Культура Украины в период независимости

Етнопедагогічна основа української  національної школи будується на використанні наступних компонентів  навчально-виховного процесу: родинознавство, дитинознавство (педологія), домашнє  виховання, дидактика, народна деонтологія, педагогіка народного календаря, козацька педагогіка, педагогіка опіки тощо. Провідним засобом етнопедагогіки є українознавство як один з предметів, що інтегрує дані всіх наук про Україну  та українців. Перший етап його освоєння відбувся через впровадження народознавства.

Етнопедагогічний підхід у будівництві сучасної школи  відображений у наступних педагогічних принципах: державотворення, народність, природовідповідність, гуманізм, європеїзм, національна соціалізація, історизм, забезпечення єдності, наступності  і спадкоємності поколінь, культуровідповідність, демократизм, родинно-громадсько-шкільна  гармонія, вияв власної творчої ініціативи, систематичність педагогічного  впливу, утвердження життєвого оптимізму, врахування регіональних особливостей. Невипадково К.Д. Ушинський відзначив, що «виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу». Таким чином, сама природа української національної школи потребує аби вона базувалася на етнопедагогічній основі. Побудована на такому фундаменті школа відповідає національним рисам української дитини, її ментальності, що здатні забезпечити найвищий злет її розумового, духовно-морального й естетичного розвитку.

Отже, освіта завжди виступає в суспільстві основою само відтворення  культури. Реформаційні роки для української  освіти започаткували низку важливих тенденцій: певну деідеологізацію  та демократизацію навчального процесу, підтримання органічного зв'язку освіти з національною історією, культурою  і традиціями вітчизняної педагогіки, забезпечення свободи творчості  педагогів-новаторів, урізноманітнення спектра навчальних закладів з метою  врахування інтересів і нахилів  підростаючого покоління, поступове  утвердження у сфері освіти української  мови. Проте, були і негативні явища, які вплинули на генезис освітньої  галузі. Це, зокрема: залишковий принцип  фінансування, невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства, падіння  престижу педагогічної діяльності, різке загострення кадрової проблеми.

На жаль, освіта поступово  втрачає своє природне значення важливої продуктивної сили суспільства, якщо точніше -- рушійної сили прогресивного розвитку нашої країни. Держава не напрацювала  механізмів і не робить практичних кроків для залучення системи  освіти з її науковим і кадровим потенціалом до розв'язання найактуальніших  питань розвитку економіки. Майже втрачено зв'язки освітян із промисловими підприємствами, установами, яких практично перестали  цікавити питання підготовки нового покоління кадрів і підтримка  цієї діяльності. Немає й законодавчих актів, які сприяли б заохоченню підприємців до інвестицій в освіту. За таких умов почав складатися імідж  освіти як надлишкової, другорядної  сфери, що лише створює додаткове  навантаження на бюджет.

3. НАУКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Незалежна Україна одержала в спадок досить високий науковий потенціал. Це, передусім, Національна  академія наук, сотні галузевих науково-дослідних  установ, вищих навчальних закладів. За науковим потенціалом Україна  посідала, за класифікацією ЮНЕСКО, сьоме місце в світі. На середину 1990-х рр. науковий комплекс держави  включав понад 1300 одиниць. У ньому  працювало 1,5 тис. академіків і членів-кореспондентів НАН України, понад 9 тис. докторів наук і понад 78 тис. кандидатів наук 50% наукового  потенціалу України було зосереджено  у вищих навчальних закладах. Найбільший обсяг досліджень і розробок у 1990-і  рр., як і раніше, виконували наукові  організації машинобудівної галузі та Національної академії наук України. Значним був також науковий доробок  науково-дослідних установ промисловості  й системи освіти. Фундаментальні дослідження становили понад 25 % загального обсягу науково-дослідних  робіт.

Зміни, які відбувались  у сфері науки протягом останнього десятиріччя, були неоднозначними й  суперечливими. Гострі соціально-економічні проблеми перехідного періоду негативно  вплинули на стабільність роботи більшості  наукових установ. Уже на початку 1990-х  рр. окреслилася стійка тенденція  до скорочення чисельності спеціалістів. Відбувалося це значною мірою  за рахунок провідних учених і  здібної молоді. За перші сім років  незалежності на роботу за кордон виїхало  понад 6 тис. учених. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків. Значно скоротилася  кількість працівників у науково-дослідних  установах Міністерства машинобудівної промисловості, Міністерства енергетики, Міністерства промисловості, Міністерства охорони здоров'я, Національної академії наук. Основними причинами відпливу спеціалістів з наукової сфери було погіршення умов праці, стрімке зниження реальної заробітної плати та престижу наукової діяльності, посилення попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях господарства в комерційних структурах.

