Козацько-селянські повстання кінця 16 ст.

План

Вступ

Розділ І Причини козацько-селянських виступів наприкінці XVI ст. Повстання К. Косинського

1.1. Причини козацько-селянських  виступів наприкінці XVI ст.

1.2. Селянсько-козацьке повстання  під приводом Криштофа Косинського

Розділ  ІІ Селянсько-козацьке повстання під  приводом Северина Наливайко. Результати козацько-селянських повстань кінця  XVI ст.

2.1. Селянсько-козацьке повстання  під приводом Северина Наливайко

2.2. Результати козацько-селянських повстань кінця XVI ст.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження  козацько-селянських повстань 1591-1596 рр. зумовлює ціла низка чинників. Перш за все, науковий пошук у даній царині стимулює те, що козацько-селянські виступи належать до найважливіших подій польської доби історії України, і мали ключове значення для українського козацтва, оскільки  були одним із етапів його розвитку. Саме у ці роки козацтво вперше спромоглося піднятися на відкриту соціально-станову боротьбу, реально-підкорило своїй владі значну частину території України, почало діяти на міжнародній арені як суб’єкт військово-політичних відносин . Крім того, дослідження боротьби козаків та селян проти Речі Посполитої наприкінці XVI ст. дозволить глибше зрозуміти, чим було козацтво на початковому етапі свого розвитку, а також пояснити глибинні передумови Національно-Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

Метою курсової роботи  є дослідження козацько-селянських повстань 1591-1596 рр., визначення їх особливостей, основних етапів  боротьби.

Досягнення поставленої  мети передбачає виконання ряду завдань, основні з них:

Виявити та проаналізувати причини розгортання козацьких  та козацько-селянських повстань, а  також причин об’єднання у одну військову силу козацького та селянського  станів;

Дослідити характерні особливості  козацько-селянських повстань Косинського  та Наливайка, розкрити головні етапи  боротьби;

З’ясувати результати визвольної боротьби та визначити основні причини невдач.

Об’єктом дослідження є козацько-селянські повстання 1591-1596 рр під проводом К. Косинського та С. Наливайка; 

Предметом курсової роботи  є історичні процеси формування та діяльності козацько-селянських загонів та факти їх боротьби проти польсько-шляхетського панування;

Методологічною  основою курсової роботи є принципи системності, об’єктивності. Використано загальнонаукові методи дослідження (індукції, дедукції, системно-структурний, евристики), які допомогли подати складну та багатогранну характеристику повстань Косинського та Наливайка.

Джерельна база для дослідження  козацьких повстань достатньо повно  представлена у вже опублікованих  виданнях і є досить репрезентативною. У другій половині XIX ст. – на початку ХХ ст. до наукового обігу було введено значну кількість документів, які зробили можливим всебічне дослідження даної проблеми. Найбільше їх міститься у таких археографічних виданнях як Archiwum domu Radziwillow, Архив Юго-Западной Руси [6], Жерела до історії України-Руси [7], Матеріали до історії козацьких рухів 1590-х років та ін. Значна кількість матеріалів було надруковано у додатках до праць українських істориків, зокрема Є. Барвінського, П. Куліша, О. Стороженка. Крім того, чимало документів з’являлося поодинці у різних археографічних збірниках, наприклад лист Наливайка до короля Сигізмунда, або уривок із щоденнка австрійського посла на Січ Еріха Лясоти. Були видані і першорядної ваги хронічки Й. Бельського та Р. Гейденштейна [3].

Починаючи з 1910 років, видання  джерел з історії козаччини різко  зменшується. За наступні десятиріччя за кордоном з’явилося лише кілька публікацій нових документів з тематики селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст., а радянські вчені видали 12 документів та здійснили передруки декількох більш ранніх публікацій.

Події 1591-1596 рр. знайшли своє відображення і у історіографії. Дослідники традиційно приділяли особливу увагу питанням причин повстань, соціальної бази руху, історичних персоналій, стосунків  козацтва і князя Констянтина  Острозького, наслідків цих подій.

Українські літописи другої половини XVII-XVIII ст зображують події з цілком визначених цідеологічних позицій. Козацькі війни 1591-1596 рр трактуються ними як боротьба козацтва на чолі українського народу проти польського панування, унії і католицизму. Зокрема Г. Грабянка пише, що Наливайко розпочав війну яу «син православя, ненавидячи новоявлену унію». Такої ж думки дотримувались Ф. Софонович, С. Лукомський, О. Рігельман та ін [19;с.4].

