Культура Украины в период независимости

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..……3

1. Освітні реформи: у пошуках оптимальної моделі освіти………………….4

2. Вища освіта та її значення в процесі культурного відродження…………12

3. Науковий потенціал незалежної України……….…………………...………19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...25

Список використаної літератури………………………………………………..26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Творення, збереження і розвиток культури є головним змістом історичного  процесу. Українська культура 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. постала  як узагальнене вираження творчих  зусиль народу, його осягів у світорозумінні, моралі, релігії, художньому мисленні, науці й філософії. Вона відіграла  вирішальну роль у формуванні сучасної української національної ідентичності та національному самоствердженні українського народу.

Протягом століть український  етнос був субдомінантним в імперських державах. Імперська політика економічно, соціально, морально і духовно заохочували  комплекс культурної неповноцінності  української нації або й прямо  придушувала її культуру. За несприятливих  історичних умов перебування України  в складі СРСР відбулося руйнування структур національної культури.

Культурно-освітнє відродження, яке розгорнулося на етапі перебудови і продовжилося вже в умовах досягнення Україною державності, показало, що творчі і духовні сили українського народу та його інтелектуального проводу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками процесів трансформації духовних цінностей  та культурної політики незалежної держави. Розвиток культури на сучасному етапові  функціонування України як вільної  держави довів, що лише повноцінна і  самобутня національна культура остаточно гарантує історичне буття  етносу. Тому головним завданням національно-культурного  відродження і стало подолання  культурного колоніалізму України.

 

 

 

 

1. ОСВІТНІ РЕФОРМИ: У ПОШУКАХ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ОСВІТИ

Національна система освіти формувалася в 1990-і роки в умовах значних змін у духовному житті  суспільства, в контексті загально цивілізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням  можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному розвитку людини. Реформи  були зорієнтовані на створення нової  системи освіти в Україні, збереження й примноження здобутого в  радянські часи досвіду та одночасно  внесення суттєвих коректив у цілі, завдання й зміст освітянського  процесу.

Діяльність сучасної системи  освіти України забезпечується цілою  низкою освітніх нормативно-правових документів, серед яких основними  є: Конституція України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про загальну середню освіту", Закон України "Про мови в Українській  РСР", Концепція середньої загальноосвітньої  школи України, «Положення Міністерства освіти України "Про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад", "Про  експериментальний педагогічний майданчик" та ін. Цими актами визначено основні  напрямки модернізації змісту, форм і  методів навчання, виховання й  управління закладами освіти. Крім цих правових документів, важливими  є Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, затверджена постановою Кабінету Міністрів  України № 896 від 3 листопада 1993 р. та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України  № 347 від 17 квітня 2002 р.

Для того, щоб ґрунтовніше  дослідити розвиток української  державної освітньої політики за часів державної незалежності, вважаємо за необхідне встановити її періодизацію. В. Огнев'юк вважає, що після набуття  Україною незалежності радикальні зміни  у сфері освіти здійснювалися  у два головних етапи: перший (1991-1995 роки) визначив проблему як соціальне  завдання українського державотворення; другий (1995--2002 роки) увів її в систему  національних потреб та інтересів і водночас до широкого міжнародного контексту цивілізованого розвитку людства.

У 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про освіту", що визначив школу як основу духовного  та соціально-економічного розвитку держави  й передбачив кардинальні зміни  в її роботі. Відповідно до закону, а  також внесених до нього змін і  доповнень (1996 р.), освіта в сучасній Україні ґрунтується на засадах  гуманізму, демократії, національної свідомості, реальної взаємоповаги між націями  та народами. Система освіти в державі  досить розгалужена й передбачає дошкільну та загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну, вищу й післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру та самоосвіту. Демократизація структури освіти забезпечує соціально-педагогічні  умови створення достатнього  простору для самореалізації особистості  у навчанні; відхід від загальної  стандартизації навчання; аналіз існуючого  досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів, студентів; відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів, включно і в школах різних типів.

Законом "Про освіту" встановлено шість освітніх рівнів: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. Водночас затверджено освітні  та освітньо-кваліфікаційні рівні (або  ступеневу освіту): кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський  характер, крім тих закладів освіти, що належать релігійним організаціям. Закон "Про освіту" визначив державні стандарти освіти відповідно до вимог  щодо змісту, обсягу й рівня освітньої  та фахової підготовки. Відповідність  освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається встановленими  законом засобами ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти.

Наприкінці 1992 р. на Першому  з'їзді педагогічних працівників України  була затверджена Державна національна  програма "Освіта (Україна XXI століття)". Програму схвалили Уряд і Президент України. ЇЇ концептуальні засади передбачали кардинальну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання й закінчуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів. Стратегічними завданнями реформування змісту освіти в Україні Програма визначила:

- вироблення державних  стандартів формування системи  та обсягу знань, умінь, навичок  творчої діяльності, інших якостей  особистості на різних освітніх і кваліфікаційних рівнях;

- відбір і структурування  навчально-виховного матеріалу на  засадах диференціації та інтеграції;

- забезпечення альтернативних  можливостей для здобуття освіти  відповідно до індивідуальних потреб і здібностей;

- органічне поєднання  в змісті освіти його загальноосвітньої  й фахової складових відповідно  до освітніх рівнів та особливостей регіонів України;

- вивчення української  мови в усіх навчально-виховних  закладах, утвердження її як мови  функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи;

- орієнтацію на інтегральні  курси, пошук нових підходів  до структурування знань як  засобу цілісного розуміння та пізнання світу;

- оптимальне поєднання  гуманітарної та природничо-математичної  складових освіти, теоретичних і  практичних компонентів, класичної  спадщини й сучасних досягнень  наукової думки, органічний зв'язок  з національною історією, культурою, традиціями;

- створення передумов  для розвитку здібностей молоді, формування готовності й здатності  до самоосвіти, широке застосування  нових педагогічних та інформаційних технологій.

