистості кожного індивіда формуються на дуже ранньому етапі його життя, зокрема як результат стосунків із матір'ю. Через те, що ці дуже ранні моделі поведінки пізнаються до того, як дитина опанує мову, вони мають тенденцію залишатися на рівні несвідомого.

Немовля мусить призвичаїтися до того, що його потреби не завжди можуть бути задоволені негайно. Всі матері накидають своїм дітям правила певної дисципліни в годуванні. Дитина поступово привчається пригнічувати, тобто несвідомо блокувати свої вимоги бути негайно нагодованою. Згідно з Фройдом, пригнічування лежить у основі деяких найважливіших характеристик розвитку дитини. Дитина формує водночас позитивне і негативне ставлення до своєї матері, де змішуються любов і антагонізм.

Едіпів  перехід, який за нормальних умов відбувається приблизно у віці чотирьох або п'яти років, відіграє центральну роль у теорії Фройда. Ця ідея походить із давньогрецького міфа про царя Едіпа, який, не знаючи, вбиває свого батька й одружується зі своєю іматір'ю. На Едіповому етапі дитина мусить відповісти на заклик ширшого суспільства вирватися за межі емоційного [притулку, який забезпечує немовляті мати. Батько є головною дійовою особою в родині стосовно цього поклику до більшої самостійності та незалежності дитини. Дитина мусить пригнітити свою ненависть до батька і водночас пригнітити більшість почуттів, які раніше ставили |іЇ в цілковиту залежність від матері.

МІД

Підхід Міда відрізняється в деяких фундаментальних  аспектах від Фройдового. Фройд був лікарем і терапевтом. Мід — філософом і соціологом. Він менше звертав увагу на внутрішні емоційні процеси індивідуальної особистості і більше цікавився процесами соціальної взаємодії. Мід набагато менше, аніж Фройд, наголошував на несвідомому. Ідея пригнічування майже не з'являється в його творах. Більше того, Мід не поділяв Фройдової ідеї, що багато з тих процесів, які відбуваються у віці немовляти та в ранньому дитячому віці, істотно впливають на велику частку нашого пізнішого досвіду. Мід вважав, що підлітковий вік не менш важливий, аніж дитинство, з погляду соціального пізнання.

Мід робив більший  наголос на важливості гри для дитячого розвитку. Через уявні аспекти гри дитина навчається перебирати роль іншого — тобто бачити світ таким, яким бачать його інші, і відриватися від егоїстичного світогляду. В результаті цього процесу діти навчаються відрізняти «я» від «мене». «Мене» — це «соціальне не я», таке «я», на яке реагують інші. В пізніші дитячі роки та в ранньому підлітковому віці хлопчик або дівчинка навчаються входити в роль узагальненого іншого, тобто засвоювати більш абстрактні норми та цінності, на яких базується суспільство. Всього цього дитина передусім навчається через кооперативну гру.

ПІАЖЕ

Третій великий  теоретик "розвитку дитини, Піаже, відрізняється у своїх поглядах від двох попередників. Піаже був психологом, який обґрунтовував більшість своїх ідей прямими спостереженнями над поведінкою дітей. Ні Фройд, ні Мід не вивчали дітей безпосередньо. Як і Мід, Піаже набагато менше наголошував на значенні несвідомого, аніж Фройд; проте він написав набагато більше, аніж Мід, про емоційний розвиток дитини.

Для Піаже мала дитина від природи егоцентрична — вона бачить світ лише з тої позиції, яку вона посідає в ньому.І Діти мусять засвоїти ту істину, що існу-і ють інші люди, які мають думку та почуття, схожі на їхні, і вони потребують багато місяців, щоб засвоїти поняття, які дорослим видаються очевидними, — такі, як поняття швидкості, ваги або кількості;

Опанування  мови є сутнісною складовою засвоєння таких понять. Дорога від егоцентризму немовляти до повної дорослості пролягає через кілька окремих етапів. На кожному з таких етапів, твердить Піаже, дитина поступово розширює свою спроможність осмислювати абстрактні поняття та розуміти почуття інших людей. Лише у віці п'ятнадцяти років чи близько того діти набувають уміння опановувати складніші поняття логіки та умовиводів, а декотрі з них фактично ніколи не проходять через цей етап. У традиційних культурах, де діти, батьки і дід та баба часто живуть у одній оселі, смерть здебільшого вочевидь пов'язується з послідовністю поколінь. Індивіди почувають себе часткою родини і більшої спільноти, що сприймаються безконечними, незалежно від скороминущості особистого існування. За таких обставин на смерть, мабуть, дивляться з меншою тривогою, аніж у вкрай нестабільному, індивідуалістичному соціальному середовищі новітнього світу.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНА  СВОБОДА

Оскільки культурне  оточення, в якому ми народжуємося й досягаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у наперед задані форми, які суспільство приготувало для нас. Деякі соціологи, коли пишуть про соціалізацію — і навіть про соціологію взагалі! — дотримуються саме такого погляду, але він в основі своїй хибний. Той факт, що від народження до смерті ми втягнуті в спілкування з іншими, безперечно, формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціалізації кожен із нас розвиває в собі відчуття ІДЕНТИЧНОСТІ та свою спроможність незалежно мислити і діяти.