Якісні зміни у досліджені проблеми відбуваються у другій половині ХІХ ст. З діяльністю В. Антоновича, М. Костомарова, П. куліша повязані поява низки нових історіографічних концепцій і здійснення великої археографічної роботи. Останній був переконаний, що «головна причина козацьких повстань полягала у порушенні козацьких прав і нехтуванні польським урядом і шляхтою общинної їх будови з метою ввести новий порядок, заснований на шляхетстві». Велику увагу козацьким повстанням 1591-1596 років приділив М, Костомаров у праці «Южная Русь в конце XVI века». Виступаючи прихильником общинної теорії походження козацтва він, як і В. Антонович, вбачав головну причину повстань у постійній ворожнечі общинного вічового ладу і шляхетського устрою Польщі [10;с.146].

Висвітленню подій 1591-1596 років  належне місце відвів П. Куліш. Розглядючи причини повстань він рішуче заперечує  думку попередників про їх зв’язок  з релігійною боротьбою і критикує з цього приводу українську історичну  традицію. На думку вченого, у козацько-шляхетських  війнах вирішувалося питання соціальне  і притому виключно місцеве. Вся  справа полягала у тому, бути чи не бути польському праву на руській землі. Д. Яворницький серед причин повстання виділяє насамперед економічний фактор – «загальне збідніння народу у державі» внаслідок свавілля польских панів [12;с.69].

Найдокладнішим дослідження  історії козацько-селянських виступів кінця XVI ст. у дорадянській історіографії була праця В. Доманицького «Козаччина на переломі XVI-XVII ст.» Вчений прагнув дати повну і всебічну картину подій на основі докладного використання і аналізу джерел. Завдяки цьому автор зробив чимало доповнень уточнень і попавок фактологічного характеру [19;с. 6].

Відмічаючи фундаментальну працю М. Грушевського «Історія України-Руси», зокрема її 7-й том зазначимо, що основне достоїнство цієї роботи полягає у скурпульозному аналізі  усієї сукупності проблематики повязаної  з козацтвом тих часів[9;с.216].

 Пізніша радянська історіографія лише епізодично зверталася до проблем селянсько-козацьких рухів кінця XVI ст. де давався більш або менш повний виклад подій на основі прийнятої «класової» методології.

З кінця 1980-х років знову  з’являється ряд праць, прямо  чи опосередковано пов’яханих з історією селянсько-козацьких повстань. Це монографія С. Плохія, де розглядається проблема козацького руху у зв’язках з Ватиканом, Н. Яковенко, у якій приділено увагу  стосункам шляхти і козацтва, джерелознвча розвідка М. Крикуна, ряд окремих  статей, зокрема під авторством П, Кулаковського та Ю. Мицика [19;с.10]. 

Сучасний стан дослідження  поставленої проблеми залишеє бажати кращого. Єдиною дійсно серйозною наукового  працею на даний час є монографія С. Леп’явка «Козацькі війни кінця  XVI ст.», яка проте потебує оновлення так як вийшла друком ще у 1996 р. Все вищесказане зумовлює необхідність нових досліджень та , можливо, нового погляду на висновки попередників [19].

Наукова новизна дослідження полягає у проведенні всебічного та комплексного аналізу формування та діяльності козацько-селянських повстанських загонів протягом 1591-1596 рр.

Практичне значення. У роботі розкривається важлива як для історичної науки так і для суспільства проблема боротьби двох антагоністичних станів до того ж на ґрунті національної та релігійної ворожнечі, що, без сумніву, зачіпає всі соціальні прошарки населення. Результати дослідження можуть бути використані на практиці, як актуальний аналіз проблеми «Козацько-селянські повстання кінця XVI ст.

Структурно курсова робота складається із вступу, двох розділів, списку використаних джерел і літератури. 

Розділ І Причини  козацько-селянських виступів наприкінці XVI ст. Повстання К. Косинського

1.1. Причини козацько-селянських виступів наприкінці XVI ст.

Наприкінці XVI ст. життя в  Україні набуло надзвичайної гостроти. Втрата решток державності відбувалася  за умов постійної загрози нападів  з боку Туреччини й Кримського ханства, а також посиленого польського наступу на права українців. Український  народ опинився перед небезпекою знищення. За таких вкрай несприятливих  обставин саме й набирав потужності козацький рух, що ставав рухом національно-визвольним, спрямованим не тільки на боротьбу проти агресії Османської імперії, а й інших ворогів. Козацтво збільшувалося  кількісно, розширювало терени свого  впливу, домагалося визнання з боку польської влади. Зазнало воно й  внутрішньостанового розшарування — з'явилася козацька верхівка, заможний прошарок. Козацтво поступово перетворювалося на провідну верству українського суспільства.

