Козацьке військове мистецтво

   Ворог намагався завжди в якомусь місці табір розірвати і крізь цю діру вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору, козаки привязували віз до воза, — хоч воно не було легко й вигідно. А коли ворог табір розірвав, або урвав його частину, старалися наново лінію возів замкнути. І тоді нераз мусили залишати частину возів, а то й людей, щоб рятувати цілість, і табір наново справити, впорядкувати.

   Не раз треба було спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою. Тоді випрягали коні і пускали їх самопаш, а з возів будували кращий, оборонний табір. План такого табору бував різний. 1625 р. на Цибульнику козацький табір мав вигляд півмісяця; в 1638 р. табір полковника Путивельця був овальний. Табір бував деколи дуже просторий. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і звязували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями

   15.

до ворога. До возів насипували землі, а то й цілком обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всякі засідки. Добути таку земляну фортецю було дуже важко.

   8. Бій кінноти. Табор служив не тільки для оборони, але й як опори для атакуючої акції. При своїй легкості й рухливості табір міг підійти близько під позиції ворога й військо могло в догідній хвилині почати бій.

   До  бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій розгорався на цілій лінії.

   Коли  на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота  насувала до наступу лавою, тобто  впорядкованими відділами. Тиміш Хмельницький під Ясами велів свойому війську. йти лавою, наче на неприятеля.

   З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не відомо. У  давніших часах козаки трималися  татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пістолі. Компанійці в XVIII ст. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію закінчував.

   Козацька  кіннота не була високоякісною. Саме тому Хмельницький був змушений користуватися  татарською кіннотою у битвах з поляками. Та пізніше козацька кіннота розвинулася  досить сильно.

   9. Тактика піхоти. Вирішальну роль в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотинне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій.

   На  догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних майстрів. “Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки”, свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна.

   До  шанців козаки вживали лопат і  мотик. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу. “Кожний має свій захист, яму в землі.

   16.

   Ставши  на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються  по ямах, і жадна куля їх не влучить…” описує Павло Алепський.

   Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; не раз і близько свого табору владжували засідки і старалися приманити туди ворога. Не раз і кіннота під напором ворога наслідувала піхоту: зсідала з коней або “спішувалася”, обкопувалася шанцями й так боронилася.

   Зпоза шанців козаки обстрілювали безперервно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, — так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримдти й утікала з утратами, — тоді й козацька кіннота могла здійснити нову атаку.

   Деколи  й сама піхота робила наступ на ворога. Під Гомелем1651. р. козаки-піхотинці, під Охороною шанців, підійшли аж під міський паркан, “пішли на приступ по четверо, підійшли так щільно під паркан, що обухами вибивали з рук мушкети, що виставали зі стрільниць”.

   Добра піхота була силою козацького війська, але водночас вона була й його слабою стороною. Тактики піхоти можна було вжити тільки тоді, коли ворог спинився на місці, й коли була догідна позиція, щоб звести бій. Але до боротьби на широких просторах, до погоні й до вирішальної атаки необхідна була кіннота. Саме тому Богдан Хмельницький остерігав своє військо: “Як прийде до битви, не спускайтеся на ваші лопати та ями, — вже там добре доведеться оганатися, щоб слави і душ наших не втратити!”

   10. Артилерія. Перші гармати в козацькому війську стрічаємо в 1580-х роках; вони походили зі здобичі, захопленої з турецьких замків. В 1590-х рр. запорожці дістали кілька гармат із Австрії, коли були на цісарській службі. Коли почалася боротьба з поляками, козаки позабирали немало гармат із прикордонних замків. Косинський 1593 р. мав їх уже 23, але утратив їх усі .в бою під П’яткою. Наливайко, сам “чудовий пушкар”, мав ізнову 20 пушок й дуже пильно ними

   17.

опікувався. У боях під Лубнами 1596 р. козаки втратили до 30 гармат. Реєстрове військо 1601 р. мало знову їх 12. Під Хотином у козацькому таборі було 22 гармати; в 1628 р. в поході на Крим запорожці добули 20 пушок.