У щорічній доповіді Президента України "Економічний і соціальний розвиток України у 1995 році" відзначалося поглиблення технологічного відставання  економіки України, скорочення наукових виробництв, зменшення частки прогресивних технологій майже в усіх сферах, різке зниження інноваційної активності промислових підприємств України. Зміни, які відбувались у науковій сфері країни, так чи інакше пов'язані  з її фінансуванням. Щорічні витрати  на одного науковця в Україні не перевищують 700 доларів США, тоді як в Ізраїлі - 41 тис., у Південній  Кореї - 60 тис., у США - 180 тис..

На середину 1990-х рр. Україна  перебувала в групі слабо розвинутих країн, де показник наукоємності ВВП  не перевищував 0,8 %. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації в  сто разів менше, ніж західні  колеги. Доступ до найновішої інформації має фактично лише 1 % фахівців. Залишалася малою реальна заробітна плата  науковців. За таких обставин наука  не дає і не може давати належної практичної віддачі, що особливо небезпечно в умовах нової хвилі науково-технічного прогресу, який спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, освоєння космічного простору.

Для вирішення актуальних завдань розвитку науково-дослідної  та конструкторсько-технологічної  діяльності в Україні була утворена Державна комісія з питань реорганізації  в галузі науки. При Президентові України почала діяти Рада з питань науки та науково-технічної політики. Для стимулювання наукового пошуку в Україні був створений Державний  фонд фундаментальних досліджень. У  лютому 1996 р. відбулася Всеукраїнська  нарада, що визначила концептуальні  підходи до розвитку науки. Вживалися  заходи щодо формування нової національної наукової політики та науково-технологічної  політики на державному, галузевому й  регіональному рівнях.

Перебудова роботи національної науки відповідно до нових суспільних вимог нині ще не закінчена, вона проходить  болісно й складно. Наука, на відміну  від виробничих галузей господарства, має вкрай низькі стартові можливості для входження в ринок. Вони обумовлені довгим періодом між виникненням ідеї та її реалізацією, високим ступенем ризику вкладення коштів у довгострокові науково-технічні проекти. Тому аналіз нинішнього технічного рівня основних галузей промисловості в 2002-2004 рр. показує, що науково-технічне забезпечення економіки України нагадує показники 1995 р.

Непріоритетність наукової та інноваційної сфер у системі державної  підтримки призвела до відставання  України від країн, які здійснюють прогресивну або наступальну  науково-технічну політику. Сьогодні понад 90 % продукції, яка виробляється промисловістю  України, не має сучасного науково-технічного забезпечення. Обвальне падіння рівня  інноваційного забезпечення агропромислового розвитку призвело до 2-3-разового зниження обсягів вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Існуючий стан у цій  галузі унеможливлює успішне проведення запланованих реформ земельних відносин. В умовах технологічної відсталості  земельний потенціал України  не тільки погано використовується, а й поступово руйнується.

Сьогодні, щоб хоч якось  вийти з кризового становища, в я кому опинилася українська наука, йде структурне перегрупування наукових сил. Певний час в Україні  діяло спеціальне Міністерство у  справах науки та технологій. У 1999 р. воно об'єднане з Міністерством  освіти в єдине Міністерство освіти й науки. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук, низка  інших галузевих академій. Виникло  кілька дослідних інститутів та центрів  як громадських об'єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, у 1989 р. відновило  свою діяльність широковідоме в минулому Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ).

У березні 1992 р. Президент  України видав указ про заснування Академії педагогічних наук України  як вищої галузевої наукової установи з проблем освіти, педагогіки та психології. Кабінет Міністрів України 16 червня 1992 р. ухвалив спеціальну постанову, в якій було накреслено конкретні заходи щодо створення Академії педагогічних наук України, затверджено її президента-організатора (М.Д. Ярмаченко) та 15 дійсних членів-засновників.