У галузі гуманітарної освіти було визначено такі основні напрями: формування гуманітарного мислення, опанування рідною, державною та іноземними мовами; прилучення до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань  народної творчості, здобутків української  та світової культури; осмислення історичних фактів, подій і явищ, різноманітності шляхів людського розвитку; формування світоглядної, правової, моральної, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культури; утвердження пріоритетів здорового способу життя людини; відображення в змісті історичної освіти закономірностей історичного розвитку, широке вивчення українознавства, етнічної історії та етногенези українців, інших народів держави.

Державна національна  програма "Освіта (Україна XXI століття)" не була позбавлена вад, однак декому найбільше не подобалася її чітка  національна спрямованість та невідповідність  стану перехідного періоду. Попри  все, Державна національна програма "Освіта (Україна XXI століття)" справила й далі справляє суттєвий вплив на розвиток усієї системи освіти в Україні.

З 1996 р. реформа освіти в  Україні набула конституційного  забезпечення. Конституція України  юридично закріпила процеси демократизації освіти в нових суспільно-політичних умовах після розпаду СРСР. Повна  загальна середня освіта визначалася  в ній не тільки гарантованою, а  й обов'язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, Основний Закон  України гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних  навчальних закладах або через національні  культурні товариства.

15 жовтня 1996 р. Верховна  Рада схвалила Програму діяльності  Кабінету Міністрів України, в  якій підкреслювалося, що освіта  потребує прискорення системного  реформування. Ця галузь, відзначалося  в Програмі, за структурою та  обсягами підготовки кадрів сформувалася  за інших соціально-економічних  умов і тому не відповідає  вимогам ринкових перетворень,  бюджетним можливостям України.  У зв'язку з цим Програмою  передбачалося: забезпечити виконання  вимог Конституції України щодо  обов'язковості повної загальної  середньої освіти; розробити комплексну  програму структурного реформування  галузі, виходячи з наявних бюджетних  можливостей та необхідності  збереження визначальних якісних  характеристик навчання та виховання молоді, підготовки й перепідготовки кадрів у державі; здійснити комплекс заходів щодо всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, вільного розвитку й використання російської та інших мов національних меншин; розробити кваліфікаційні характеристики для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, затвердити у 1997 р. державні стандарти дошкільного виховання, загальної, професійно-технічної та вищої освіти; запровадити ступеневу підготовку за всіма напрямками вищої освіти; вдосконалити мережу державних вищих закладів освіти шляхом об'єднання та перепрофілювання навчальних закладів; запровадити механізм працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних закладів освіти шляхом удосконалення взаємодії між підприємствами різних форм власності, закладами освіти та державними службами зайнятості населення; внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України "Про базову освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту".

Віхою на шляху реформування освіти в Україні став закон "Про  загальну середню освіту", ухвалений  Верховною Радою України 13 травня 1999 р.. Цей закон визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку системи  загальної середньої освіти в  нових умовах. В ньому дається  визначення загальноосвітніх навчальних закладів різних типів: середньої загальноосвітньої  школи, спеціалізованої школи, гімназії, ліцею, колегіуму, загальноосвітньої  школи-інтернату, спеціальної загальноосвітньої  школи, загальноосвітньої санаторної школи, школи соціальної реабілітації, вечірньої (змінної) школи, інших навчальних закладів системи загальної середньої  освіти, навчально-виховних комплексів. Згідно із законом, не допускається реорганізація  та ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі  власності, без згоди територіальних громад.

Серед основних завдань загальноосвітньої  школи, зокрема, визначено: виховання  громадянина України; формування особистості  учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини та громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй.

Істотні зміни передбачені  законом у структурі й організації  середньої освіти. На відміну від  традиційної структури середньої  загальноосвітньої школи, починаючи  з 1 вересня 2001 р. почав здійснюватися  поступовий перехід до 12-річного  терміну навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для здобуття повної загальної середньої освіти (І  ступінь - 4 роки, II - 5 років і III - З  роки). Це зумовлено, головним чином, двома  обставинами: розвантаженням поточного  навчального процесу (щоденного  й тижневого) та необхідністю надання  молоді більш якісної середньої  освіти відповідно до європейських і  світових критеріїв (тривалість навчання у повній середній школі більшості  європейських країн становить 12-13, а то й 14 років).

Законом "Про загальну середню освіту" встановлено верхній  норматив наповнюваності класів - 30 учнів, унормовано, згідно з віковими можливостями учнів, їх навчальне навантаження, тривалість уроків. До закону введено спеціальні статті щодо соціального захисту  учнів, охорони та зміцнення їхнього  здоров'я. Сформульовано також вимоги до педагогічних працівників та керівників загальноосвітніх навчальних закладів, особливо щодо їхніх професійних якостей.