   За  Хмельниччини військова артилерія  незвичайно зросла. Вже після перших перемог під Жовтими водами і Корсунем козаки мали 74 гармати. Як повстання поширилося далі, козаки добули великі арталєрійські запаси з різних замків, нприклад, у самому Полонному 60 пушок. Головне місце постою військової гармати за Богдана Хмельницького був Переяслав, за Юрія Хмельницького — Корсунь.

   Артилерією  кермував генеральний обозний, а  при ньому були гарматний осавул, писар і хоружий. Бував теж відділ козаків для оборони артилерії, 200-300 людей.

   Пізніше головний осередок артилерії перенесено на Лівобережжя. Брюховецький на утримання генеральної артилерії призначив Лохвицю й Ромни. За Самойловича на “гармату” віддано Короп і це містечко утримувало артилерію до часів Апостола і, мабуть, до кінця Гетьманщини.

   Коли  на Гетьманщині почали відливати свої гармати — про це певних відомостей немає. Між пушкарями траплялися певно кращі майстри, що не тільки направляли, але й пробували виробляти нові. Є звістка з 1663. р, що Золотаренко й Сомко переливали дзвони на пушки.

   Розвиткові  української артилерії поклав кінець цар Петро після своєї перемоги під Полтавою. Даремне Скоропадський домагався, щоб цар повернув козакам їх артилерію. Пізніше Апостол наново обновлював генеральну й полкову артилерію, але про результати його заходів знаємо небагато.

   У бою козацька артилерія мала другорядне значення. Пушки застосовувалися  тільки з початком бою, і то доволі рідко, і могли щонайбільше поширити переполох серед ворожого війська, а мало завдавали шкоди. Підчас самої  битви артилерія тільки у виняткових моментах доходила до голосу. Також при облогах рідко де козацькі пушки добули успіх. Козацька гармата все була більше, клейнотом і оздобою запорозького війська, як проявом його справжньої сили.

   18.

   11. Замки й фортифікації. Як у ХV-ХVІ ст., так і за козацької влади для оборони України служили численні городки, чи замки. На козацькій території від Случу по московський кордон у половині XVII ст. нараховували їх більше ніж 200. Скрізь укріплення  складалися з двох частин: сильнішого замку і слабших укріплень містечка. Більша частина замків була побудована з дерева; деревяні були башти, ворота, частоколи й паркани. Вони давали захист місцевому населенню й меншим відділам козацького війська, а для ворога були поважною перепоною в поході, — треба було їх добувати артилерією.

   Фортифікаційне  мистецтво змінилося значно в XVII ст. — у зв’язку з розвитком артилерії. В тих часах щораз більше поширюються земляні фортифікації, що складаються з валів, шанців, окопів, редут.

   І в козаків високо розвинулися  земляні фортифікації, незалежно від чужих впливів, а тільки, з потреб власної оборони, у війнах із поляками та з татарами. Козацьке військо вміло укріплювати свої замочки ще сильніше, ніж укріплювало табор підчас наступу ворога. За Хмельниччини полкові городи були так сильно укріплені, що полякам доводилося облягати їх безуспішно. Особливо визначився був тоді полковник Іван Богун в кампанії 1655 р.: погранйчний Гумань він забезпечив був такими могутніми фортифікаціями, що поляки порівнювали їх зі славною нідерландською фортецею Бредою.

   До  земляних робіт вживали не козаків, а селян, або всякий збираний люд. Так наприклад. у похід на Молдаву 1652. р., окрім козацького війська, ходила “сила обезброєного люду, що пішов із козаками, навіть у супроводі дітей.”

   Але в ХVІІІ ст. з наказу російського царя козаки цілими полками ходили на примусові земляні роботи на нових “лініях” від степу, і ще більше — на далекі від України роботи на Волзі, Ладозі і ін.

12. Флот. Козацький флот з’явився в половині XVI ст. і до найбільшого розвитку дійшов в 1620-1630-тих роках. Козацькі кораблі звалися човнами або чайками; назва чайка, з походження, мабуть, турецька, уживалася рідше. Боплан в “0писі України” подав докладний опис і рисунки козацького човна. Човен був довгий коло 20 м., широкий 3-4 м, глибокий 2,5 м. Основою човна був пень верби або

19.