Зростав військовий досвід козаків, удосконалювалася їхня організаційна  структура. Цьому великою мірою  сприяла постійна участь козацтва у  воєнних діях, зокрема й у складі європейських армій. Так, наприклад, українські козаки разом з польськими військами  брали участь у Лівонській війні  проти Московії, ходили походами до Молдавії.

Відповіддю на національний і кріпосницький гніт, що особливо посилився після Люблінської  унії, на утиски, що чинили магнати козакам  і міщанам, були великі козацько-селянські  повстання, що час від часу охоплювали цілі області України [10;с.146].

Зміцнення козацького стану  непокоїло польський уряд та уряди  сусідніх держав. У 1589 р. через козацтво і татар вкрай загострилися відносини  між Річчю Посполитою й Туреччиною. На весняному сеймі 1590 р. щодо козацтва було винесено дві ухвали. Перша  стосувалася випадку війни проти Туреччини. Вона, зокрема, передбачала збільшення реєстру козаків, запрошених на військову службу. Друга ухвала мала на меті упокорити українське козацтво. Запроваджувався суворий контроль щодо набору та обміну реєстровців. Передбачалося призначення козацької старшини зі шляхти. Нереєстровці повинні були залишити Дніпровий Низ. Натомість там розміщалася залога реєстрових козаків. Запроваджувалися система покарань за будь-які спроби походів на сусідні держави та нагляд місцевих урядів за населенням і реєстровцями; заборонялося постачання нереєстровців зброєю, порохом, продовольством тощо [14;с.163].

Каральні заходи стосовно українського населення переконливо  засвідчили, що польський уряд особливо боявся поширення впливу козацтва та збільшення чисельності його лав  за рахунок покозачених міщан  і селян. Це підтвердив і той факт, що незабаром, коли загроза війни  проти Туреччини минула, Сигізмунд III видав універсал про виконання  другої сеймової ухвали.

Такий стан речей аж ніяк не задовольняв козацтво. Постійні обмеження реєстру обурювали  тих козаків, які опинялися поза ним. Несвоєчасне надання платні, порушення майнових прав викликали  невдоволення реєстровців, а утиски нереєстровців — протести запорожців. Так, до загострення відносин між урядом Речі Посполитої й Запорожжям призвела ухвала польського сейму 1590 р., за якою король отримував право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою, з-поміж яких і землі, котрими здавна користувалися козаки. Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарювання. Узаконення 1588 р. Литовським статутом кріпосного права на території Брацлавського і Київського воєводств зумовило посилення виступів селян і міщан, масові втечі населення на Запорожжя [16;с.188].

Отже, наприкінці XVI ст. українське козацтво усвідомило свою окремішність від інших станів і розпочало  активну боротьбу за власні права. Виявом такої боротьби стали козацькі повстання.

Національно-визвольні протести розпочалися ще у першій половині XVI ст. і, незважаючи на жорстокість  придушення, тривали до його кінця. У 1536 р. проти свавілля черкаського  старости В. Тишкевича повстали жителі Черкас. Міщан підтримали козаки, селяни, а згодом і жителі міста Канева. Тільки з допомогою армії карателів уряду вдалося придушити виступ.

У 1589 р. реєстрові та не вписані  до реєстру «самовільні» козаки втопили  королівського комісара (посланця). А наступного року напали на панські  фільварки навколо містечка Кодні й погромили їх. Повстанські за-іони з'явилися на Поділлі, на Київщині, почалося заворушення міщан Білої Церкви. Розрізнені виступи засвідчили назрівання грізного повстання [15;с.108].

У грудні 1591 р. великий виступ козаків і селян почався на Київщині, а згодом охопив Волинь і  Поділля. Керівником повстання став Криштоф Косинський. Виходець із української збіднілої шляхти, молодий Косинський пов'язав життя з козацтвом. Він довго жив на Запорозькій Січі, приймав участь у численних походах. За відвагу та військові заслуги його обрали і затвердили на посаду гетьмана реєстрових козаків. Але й він зазнав утисків магнатів: білоцерківський староста князь Януш Острозький самовільно захопив село, що Косинський одержав від короля як винагороду за доблесну службу.