У листопаді 1992 р. відбулися  установчі збори АПН. У її складі розпочали діяльність три відділення: теорії та історії педагогіки, дидактики, методики та інформаційних технологій у світі, психології, вікової фізіології та дефектології. Відповідно до свого  Статуту, АПН покликана сприяти  найповнішому використанню й відтворенню  інтелектуального та духовного потенціалу народів України, пріоритетному  розвитку людинознавчих наук, забезпечувати  випереджальний розвиток незалежної науки  з урахуванням перспектив соціально-економічного розвитку України, утверджувати загальнолюдські  й національні цінності.

Впродовж 1990-х рр. учені  Академії розробили основи організації  та науково-методичного забезпечення діяльності психологічної служби загальноосвітньої  школи, соціально-психологічної реабілітації дітей, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи. Проведено  концептуальний аналіз нових інформаційних  технологій навчання. На основі вивчення результатів дослідження розроблено методичні рекомендації щодо здійснення психолого-педагогічної експертизи на етапі проектування інтелектуальних  навчальних систем та в процесі експериментальної  перевірки їхньої ефективності; здійснено  наукові розробки, присвячені педагогічному  модулю інтелектуальних навчальних систем, проаналізовано основні шляхи  підвищення їхнього рівня та способи  використання в діяльності педагога й учня. Було видано навчальні посібники "Українська народна педагогіка" та "Українська родинна педагогіка". Розроблено математичну модель для  визначення емоційного стану людини, що ґрунтується на запропонованій академіком В.Ф. Прісняковим теорії переробки  інформації пам'яттю.

Подією в науковому  житті України стало заснування в грудні 1996 р. Академії мистецтв України  як творчо-наукової установи в галузі художньої культури. Нині в складі Академії 29 дійсних членів і 30 членів-кореспондентів - визначних діячів професійного мистецтва, режисерів театру та кіно, співаків, музикантів, композиторів, дириґентів, художників, акторів, керівників національних художніх колективів, вищих мистецьких закладів освіти, мистецтвознавців, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвиток культури та науки України.

У 1990-і рр. українські вчені  одержали можливість розвинути нові напрямки наукового пошуку, наприклад, розширити дослідження Антарктики. В 1995 р. Британська антарктична служба (БАС) безкоштовно передала Україні  свою науково-дослідну базу "Фарадей", що означало фактичне повернення в  сферу цих досліджень після розпаду  СРСР. Нині вона має назву Українська антарктична станція "Академік Вернадський".

Маючи високий науково-технічний  потенціал Україна не залишила своїх  спроб в сфері освоєння космічного простору. В лютому 1992 р. було утворено Національне космічне агентство  України. Відновлено також структуру  управління фундаментальною та галузевою  наукою космічної сфери. В 1997 р. створено Інститут космічних досліджень України. Здійснено заходи щодо зміцнення  головних наукових та промислових центрів  ракетно-космічної галузі, розташованих у Києві, Дніпропетровську, Харкові. Ракетно-космічна промисловість України  розгорнула випуск багатьох видів ракетно-космічної  техніки. Серед них системи керування  ракетами та космічними апаратами, системи  стикування космічних апаратів "Курс", ракети-носії "Циклон", "Зеніт", "Дніпро", супутники різноманітного призначення. В Україні сформована унікальна однопунктна система  керування космічними апаратами, яка  продемонструвала свою ефективність за час дворічної роботи з супутником "Січ-1", вперше запущеним під юрисдикцією України в 1995 р.

Для координації наукових досліджень і відбору перспективних  проектів, що мають реалізуватися  на орбітальних космічних станціях, при НАН України та Національному  космічному агентстві України в 1997 р. створено Координаційний комітет  з наукових досліджень та технологічних  експериментів на орбітальних космічних станціях. Очолив його президент НАН України, академік Б.Є. Патон. Комітет розгорнув активну діяльність щодо налагодження тісної співпраці науково-дослідних інститутів Академії та Національного космічного агентства.

Наприкінці 1990-х рр. на державному рівні було здійснено низку важливих заходів, спрямованих на зміну державної  науково-технічної політики. Зокрема, офіційно було проголошено перехід  України на інноваційну модель розвитку економіки. Верховною Радою схвалена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка передбачає більш активну  позицію держави у розвитку науково-технологічної  сфери, використання нових знань  в економіці та інших сферах. На сьогоднішньому етапі затверджено  зміни до нового закону України про  науку та науково-технічну діяльність. Підвищена пенсія науковцям, а відповідним  указом Президента України в 2001 р. підвищена  заробітна плата окремим категоріям учених. Вжиті заходи мають стимулювати  подальшу трансформацію наукової системи України.