липи, коло 15 м. завдовжки; на ньому набивали борти (боки) з дощок, довгих на 3.20 до 3.80 м., одні на другі, аж човен дійшов до наміченої довжини ї ширини. По зверхній стороні човна привязували довкола вязанки очерету; вязки були грубі, як бочівка, привязані міцно липовими або черешневими вужівками, щільно притикали до себе. Середина човна була поділена поперечними дошками на перегороди, помосту поверха не було. Човен мав дві керми, по обох кінцях так, що легко було плисти в кожну сторону.

   Як  порушної сили козаки уживали весел  і вітрил. При чайці було 10-15 весел, по однім і по другім боці; щогла була рухома так, що в потребі можна було її покласти на дно човна. Тягар чайки був значний; коло порогів перетягало її волоком 200 до 300 людей. Але швидкість руху була велика; шлях від гирла Дніпра до Малої Азії козаки перебували в 36 до 40 годин, тобто на годину робили 13-15 км. На чайці містилося від 50 до 70 козаків; бувало також 4 до 6 фальконетів, легких пушок.

   Тактику козаків у морській битві описує Боплан. Козаки рідко виступали самі до бою, — метою їх походів була не боротьба з турецьким флотом, а радше здобуття з побережних міст. Зачіпною стороною були найчастіше самі турки. Турецька фльота мала свої головні бази у Босфорі, при устю Дунаю і під Очаковом на Дніпровому лимані; тут звичайно приходило до боєвої зустрічі. Битва починалася стрілами артилерії, але що пушки несли недалеко, скоро починався бій зблизька; козацькі чайки уставлялися у півмісяць, обступали турецьку ґалеру і намагалися вдертися на поміст і тут докінчити бій. Морські битви кінчилися звичайно перемогою козаків. Легкі чайки оберталися скорше і зручніше, ніж тяжкі галери, а до того вільне козацьке товариство мало моральну перевагу над турецькими вояками, що не раз тільки під примусом ішли до бою. 
 
 
 

20.

   Висновок

   Розвиток  козацького війська тривав три століття – з кінця XV до кінця XVIII ст. і припав на період бездержавності українського народу. В найкритичніший момент історії, коли вирішувалося питання самого існування нашої нації, народ спромігся витворити військову силу, яка в боротьбі з нерівними супротивниками не лише зуміла вистояти, а й здобути політичну свободу. Проте слід одразу ж наголосити, що поняття “народ” не є тотожним поняттю “чернь”, семе національна еліта сформувала з розрізнених напівтерористичних загонів потужну мілітарну республіку.

   Із  поглибленням польського національного  та релігійного гніту та збільшенням  татарського нахабства козаки все  більше усвідомлювали себе як єдина дієва українська сила. Остаточно перехід від “козацького вільного лицарства” до “народу руського” відбувся в період Хмельниччини під час боротьби на всіх можливих напрямках.

   Козацький устрій, вироблений у причорноморських степах, почав використовуватись  тепер для управління всією територією Української держави; козацьке військо перетворилось на регулярну армію і окрему соціальну верству, утворився устрій, який якнайкраще відповідав світогляду та традиціям нації. Інша річ, що цей позитивний етап тривав недовго з огляду на ряд причин, які ще довго впливатимуть на нашу історію. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   21.

   Список  використаної літератури

1. Н. Яковенко. Нарис історії України. – Київ: Генеза, 1997;
2. М. Аркас. Історія України-Руси. – Київ: Вища школа, 1988;
3. І. Крип’якевич. Історія українського війська. Том 1: Львів, 1936;
4. Апанович О.М. Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст. - К.,1969;
5. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - Т.1. - Львів, 1990;
6. Мицик Ю.А.,Плохій С.М. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1991;
7. Скальковський А. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994;
8. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини ХVІІ століття. - кн.1. - Дніпропетровськ, 1996.